Справа № 638/16294/24 Головуючий І-ї інстанції - Шишкін О.В.
Провадження № 33/818/67/26
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
25 березня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Санжаревського І.А. на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 03.08.2024 року о 00 год. 27 хв. за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Івана Мазепи, 9-А, водій ОСОБА_1 керувала автомобілем Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, хитка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 0184, а також в закладі охорони здоров'я в Ізюмському ЦМЛ «Піщанської Богоматері» ОСОБА_1 відмовилася, чим порушила п. 2.5 ПДР України.
Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник Санжаревський І.О. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог захисник посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази категоричної відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Вказує, що остання не відмовлялась від такого огляду та готова була проїхати до медичного закладу, однак, оскільки відеозапис вівся не безперервно, епізодично, у зв'язку із чим неможливо встановити факт її відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Мотиви суду
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи (довідка про доставку судової повістки-повідомлення у додаток «Вайбер», а.с. 100, зворот) до апеляційного суду не з'явилася, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового розгляду до суду не подавала.
Захисником Санжаревським І.А. 23.10.2025 року було подано до апеляцйного суду клопотання про проведення судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції (а.с.97). У призначений час адвокат на відеоконференцзв'язок не вийшов, безпосередньо у судове засідання також не прибув.
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_2 та її захисник Санжаревський І.А. є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді.
Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з'являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та її захисника Санжаревського І.А. в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_3 судом виконані. Висновки про винуватість останньої у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 03.08.2024 року о 00 год. 27 хв. за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Івана Мазепи, 9-А, водій ОСОБА_1 керувала автомобілем Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, хитка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 0184, а також в закладі охорони здоров'я в Ізюмському ЦМЛ «Піщанської Богоматері» ОСОБА_1 відмовилася.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №107071 від 03.08.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згыдно якого огляд ОСОБА_1 у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, хитка хода) за допомогою газоаналізатора «Драгер Алкотест 0184» не проводився за відмовою ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформленим 03.08.2024 року о 00 год. 40 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, хитка хода; огляд у закладі охорони здоров'я в Ізюмському ЦМЛ «Піщанської Богоматері» не проводився за відмовою ОСОБА_1 ;
- рапортом поліцейськог ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшого сержанта поліції Черних Д. від 03.08.2024 року із зазначення обставин, часу та місця зупинки транспортного засобу, а також підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та її зупинка співробітниками поліції за обставин, зазначених у протоколі про адміністративне праовпорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів категоричної відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Так, відповідно до відеозапису події, що мала місце 03.08.2024 року, убачається, що ОСОБА_1 була зупинена співробітникам поліції під час дії комендантської години (аналогічні обставини зупинки авто під керуванням ОСОБА_1 відображені і у рапорті поліцейськог ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області старшого сержанта поліції Черних Д. від 03.08.2024 року, а.с.8). Під час спілкування з інспектрорами патрульної поліції у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, про що їй було повідомлено, та запропоновано пройти огляд у встанвленому законом порядку - на місці зупинки ТЗ та у медичному закладі. Від проходженян огляду за допомогою газоаналізатора «Драгер Алкотест» ОСОБА_1 відмовилась, а на неодноразові запитання поліцейського щодо проходження огляду у медичній установі не надавала чіткої відповіді, вказуючи, що їй потрібно зарядити телефон, потім зазначила, що не може дати конкретну відповідь на таке запитання, згодом запропонувала вирішити ситуацію іншим чином, на що була попереджена про безперевну відеофіксацію згідно ст.40 ЗУ «Про національну поліцію» та кримінальну відповідальність за такого роду пропозицію. Врешті, ОСОБА_2 повідомила, що їй треба відійти та була відсутня на місці події близько 40 хв. Напротязі цього часу поліцейський спілкувався із чоловіком, який був пасажиром спірного авто, та який зазначив, що, ймовірно, вона пішла за правами, на що інспектор поліції повідомив, що у такому випадку щодо ОСОБА_1 буду складено протокол про адміінстративне правпорушення за ст.130 КУпАП за порушення п.2.5 ПДРУ. Коли ОСОБА_1 після тривалої відсутності повернулась на місце зупинки, їй також було повідомлено про складення протоколу щодо неї, ознайомлено з його змістом.
Дослідивши відеозапис, проаналізувавши всі обставини проведення огляду, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 умисно не надавала чіткої відповіді на запитання працівників поліції з метою затягування передбаченого Інструкцією часу, продовж якого водій повинен пройти огляд або повинен бути доставлений до закладу охорони здоров'я для проведення огляду та відібрання біологічної середовища, тобто, поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що вона не вимагав роз'яснення їй певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, однак не здійснювала активні, свідомі та вольові дії, для надання відповіді на питання працівників поліції чи буде вона проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку, розуміла ситуацію, у якій опинилася, шляхом такої своєї поведінки намагалася спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких доводів апелянта та розцінює їх як обраний спосіб захисту та спробу уникнути відповідальності, оскільки під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за встановленою законом процедурою.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до п.2.5 ПДР України, водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а саме пройти відповідний огляд в установленому порядку, тобто, своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
Також, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 самостійно відмовилась від підпису протокоолу та надання власних письмових пояснень по суті інкримінованого їй правопорушення, зокрема, і з приводу порушення поліцейськими процедури огляду на стан алкогольного сп'яніння. (а.с. 1)
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, строною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
Твердження апелянта стосовно того, що до матеріалів справи долучено компакт- диск, на якому міститься лише фрагменти відеозапису із нагрудної камери працівника поліції, що на думку апелянта свідчить про те, що працівники поліції під час проведення відеозйомки процедури складання адміністративного матеріалу порушили принцип безперервності її застосування, а тому такий відеозапис не може бути належним та допустимим доказом, не є слушними, так як на ньому зафіксовано цілком всю подію фіксації правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано, а розпаковка відеозапису на окремі файли на відеоносії, долученому до протоколу про адміністративне правопорушення, обумовлена його суто технічними властивостями. Водночас, у даному випадку відеозапис не є єдиним доказом по справі, який оцінюється в сукупності з іншими доказами.
При цьому, відеофіксація відбувалась відкрито, про що ОСОБА_1 було повідомлено, а водій не заперечувала проти цього.
Даних, що відеофіксації здійснювалась з недозволеного пристрою, під час судового розгляду також не встановдлено.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладені обставини, на момент висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому законом порядку, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізувала своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодилася нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала посвідчення водія серії НОМЕР_2 , тобто, нею було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що її дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню нею аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в її діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та її винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргузахисника Санжаревського І.А. залишити без задоволення.
Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик