Справа № 216/7800/25
провадження 1-кп/216/475/26
іменем України
(повний текст)
24 березня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженні № 12025043090000181 від 04 липня 2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянина України, який має загальну середню освіту, одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше не судимий, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації у військовому званні «солдат», обіймає посаду стрільця-снайпера 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ої механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
У Центрально-Міському районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувають на розгляді матеріали кримінального провадження № 12025043090000181 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження строку дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки 27 березня 2026 року спливає строк тримання останнього під вартою й судове провадження не буде завершене до його спливу. Прокурор зазначає, що підстави для скасування або зміни обраного запобіжного заходу відсутні, тому що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, для можливості застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, на теперішній час не встановлено.
Прокурор зазначає, про продовження існування ризиків передбачених п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилаючись на викладене, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор просив продовжити дію відносно останнього дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. Розмір застави просив не визначати на підставі ст. п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, що спричинив загибель людини.
Позиція учасників у судовому засіданні.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив обрати біль м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Звернув увагу на наявність захворювань у обвинуваченого. Зазначив, що прокурором не доведено ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений підтримав позицію захисника.
Мотиви та оцінка суду.
При вирішенні питання про обрання, продовження, зміну запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначено ч. 1ст. 178 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою може застосовуватись до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Наявність ризиків.
Метою застосування та продовження запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (частина 1статті 177 КПК).
Підставою застосування та продовження запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, які свідчать про можливе вчинення підозрюваним дій передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК.
Ризик переховування від органів до судового розслідування та суду.
Ризик переховування від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у невизначеному майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження та характеру процесуальних дій, які належить провести.
При цьому, суд при встановленні даного ризику враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у ОСОБА_4 можливості переховуватися від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, особу обвинуваченого, який одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей або інших утриманців.
Враховуючи встановлені обставини у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження, наявність соціальних зв'язків, які за конкретних обставин кримінального провадження та суворості покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у випадку визнання його винним, не можуть виключити ризик переховування від суду, суд приходить до висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
Наявність ризику незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4статті 95 КПК України).
В свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
За таких обставин ризик впливу на потерпілого та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України.
Суд вважає, що оскільки обвинуваченому відомі анкетні дані свідків, які на теперішній час не допитані, вказане свідчить про реальну можливість вчинення спроб неправомірного впливу на останніх з метою надання необхідних обвинуваченому показів в майбутньому, враховуючи вимоги ст. 23 КПК України.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Оцінюючи обґрунтованість ризику, передбаченого у п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється суд вважає його не доведеним, оскільки обвинувачений раніше не судимий.
Наявність інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
При вирішенні питання про продовження строку дії відносно обвинуваченого запобіжного заходу, крім встановлених ризиків кримінального провадження, суд, на підставі наданих сторонами матеріалів, оцінює в сукупності існування інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме:
- тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчинені інкримінованих йому кримінальний правопорушень у виді позбавленням волі на строк до 15 років;
- сімейний стан обвинуваченого, який перебуває у зареєстрованому шлюбі, утриманців не має;
- за станом здоров'я не є особою з інвалідністю;
- стан здоров'я обвинуваченого, а саме наявність у обвинуваченого захворювань;
- репутацію обвинуваченого, який раніше не судимий;
- ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, який на думку суду є помірним.
Наявність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу
На переконання суду, установлені судом ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією обвинуваченого, може негативно відобразитися на здійсненні об'єктивного судового розгляду, якого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За встановлених судом обставин, необхідним є саме тримання під вартою, оскільки з урахуванням індивідуальних обставин обвинуваченого, застосування домашнього арешту та застави, як основного запобіжного заходу, буде недостатнім стримуючим фактором від реалізації встановлених ризиків і створить можливості для вчинення ним позапроцесуальних дій з метою перешкоджання кримінальному провадженню, оскільки останній, володіючи засобами зв'язку зможе впливати на свідків, а також переховуватись від суду.
Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, пов'язаний з доступом обвинуваченого до технічних засобів комунікації та не може повною мірою виключити ризик переховування обвинуваченого від суду, оскільки не передбачає цілодобового контролю за місцем перебування обвинувачуваного, що враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у кримінального правопорушення в якому він обвинувачується, є досить великим.
Застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання чи особистої поруки для запобігання встановленим ризикам, буде недостатнім, оскільки виконання покладених на обвинуваченого обов'язків буде залежати виключно від волі ОСОБА_4 та їх порушення не матиме для нього очевидних і достатньо суттєвих негативних наслідків, окрім того, жодна особа не звернулась до суду із письмовим зобов'язанням про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Зазначені обставини та ризики підтверджують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам та виправдовують продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого.
Щодо доводів захисника про наявність у обвинуваченого захворювань та неможливість отримання останнім належного лікування у Державній установі «Криворіжська установа виконання покарань №3» суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. с 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 49 Основного закону, кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Положеннями ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення'та ст.6, 39, 72 «Основ законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі. Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.
Статтею 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2.8 Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України 10.02.2012 №239/5/104, якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Враховуючи викладене, в разі виникнення скарг з боку обвинуваченого щодо незадовільного стану здоров'я, за наявності медичної довідки з поставленням відповідного діагнозу, керівництво установи в якій утримується особа, відповідно до норм вищенаведеного Порядку зобов'язане етапувати обвинуваченого за межі СІЗО у відповідний медичний заклад з метою надання необхідних медичних послуг.
При цьому, у разі того, якщо обвинувачений за результатами огляду чи обстеження потребуватиме надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я, він матиме право на його етапуваня за межі СІЗО у відповідний медичний заклад з метою надання необхідних медичних послуг.
В матеріалах справи наявні копії медичної документації про наявність у підозрюваного відповідних захворювань, разом з тим, відомості або висновки про те, що надання належного медичного обслуговування за наявності відповідних захворювань неможливо забезпечити умовах ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3» суду не надані.
Окрім того, з огляду на вищенаведені норми законодавства, у разі неможливості надання належної медичної допомоги обвинуваченому в умовах установи в якій він утримується, останній має бути доставлений у відповідний медичний заклад з метою надання необхідних медичних послуг.
Таким чином, зважаючи на високу інтенсивність встановлених при розгляді клопотання ризиків, з урахуванням особистих характеристик обвинуваченого, суд приходить висновку, що відносно обвинуваченого слід продовжити застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, судом не встановлено законодавчих обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого вказаного запобіжного заходу, оскільки п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Вирішуючи питання про строк дії такого запобіжного заходу, суд враховує інтенсивність встановлених ризиків, обсяг обставин, що підлягають доказуванню, з огляду на правову кваліфікацію та стадію судового розгляду, а тому вважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 22 травня 2026 року.
Застосування альтернативного запобіжного заходу
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За приписами п. 2 ч.4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
При цьому вказана норма не є імперативною, а лише надає право суду не визначати розмір застави та вимагає обґрунтування такого рішення з огляду на фактично встановлені обставини.
Враховуючи обставини кримінального провадження, правову кваліфікацію кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , встановлені ризики, особу обвинуваченого, суд вважає, недоцільним визначати заставу, оскільки, на думку суду, на даному етапі судового розгляду вона не здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Висновки за результатами розгляду
З урахуванням наведених обставин кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 та наведених прокурором доводів, що свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики вчинення ОСОБА_4 дій, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1ст. 177 КПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підстав для задоволення клопотання прокурора.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 177, 178, 182-184, 193-197, 211, 309, 372, 395 КПК України, суд,
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, строком на 60 діб з утриманням його у Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)», тобто до 22 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Визначити кінцевий строк дії ухвали 22 травня 2026 року включно.
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому, захиснику й прокурору та направити для виконання керівнику державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали оголошено в залі судових засідань Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг 25.03.2026 р. о 9 год. 35 хв.
Суддя ОСОБА_6