Провадження № 11-кп/803/1054/26 Справа № 208/12461/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду міста Кам'янського від 16 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041160001213 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середня, не працюючий, не одружений, зареєстрований та мешкає: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,-
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Вироком Заводського районного суду міста Кам'янського від 16 вересня 2025 року ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишено без змін. Строк покарання ухвалено рахувати з 23.09.2024 року.
Цивільний позов позивача ОСОБА_9 задоволено повністю.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 у якості відшкодування матеріальної шкоди 23 500 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 500 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та розподілу судових витрат.
Як встановлено судом, приблизно о 22.30 годині 22.09.2024 року, ОСОБА_8 з раніше знайомим ОСОБА_10 знаходився на території домоволодіння будинку АДРЕСА_2 , де між ними виникли неприязні відносини та стався конфлікт.
В ході зазначеного конфлікту у ОСОБА_8 раптово виник протиправний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, реалізовуючи який він діючи цілеспрямовано, розуміючи, що шляхом нанесення ударів кулаками по тілу людини можливо заподіяти їй тілесні ушкодження, передбачаючи такі наслідки та свідомо допускаючи їх настання, розташувавшись навпроти потерпілого наніс тому кулаком правої руки більше двох ударів в область тулубу та обличчя, від чого той впав на спину обличчям уверх.
Продовжуючи реалізовувати свій протиправний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 схилившись над останнім, діючи цілеспрямовано, цілковито усвідомлюючи протиправність своїх дій та розуміючи при цьому, що шляхом нанесення ударів кулаками по тілу людини можливо заподіяти їй тілесні ушкодження, передбачаючи такі наслідки та свідомо допускаючи їх настання, наніс останньому кулаком правої руки один удар в область тулубу та один удар в область обличчя, після чого, розташувавшись праворуч від потерпілого наніс йому один удар правою ногою у правобічну сторону тулубу.
Прагнучи у повному обсязі реалізувати свій раптово виниклий протиправний умисел, спрямований на заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 утримуючи у своїй правій руці дерев'яну палицю, яку підібрав на подвір'ї, діючи цілеспрямовано, розуміючи, що шляхом нанесення ударів дерев'яною палицею по тілу людини можливо заподіяти їй тілесні ушкодження, передбачаючи такі наслідки та свідомо допускаючи їх настання, наніс нею потерпілому більше восьми ударів зверху вниз в область обличчя та голови.
В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_8 , ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тіла - закрита внутрішньо- черепна травма, яка супроводжувалась крововиливами під м'які мозкові оболонки з розвитком набряку мозку, закрита травма грудної клітки з чисельними переломами ребер, ушкодженням престінкової плеври, яка супроводжувалася внутрішньо- плевральною кровотечею, чисельні синці та садна в області тулубу, кінцівок, що у сукупності призвело до розвитку травматичного шоку, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя, в даному випадку як така, що викликала смерть ОСОБА_10 , що настала у період часу близько 01.52 - 07.52 годині 23.09.2024 року.
Зазначені умисні дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.2 ст. 121 КК України, як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Захисник ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_8 мінімальне покарання та в частині задоволення цивільного позову, стягнувши з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 23 500 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 26 500 грн.
Мотивуючи такі вимоги тим, що суд першої інстанції мав підстави для призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, оскільки в даній кримінальній справі наявні обставини, які згідно з ч. 1 ст. 66 КК України визнані такими, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття, що підтверджується визнанням вини, наданням правдивих показань на стадії досудового розслідування та під час розгляду справи в суді першої інстанції, та активне сприяння розкриттю злочину, що підтверджується його участю в проведенні слідчого експерименту.
Крім того, обвинувачений визнав вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 23 500 грн. у повному обсязі, а щодо стягнення моральної шкоди тільки частково у розмірі 26 500грн., оскільки вважав такий розмір компенсації завданої шкоди достатнім та таким, який він зміг би сплатити. Проте, задовольняючи цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не навів належних мотивів та аналізу фактичних обставин кримінального провадження, які впливають на розмір моральної шкоди, у зв'язку з чим оскаржене судове рішення підлягає зміні в цій частині.
16 березня 2026 року до початку апеляційного розгляду від прокурора до апеляційного суду надійшов лист про відмову від апеляційної скарги на вирок Заводського районного суду міста Кам'янського від 16 вересня 2025 року щодо ОСОБА_8 .
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор в судовому засідання просила залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін. Вважаючи його законним та обґрунтованим, вимоги апеляційної скарги безпідставними.
Обвинувачений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, наполягали на призначенні обвинуваченому мінімального покарання, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_9 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомила, але її неявка, відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК не перешкоджає апеляційному розгляду.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку учасників судового провадження, їх виступи в судових дебатах, перевіривши матеріали провадження в межах поданої апеляційної скарги, обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_8 і на кваліфікацію його дій, не виявлено.
Водночас, колегія суддів відкидає, як неспроможні доводи сторони захисту про відсутність належного мотивування рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди.
Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції, розглядаючи цивільний позов потерпілої про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, діяв у межах та спосіб, передбачених вимогами ст. 128 КПК України, а також із застосуванням відповідних норм цивільного законодавства, зокрема статей 1167, 1195 ЦК України та роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року.
При цьому судом було встановлено наявність усіх необхідних юридичних підстав для відшкодування моральної шкоди, а саме: факт заподіяння шкоди потерпілій, протиправність дій обвинуваченого, причинно-наслідковий зв'язок між вчиненим кримінальним правопорушенням та завданими стражданнями, а також обсяг і характер таких страждань.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано врахував характер та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, тривалість і інтенсивність фізичних та душевних страждань потерпілої, негативні зміни у її звичному способі життя, а також інші істотні обставини, що відповідає критеріям, визначеним чинним законодавством та судовою практикою.
Посилання сторони захисту на відсутність детального аналізу не спростовують законності та обґрунтованості прийнятого рішення, оскільки мотивувальна частина вироку містить достатні висновки суду щодо підстав та розміру відшкодування моральної шкоди, сформовані з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо призначення ОСОБА_8 мінімальне покарання , передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, є слушними.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру та прийнято законне рішення, як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом; ухваленим судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 409 КПК України підставами для скасування судового рішення може бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Порушень вищевказаних норм кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_8 кваліфікацію його дій та призначення покарання, не виявлено.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів.
Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин.
Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин.
Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинений злочин; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим; запобігання вчиненню нових злочинів з боку інших осіб.
Покарання завжди має призначатися з додержанням двох важливих напрямків, властивих каральній політиці держави: застосування суворих покарань до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також до організаторів і активних учасників організованих злочинних угрупувань; застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили вперше злочини невеликої або середньої тяжкості. Поєднання цих напрямків знайшло відображення у чинному КК України і має бути реалізовано в діяльності судових органів.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновкам суду першої інстанції щодо розміру покарання, яке визначене майже в максимальних межах санкції ч. 2 ст. 121 КПК України, оскільки визначений розмір покарання не відповідає його меті, гуманності, справедливості та тягне за собою порушення засад виваженості та розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Так, ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яке згідно з положеннями ст. 12 КК України, є тяжким кримінальним правопорушенням, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_8 захід примусу, колегія суддів, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину, його підвищену суспільну небезпечність, конкретні обставини кримінального правопорушення, а також дані, що характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується, на обліку в психіатричному та наркологічному диспансері не перебуває.
У судовому засіданні апеляційним судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 усвідомив власну протиправну поведінку та тяжкість її наслідків, а також виразив свої співчуття родичам потерпілого, тобто за розумовим рівнем останній є таким, що здатний надати оцінку своїй поведінці та наслідкам, які настали, переосмислити їх та не допустити у подальшому.
Така форма посткримінальної поведінки обвинуваченого свідчить про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь його соціальної небезпечності.
У постанові Другої судової палати ККС ВС від 09.02.2023 (справа №448/1911/18) зазначено, що системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як на досудовому розслідуванні так і під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, апеляційний суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання обвинувачених апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_8 слід призначити покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Частиною 2 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого.
Відповідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість
За таких обставин апеляційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - зміні.
Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду міста Кам'янського від 16 вересня 2025 року відносно ОСОБА_8 , за ч. 2 ст. 121 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою - в той самий строк, з моменту вручення їй копії даної ухвали.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4