Справа № 751/2311/26 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/4823/126/26
Категорія - Доповідач ОСОБА_2
24 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
скаржника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 березня 2026 року,
Цією ухвалою відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_7 про визнання незаконними дій слідчого та прокурора щодо фактичного обмеження свободи після виписки з лікарні у кримінальному провадженні №12025270000000409 від 10 квітня 2025 року, в якій останній просив в порядку ст. 303 КПК України: визнати незаконними дії слідчого та прокурора, які полягали у фактичному обмеженні його у червні 2025 року свободи після виписки з лікарні; надати правову оцінку діям посадових осіб, які допустили порушення прав заявника; розглянути клопотання про витребування доказів; поновити строк на подання заяви (у разі необхідності).
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що дії слідчого та прокурора, пов'язані з обмеженням, в минулому часі, свободи підозрюваного та врученням йому, в той же період часу, підозри, не входять до переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора оскарження яких до слідчого судді, передбачено ч. 1 ст. 303 КПК України.
На зазначену ухвалу слідчого судді ОСОБА_7 була подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати її та призначити новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що фактичне обмеження його свободи без складання протоколу затримання або іншого процесуального рішення є прямим порушенням права на свободу і такі обставини підпадають під судовий контроль в порядку ст. 303 КПК України. Апелянт вважає, що слідчим суддею було неповно досліджено обставини справа, а саме, не було враховано: факт офіційної виписки з лікарні; відсутність будь-якого процесуального рішення про затримання; фактичне обмеження свободи пересування; вручення підозри у стані тяжкого фізичного здоров'я.
Заслухавши доповідача, ОСОБА_7 , щодо можливості задоволення поданої апеляційної скарги, думку прокурора про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів судового провадження в поданій до слідчого судді заяві ОСОБА_7 , в порядку ст. 303 КПК України, просив: визнати незаконними дії слідчого та прокурора, які полягали у фактичному обмеженні його у червні 2025 року свободи після виписки з лікарні; надати правову оцінку діям посадових осіб, які допустили порушення прав заявника; розглянути клопотання про витребування доказів; поновити строк на подання заяви (у разі необхідності).
Враховуючи, що подана заява не містить інших відомостей, які за своєю індивідуалізацією можуть бути оскаржені в межах ст. 303 КПК України слідчий суддя прийшов до висновку, що дії слідчого та прокурора, пов'язані з обмеженням, в минулому часі, свободи підозрюваного та врученням йому, в той же період часу, підозри, не входять до переліку рішень та дій які можуть бути оскаржені в порядку вказаної норми КПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з наступних підстав.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого судді, прокурора, керівника слідчого органу, слідчого є однією із найважливіших гарантій захисту громадянами своїх прав та свобод від їх порушення як з боку органів, що здійснюють розслідування та судовий контроль у кримінальному провадженні, так і з боку інших осіб, що беруть участь у ньому.
Згідно з ч.1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду.
Дане положення кореспондується зі статтею 55 Конституції України, в якій закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. У п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» було зазначено, що «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У кримінальному провадженні такі випадки врегульовані Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Процесуальна можливість подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування передбачено ст.303 КПК України. Встановлений ч. 1 ст. 303 КПК України перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, є вичерпним. З огляду на це, наведена норма дозволяє звернутися до суду зі скаргою не на будь - яку бездіяльність, рішення чи дії слідчого прокурора, а лише перелік яких та строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законом.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що дійсно, ОСОБА_7 звернувся зі скаргою на дії слідчого, прокурора але, як було обґрунтовано встановлено слідчим суддею, такі не входять до переліку рішень та дій, які можуть бути оскаржені в порядку ст. 303 КПК України. Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками слідчого судді щодо наявності підстав про відмову у відкритті провадження.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_7 законним і обґрунтованим. Відповідно, ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 березня 2026 року, якою відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_7 про визнання незаконними дій слідчого та прокурора щодо фактичного обмеження свободи після виписки з лікарні у кримінальному провадженні №12025270000000409 - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4