ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4255/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,
розглянувши в порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія»
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2025 (суддя К.Ф. Погребна, м.Одеса, повне рішення складено 24.12.2025)
у справі №916/4255/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія»
до відповідача: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний»
про стягнення 140459,03 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про стягнення 140459,03грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 у справі № 916/216/23 стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» суму коштів у розмірі 835 809,35 грн як суму боргу за надані товариством послуги за договором №Т/ВРР-215/21 від 19.01.2021, а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» 139301,56 грн збитків, які поніс останній у зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та неможливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту.
19.05.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 у №916/216/23 було повністю виконано сторонами: Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» оплатило послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» у розмірі 835809,35 грн, а Товариство з обмеженою «Українська Вантажна Локомотивна компанія» компенсувало Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» суму збитків у розмірі 139301,56 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 19.05.2023 за №101.
У подальшому, 24.07.2025 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 у справі №320/7107/23, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025, податкові накладні №13 та №14 були зареєстровані Державною податковою службою України у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями № 2 від 24.07.2025 року.
Відтак, на переконання позивача, внаслідок реєстрації податкових накладних №13 та №14 від 31.12.2021 право відповідача на податковий кредит у сумі 139301,56 грн було повністю відновлено, при цьому відповідач фактично отримав подвійну вигоду, а саме: відшкодування, яке він отримав від позивача в сумі 139301,56 грн, та право на податковий кредит у тій самій сумі після реєстрації накладних, що є безпідставним збагаченням та підлягає поверненню позивачу.
Крім того, у зв'язку з неповерненням відповідачем безпідставно отриманих коштів, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 1019,00 грн та інфляційні витрати в розмірі 138,47грн.
27.10.2025 за вказаною позовною заявою Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі №916/4255/25, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.12.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що кошти були перераховані позивачем відповідачу на виконання рішення суду від 13.04.2023 у справі №916/216/23, яке не було скасовано або змінено у встановленому порядку, з огляду на що між сторонами у справі не виникло кондиційне зобов'язання (адже підстава не відпала і кошти сплачувалися за наявністю правової підстави).
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2025 у справі №916/4255/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про невиникнення кондикційного зобов'язання, фактично неправильно витлумачив статтю 1212 Цивільного кодексу України, ототожнив судове рішення з матеріально-правовою підставою, відступив від актуальної практики Верховного Суду, що призвело до помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин норм глави 83 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Зокрема, відповідач зазначив, що набуття відповідачем від позивача коштів відбулось внаслідок наявності на те правової підстави - судового рішення, яким стягнуто з позивача на користь відповідача суму збитків у вигляді податкового кредиту, право на який було втрачено позивачем, а також звертає увагу на те, що підстава, яка слугувала для набуття відповідачем коштів від позивача, не відпала й станом на теперішній час, оскільки відповідно до положень Податкового кодексу України минув 1095-денний строк з дня складення позивачем відповідних податкових накладних (31.12.2021) до їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних (24.07.2025), що, в свою чергу, позбавляє відповідача віднести відповідні кошти (ПДВ) до податкового кредиту.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 08.01.2026 за вх.№104/26.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2025 у справі №916/4255/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4255/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
20.01.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2025 у справі №916/4255/25.
Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 140459,03 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою вказаною ухвалою суду від 26.01.2026 постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Також вказаною ухвалою суду від 26.01.2026 встановлено позивачу строк до 12.02.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у вказаний строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
12.02.2026 від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№104/26/Д1).
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/216/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №Т/ВРР-215/21 від 19.01.2021 в сумі 835809,35 грн та за зустрічним позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» про стягнення збитків у сумі втраченого податкового кредиту в розмірі 139 301,56 грн.
За результатом розгляду вказаної справи Господарським судом Одеської області ухвалено рішення від 13.04.2023, яким стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» суму коштів в розмірі 835809,35 грн, як суму боргу, а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» 139301,56 грн збитків, які поніс останній у зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та неможливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту.
19.05.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 у справі №916/216/23 було повністю виконано сторонами: Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» оплатило послуги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» в розмірі 835809,35 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» компенсувало Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» суму збитків в розмірі 139301,56 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 19.05.2023 за №101.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 у справі №320/7107/23, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» задоволено повністю, рішення Державної податкової служби України про відмову в реєстрації податкових накладних визнано протиправними, зобов'язано зареєструвати податкові накладні №13 та №14 від 31.12.2021 за датою їх фактичного подання - 15.07.2022 та 24.07.2025.
На виконання судового рішення від 15.11.2024 у справі №320/7107/23, податкові накладні №13 та №14 були зареєстровані Державною податковою службою України в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями №2 від 24.07.2025.
Позивач вказує, що факт виконання ним рішення Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 у справі №916/216/23 в частині компенсації відповідачу збитків у розмірі 139301,56 грн, які поніс останній у зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та неможливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту, та в подальшу реєстрація відповідних накладних на виконання судового рішення від 15.11.2024 у справі №320/7107/23 свідчить про те, що правова підстава набуття права на грошові кошти у відповідача відпала, оскільки йому відновлено право на податковий кредит, а тому він зобов'язаний повернути відповідні кошти позивачу.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 139301,56 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а також 1019,00 грн - 3% річних в сумі та 138,47 грн інфляційних втрат.
Позиція суду апеляційної інстанції
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №903/359/21, у постанові від 05.12.2018 у справі №367/6344/16-ц.
Відповідачем за вимогою про стягнення коштів на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України має бути учасник цивільних відносин, який безпосередньо та безпідставно збагатився за рахунок позивача.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі статті 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Втім, звертаючись з даним позовом до господарського суду, позивач не надав доказів, які б підтверджували його вимоги, зокрема, доказів, які б свідчили, що відповідач набув (зберіг) майно за рахунок позивача без достатньої правової підстави.
Водночас колегією суддів встановлено, що грошові кошти в сумі 139459,03 грн були сплачені позивачем відповідачу на виконання чинного рішення Господарського суду Одеської області від 13.04.2023 у справі №916/216/23 в якості збитків, які понесло Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» у зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та неможливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту, що виключає факт безпідставного набуття відповідачем цих коштів та, відповідно, наявність правових підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Крім того, матеріали справи не містять і доказів на підтвердження факту отримання відповідачем подвійної вигоди, а саме, реалізації останнім права на включення податкового кредиту за відповідними накладними.
За наведеного, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин сторін і, як наслідок, задоволення позову, - є неможливим.
Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справах №910/8714/18 та № 910/3831/22, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до даної справи.
Висновки суду апеляційної інстанції
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення в від 24.12.2025 у справі №916/4255/25 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281, 282, 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.12.2025 у справі №916/4255/25 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 26.03.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя О.Ю. Аленін