ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 березня 2026 року Справа № 918/1067/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25 (повний текст складено 09 січня 2026 року, суддя Качур А.М.)
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Острозької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне"
про стягнення 22 199,29 грн
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Острозької міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" про стягнення 22199,29 грн, з яких: 12400,00 грн пайової участі, 8167,58 грн інфляційних втрат та 1631,70 грн відсотків.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25 задоволено частково позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Острозької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" про стягнення 22199,29 грн.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" (35808, Рівненська обл., Острозький р-н, село Межиріч, вулиця Вигін, будинок 1А, кімната 2, ідентифікаційний код 33723902) на користь Острозької міської ради (35800, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Острог, вул.Героїв Майдану, будинок 4, ідентифікаційний код 05391005) безпідставно збережені кошти в сумі 9300 (дев'ять тисяч триста) грн 00 коп пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 6171 (шість тисяч сто сімдесят один) грн 96 коп інфляційних втрат, 1223 (одна тисяча двісті двадцять три) грн 78 коп відсотків річних.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" (35808, Рівненська обл., Острозький р-н, село Межиріч, вулиця Вигін, будинок 1А, кімната 2, ідентифікаційний код 33723902) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077) 1821 (одна тисяча вісімсот двадцять один) грн 85 коп судового збору.
У задоволенні вимог про стягнення 3100,00 грн безпідставно збережених коштів, 1995,62 грн інфляційних втрат та 407,98 грн відсотків річних відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що будівництво спірного об'єкта було розпочато у 2020 році, а тому на відповідача поширювався обов'язок зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону №132-ІХ; при цьому відсутність укладеного договору про пайову участь не звільняє забудовника від такого обов'язку, а несплачені кошти є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України. Разом із тим суд встановив, що прокурор помилково визначив розмір пайової участі у 4% від кошторисної вартості будівництва, оскільки на момент набрання чинності Законом №132-ІХ діяло рішення Острозької міської ради, яким для будівництва комерційних та промислових об'єктів був установлений менший розмір - 3%, у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визначив момент початку будівництва на підставі даних з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, не врахувавши умови договору підряду №1017-2616/142005 від 05 листопада 2020 року, відповідно до якого початок виконання будівельних робіт встановлено з 01 січня 2021 року.
Скаржник зазначає, що повідомлення про початок виконання будівельних робіт лише надає право на здійснення будівництва, проте не визначає фактичного моменту його початку, який погоджується сторонами у договорі підряду. У зв'язку з цим, на його думку, будівництво об'єкта фактично розпочалося у 2021 році.
У цьому контексті апелянт стверджує, що на момент початку виконання будівельних робіт (2021 рік) обов'язок зі сплати пайової участі вже був відсутній, оскільки статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено з 01 січня 2020 року, а тому правові підстави для нарахування пайової участі відсутні.
Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданому ним доказу - договору підряду, який підтверджує строки виконання робіт, що, на його переконання, свідчить про неповне дослідження доказів та порушення вимог процесуального закону.
Також скаржник посилається на порушення судом першої інстанції принципу повноти та обґрунтованості судового рішення, зазначаючи, що суд не надав належної відповіді на його доводи, чим порушив право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, апелянт просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2026 року у справі №918/1067/25 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн.
05 лютого 2026 року від ТОВ "НБК-Рівне" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію кредитного переказу коштів №632 від 05 лютого 2026 року про сплату 3633,60 грн судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2026 року у справі №918/1067/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25. Запропоновано прокурору та позивачу у справі в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду відзиви на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263 ГПК України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
11 лютого 2026 року від Здолбунівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Щодо моменту початку будівництва прокурор вказує, що визначальним є дата реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт № РВ051201111285 від 11 листопада 2020 року, оскільки саме з цього моменту замовник набуває право на виконання будівельних робіт.
Прокурор також звертає увагу на сумнівність договору підряду, на який посилається апелянт, з огляду на збіг місцезнаходження та керівника підрядника і відповідача, а також відсутність відомостей про реєстрацію такого договору.
Щодо обов'язку сплати пайової участі у відзиві зазначено, що на момент початку будівництва діяла стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов'язок замовника брати участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Крім того, прокурор вказує, що відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ обов'язок зі сплати пайової участі зберігся для об'єктів, будівництво яких розпочато у 2020 році або не завершено станом на 01 січня 2020 року.
Щодо розміру пайової участі у відзиві зазначено, що підлягає застосуванню рішення Острозької міської ради від 29 листопада 2013 року №543, яким встановлено ставку 3% від загальної кошторисної вартості будівництва. Також прокурор зазначає про правомірність нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 1 частини 10 статті 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абзац 2 частини 10 статті 270 ГПК України).
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Судом було створено сторонам належні умови для реалізації їх прав.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/), слідує що 11 листопада 2020 року Управлінням ДАБІ у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ051201111285 на об'єкті: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса, 32. Земельна ділянка з кадастровим номером 5610900000:03:001:0627. Замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне". Спосіб будівництва - з залученням підрядника. Договір з підрядником від 05 листопада 2020 року. Генеральний підрядник - ТзОВ "Компанія Барбакан".
30 квітня 2021 року Управлінням ДАБІ у Рівненській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта РВ101210429187. Згідно з вказаною декларацією, об'єктом будівництва є: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса 32. Загальна вартість 310 000 грн. Замовником будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне". Спосіб будівництва - з залученням підрядника. Договір з підрядником від 05 листопада 2020 року. Генеральний підрядник - ТзОВ "Компанія Барбакан". Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5610900000:03:001:0627.
У розділі "терміни будівництва" вказано початок будівництва: 15 листопада 2020 року, завершення будівництва: 27 квітня 2021 року, строк введення в експлуатацію: 27 квітня 2021 року.
У розділі "пайова участь" вказано про звільнення від сплати пайової участі з посиланням на статтю 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року.
14 серпня 2025 року Виконавчий комітет Острозької міської ради листом №54/2-683вих-25 звернувся до Здолбунівської окружної прокуратури, в якому повідомив, що ТОВ "НБК-Рівне" із заявою про визначення розміру пайової участі не зверталося, у зв'язку з чим договір про пайову участь не укладався.
22 вересня 2025 року Здолбунівська окружна прокуратура листом №54/2-763вих-25 повідомила Острозьку міську раду про виявлені порушення інтересів держави у зв'язку з несплатою ТОВ "НБК-Рівне" коштів пайової участі та запропонувала вжити заходів реагування.
30 вересня 2025 року Острозька міська рада направила на адресу ТОВ "НБК-Рівне" претензію про сплату коштів пайової участі.
01 жовтня 2025 року Острозька міська рада оформила претензію №вих-4/00/01-15-26 до ТОВ "НБК-Рівне" про сплату 22 199,29 грн.
02 жовтня 2025 року Острозька міська рада листом №вих-4725/01-17-25 повідомила Здолбунівську окружну прокуратуру про направлення 30 вересня 2025 року відповідної претензії.
20 жовтня 2025 року претензія, направлена Острозькою міською радою на адресу ТОВ "НБК-Рівне", повернута у зв'язку з відсутністю адресата.
23 жовтня 2025 року Острозька міська рада листом №54/2-850вих-25 повідомила Здолбунівську окружну прокуратуру про повернення претензії, безрезультатність вжитих заходів та підтримала звернення прокуратури до суду.
12 листопада 2025 року Здолбунівська окружна прокуратура листом №54/2-908вих-25 повідомила Острозьку міську раду про пред'явлення до господарського суду позову в інтересах держави в особі Острозької міської ради до ТОВ "НБК-Рівне" про стягнення коштів.
У матеріалах справи міститься договір підряду №1017-2616/142005 від 05 листопада 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Барбакан" (Підрядник), предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт з нового будівництва мийки самообслуговування за адресою: м. Острог, вул. Кривоноса, 32.
Відповідно до Додатку 1 до вказаного договору (календарного графіка виконання робіт) визначено строки виконання робіт, а саме: початок виконання робіт - з 01 січня 2021 року, закінчення виконання робіт - 31 травня 2021 року.
Звертаючись з даним позовом прокурор вказує, що всупереч вимогам законодавства, відповідачем не сплачено пайову участь щодо об'єкта будівництва, яка становить 4% від вартості будівництва, що складає 12 400,00 грн, а тому вказані кошти безпідставно збережені відповідачем, та підлягають до стягнення на користь територіальної громади.
Також прокурор просив суд стягнути з відповідача за період з 01 травня 2021 року по 18 вересня 2025 року інфляційні втрати та відсотки річних.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України, стаття 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Острозька міська рада є належним суб'єктом, уповноваженим на здійснення захисту інтересів територіальної громади, які є складовою інтересів держави, пов'язаних із належним формуванням та використанням коштів місцевого бюджету, а також контролем за їх надходженням. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Здолбунівська окружна прокуратура листом №54/2-763вих-25 від 22 вересня 2025 року звернулася до Острозької міської ради щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення з ТОВ "НБК-Рівне" коштів пайової участі, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Острозька міська рада листом №вих-4725/01-17-25 від 02 жовтня 2025 року повідомила прокуратуру про направлення 01 жовтня 2025 року на адресу відповідача претензії про сплату відповідних коштів.
Надалі листом №вих-5077/01-17-25 від 27 жовтня 2025 року Острозька міська рада повідомила, що вказана претензія відповідачем не отримана, та не заперечила щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру шляхом звернення до суду.
Здолбунівська окружна прокуратура, діючи відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 12 листопада 2025 року повідомила Острозьку міську раду про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та звернення з відповідним позовом.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором належним чином обґрунтовано підстави для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Острозької міської ради.
Щодо суті спору.
Спірні правовідносини є за своїм змістом майновими та стосуються стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Як встановлено судами, 11 листопада 2020 року зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ051201111285 на об'єкті: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса, 32. Земельна ділянка з кадастровим номером 5610900000:03:001:0627. Замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне".
30 квітня 2021 року зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта РВ101210429187. Згідно з вказаною декларацією, початок будівництва: 15 листопада 2020 року, завершення будівництва: 27 квітня 2021 року, строк введення в експлуатацію: 27 квітня 2021 року.
Отже вказане будівництво розпочалося у листопаді 2020 року та було завершене у квітні 2021 року.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а саме згідно з вказаною нормою закону, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX статтю 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Пункт 13 розділу І Закону № 132-IX набрав чинності з 1 січня 2020 року.
Також, згідно з положеннями Закону №132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (абзац перший пункту 2 розділу ІІ).
Окрім цього пунктом 2 розділу ІІ Закону № 132-IX установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Вказані норми на підставі положень пункту 1 розділу ІІ Закону № 132-IX набрали чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме: 17 жовтня 2019 року.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що на об'єкт будівництва, який є предметом даного спору, не поширюються положення законодавства, що передбачають виключення із обов'язку сплати пайової участі.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Таким чином, на час початку будівельних робіт у відповідача виник обов'язок - взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету в силу положень розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року № 132-IX.
Разом з тим, у розділі "пайова участь" декларації про готовність до експлуатації об'єкта вказано про звільнення від сплати пайової участі з посиланням на статтю 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 №3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а тому і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року на підставі вимог статті 40 Закону №3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01 січня 2020 року такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01 січня 2020 року встановлений статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01 січня 2020 року договором про пайову участь, який згідно з абзацом першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Зі змісту наведених норм видно, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені. Такий обов'язок замовника має бути виконаний до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Верховний Суд у постановах, зокрема від 17 грудня 2024 року у справі №903/283/24, від 03 грудня 2024 року у справі №910/6226/23, від 20 серпня 2024 року у справі №910/7707/19, від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21 вказував, що системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
1) для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;
2) для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, враховуючи встановлений початок будівництва у 2020 році, у відповідача виник обов'язок зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ.
Так, відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №132-IX, розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, з розрахунку якого виходив прокурор обраховуючи розмір пайової участі.
Разом з тим, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №132-IX містить застереження про те, що визначений законом розмір застосовується у випадку, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.
Водночас, як правильно врахував місцевий суд, рішенням Острозької міської ради від 29 листопада 2013 року №543 "Про пайову участь (внесок) у розвитку інфраструктури міста Острога", на виконання частини 5 статті 30, статті 40 Закону України ,"Про регулювання містобудівної діяльності", частини 5 статті 3 Закону України "Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" щодо залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів, керуючись статтею 144 Конституції України, статтею 25, пп.2,7 п.а статті 27, пп.4,8 п.а частини 1 статті 31, статтею 68 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з метою забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку міста та залучення замовників до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, Острозька міська рада затвердила: Порядок залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Острога, що додається (додаток 1); Порядок розрахунку пайової участі (замовників) у розвитку інфраструктури міста Острога у разі будівництва об'єктів, загальна кошторисна вартість яких згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами не визначена (додаток 2); Примірну форму договору про пайову участь (внесок) замовника (фізичною і юридичною особою) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Острога. (додаток 3); Положення "Про Цільовий фонд розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури спеціального фонду м. Острога " (додаток 4).
Окрім того, пунктом 6 міська рада також затвердила розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури міста Острога (у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта): для будівництва житла - 2 відсотки; для об'єктів реконструкції - 1,5 відсотка; для об'єктів реставрації - 1,5 відсотка; для будівництва комерційних та промислових об'єктів - 3 відсотки; для будівництва автозаправних станцій, аптек, кафе, ресторанів - 10 відсотків.
Вказане рішення міської ради було чинним на час набрання чинності Законом №132-IX (17 жовтня 2019 року) та втратило чинність 24 вересня 2021 року згідно з рішенням Острозької міської ради від 24 вересня 2021 року №409 "Про визнання такими, що втратили чинність рішення Острозької міської ради №543 від 29 листопада 2013 року "Про пайову участь (внесок) у розвитку інфраструктури міста Острога" та №252 від 28 жовтня 2016 року "Про внесення змін до рішення міської ради №543 від 29 листопада 2013 року "Про пайову участь (внесок) у розвитку інфраструктури міста Острога".
Наведені вище рішення Острозької міської ради розміщені на сайті міської ради (https://old.ostroh-rada.gov.ua/documents/decisions).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на момент набрання чинності Законом №132-ІХ (17 жовтня 2019 року) чинним залишалося рішення органу місцевого самоврядування, яким було встановлено інший розмір пайової участі, а відтак підлягає застосуванню саме розмір пайової участі, визначений рішенням Острозької міської ради від 29 листопада 2013 року №543, а саме 3% від загальної кошторисної вартості будівництва.
Схожа правова позиція щодо застосування положень законодавства що регулює спірні правовідносини відображена у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року за результатом розгляду спору у справі №918/1207/24.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта № РВ101210429187 від 30 квітня 2021 року загальна кошторисна вартість будівництва становить 310 000 грн, а відтак розмір пайової участі, що підлягає сплаті, складає 9 300 грн, виходячи з 3% від вартості будівництва.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи прокурора щодо визначення розміру пайової участі у розмірі 4% від загальної кошторисної вартості будівництва, оскільки такий підхід не враховує чинність рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлено інший розмір пайової участі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що законодавством передбачено можливість застосування іншого розміру пайової участі, ніж визначений абзацом другим пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, за умови чинності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі №910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним у своїй постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правильності здійсненого розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Так, за розрахунком суду першої інстанції, інфляційні втрати за період з 01 травня 2021 року (дня, наступного за днем реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації) по 18 вересня 2025 року (день, що передує зверненню прокурора з позовом) становлять 6 171,96 грн, а три відсотки річних за цей же період - 1 223,78 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що станом на початок будівництва законодавством було передбачено обов'язок замовника будівництва взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
При цьому відсутність укладеного договору про пайову участь не звільняє відповідача від обов'язку зі сплати відповідного внеску, який виник з моменту початку будівельних робіт та підлягав виконанню до прийняття об'єкта в експлуатацію.
Оскільки на момент завершення будівництва відповідач не виконав свого обов'язку щодо сплати пайової участі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з розміру пайової участі, визначеного у відсотковому співвідношенні до загальної кошторисної вартості будівництва відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності у нього обов'язку зі сплати пайової участі з підстав нібито початку будівельних робіт у 2021 році.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11 листопада 2020 року зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт №РВ051201111285, а у декларації про готовність об'єкта до експлуатації № РВ101210429187 від 30 квітня 2021 року прямо зазначено, що будівельні роботи виконувались у період з 15 листопада 2020 року по 27 квітня 2021 року.
Зазначена декларація є офіційним документом, сформованим та поданим самим відповідачем, який несе відповідальність за достовірність наведених у ній даних, а відтак саме відповідач підтвердив початок будівництва у 2020 році.
Доводи апелянта про те, що початок виконання будівельних робіт слід визначати на підставі договору підряду №1017-2616/142005 від 05 листопада 2020 року, укладеного між ТОВ "НБК-Рівне" та ТОВ "Компанія Барбакан", згідно з яким початок виконання робіт встановлено з 01 січня 2021 року, є безпідставними.
Такий договір регулює виключно внутрішні господарські відносини між замовником і підрядником та не може змінювати момент виникнення публічно-правового обов'язку, пов'язаного із забудовою земельної ділянки.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання будівельних робіт виникає саме з моменту подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що у цій справі відбулося 11 листопада 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у практиці Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що початок будівництва визначається саме за фактом набуття права на виконання будівельних робіт, незалежно від фактичного графіку виконання робіт чи умов договорів підряду. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №903/468/24, від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, а також від 13 грудня 2022 року у справі №910/21307/21, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22, від 23 травня 2024 року у справі №915/149/23 та від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23 зазначено, що момент початку будівництва визначається саме за фактом отримання дозвільного документа (дозволу або повідомлення), а не за фактичним початком виконання робіт.
Такий підхід узгоджується із системним тлумаченням положень статей 36, 37 та 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ.
Крім того, доводи апелянта про автоматичне формування дат у декларації про готовність об'єкта до експлуатації не підтверджені жодними доказами. У разі наявності помилок у відповідному документі відповідач мав можливість їх виправити або оскаржити, однак цього не зробив, натомість подав декларацію із зазначенням початку будівництва у 2020 році.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будівництво спірного об'єкта розпочато у 2020 році, а відтак на відповідача поширюється дія пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ.
Відповідно, доводи апелянта про відсутність обов'язку зі сплати пайової участі є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Волинської області від 15 листопада 2024 року у справі №903/600/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" на рішення Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 06 січня 2026 року у справі №918/1067/25 залишити без змін.
Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Справу №18/1067/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "25" березня 2026 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.