26.03.2026 м. Дніпро Справа № 904/6089/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Стефанів Т. В. (доповідач)
суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026, суддя Рудь І. А., м. Дніпро у справі № 904/6089/25
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ, в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості у сумі 14 258 грн 16 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість в сумі 14 258 грн 16 коп., з яких: 5 203 грн 16 коп. - 3% річних, 9 055 грн 00 коп. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024 по справі № 904/4440/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025, з Відповідача на користь Позивача стягнуто плату за користування вагонами в сумі 47 460,48 грн, збір за зберігання вантажу в розмірі 4 329,72 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Рішення суду було виконано Відповідачем 07.07.2025 шляхом перерахування на рахунок залізниці 51 790,20 грн платіжним дорученням № 4500027113. Зважаючи на те, що рішення суду було виконано відповідачем 07.07.2025, позивачем за період з 09.05.2024 по 06.07.2025 нараховано та заявлено до стягнення 5 203 грн 16 коп. - 3% річних та 9 055 грн 00 коп. - інфляційних втрат. Позивач зазначає, що прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами, оскільки ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливило отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3% річних у розмірі 5 203 грн 16 коп., втрати від інфляції у розмірі 9 055 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024 у справі № 904/4440/24, яке набрало законної сили, мають преюдиціальний характер для даної справи відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України. Суд встановив, що між сторонами укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001 від 30.06.2020, за умовами якого замовник зобов'язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки та відомості плати за користування вагонами. Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей. Відповідач підписав відомості плати за користування вагонами із запереченнями, що унеможливило списання залізницею належних їй коштів у строк, визначений Договором. Суд дійшов висновку, що прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами, а посилання відповідача на відсутність строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, суд встановив його арифметичну вірність та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі № 904/6089/25 скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат в повному обсязі, а у стягненні 3% річних відмовити в частині стягнення 5 160,59 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, без повного і всебічного з'ясування обставин, на які посилався Відповідач як на підставу своїх заперечень. Висновки суду першої інстанції, на думку скаржника, суперечать як приписам законодавства, так і положенням Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між Позивачем та Відповідачем.
Апелянт зазначає, що укладеним сторонами Договором передбачений обов'язок замовника сплачувати послуги перевізника з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.4 Договору), а також підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки та відомості плати за користування вагонами (п. 2.1.7 Договору). Відповідно до п. 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами та іншими документами. Проте Договором не визначено строк виконання відповідачем обов'язку з оплати послуг у разі не підписання ним таких документів або наявності спору щодо наданих послуг.
Апелянт посилається на "Правила розрахунків за перевезення вантажів", затверджені наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, зазначаючи, що згідно з пунктами 2.3, 2.5, 2.6, 2.10 Правил розрахунки здійснюються на підставі договору, платник перераховує кошти у порядку передоплати, розрахунковий підрозділ веде облік надходження та використання коштів, а усі спірні питання з розрахунків платники регулюють безпосередньо зі станціями та розрахунковим підрозділом, і у разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку. Правила розрахунків за перевезення вантажів також не визначають строку виконання замовником обов'язку з оплати наданих перевізником послуг у випадку наявності спірних питань між сторонами договору.
Апелянт також посилається на п. 5.1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225, згідно з яким якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; у такому разі спір має врегульовуватись у претензійно-позовному порядку за позовом залізниці. Обставини, встановлені судом у справі № 904/4440/24, свідчать про те, що між сторонами у позасудовому порядку не було досягнуто згоди щодо плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, тому стягнення здійснювалось у судовому порядку за позовом залізниці.
Апелянт зазначає, що за усталеною судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 904/2543/22, від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19, при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами настання строку виконання зобов'язання з оплати послуг не входить до предмета доказування, що пояснюється особливостями нормативного регулювання оплати послуг залізниці. За наявності спору щодо підстав і розміру плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів момент виникнення обов'язку з оплати пов'язується саме з набранням законної сили судовим рішенням, яким такий обов'язок підтверджено. Встановлення факту правомірності нарахування платежів не тотожне встановленню строку виконання грошового зобов'язання та моменту настання прострочення для цілей застосування ст. 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція, на думку скаржника, викладена у постановах Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 904/256/24, від 01.08.2025 у справі № 904/1561/25, від 29.09.2025 у справі № 904/1290/25, від 12.01.2026 у справі № 904/890/25 та від 21.01.2026 у справі № 904/945/25.
Апелянт наводить цитату з постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 904/945/25, в якій зазначено, що "оцінивши умови договору про надання послуг з організації перевезення та Правила розрахунків за перевезення вантажів, місцевий господарський суд установив, що вони не визначають строку оплати послуг у випадку наявності спору між сторонами щодо обсягу та вартості таких послуг, а тому за відсутності позасудового врегулювання момент виникнення обов'язку Відповідача з оплати спірних сум безпосередньо пов'язується з набранням законної сили рішенням суду".
Апелянт стверджує, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024 по справі № 904/4440/24 набрало законної сили 26.06.2025 та було добровільно виконано Відповідачем 07.07.2025. Таким чином, прострочення Відповідача існувало в період з 27.06.2025 (наступний день після набрання рішенням суду законної сили) до 06.07.2025 (день, що передує дню оплати), тобто 10 календарних днів.
Апелянт посилається на п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, згідно з яким інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця і з застосуванням індексу інфляції такого місяця. Оскільки прострочення тривало неповний місяць (10 днів), інфляційні втрати у розмірі 9 055,00 грн нараховані безпідставно і нарахуванню не підлягають.
За розрахунком скаржника, 3% річних від суми заборгованості 51 790,20 грн за період 10 днів складають 42,57 грн (51 790,20 х 3% х 10 / 365). Натомість Позивачем нараховано 5 203,16 грн, що призвело до надлишкового стягнення 3% річних у розмірі 5 160,59 грн. Доводи про те, що прострочення виникло з моменту надання послуг або з дати оформлення накопичувальних карток та відомостей плати, на думку скаржника, ігнорують спеціальний порядок розрахунків у сфері залізничних перевезень та не враховують правових наслідків підписання таких документів із зауваженнями.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи.
Позивач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.
Згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т.В. (доповідач), судді - Кучеренко О. І., Демчина Т. Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі № 904/6089/25 для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України. Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" був укладений договір № ПР/М-20240НЮдч "Про експлуатацію залізничної під'їзної колії Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Інгулець регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця".
Згідно з умовами зазначеного договору, відповідач як власник під'їзної колії зобов'язаний, зокрема, сплачувати плату за користування вагонами перевізника, а також збір за зберігання вантажу у випадках затримки вагонів з причин, що залежать від нього.
Судами у справі № 904/4440/24 встановлено, що у травні 2024 року залізницею було прийнято до перевезення на адресу відповідача порожні вагони, які після прибуття на станцію Інгулець не були своєчасно забрані відповідачем на під'їзну колію, у зв'язку з чим були затримані на коліях станції. Факт затримки вагонів підтверджується належними доказами, зокрема актами загальної форми, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі зазначених актів позивачем було нараховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, що оформлено відповідними відомостями плати форми ГУ-46 та накопичувальними картками форми ФДУ-92 на загальну суму 51 790,20 грн. Вказані документи були підписані представниками відповідача із запереченнями, однак такі заперечення не підтверджені належними доказами та не спростовують факту затримки вагонів саме з вини відповідача.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наведені відповідачем доводи щодо порушення умов договору позивачем, зокрема у зв'язку з перевищенням переробної спроможності під'їзних колій або недостатністю підготовлених вагонів, не стосуються предмета доказування у справі та не впливають на обов'язок відповідача здійснити оплату за фактичне користування вагонами і зберігання вантажу. Власна господарська неспроможність відповідача належним чином організувати приймання вагонів не звільняє його від виконання грошового зобов'язання.
Також судами встановлено, що відповідач не скористався передбаченими договором правами щодо відмови від прийняття вагонів у випадках їх непридатності або подання без заявки, а також правом скасування заявки у встановлені строки. Жодних доказів оформлення відповідних повідомлень або актів, передбачених умовами договору та нормативними актами, відповідачем не надано.
Посилання відповідача на дію комендантської години та лист АТ "Укрзалізниця" від 05.04.2022 № ЦМ-13/693 обґрунтовано відхилені судами як безпідставні. Сам по собі факт запровадження комендантської години не є підставою для звільнення від плати за користування вагонами чи збору за зберігання вантажу. Таке звільнення можливе лише у разі доведення факту затримки вагонів саме з причин дії комендантської години, що у даному випадку відповідачем не підтверджено. Натомість матеріали справи свідчать про те, що затримка вагонів була зумовлена їх несвоєчасним забиранням відповідачем.
З урахуванням викладеного, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025, позов у справі № 904/4440/24 задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача відповідні суми плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу та судового збору.
Як встановлено у даній справі, відповідач виконав зазначене судове рішення лише 07.07.2025, що підтверджується платіжним дорученням № 4500027113 про перерахування на користь позивача грошових коштів у сумі 51 790,20 грн.
З огляду на прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09.05.2024 по 06.07.2025, позивачем правомірно нараховано 3% річних у сумі 5 203,16 грн та інфляційні втрати у сумі 9 055,00 грн, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом у цій справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог Позивача.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі № 904/6089/25, яким позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" задоволено повністю та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" 3% річних у розмірі 5 203 грн 16 коп., втрати від інфляції у розмірі 9 055 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки за наявності спору між сторонами щодо підстав і розміру плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу момент виникнення обов'язку з оплати пов'язується з набранням законної сили судовим рішенням у справі № 904/4440/24 (26.06.2025), а не з моменту оформлення накопичувальних карток та відомостей плати. Відповідно, на думку скаржника, прострочення тривало лише 10 календарних днів (з 27.06.2025 по 06.07.2025), що виключає нарахування інфляційних втрат та суттєво зменшує розмір 3% річних.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що:
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024 по справі № 904/4440/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2025, позов задоволено повністю та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" плату за користування вагонами в сумі 47 460,48 грн, збір за зберігання вантажу в розмірі 4 329,72 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн;
- 20.03.2020 між сторонами укладено договір № ПР/М-20240НЮдч "Про експлуатацію залізничної під'їзної колії Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станції Інгулець регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця";
- 30.06.2020 між сторонами укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001;
- у травні 2024 року залізницею було прийнято до перевезення на адресу одержувача ПрАТ "Інгулецький ГЗК" порожні власні вагони, які після прибуття на станцію призначення були затримані на коліях станції Інгулець через їх несвоєчасне забирання Відповідачем на власну під'їзну колію;
- за весь час затримки вагонів з вини вантажовласника було нараховано плату за користування за відомостями ф. ГУ-46 та збір за зберігання вантажу за накопичувальними картками ф. ФДУ-92 в загальній сумі 51 790,20 грн (з ПДВ);
- відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки працівниками ПрАТ "Інгулецький ГЗК" було підписано із запереченням;
- 07.07.2025 платіжним дорученням № 4500027113 ПрАТ "ІнГЗК" було перераховано на рахунок залізниці 51 790,20 грн;
- зазначені обставини встановлені рішенням суду у справі № 904/4440/24, яке набрало законної сили, та мають преюдиціальний характер для даної справи відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Викладене не заперечується сторонами.
Колегія суддів вказує на те, що доводи скаржника про те, що обов'язок з оплати виникає лише після набрання законної сили судовим рішенням, є юридично необґрунтованими та ґрунтуються на помилковому ототожненні моменту виникнення грошового зобов'язання з моментом його судового підтвердження. За своєю правовою природою грошове зобов'язання виникає з моменту надання відповідних послуг та оформлення первинних документів, зокрема накопичувальних карток і відомостей плати, які фіксують факт надання послуг і визначають суму до сплати. Судове рішення у такому випадку не створює нового зобов'язання, а лише підтверджує вже існуюче право кредитора та обов'язок боржника.
Наявність спору між сторонами щодо підстав або розміру нарахувань не впливає на момент виникнення обов'язку з оплати та не зупиняє його виконання. Сам по собі факт оспорювання боржником заявлених вимог не припиняє зобов'язання, не відтерміновує строк його виконання та не звільняє від відповідальності за прострочення. Інше тлумачення фактично надавало б можливість боржнику уникати відповідальності шляхом формального заперечення зобов'язання, що суперечить основним засадам цивільного та господарського права.
Строк виконання грошового зобов'язання визначається умовами договору та відповідними нормативними актами, що регулюють порядок розрахунків за перевезення вантажів, а не моментом ухвалення чи набрання законної сили судовим рішенням. Відповідно, прострочення виконання грошового зобов'язання виникає після спливу встановленого строку оплати, визначеного договором або законом.
Накопичувальні картки та відомості плати є належними первинними документами, які підтверджують факт надання послуг і є підставою для виникнення обов'язку з їх оплати. Саме з моменту їх оформлення та отримання відповідачем останній набуває обов'язку здійснити оплату у встановлений строк.
Посилання скаржника на те, що прострочення тривало лише 10 календарних днів, є безпідставним, оскільки таке твердження штучно пов'язує початок перебігу прострочення з датою набрання законної сили судовим рішенням. Натомість прострочення починається з моменту закінчення строку оплати, встановленого договором або відповідними правилами, і триває до моменту фактичного виконання зобов'язання. Отже, період прострочення у даному випадку є значно тривалішим, ніж зазначає скаржник.
З огляду на встановлений період прострочення, нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правомірним, оскільки такі нарахування є передбаченим законом способом захисту майнового права кредитора та здійснюються за весь час прострочення незалежно від наявності спору між сторонами чи моменту звернення до суду.
Судове рішення у справі № 904/4440/24 має преюдиційне значення щодо встановлених обставин та підтверджує правомірність нарахувань, однак воно не змінює момент виникнення грошового зобов'язання та не може бути підставою для перенесення початку перебігу прострочення.
Таким чином, доводи скаржника спрямовані на штучне зменшення періоду прострочення виконання грошового зобов'язання та уникнення передбаченої законом відповідальності, однак вони не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо моменту виникнення прострочення і правомірності нарахування відповідних сум.
Інші доводи Скаржника були розглянуті судом, між тим, вони не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі № 904/6089/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.01.2026 у справі № 904/6089/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА