справа № 179/215/26
провадження № 1-кп/179/96/26
24 березня 2026 року с-ще Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026042470000025 від 26.01.2026 відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гупалівка Магдалинівського району Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який проходив службу на посаді стрільця-снайпера 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026042470000025 від 26.01.2026 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Ухвалою від 19 лютого 2026 року призначено підготовче судове засідання.
В підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.
Обвинувачений та його захисник проти призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту не заперечували.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд приходить до наступного.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і не підлягає поверненню прокурору.
Кримінальне провадження підсудне Магдалинівському районному суду Дніпропетровської області згідно правил підсудності, передбачених ст.ст. 32, 33 КПК України.
Підстав для закриття провадження на підставі п.п. 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України немає.
Порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б унеможливлювали призначення судового розгляду не встановлено.
За таких обставин, суд приходить до висновку про можливість призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту у кримінальному проваджені по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України.
Судовий розгляд, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, необхідно проводити у відкритому судовому засіданні, оскільки обмежень, передбачених положеннями ч. 2 ст. 27 КПК України, не встановлено.
Заперечень від учасників судового провадження про здійснення судового розгляду кримінального провадження у відкритому судовому засіданні не надійшло.
Прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що ухвалою слідчого судді Магдалинівського районного суду від 27.01.2026 до ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26.03.2026, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
На даний час для досягнення мети і завдань кримінального провадження на даний час виникла необхідність у продовженні застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , яка обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме:
- ризик переховуватися від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України), враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлені волі від п'яти до десяти років, у зв'язку з чим, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у інкримінованому йому злочину, він може вдатися до активних дій для уникнення кримінальної відповідальності, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою, як запобіжним заходом або відбування покарання. Крім того, факт самовільного залишення ОСОБА_4 військової частини вже свідчить про схильність ухилятися від виконання обов'язків та ігнорувати законні вимоги;
- незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 разом з іншими військовослужбовцями, які можуть бути допитані як свідки у цьому кримінальному провадженні. Враховуючи, що зазначені свідки перебували з ним у безпосередніх службових відносинах, обвинувачений може впливати на їхні показання шляхом особистих контактів, умовлянь або погроз з метою спотворення фактичних обставин справи.
- обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовження злочину, у якому він обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), оскільки ОСОБА_4 був затриманий поліцією поза межами військової частини, що свідчить про відсутність у нього наміру повернутися на службу добровільно. Його поведінка демонструє стійку схильність ухилятися від військової служби та невиконання наказів командування. В умовах воєнного стану продовження чи повторення таких дій створює пряму загрозу обороноздатності держави, підриває військову дисципліну та може негативно вплинути на інших військовослужбовців.
Можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується репутацією самого ОСОБА_4 , який будучи діючим військовослужбовцем, якщо відносно нього не буде продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може самовільно залишити місце служби та взагалі територію України, що у свою чергу утворить самостійний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.408 КК України.
Сукупність викладених вище обставин, свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання вищевказаним ризикам, прокурор вважає доцільним продовжити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив його задовольнити, посилаючись на наявність вищенаведених ризиків, які на даний час не відпали та продовжують існувати.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Вислухав пояснення сторін, суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно до п.п.4,5 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років та до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до положень, викладених в ч.1 ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Судом установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_4 застосований за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений КПК України. Строк дії запобіжного заходу спливає 26.03.2026.
Вирішуючи питання про продовження застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого у виді тримання під вартою суд враховує вимоги п.п.3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд враховує, що тримання під вартою є винятковим та відповідно до ст. 176 КПК України найбільш суворим запобіжним заходом.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання до 10 років позбавлення волі.
Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, обвинуваченому вже вручений обвинувальний акт, а тому, на думку суду, та з огляду на стадію кримінального провадження, не можуть підлягати окремому вирішенню питання щодо оцінки доказів, з огляду на їх належність, допустимість та достатність для визнання обвинуваченого винуватим або невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, але підлягають оцінці характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, судом встановлено, що доводи прокурора, викладені в клопотанні, є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують.
Зазначені висновки суду засновані, перед усім, на тому, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, не є особою з інвалідністю, не одружений, неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб на утриманні не має, отже не має сталих соціальних зв'язків та стримуючих факторів, у зв'язку з чим наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Крім того, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_4 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини в умовах воєнного стану, яке тривало більше року та протягом цього часу не здійснював спроб повернутися на службу, що свідчить про те, що, перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду та продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується. Також не виключається ризик впливу обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні, які є військовослужбовцями та проходили з обвинуваченням службу в одній військовій частині, оскільки свідки у даному кримінальному провадженні судом ще не допитувались.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених п.п.1, 3,5 ч.1 ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в підготовчому судовому засіданні не встановлено.
Також суд враховує, що згідно у відповідності до п. 5 ч. 1 та ч. 8 ст. 176 КПК під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні передбаченого ст. 407 КК злочину, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Враховуючи, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_4 , є тяжким злочином і передбачає покарання у виді позбавлення волі та, враховуючи встановлені ризики, обставини кримінального правопорушення, який вчинено проти порядку несення військової служби, суд вважає, що застосування більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не забезпечить можливості здійснення дієвого контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків.
Обраний відносно ОСОБА_4 запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, не виходить за межи розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосовувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відповідає характеру і тяжкості діяння, яке йому інкримінується, не надає можливості ухилення від суду.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вчиненого в період дії воєнного стану, яке законодавцем віднесено до злочинів, що відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України надають суду, за конкретних обставин, які підтверджують ймовірність ризиків, не визначати заставу, яка надасть обвинуваченому вчинити ті дії, які негативно впливатимуть на хід судового розгляду, зокрема, вільно пересуватись по території України, змінити місце свого проживання та переховуватись від суду, що матиме наслідком затягування строків розгляду справи, суд вважає, що на даний час визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Враховуючи все вищевикладене, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд доходить висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків, йому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме - до 22.05.2026, включно.
Клопотань від учасників судового провадження про витребування певних речей чи документів не надійшло. Будь - яких інших клопотань суду не заявлено.
Всі питання, пов'язані з підготовкою справи до судового розгляду, передбачені ст. 315 КПК України, вирішені.
Керуючись ст. ст.199, 314-316, 372 КПК України, суд, -
Призначити судовий розгляд кримінального провадження на підставі обвинувального акту відносно ОСОБА_4 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області на 03 квітня 2026 року о 14 годин 30 хвилин.
Проведення судового розгляду кримінального провадження здійснювати суддею одноособово.
Про час та місце розгляду справи повідомити учасників кримінального провадження.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4» на 60 (шістдесят) днів, тобто до 22 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Вручити копію цієї ухвали обвинуваченому негайно після її оголошення.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дати її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, у той же строк з дня отримання копії ухвали. В іншій частині ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1