ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 березня 2026 року Справа № 902/1215/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Романюк Ю.Г.
при секретарі судового засідання Зенюковій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 (повний текст - 09.02.2026) у справі №902/1215/25 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича ( АДРЕСА_1 )
до Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод" (вул.Паркова, буд.17, селище Чечельник, Гайсинський район, Вінницька область, 24800)
про стягнення 240567,51 грн
за участі представників:
апелянт - Корякін Д.В.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25 відмовлено в задоволенні скарги Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича №б/н від 08.01.2026 (вх.номер канц.суду 01-39/2/26 від 08.01.2026) на дії заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калинчука Сергія Ігоровича у справі №902/1215/25.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою Фізична особа - підприємець Корякін Дмитро Вадимович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Апелянт вважає, що відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції неправомірно зазначив, що включення Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод" до переліку об'єктів великої приватизації є імперативною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження"
За доводами апелянта Фонд державного майна України безпідставно не виконує своє ж рішення про приватизацію ЄМК ДП "Чечельницький спиртовий завод", і така бездіяльність становить втручання у право апелянта на мирне володіння своїм майном.
Апелянт стверджує, що зобов'язання щодо погашення боргів - простроченої кредиторської заборгованості підприємства, до умов продажу не включено. Отже, за результатами проведення аукціону, покупець, який придбає об'єкт приватизації, не зобов'язаний погашати прострочену кредиторську заборгованість ДП "Чечельницький спиртовий завод", у тому числі і перед апелянтом, відтак зупинення вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації є невиправданим.
Також посилається на окрему думку судді Білоуса В.В. до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №916/3735/24. Також звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №335/1961/23.
Апелянт вважає, що ухвала Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25 не є справедливою, законною і обґрунтованою, а отже підлягає скасуванню.
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати повністю ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25 та ухвалити нове рішення, яким скаргу на дії ДВС задоволити.
Листом від 13.02.2026 витребувано належним чином оформлені матеріали оскарження ухвали у справі №902/1215/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на 23 березня 2026 р. об 14:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропоновано відповідачу, виконавцю у строк до 13.03.2026 подати письмові відзиви на апеляційну скаргу.
10.03.2026 до суду від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи інформаційного повідомлення, у якому зазначає, що 05.03.2026 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях було розміщено інформаційне повідомлення про продаж об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Чечельницький спиртовий завод» (за посиланням https://prozorro.sale/auction/SPE001-UA-20260305-91965/), з наступними умовами продажу: Покупець ЄМК ДП «Чечельницький спиртовий завод» зобов'язаний протягом шести місяців від дати переходу права власності забезпечити: погашення боргів із заробітної плати, перед бюджетом у розмірі, що складеться на дату переходу до покупця права власності на ЄМК ДП «Чечельницький спиртовий завод»; недопущення звільнення працівників ДП «Чечельницький спиртовий завод» з ініціативи покупця чи уповноваженого ним органу (за винятком вчинення працівником дій, за які передбачено звільнення на підставі пунктів 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 та статті 41 Кодексу законів про працю України).
12.03.2026 до суду від представника Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві представник зазначає, що оскільки боржник є державним підприємством, то примусова реалізація майна даного боржника підпадає під дії мораторію, визначеного Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», а отже реалізація майна боржника на користь стягувача в рамках виконавчого провадження органом державної виконавчої служби суперечила вимогам ст.1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».
Згідно з ч.7 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації.
За вимогами частини 5 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
На підставі викладеного представник Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ФОП Корякіна Д.В. на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 23.03.2026 з'явився апелянт - Корякін Дмитро Вадимович. Інші учасники провадження не з'явилися в судове засідання, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
У судовому засіданні 23.03.2026 апелянт підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд задоволити клопотання про долучення доказів, скасувати повністю ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25 та ухвалити нове рішення, яким скаргу на дії ДВС задоволити.
Щодо клопотання апелянта про долучення доказів колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Водночас така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18).
Інформаційне повідомлення від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях від 05.03.2026 є новим доказом, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання заявника про долучення до матеріалів справи інформаційного повідомлення, не приймає та не надає йому оцінки.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.11.2025 у справі №902/1215/25 позов було задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод" на користь Фізичної особи - підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича 192250,59 грн інфляційних втрат, 48276,68 грн трьох відсотків річних та 2886,33 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Господарським судом Вінницької області на виконання зазначеного рішення 26.12.2025 видано відповідний наказ.
Таким чином, заборгованість боржника перед позивачем (стягувачем) є встановленою та підтвердженою судовим рішенням, яке набрало законної сили.
02.01.2026 Фізична особа - підприємець Корякін Дмитро Вадимович звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою, в якій просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Вінницької області №902/1215/25 від 26.12.2025, а також, зокрема, накласти арешт на грошові кошти боржника, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ "Райффайзен Банк", АТ "Ощадбанк", АТ "Сенс Банк", та накласти арешт на майно боржника. Зазначену заяву зареєстровано у відділі примусового виконання рішень 07.01.2026 за вхідним №110/21-26.
Постановою заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калинчука С.І. від 07.01.2026 відкрито виконавче провадження №79938032.
Того ж дня державним виконавцем винесено низку постанов, зокрема: про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника, а також про приєднання виконавчого провадження №79938032 до зведеного виконавчого провадження №73007996.
08.01.2026 заступником начальника Управління - начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калинчуком С.І., з посиланням на пункт 12 частини першої статті 34 та статтю 35 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Зазначену постанову мотивовано тим, що наказом Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 "Про затвердження переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2022 році" до переліку об'єктів малої приватизації включено єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод" (код ЄДРПОУ 05459176, адреса: смт Чечельник, вул.Паркова, 17).
Колегія суддів відмічає, що відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Як встановлено ч.1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Аналогічні положення містить ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Як встановлено статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Повноваження виконавця щодо вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" через визначення переліку прав і обов'язків виконавця.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (підпункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Фізична особа-підприємець Корякін Дмитро Вадимович оскаржує дії заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калинчука Сергія Ігоровича, які полягають у зупиненні вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Вінницької області №902/1215/25 від 26.12.2025.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено у статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
Як встановлено п.12 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Отже, положеннями статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано обов'язок державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій, зокрема у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №910/6271/19, від 20.10.2020 у справі №910/7300/19, від 10.11.2020 у справі №910/5812/19.
Тобто, включення підприємства до переліку об'єктів малої приватизації є безумовною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Наведена норма є імперативною, а тому зобов'язує державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у визначених нею випадках.
Перелік об'єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України (ч.3 ст.11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").
Наказом Фонду державного майна України №1 від 04.01.2022 "Про затвердження об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році" затверджено перелік об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році згідно із додатками.
Додатком №1 до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 затверджено перелік об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. До вказаного переліку включено Державне підприємство "Чечельницький спиртовий завод".
Наказ опубліковано та знаходиться у вільному доступі на офіційному вебсайті Фонду державного майна України.
Таким чином, примусове виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 26.12.2025 у справі №902/1215/25 обмежене законодавчими положеннями п.12 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", яким встановлено обов'язкове зупинення виконавчого провадження через включення боржника до переліку об'єктів приватизації.
Враховуючи дані обставини, 08.01.2026 заступником начальника управління - начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калинчуком С.І. правомірно винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що включення Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод" до переліку об'єктів великої приватизації є імперативною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
Апелянт посилається на безпідставну бездіяльність Фонду державного майна України під час здійснення приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Чечельницький спиртовий завод".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання організації, строків та порядку приватизації належать до виключної компетенції Фонду державного майна України та не є предметом розгляду у цій справі, відповідно, оцінка правомірності дій чи бездіяльності Фонду не може здійснюватися господарським судом у межах перевірки законності дій державного виконавця.
Сам по собі факт можливого затягування процедури приватизації не скасовує та не змінює імперативних приписів пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", які зобов'язують державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у разі включення боржника до переліку об'єктів приватизації.
Щодо права на мирне володіння майном та принципу пропорційності втручання, Верховний Суд неодноразово наголошував, що зупинення виконавчих дій у разі приватизації боржника є законним обмеженням, спрямованим на забезпечення суспільного інтересу (постанови від 18.06.2020 у справі №796/165/18, від 07.12.2022 у справі №908/1525/16, від 21.11.2024 у справі №921/275/19).
У даному випадку стягувач не позбавлений права на виконання судового рішення, а лише тимчасово обмежений у часі до завершення процедури приватизації боржника.
Щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2024 у справі №335/1961/23, колегія суддів зазначає наступне.
У справі №335/1961/23 розглядалася скарга на дії Державного виконавця з виконання судового рішення про стягнення на користь фізичної особи заробітної плати та належних сум у зв'язку зі звільненням і Верховний Суд у прийнятті постанови керувався, у тому числі, статтею 43 Конституції України, відповідно до якої: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Натомість у справі №902/1215/25, в межах зведеного виконавчого провадження №73007996 здійснюється примусове виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 26.12.2025 у справі №902/1215/25 про стягнення з ДП "Чечельницький спиртовий завод" на користь Фізичної особи - підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича 192250,59 грн інфляційних втрат та 48276,68 грн трьох відсотків річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним виконанням боржником судових рішень Господарського суду Вінницької області.
За таких обставин суд першої інстанції правильно виснував, що мотиви та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі №335/1961/23, щодо незастосування норми пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" і застосування норм Конституції України як норм прямої дії, у цьому контексті не є релевантними.
Слід відмітити, що Верховний Суд 26.06.2024 у справі №335/1961/23 постановив ухвалу про звернення до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності Конституції України) пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», вважаючи вказану норму такою, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині 2 статті 19, частинам 1, 2 статті 55, пункту 9 частини 2 статті 129, частинам 1, 2 статті 129-1 Конституції України).
Постановою Пленуму Верховного Суду від 06.09.2024 №12 вирішено звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, станом на час розгляду скарги на дії державного виконавця у справі №922/482/17 подання щодо конституційності пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» Конституційним Судом України не вирішено.
Апелянт також посилається на окрему думку судді Білоуса В.В. до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2025 у справі №916/3735/24.
По-перше, окрема думка судді не має обов'язкової сили та не формує правової позиції суду, а відтак не може бути самостійною підставою для відступу від імперативних норм закону.
По-друге, предметом розгляду у справі №916/3735/24 стали підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство у вигляді спору про право між кредитором та боржником з приводу заявлених у цій справі грошових вимог через заперечення боржником його правонаступництва за грошовими вимогами кредитора до ДП "ТВК", придбаного боржником в процесі приватизації. В той же час, суди неодноразово звертали увагу на те, що провадження у справі про банкрутство за своєю суттю є самостійним видом судового провадження, який характеризується особливим порядком розгляду справ, специфікою цілей і завдань банкрутства, суб'єктного складу учасників, способів захисту учасників справи про банкрутство, тривалістю судового провадження тощо.
У межах справи №902/1215/25 предметом судового розгляду є виключно правомірність винесення заступником начальника управління - начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Калинчуком С.І. постанови про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 26.12.2025 у справі №902/1215/25.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, справа №916/3735/24 не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Пунктом 9 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 3391 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що звертаючись до суду на підставі статті 3391 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не довів наявності порушень своїх прав діями/бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі.
Отже, оскільки не було встановлено порушень вимог чинного законодавства під час винесення оскаржуваної постанови, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича на дії заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Калинчука Сергія Ігоровича у справі №902/1215/25.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді скарги судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування постановленої у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Корякіна Дмитра Вадимовича на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 03.02.2026 у справі №902/1215/25 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 25.03.2026.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Романюк Ю.Г.