Справа № 344/15478/25
Провадження № 2/344/1059/26
23 березня 2026 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Польської М.В.,
секретаря судового засідання Соляник Т.І.,
за участі:
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, -
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся у вересні 2025 року до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.01.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №415392961 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) в сумі 9 200 грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в загальному розмірі 22 939,28 грн., з яких: 9 200 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 13 739,28 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; та судові витрати, пов?язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.
Ухвалою суду від 04.09.2025 року відкрито провадження у справі та витребувано докази.
03.11.2025 року на адресу суду від відповідача надійшла заяву про долучення документів.
20.01.2026 року відповідач подав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що 03.01.2022 року використовуючи тодішній номер відповідача, невідома особа вчинила крадіжку грошових коштів у сумі 30 517 грн. із банківського рахунку відповідача, який був відкритий у АТ «Банк Форвард». З метою встановлення невідомої особи, відповідачем було подано заяву до правоохоронних органів, яким після відкриття кримінального провадження щодо крадіжки коштів встановлено, що зняття грошових коштів були банкомати, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Після чого, самі матеріали кримінального провадження постановою прокурора були відправлені за підслідністю у м.Кривий Ріг, тобто доведено, що жодного відношення до вказаного зняття вказаних коштів відповідач не мав. Зазначив, що жодних договорів відповідач не укладав, грошові кошти він не отримував, а зазначена позивачем банківська карта в АТ «Таскомбанк» відповідачу не належить. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
05.02.2026 року представник позивача додав до суду додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що відповідач не надав вирок або ухвалу про відкриття кримінального провадження, що унеможливлює позивача та суд перевірити твердження відповідача. Вказує, що задля оформлення кредиту потребується не тільки банківська картка, а ще анкетні та паспортні дані, номер телефону, місце проживання та електронна пошта відповідача. Зазначає, що викладенні відповідачем у поясненнях доводи є недоведеними, правового значення для звільнення від відповідальності не мають і не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Представник позивача в судові засідання не з'являвся, однак в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні пояснив, що кредитні кошти ним не отримувались та не використовувалися, оскільки 03.01.2022 року щодо нього були вчинені шахрайські дії, які пов'язані були з блокуванням телефону, внаслідок чого до його банківської картки по рахунку у АТ «Банк Форвард» був доступ невідомих осіб та знято без його відома кошти у сумі 35 100 грн., про що було подано відповідне звернення до банку про заблокування рахунку. Також, при блокуванні належного номера телефону, при зверненні до Kyivstar йому повідомили, що його номер телефону був відновлений сторонньою особою. У подальшому відповідач звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою, за якою розпочато досудове розслідування, за наявною інформацією, грошові кошти були зняті у місті Кривий Ріг. У зв'язку із зазначеними обставинами відповідач змінив паспорт та 21.01.2022 року отримав ID-картку. Щодо даної цивільної справи, то вказав що реквізити, використані для проведення операцій - банківська картка у іншому банку, йому не належать, кошти не отримував. Просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 03.01.2022 року особою, яка ідентифікувалася позивачем, як ОСОБА_1 , було залишено заявку на отримання грошових коштів в кредит на підставі якої 03.01.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та особою, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №415392961 (а.с.89,111-117), внаслідок чого позичальник отримав кредит у розмірі 9 200 грн. строком на 3 дні з датою повернення до 06.01.2022 року.
У вказаній заявці на отримання грошових коштів в кредит від 03.01.2022 року (у якій відсутній одноразовий ідентифікатор) позичальником зазначено електронну адресу та номер банківської картки, які відповідачу не належать, при цьому йому дійсно належали на той час дані вказаного мобільного телефону, що був заблокований та відновлений невідомою особою для використання в певних протиправних діях. Щодо приналежності йому саме таких вказаних у заявці паспортних даних позичальника, то відповідач не мав можливості підтвердити чи спростувати такі в судовому засіданні, так як 21.01.2022 року ним було отримано новий паспорт (ID-картка) у зв'язку з тим, що на паспортні дані старого зразка невстановленими особами були оформлені інші кредитні зобов'язання по приналежній йому банківській картці, відмінній ніж у даній цивільній справі.
Відповідно до п.1.3-1.7 договору кредитної лінії №415392961 кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 9 200 грн. одразу після укладення договору, який має бути повернено до 06.01.2022 року. Позичальник в будь який час протягом дисконтного періоду дії договору може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхзом ініціюйвання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту, повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається припиненим шляхом його повного виконання. Загальна сума кредиту за цим договором складається з суми кредиту (тарнкшів) отриманих протягом всього строку дії кредиту. Позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання. Кредитна лінія надається строком на 3 дні від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), а саме до 06.01.2022 року. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється укаледння договорю по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Згідно п.1.12.1 договору зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знов відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
У відповідності до п.4.1.-4.2 кредитного договору, сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно з чиним законодавством України. Порушенням умов цього договору ввжаєаться його невиконання або неналежне виконання або отримання кредиту позичальником при використанні недостовірної, неповної, або помилкової інформації.
З копії паспорту споживчого кредиту продукту "СМАРТ" як додатку до договору від 03.01.2022р. (а.с.108-110) вбачається, що відповідачу було відомо про умови кредитування з урахуванням побажань споживача, орієнтовану вартість кредиту ліміт, який є не деталізовнаий, проте даний паспорт не містить підтвердження його підписання одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до даних довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідачем особою, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 , підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора, який було відправлено йому на номер мобільного телефону, вказаний у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 03.01.2022 року, при цьому вказаний номер мобільного телефону відповідача ОСОБА_1 був протиправно використаний третіми особами внаслідок шахрайських дій щодо відповідача, про що детальніше буде зазначено нижче.
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість особи, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 перед первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка допомога» за договором кредитної лінії №415392961 від 03.01.2022 року станом лютий 2022 року визначена у розмірі 18 826,88 грн, з яких: 9 200 грн становить заборгованість за основною сумою кредиту, 13739.28грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 03.01.2022 року по 08.04.2022 року (а.с.129-132).
Водночас первісним кредитором у матеріалах справи зазначено інший розмір заборгованості - 18 552,72 грн, що свідчить про наявність розбіжностей у визначенні суми боргу. Крім того, суд звертає увагу, що нарахування процентів здійснено поза межами строку дії кредитного договору.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року.
31.12.2021 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2022 року між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.
31.12.2023 між «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №172 від 08.02.2022 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №415392961 від 03.01.2022 року.
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість особи, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 , перед ТОВ «Таліон Плюс» за договором кредитної лінії №415392961 від 03.01.2022 року, станом на липень 2023 року становить 22 939,28 грн., яка складається з: 9 200 грн. - заборгованість по кредиту; 13 739,28 грн. заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом .
05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» уклали Договір факторингу №05/0820-01 строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року.
03.08.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» уклали додаткову угоду №2 до договору факторингу №05/0820-01 від 08.05.2020 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2022 включно.
30.12.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» уклали додаткову угоду №3 до договору факторингу №05/0820-01 від 08.05.2020 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2024 включно.
08.07.2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №08/07/25-E, відповідно до умов якого останньому було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Строк дії договору закінчується 31 грудня 2026 року.
На виконання вимог ухвали суду від 04.09.2025 року АТ «Таском Банк» 22.09.2025 року надало інформацію (а.с.152), згідно якої в АТ «Таском Банк» відсутня інформація про ОСОБА_1 , відповідно, рахунки йому в АТ «Таском Банк» не відкривались, банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не видавалась.
Однак, АТ «Таском Банк» одночасно підтвердило інформацію щодо зарахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 у період з 03.01.2022 року по 08.01.2022 року в сумі 9 200 грн.. При цьому, банківська картка № НОМЕР_2 є віртуальною платіжною карткою, яка існує тільки в цифровій формі без фізичного носія та була оформлена в АТ «Таском Банк» на ім?я ОСОБА_2 . Водночас, номер телефону НОМЕР_3 не є та не був фінансовим номером телефону ОСОБА_2 .
З отриманої інформації слід зробити висновок, що відповідач не відкривав рахунок у АТ «Таском Банк» зазначена платіжна картка позичальником ОСОБА_1 у заявці про отримання кредиту (у договорі та паспорті така картка не зазначалась) йому не належить, а належить ОСОБА_2 і саме на банківську картку № НОМЕР_2 , куди спрямовані позивачем кошти у сумі 9200грн., відповідачу не належить і позику він не отримував. Банківський рахунок є і був відкритий відповідачем у АТ «Банк Форвард», а у АТ «Таском Банк» він такий ніколи не відкривав.
Згідно постанови прокурора Окружної прокуратури міста Івано-Франківськ про визначення підслідності від 13.03.2023 року, слідує, що сектором дізнання Івано-Франківського РУП ГУ НП в Івано-Франківській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадження №12022096010000759 від 15.11.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невідома особа у січні 2022 року вчинила крадіжку грошових коштів у сумі 30 517 грн. із банківського рахунку АТ «Банк Форвард», яка належить ОСОБА_1 .. Грошові кошті із банківського рахунку потерпілого ОСОБА_3 03.01.2022 року: о 18 год.27 хв. (14 145 грн.), о 18 год. 29 грн. (14 145 грн.), а також о 18 год. 31 хв. цього ж дня (2 227 грн.) були переведені на банківську картку № НОМЕР_4 (АТ «Райффайзен Банк»). У подальшому, згідно інформації отриманої від АТ «Райффайзен Банк», отриманої на підставі ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів від 13.01.2023 встановлено, що із зазначеної вище банківської картки 03.01.2023 (тричі на загальну суму 30 200 гривень) та 04.01.2023 (двічі на загальну суму 12 000 гривень) відбулось зняття грошових коштів за допомогою банкоматів (АТМ 5332 та АТМ 4818), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . А тому, вказаною постановою прокурора було визначено підслідність досудового розслідування вказаного кримінального провадження за сектором дізнання відділення поліції №2 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області.
І хоча дана інформація стосується вже зняття кредитних коштів з банківського рахунку, належного саме ОСОБА_1 , а не стосовно коштів по даній цивільній справі, однак дане тільки засвідчує факт того, що 03.01.2022р. відбулося втручання у мобільні дані відповідача та отримано невідомою особою доступ до його існуючих карток. Разом з тим, доводи відповідача про те, що через блокування його мобільного номера, відбулося і отримання паролю від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою оформлення кредиту на суму 9 200 грн. на банківський рахунок, належний особі, яка відмінні від відповідача. Звідси, кредитні кошти відповідач достеменно не отримував і ними не користувався, зобов'язання перед первісним кредитором чи позивачем після переуступки прав не виникали.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на дію так званої об'єктивної концепції вини у цивільних та господарських відносинах. Так, відповідно до приписів ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №751/6050/18 дійшов висновку, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов'язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.
Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (постанова Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 521/20764/20).
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду, зокрема: від 23.01.2018 у справі №202/10128/14-ц, від 14.02.2018 у справі №127/23496/15-ц, від 20.06.2018 у справі №691/699/16-ц, від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц, від 17.07.2019 у справі №571/841/16-ц, від 24.07.2019 у справі №753/16954/16-ц, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14-ц, від 02.10.2019 у справі №182/3171/16, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16-ц, від 23.01.2020 у справі №179/1688/17, від 26.08.2020 у справі №766/19614/18, від 02.09.2020 у справі №311/634/18-ц, від 16.12.2020 у справі №214/2867/18, від 27.01.2021 у справі №210/1242/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19.
При цьому відповідач, як споживач банківських послуг визначається як більш слабка сторона у відносинах із банком, особливо у сфері кібербезпеки (інформаційної безпеки) щодо захисту клієнтів банку та коштів, які зберігаються на рахунках клієнтів у банку, від кіберзлочинів.
Відповідач, як фізична особа, та первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка допомога» (фінансова установа, з якою особа, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 було укладено договір), мають вочевидь різні технічні та фінансові можливості у сфері забезпечення кібербезпеки та захисту від кіберзлочинів. Крім того, саме Банк є фінансовою установою, професійним учасником ринку фінансових послуг, на яку покладається організація та забезпечення безпеки платежів, перевірки їх даних.
У подібних правовідносинах клієнт фінансової установи є споживачем фінансових послуг, а тому не має тих рівня знань і засобів, які можуть забезпечити безпеку (схоронність) грошових коштів на своєму рахунку, що обслуговує вказана установа.
Фінансова установу зі свого боку, надаючи такі фінансові послуги, зобов'язаний забезпечити такий рівень безпеки фінансових активів клієнта, довірених банку, аби убезпечити їх від безпідставного зменшення, зокрема за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування (Інтернет-банкінгу), відповідальним за які є банк. З цією метою банк має постійно впроваджувати у своїй діяльності технологічні процеси (алгоритми), що відповідають актуальним викликам безпеки та спрямовані на запобігання помилковому переказу грошових коштів клієнтів, а також здійснювати контроль за їх дотриманням і виконанням.
Отже, із умов укладеного з фінансовою установою договору кредитної лінії клієнт фінансової установи має чітко зрозуміти, які вимоги висуваються фінансовою установою щодо обладнання, за допомогою якого здійснюється дистанційне обслуговування рахунку, програмного забезпечення, зокрема, наявності антивірусних та антишпигунських програм.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, дослідивши всі письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, а також беручи до уваги встановлені фактичні обставини та характер спірних правовідносин, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат не підлягають задоволенню.
Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що саме відповідачем було здійснено дії, спрямовані на укладення спірного кредитного договору, проходження електронної ідентифікації, підтвердження волевиявлення шляхом використання одноразового ідентифікатора, а також основне - це отримання кредитних коштів на належний йому рахунок. Надані позивачем документи не містять доказів належності відповідачу електронної адреси та платіжної картки, які були використані при оформленні кредиту особою ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що про укладання будь якого договору з ТОВ «Манівео швидка допомога» відповідачу стало відомо саме з даної цивільної справи, а тому він не міг знати про таке укладення, хоча дзвінки від невідомого кредитора чи посередника (без представлень) йому вже почали надходити 13.01.2022 року, про що він подав заяву у правоохоронні органи (а.с.166). А після виявлення факту безпідставного списання коштів з власного банківського рахунку відповідач вжив заходів, спрямованих на мінімізацію можливих негативних наслідків та захист своїх прав, зокрема звернувся до АТ «Банк Форвард» (в якому був відкритий його рахунок та з якого було списано кошти) із заявою про блокування платіжної картки, звернувся до «Kyivstar» з метою відновлення доступу до номера мобільного телефону, де отримав усне повідомлення про те, що відповідний номер уже був відновлений іншою особою, а також подав заяву до Івано-Франківського РУП ГУП в Івано-Франківській області щодо вчинення відносно нього кримінального правопорушення, за результатами якої відкрито кримінальне провадження №12022096010000759 від 15.11.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України. Крім того, судом встановлено, що 21.01.2022 року відповідачем отримано новий паспорт, у зв'язку з використання його даних паспорта,а заміна паспорта була здійснена саме для запобігання незаконному оформленню кредитних договорів третіми особами на його попередній паспорт.
Як вже вказано вище, АТ «Таском Банк» надано суду інформацію, згідно з якою платіжна картка, на яку було перераховано кредитні кошти первісним кредитором, не зареєстрована за відповідачем, а належить іншій особі ( ОСОБА_2 ), на рахунок якої фактично і здійснювалося зарахування грошових коштів у розмірі 9 200 грн.. Також у заявці на отримання кредиту від 03.01.2022 року та паспорті споживчого кредиту міститься електронна адреса, яка відповідачу не належить, що додатково свідчить про відсутність належного підтвердження участі відповідача в укладенні спірного правочину.
За таких обставин суд вважає, що позивач не довів наявності вини відповідача у втраті, розголошенні чи незаконному використанні персональних даних або іншої інформації, яка могла бути використана третіми особами для ініціювання платіжних операцій від його імені, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку з повернення заборгованості у розмірі 22 939,28 грн..
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а у разі відмови - на позивача. Оскільки судом у даній справі відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, усі судові витрати у справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 26 березня 2026 року.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА