Доманівський районний суд Миколаївської області
вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400
e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua
Справа № 475/874/25
Іменем України
26.03.2026смт. Доманівка
Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Кривенко О.В.,
за участі секретаря судового засідання Маташнюк О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Бабіча В.О. (в режимі ВКЗ),
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції уточнену позовну заяву в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , подану від її імені представником-адвокатом Новак-Павловою Людмилою Володимирівною до Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки
29.07.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» (далі - ТОВ «МОПАС») про стягнення заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу та матеріальної компенсації по звільненню.
04.09.2025 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву про визнання незаконним та скасування наказу «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24 березня 2022 року № 64, та стягнення заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу з 24 березня 2022 року по 30 квітня 2025 року в розмірі 175300 грн та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 12977 грн 40 коп.
Ухвалою Доманівського районного суду від 26.09.2025 року позивачці було відмовлено в прийнятті уточненої позовної заяви в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу відповідача «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року № 64, оскільки, цивільним процесуальним законодавством не передбачено одночасне зміна предмету і підстав позову та неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року ухвалу Доманівського районного суду від 26.09.2025 року залишено без змін.
Враховуючи зазначене, Доманівським районним судом прийнято до розгляду та розглядається уточнений позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу за період з 24 березня 2022 року по 30 квітня 2025 року в розмірі 175300 грн та за новою вимогою про стягнення грошової
компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 24.03.2022 року по 30.04.2025 року в розмірі - 12977 грн 40 коп.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що з 02 квітня 2021 року позивач працювала на посаді старшого касира квиткового в ТОВ «МОПАС», що підтверджується записами в трудовій книжці. Заробітну плату отримувала в розмірі мінімальної заробітної плати в Україні. З моменту початку військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану в Україні на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, ОСОБА_1 в телефонному режимі куратор підприємства їй повідомила, що підприємство поки працювати не буде та в подальшому її будуть інформувати про долю підприємства. Але ані до кінця 2023 року, ані в 2024 році, ані до її звільнення 28 травня 2025 році за власною заявою її не повідомляли про початок роботи Доманівської АС та не пропонували іншої роботи на підприємстві. Позивачка зауважує, що ніяких наказів щодо необхідності перебування у вимушеному прогулі вона не отримувала та ознайомлена не була. 08 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про звільнення, виплату заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. На підставі її заяви відповідачем був прийнятий наказ № 19-к від 28 травня 2025 року «Про припинення трудового договору», в якому було зазначено виплатити компенсацію за 63 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. 28 серпня 2025 року з відзиву дізналась про існування наказу № 64 'Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ'МОПАС' від 24 березня 2022 року. В цьому наказі зазначалося про призупинення дії трудових договорів усіх працівників, зокрема і її, проте не йшлося про призупинення роботи автостанцій та автовокзалів. За результатами проведення позапланового заходу контролю складено акт, яким встановлено порушення частини 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин під час воєнного стану» щодо призупинення дії трудового договору. З метою усунення виявлених порушень законодавства про працю директору ТОВ «МОПАС» після погодження з Миколаївською районною військовою адміністрацією винесений припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю та наданий строк на усунення виявлених порушень. Відновлення роботи Миколаївського міжміського автовокзалу, Новобузької автостанції, Первомайського, Южноукраїнського, Вознесенського автовокзалів, Коблевської автостанції, про що зазначено у відповіді Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, свідчить, як вважає позивачка, про те, що воєнний стан не заважає здійснювати діяльність ТОВ «МОПАС» в районах нашої області. А відтак, у зв'язку з тим, що діяльність відповідача ведеться, вважає, що він має можливість виплатити заробітну плату за час перебування у вимушеному прогулі та компенсацію за невикористані відпустки.
Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з ТОВ «МОПАС» на її користь заборгованість по заробітній платі за період вимушеного прогулу з 24 березня 2022 року по 30 квітня 2025 року в розмірі 175300 грн та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в ТОВ «МОПАС» в розмірі 12977 грн 40 коп.
Через систему «Електронний суд" від представника відповідача ТОВ «МОПАС» Бабіча В.О. надійшов відзив на уточнену позовну заяву, відповідно до якого представник заперечував проти позову, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим, мотивуючи тим, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан, у зв'язку з чим наказом від 27.02.2022р. № 63 з 01.03.2022р. на період дії військового часу була повністю зупинена діяльність ТОВ «МОПАС» та встановлено повне скорочення тривалості робочого часу всім працівникам автостанцій, у тому числі Доманівській АС, де працювала позивач станом на 27.02.2022р. З огляду на відсутність з боку позивачки за весь період часу з моменту оголошення військового стану в Україні до звернення до суду з розглядуваною заявою, будь-яких звернень та/ чи заперечень до відповідача, підтверджує обізнаність позивача з вищеназваними наказами. Матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач не
погоджувалася та мала будь-які заперечення щодо самого факту призупинення дії трудового договору починаючи з моменту її сповіщення і до моменту подачі позову, жодного разу не зверталась до відповідача з повідомленням про готовність приступити до роботи. З положення ч. 4 ст. 13 Закону, слідує, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, тобто на російську федерацію. За наведеного, ТОВ «МОПАС» не є відповідальним за неотримання позивачкою заробітної плати за весь період часу, коли нею трудова діяльність не здійснювалась.
Враховуючи, що відповідач у зв'язку з повним зупиненням господарської діяльності не встиг розрахуватись з позивачкою за лютий 2022р., у травні 2023р. був виплачений залишок заробітної плати позивачу за лютий 2022р.
У зв'язку з чим, позовну вимогу щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу з 01.03.2022р. по 28.05.2025р. у розмірі 175 300,00 грн. вважає безпідставною, а отже такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно відпускних записок, отриманих позивачкою при звільненні, то вони складені задля обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки позивачки за час роботи у ТОВ «МОПАС» у період з квітня 2021р. по лютий 2022р. та ПрАТ «МОПАС» до моменту її переведення до ТОВ «МОПАС», у даних документах зазначено, що кількість днів невикористаної відпустки під час праці позивачки у ТОВ «МОПАС» складає 21 день, а у ПрАТ «МОПАС» - 42 дні, що відповідає порядку визначення відпустки наведеному у ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки».
Зазначена кількість днів невикористаної відпустки зазначено відповідачем у наказі про звільнення №19-к від 28.05.2025р. та не оспорювалось позивачкою.
Розрахунок компенсації за невикористані позивачкою дні відпустки було зроблено на підставі Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 р. виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передували місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку, внаслідок чого позивачці було виплачена відповідна компенсація у розмірі 10854,28 грн.
Уточнена позовна вимога про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки в ТОВ «МОПАС» з 24.03.2022 року по 30.04. 2025 року в розмірі - 12 977,40 грн. є спором про виплату сум, що належать працівникові при звільненні, а згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутись до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З огляду на проведену дату розрахунку з позивачкою, а саме 28.05.2025р. щодо належних позивачці сум при звільненні, дату подання до суду уточненої позовної заяви (04.09.2025р.), вважає, що порушено строки звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП.
23.01.2026 року представником позивача ОСОБА_2 надана відповідь на відзив, відповідно до якої зазначила, що строк звернення до суду з вимогою про стягнення заробітної плати та виплат за невикористану відпустку не пропущено, відповідачем у своїх відзивах не наведено доказів того, що позивачка була повідомлена про наказ «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року № 64, на який він посилається.
У судовому засіданні під час розгляду справи по суті позивач та її представник уточнені позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив, у зв'язку з чим наполягали на задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 пояснила, що у 2023 році вона телефонувала до куратора з питанням щодо подальшої роботи на підприємстві, чи виходити їй на роботу, адже деякі автостанції відновили роботу, але до її звільнення 28.05.2025 року не повідомляли про про початок роботи Доманівської АС та не пропонували іншої роботи на підприємстві.
Представник позивача Новак-Павлова Л.В. в судовому засіданні просила врахувати, що мав місце вимушений прогул, тому заборгованість по заробітній платі склала 175300грн та не виплачена позивачеві компенсація за невикористану відпустку. Щодо вимог про стягнення заробітної плати та інших сум, пов'язаних із оплатою праці не може бути встановлено трьохмісячного строку для звернення до суду. Окрім того, за результатами проведення позапланового контролю складено акт, яким встановлено порушення відповідачем частини 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин під час воєнного стану' щодо призупинення дії трудового договору. З метою усунення порушень трудового законодавства про працю директору «МОПАС“ винесено Припис про усунення виявлених порушень та надано строк на їх усунення.
Представник відповідача Бабіч В.О. проти задоволення уточнених позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях. Пояснив, що припис Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування наказу роботодавця , на який посилається представник позивача є актом індивідуальної дії. Також представник позивача посилається на обставини, які не є предметом позову, а саме судом не розглядається вимога щодо скасування наказу № 64 від 24.03.2022 року 'Про призупинення дії трудових догвоорів з працівниками ТОВ 'МОПАС'.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ТОВ "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій", відповідно до наказу 157-к від 29.09.2014 року прийнята касиром квитковим на Доманівську автостанцію. Згідно Наказу № 40-к від 28.03.2017 року переведена старшим касиром квитковим в Доманівську автостанцію. Згідно наказу № 40-к від 31.03.2021 році звільнена з роботи у зв'язку з переведенням на роботу ТОВ'МОПАС' . Згідно наказу 30-к від 01.04.2021 року з 02.04.2021 року прйнята на посаду старший касир квитковий Доманівська АС у порядку переведення з ПрАП «МОПАС“. Вказане підтверджено копією трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 .
Між ПрАП «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій“ та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір від 13.12.2016 року.
Згідно заяви ОСОБА_3 , від 28.05.2025 року на ім'я директора ТОВ 'МОПАС', просить звільнити її за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП з виплатою компенсації на невикористані дні відпустки, які були зараховані по ТОВ 'МОПАС' з ПРАТ «МОПАС“ в 2021 році, а також компенсувати щорічну відпустку.
Згідно Наказу №19-к 'Про припинення трудового договору' від 28.05.2025 року ОСОБА_1 звільнена з посади за угодою сторін на підставі її заяви та виплатити компенсацію за 63 дні невикористаної щорічної відпустки (ПрАТ - 42, ТОВ -21).
Згідно відпускної записки від 28.05.2025 року проведений розрахунок відпустки (компенсація) для старшого касира квиткового ОСОБА_1 , де зазначена сума нарахованих відпускних 8266.86 грн
Згідно заяви від 18.06.2025 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій, просить виплатити заборгованість по заробітній платі 97400 грн, 28.05.2025 року отримала на підставі заяви про звільнення компенсацію за невикористану щорічну відпустку 10854.28 грн за період травень 2024 року по квітень 2025 року
Згідно виписки по рахунку 28.05.2025 року виплачено ОСОБА_1 10854.28 грн
Згідно довідки про заробітну плату від 26.07.2024р. ОСОБА_1 , яка працювала в ТОВ'МОПАС' відповідачем, виплачувалась заробітна плата у період з квітня 2021р. по лютий 2022р всього в розмірі 78756.94 грн. ( нараховано за лютий 2022 року - 7361.02 грн, за лютий 2022 року- виплачено 3602.48 грн та в травні 2023 року виплачено 3758.54 грн)
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу,виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Основною передумовою нарахування та виплати заробітної плати роботодавцем працівнику є фактичне виконання останнім обумовленої роботи на підприємстві згідно погоджених при укладанні трудового договору умов праці та встановленої тривалості робочого часу.
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. (абз. 1 ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці»).
У зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, Наказом директора ТОВ «МОПАС» від 27.02.2022р. №63 «Про зупинення (скорочення) діяльності на період воєнного стану» з 01.03.2022р. на період дії військового часу була зупинена діяльність ТОВ «МОПАС» та встановлено повне скорочення тривалості робочого часу всім працівникам автостанцій, у тому числи Доманівській АС.
Наказом №64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022 року, відповідач ТОВ "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій", тимчасово (на період дії воєнного стану) призупинив дію трудових договорів з працівниками, зазначеними у Додатку №1 до наказу, в тому числі з позивачкою ОСОБА_1 .
З наведеного вбачається, що на момент звільнення 28.05.2025року, незважаючи на те, що трудові відносини між позивачем та відповідачем були наявні, але, враховуючи їх призупинення, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання
яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, адже заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Водночас середній заробіток за час вимушеного прогулу за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію).
В постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №761/36220/17 зазначено, що вимушений прогул - це час протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеність прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату, тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізувати своє право на працю.
Вимушений прогул відбувається за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника, тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.
Однак судом не встановлено затримки розрахунку при звільненні позивача.
Окрім того, частинами першою і другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Згідно пункту 3 Указу від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
В силу приписів частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію
трудових відносин в умовах воєнного стану» працівник не позбавлена можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23.
Відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Матеріалами справи не підтверджено та ОСОБА_1 не доведено, що наказ від 27.02.2022р. № 63 та Наказ №64 «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками ТОВ «МОПАС» від 24.03.2022р. були незаконними з моменту їх видання.
Суд, зауважує, що лише визнання наказу про призупинення дії трудового договору незаконним тягне за собою поновлення його дії та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (аналогічного висновку дійшов ВССУ при розгляді справи № 223/30/16-ц від 25.09.2017).
Окрім того, зазначені накази відповідача не є предметом даного спору, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення заборгованості з компенсації за невикористану відпустку за період з березня 2022 року по день звільнення 28 травня 2025 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Згідно з наказом № 19-к від 28.05.2025 року про звільнення позивача за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України їй сплачено грошову компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки - 63 календарних днів.
Разом з тим, як встановлено судом, у період з 27.02.2022 року дія трудового договору з позивачем була призупинена.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов'язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Враховуючи викладене, оскільки позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 63 календарних днів, а з 27.02.2022 року дію трудового договору з позивачем було призупинено, тому відсутні підстави для нарахування компенсації за невикористану відпустку.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по грошовій компенсації за невикористану відпуску за період з березня 2022 року по день звільнення 28 травня 2025 року позивачем не надано.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини третя-п'ята статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред'явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц (провадження N 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі N 367/6105/16-ц (провадження N 14-381цс18) та від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18).
Отже, зважаючи на викладене вище та оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю, підстави для дослідження питання перебігу позовної давності відсутні.
Викладене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові віл 29.05.2019 року у справі №310/11024/15-ц (провадження № 14-112 цс 19).
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову по цій справі за необґрунтованістю, підстави для застосування строків позовної давності відсутні.
Щодо доводів представника позивача про те, складено Акт, яким встановлено порушення частини 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин під час воєнного стану» щодо призупинення дії трудового договору суд зазначає наступне. З наданого представником позивача копії рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року по справі № 400/9857/25, (з ЄДРСР), вбачається, що 17.07.2025 року Міжрегіональним управлінням Держпраці за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) був складений Акт №ПД/МК/9687/085-ПД/МК/13910/П069, яким встановлено порушення абз. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин під час воєнного стану» в частині невиконання вимог Припису, в частині невжиття дієвих заходів по скасуванню призупинення дії трудових договорів з 29-ма працівниками з моменту відновлення діяльності та можливості забезпечення товариством виконання обов'язків працівниками, передбачених трудовими договорами з 29.03.2023 року. При цьому, ні в Акті від 17.07.2025р., а також у справі №400/9857/25 не йдеться про незаконність Наказу №64 від
24.03.2022р., оскільки предметом розгляду даної справи та порушень виявлених в ході перевірки Держпраці є відновлення трудових відносин з працівниками ТОВ «МОПАС» , а не сама законність призупинення дії трудових договорів.
Згідно п.п.1 п.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від оплати судового збору у зв'язку з пред'явленням вимог, що випливають із трудових правовідносин.
Відповідно до ч.4 ст.88 ЦПК України у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 43, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 47, 83, 115, 116, 117, 233, 234, 236 КЗпП України, Законом України "Про відпустки", Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд,
У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки,- відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя : О. В. Кривенко