Справа № 646/4013/25 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/855/26 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 125, п.3, п.12 ч. 2 ст. 115 КК України
Іменем України
23 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові апеляційну скаргу захисника на ухвалу Основ'янського районного суду м.Харкова від 28.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
встановила:
Ухвалою Основ'янського районного суду м.Харкова від 28.01.2026 року продовжено строк тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч. 1 ст. 125, п.3, п.12 ч. 2 ст. 115 КК України, строком на 60 днів, тобто до 28.03.2026 року, без визначення розміру застави.
На вищевказану ухвалу захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, якою просить ухвалу Основ'янського районного суду м.Харкова від 28.01.2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту або визначити розмір застави у межах вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що обвинувачений майже рік безпідставно перебуває під вартою, ризики, на які посилається прокурор у своєму клопотанні та суд у своєму рішенні, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_6 громадянин України, з вищою освітою, військовослужбовець Збройних сил України на посаді командира кулеметного взводу військової частини НОМЕР_1 , молодший лейтенант, одружений, має на утриманні малолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий. Крім того, 09.05.2025 дружиною ОСОБА_6 - ОСОБА_10 було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_2 з метою перебування поруч з чоловіком та відвідування його в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Сторона захисту наголошує, що запобіжний захід у виді домашнього арешту може повною мірою забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 .
До початку судового засідання сторона захисту подала заяву, суть якої зводиться до того, що просить колегію суду розглянути апеляційну скаргу без їх участі, апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі.
До початку судового засідання сторона обвинувачення подала заяву, суть якої зводиться до того, що просить колегію суду розглянути апеляційну скаргу без його участі, заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкціями ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 125, п.3, п.12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя та здоров'я, вчиненому із застосування насильства, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Так, ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 125, п.п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за найтяжче з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи в апеляційній скарзі щодо того, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, дружину, малолітніх дітей на утриманні - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Також належить врахувати, що такі відомості існували до вчинення ОСОБА_6 дій, які йому інкримінуються, та не стали для нього стримуючим фактором.
Посилання сторони захисту на тривалий строк перебування під вартою також не є підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки сама по собі тривалість тримання під вартою не свідчить про його безпідставність, якщо ризики не зменшились та продовжують існувати. При цьому, затягування розгляду справи не встановлено, а провадження здійснюється у розумні строки з урахуванням складності справи.
Доводи щодо можливості забезпечення належної поведінки обвинуваченого шляхом застосування домашнього арешту є припущеннями сторони захисту, які не підтверджені жодними об'єктивними даними. Такий запобіжний захід не є достатнім для запобігання ризикам, передбаченим кримінальним процесуальним законом, зокрема ризику переховування від суду та впливу на свідків.
Доводи апелянта щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду щодо необхідності застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданих апеляційних скарг.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченогопід час апеляційного розгляду не встановлено.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 176-206, ст.ст. 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу захисника, - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м.Харкова від 28.01.2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: