Номер провадження: 33/813/646/26
Номер справи місцевого суду: 501/5137/25
Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О.
Доповідач Артеменко І. А.
23.03.2026 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Артеменко І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Подуст Т.П.,
особи, яка притягається до відповідальності, - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чорноморського міського суду Одеської області від 15 січня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП
Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення
11.10.2025 відносно ОСОБА_1 складено протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №480100 за ч.1 ст.130 КУпАП.
З вказаного протоколу вбачається, що 11.10.2025 о 10:45 ОСОБА_1 у м. Чорноморськ по вул.Парусна 13, керував автомобілем Тойота, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук), в порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, від проходження медичного огляду для встановлення стану алкогольного сп'яніння на місці за допомогою алкотестера Драгер, також у медичному закладі у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на бодікамеру. Від керування транспортними засобами відсторонений.
Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Постановою Чорноморського міського суду Одеської області від 15.01.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.
Короткий зміст доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову Чорноморського міського суду Одеської області від 15.01.2026 та закрити провадження у справі.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку, ОСОБА_1 послався на те, що він був відсутній під час розгляду справи, копія оскаржуваної постанови суду йому не скерована судом, а в ЄДРСР постанова оприлюднена лише з 26.01.2026, копія постанови отримана представником - 27.01.2026 та впродовж 10 днів подана апеляційна скарга.
В обґрунтування скарги апелянт, посилаючись на незаконність, безпідставність оскаржуваної постанови суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, послався на те, що:
-судом проігноровані приписи міжнародного права, а саме, що у вказаний в протоколі час (10:45) він не керував транспортним засобом;
- відсутні докази керування транспортним засобом;
- відеозапис не є безперервним. Зокрема зазначено, що відеофіксація здійснена епізодично та сам факт керування транспортним засобом не зафіксовано. Відеозапис не відтворює подій перед зупинкою автомобіля та саму зупинку. Між записами файлів «0000000_000000202510111102550_0001» та «0000000_000000202510111104013_0002» існує прогалина у 10 хвилин. Наявними відеозаписами не зафіксовано знаходження ОСОБА_1 всередині автомобіля, тільки біля авто, а на період часу 10:45 ОСОБА_1 навіть і близько не перебував біля автомобіля. Тому додані відеозаписи не є належним та допустим доказом у справі;
- матеріали справи свідчать про фактичне спонукання працівників поліції ОСОБА_1 до відмови. Судом не враховано, що ОСОБА_1 надав поліцейському чітку відповідь-погодження їхати на огляд до медзакладу, але поліцейські замість того, щоб поїхати до медзакладу, дозволив ОСОБА_1 сісти за кермо та здійснити рух, що було направлено не на усунення правопорушення, а на спонукання до нього і до висловлення відмови від проходження огляду. Поліцейські не пояснили реальні наслідки притягнення особи до відповідальності. Без зазначених дій поліцейського, правопорушення не було б вчинено, оскільки ОСОБА_1 не висловлював відмови від проходження огляду;
- фактичного відсторонення від керування транспортним засобом не було;
- невідповідність постанови суду законодавству та встановленій практиці.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив факти керування ним транспортним засобом, відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, посилаючись на відсутність свідків, заперечив факт вживання алкогольних напоїв. ОСОБА_1 підтримав заявлене клопотання, вимоги та доводи апеляційної скарги і просив їх задовольнити.
Висновки щодо строків на апеляційне оскарження
Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 цього Кодексу.
Частина 1 ст.268 КУпАП передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
З матеріалів справи встановлено, що справа розглянута місцевим судом 15.01.2026 за відсутності ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Стиркул Г.Ю.
Матеріали справи не містять доказів скерування судом на адресу ОСОБА_1 копії судового рішення у виконання вимог ч.1 ст.285 КУпАП.
Разом з тим, копія постанови суду від 15.01.2026 була вручена захиснику Стиркул Г.Ю. 27.01.2026, про що складена відповідна розписка (а.с.36).
За інформацією ЄДРСР судове рішення надіслано судом до реєстру 22.01.2026, загальний доступ забезпечено з 26.01.2026.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав до суду 30.01.2026.
Таким чином, апеляційна скарга подана поза межами встановленого ст.294 КУпАП строку на апеляційне оскарження.
Конструкція норми, що закріплена в ч.2 ст.294 КУпАП, дає підстави вважати, що у разі подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції після закінчення десятиденного строку з дня її ухвалення, апелянт безумовно повинен заявити клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, належним чином обґрунтувавши його.
Цілісне розуміння положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України дає підстави для висновку, що кожному гарантовано право на ефективні засоби юридичного захисту при реалізації права на апеляційний перегляд справи.
У цьому випадку особі має бути забезпечено умови для належного оскарження судового рішення.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006 зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.
Судом враховано, що для належного обґрунтування апеляційної скарги апелянту необхідно ознайомитись з текстом оскаржуваного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції по справі про адміністративне правопорушення регламентовано виключно статтею 294 КУпАП, при цьому законом не встановлено конкретних вимог до такої апеляційної скарги.
Разом з тим, слід врахувати, що згідно з положеннями процесуальних кодексів України однією з обов'язкових вимог до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є наявність в ній обґрунтування незгоди скаржника з висновками оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, для реалізації права на апеляційний перегляд справи особа має подати апеляційну скаргу на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення у встановлений законом строк із зазначенням доводів щодо незгоди із встановленими судом обставинами.
Для обґрунтування незгоди з ухваленим судовим рішенням скаржнику повинні бути відомі встановлені судом обставини та висновки суду. Вказане корелює із пунктом 4 ч.2 ст.283 КУпАП, яким передбачено, що постанова суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на судовий захист не повинно бути ілюзорним, а особа має мати реальну можливість оскаржити судове рішення.
У пункті 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Враховуючи розгляд справи за відсутності сторони захисту, не скерування місцевим судом копії постанови суду у визначений ч.1 ст.285 КУпАП строк та отримання захисником копії судового рішення лише 27.01.2026, апеляційний суд вважає, що саме з моменту ознайомлення зі змістом судового рішення, ОСОБА_1 мав необхідні засоби для реалізації права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга з клопотанням про поновлення строку надана суду 30.01.2026, тобто в межах десятиденного строку з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення (27.01.2026).
На підставі наведеного, з метою забезпечення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення йому строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції, заслухавши особу, яка притягається до відповідальності, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 480100 від 11.10.2025, за яким 11.10.2025 о 10:45 ОСОБА_1 у м.Чорноморськ по вул. Парусна, 13, керував автомобілем Тойота, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук), в порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера Драгер та у медичному закладі, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Вказане зафіксовано на бодікамеру. Від керування транспортними засобами відсторонено. ОСОБА_1 відмовився від підпису за ознайомлення з датою, часом та місцем розгляду справи, роз'яснення прав та обов'язків, передбачених т.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, письмові пояснення по суті порушення також не надав. Разом з тим, ОСОБА_1 проставив свій підпис у графах 16, 18 протоколу щодо отримання тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом, ознайомлення з протоколом та отримання його копії;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зазначено виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей та тремтіння пальців рук), а також зазначено, що огляд не проводився, у зв'язку з відмовою водія від його проходження, та про його відмову від підпису акту;
- направленням на огляд водія транспортного засобу до медзакладу від 11.10.2025, в якому, серед іншого, зазначено виявлені поліцейським у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей та тремтіння пальців рук), а також, що відповідний огляд не проводився, у зв'язку з відмовою водія та про відмову водія від підпису;
- відеозаписами з портативного відеореєстратора 5300 та відеореєстратора, що встановлений всередині службового автомобіля патрульної поліції. Зокрема, зафіксовано рух та зупинку автомобіля Тойота, д.н.з. НОМЕР_1 , на Т-образному перехресті. Під час спілкування з поліцейським ОСОБА_1 пояснив чому зупинив авто не перехресті, зазначивши, що їхав на мийку. На питання поліцейського щодо вживання алкогольних напоїв, водій заперечив факт вживання. У зв'язку з тим, що поліцейським виявлено таку ознаку алкогольного сп'яніння як різких запах алкоголю з порожнини рота, запропоновано підійти до службового автомобіля, де іншим поліцейським роз'яснено вимоги ст.63 Конституції України, проведено візуальний огляд та наголошено виявлені ознаки сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей та тремтіння пальців рук. На запитання поліцейського пояснив, що алкогольні напої вживав добу тому. Поліцейський висунив водієві вимогу про проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера Драгер або в медзакладі та роз'яснив наслідки відмови від проходження огляду у встановленому законом порядку. На запитання поліцейського про проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки ОСОБА_1 відмовився, у медичному закладі - погодився та пійшов перепаркувати свій автомобіль, так як він був припаркований на перехресті. Після чого ОСОБА_1 на повторне запитання поліцейського пройти огляд на стан сп'яніння, на що ОСОБА_1 спочатку ухилявся від відповіді, заперечуючи наявність автомобіля. Після чого поліцейським повторно запропоновано пройти огляд на місці або у медичному закладі, на що ОСОБА_1 надав однозначну відповідь про відмову від проходження огляду. На уточнюючи питання поліцейського щодо відмови від проходження огляду на місці зупинки та медзакладі, ОСОБА_1 підтвердив свою позицію. Тоді поліцейський уточнив чи розуміє ОСОБА_1 наслідки такої відмови, на що останній відповів, що розуміє (зокрема таймінг відеозапису, що міститься у файлі «0000000_000000202510111104013_0002» з 01:25 хв. по 02:10хв.). Поліцейським неодноразово роз'яснено водієві наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду за ч.1 ст.130 КУпАП, на що ОСОБА_1 почав заперечувати факт керування транспортним засобом, наполягаючи, що він є пішоходом. Поліцейськими складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП та інші матеріали до нього, з якими ознайомлено ОСОБА_1 , якому роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП. ОСОБА_1 відсторонено від керування транспортними засобами, про що наголошено поліцейським (таймінг файлу «0000000_00000020251011110012_0006» - 01:00 хв - 01:18 хв.).
Апеляційний суд вважає, що зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.
Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.
За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов'язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР).
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 , будучи водієм та маючи відповідне посвідчення водія, обізнаний з Правилами дорожнього руху України (зокрема п.2.5). При цьому, положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими, а особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За змістом ч.6 ст.266 КУпАП направлення особи для огляду на стан сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп'яніння, оформлення результатів такого огляду, регулюються ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 (далі -Порядок №1103). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв'язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.
Згідно зі ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції 1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 3 розділу І Інструкції 1452/735 визначено ознаки алкогольного сп'яніння. За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських.
Пунктом 6 Порядку №1103 передбачено, що водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
За приписами п. 8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.
Під відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. Відмова від проходження огляду на стан сп'яніння є правопорушенням з формальним складом, тобто є закінченим саме з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду. Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
В сенсі положень ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудної камери поліцейського та відеореєстратора службового автомобіля. Долучені до матеріалів справи відеозаписи відображають подію, по факту якої 11.10.2025 складено адмінматеріали відносно ОСОБА_1 .
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення п.5 Розділу ІІ Інструкції з застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, апеляційний суд враховує, що в цьому пункті зазначено, що включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища. Разом з тим, доводи апелянта в цій частині є необґрунтовані, оскільки з долученого відеозапису вбачається, що поліцейським дотримані вимоги статті 266 КУпАП під час фіксування саме адміністративного правопорушення (відмова особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння).
Апеляційний суд вважає, що об'єму наявних відеозаписів, залучених поліцейським як безумовний доказ у справі, достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені, має істотне значення для розгляду справи та безсторонній характер, а також узгоджується з іншими доказами у справі.
Наявність перерви в записі між файлами «0000000_000000202510111102550_0001» та «0000000_000000202510111104013_0002» у 10 хвилин пояснюється тим, що ОСОБА_1 , після того, яка надав згоду на слідування до медзакладу для проходження огляду, відійшов, щоб прибрати свій автомобіль з дороги (а саме з Т-образного перехрестя), де він припаркував автомобіль. Тому вказане правового значення не має, з огляду на вимоги ч.2 ст.266 КУпАП щодо застосування технічних засобів відеозапису саме під час проведення огляду. При цьому наявний в матеріалах справи відеозапис містить фіксацію самого факту відмови особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. Доводам щодо розбіжностей в зазначені часу на відеозаписах місцевий суд надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Сумнівів щодо достовірності та допустимості відеозапис не викликає, оскільки на ньому відображено подію, що зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаного відеозапису апелянтом не надано. Не встановлено таких обставин і під час апеляційного розгляду справи.
Отже, твердження апелянта про те, що диск з відеозаписом, проведеним співробітниками поліції, який міститься в матеріалах справи не може братись до уваги, з огляду на постанову Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №216/5226/16-а, оскільки не є безперервним, - є безпідставними та спростовуються змістом проведеного поліцейським відеозапису.
Посилання апелянта в судовому засіданні на відсутність свідків не ґрунтуються на відповідній правовій основі, оскільки за положеннями ч.2 ст.266 КУпАП свідки до проходження огляду водієм на стан сп'яніння залучаються лише у випадку неможливості застосування технічних засобів відеозапису. В даному випадку події зафіксовані за допомогою технічного засобу, матеріали яких (відеозаписів) долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, а відтак залучення свідків не вимагалось.
Доводи апелянта про відсутність доказів керування ним транспортним засобом за обставин, описаних у протоколі, є необґрунтованими та спростовуються оглянутими відеозаписами, а також поясненнями самого ОСОБА_1 , наданих суду апеляційної інстанції, в яких він не заперечував факту керування ним транспортним засобом, пояснюючи, що він приїхав на мийку, щоб помити автомобіль.
При цьому з огляду на приписи ст.266 КУпАП обов'язкове застосування технічних засобів відеозапису підлягає саме процедура огляду водія на стан сп'яніння, від якої ОСОБА_1 відмовився під відеозапис, а не обставини його перебування за кермом чи зупинки автомобіля.
Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом також зафіксовано протоколом про адміністративне правопорушення, який в розумінні положень ст.251 КУпАП, є одним з доказів у справі.
Отже, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом підтверджується сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи.
Доводи апеляційної скарги щодо здійснення поліцейськими провокації спростовуються наявними відеозаписами та не підтверджені жодним доказом.
Так, з оглянутого судом апеляційної інстанції відеозапису не встановлено того, що поліцейські своїми діями спонукали водія ОСОБА_1 прийняти рішення про відмову від проходження огляду, а навпаки працівник поліції неодноразово пропонує водію пройти огляд на стан сп'яніння в установленому законом порядку, роз'яснюючи наслідки відмови від проходження такого огляду та з'ясовуючи чи розуміє водій вказані наслідки.
Даних про те, що працівники поліції свідомо, виявивши у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, створили умови, за яких він був вимушений відмовитись від проходження огляду на стан сп'яніння, матеріали провадження не містять. Поліцейські лише фіксували розвиток подій на місці події, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації адміністративного правопорушення, що виключає ознаки провокації.
Слід звернути увагу, що увипадку наявності сумнівів в законності дій працівників поліції, ОСОБА_1 мав можливість оскаржити їх дії у встановленому законом порядку (п.п.д п.2.14 ПДР України).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів судового провадження дії службових осіб, що склали адмінматеріали та фіксували правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися.
Отже, твердження захисника щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
Доводи апеляційної скарги щодо не відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом спростовуються матеріалами справи. Зокрема у складеному протоколі про адміністративне правопорушення зазначено про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортними засобами, а також наявним відеозаписом (файл «0000000_00000020251011110012_0006» з 01:00 хв по 01:18 хв.) підтверджується відсторонення поліцейським ОСОБА_1 від керування транспортним засобом. При цьому, слід зазначити, що відсторонення проведено у відповідності до вимог п.1 Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, яким передбачено, що під час відсторонення особи від керування транспортним засобом поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів відсторонення проводиться у присутності двох свідків. Посилання апелянта на не відсторонення його від керування до того як він перепакував автомобіль не спростовує наявності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, тому не має правового значення для справи і не є окремою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Посилання в апеляційній скарзі на постанови судів в інших справах про адміністративні правопорушення не мають преюдиційого значення для суду під час розгляду цієї справи. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження апелянта про відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі.
Протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою. Підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, відсутні. ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, надав поліцейському чітку та зрозумілу відповідь щодо його відмови від проходження огляду на місці зупинки та в медзакладі, яку поза розумним сумнівом можна вважати саме відмовою від огляду в розумінні ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив факти керування ним транспортним засобом та відмову від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння. Вказана відмова від огляду на стан сп'яніння беззаперечно вказує на наявність в його діях складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Враховуючи положення ст.251 КУпАП, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, оскаржувана постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови Чорноморського міського суду Одеської області від 15 січня 2026 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Чорноморського міського суду Одеської області від 15 січня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко