1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/7907/25 1-кп/335/450/2026
24 березня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Запоріжжі кримінальне провадження №22025000000000894, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.08.2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України
В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22025000000000894 від 04.08.2025 року відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
У судовому засіданні 24.03.2026 року від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 , строком на 60 днів, без визначення розміру застави. В обґрунтування клопотання прокурором зазначено, що наявні беззаперечні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений при обранні йому іншого запобіжного заходу може здійснити відповідні дії. ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому особливо тяжкого злочину, за який законом передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі. Також, встановлено, що обвинувачений фактично підтримує збройну агресію проти України, що дає підстави вважати, що обвинувачений буде переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Крім того, враховуючи активне ведення бойових дій та збройної агресії Російської Федерації на території України, діяльність іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених і керованих та фінансованих РФ, що зумовлює тимчасову не контрольованість окремих територій України, не виключається можливість переховування обвинуваченого від суду на вказаних територіях та перехід на сторону ворога. Враховуючи викладене, ОСОБА_6 усвідомлює, що вчинив злочин, санкція статті якого передбачає ув'язнення строком на п'ятнадцять років позбавлення волі або довічним позбавленням волі, розуміючи, що є свідки його протиправної діяльності, з метою ухилення від кримінальної відповідальності має намір втекти та переховуватись від суду та вчиняти спроби покинути територію України. Разом з цим, оскільки на даний час не встановлені усі спільники обвинуваченого у вчиненні даного кримінального правопорушення, яким останній може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб. Крім того, враховуючи підтримку обвинуваченого протиправної діяльності російських окупаційних військ, в разі загострення воєнних дій на території України існує ймовірність його сприяння представникам Російської Федерації в проведенні підривної діяльності на шкоду державній безпеці України та перешкоджанню провадженню іншим чином. Крім того, метою вчинення обвинуваченим є надання представникам РФ інформації щодо місця дислокації стратегічно важливих військових об'єктів та сучасного військового озброєння на території України, та встановлено, що обвинувачений для представників РФ планував продовжити надання відомостей на шкоду України, однак, на теперішній час передача такої інформації припинена, тому є підстави вважати, що обвинувачений, розуміючи, що представники РФ можуть забезпечити його переховування на території РФ, буде вважати, що єдиним способом уникнути кримінальної відповідальності за вчинення вказаних протиправних дій є доведення своїх злочинних намірів до кінця, продовжить кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, та вчинить інші протиправні дії, які необхідні для передання представникам РФ вказаної інформації, а також взагалі перехід на бік ворога. Враховуючи характер вчиненого обвинуваченим злочину та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яка полягає у безальтернативному позбавленні волі, є всі підстави вважати, що обвинувачений може полишити місце свого постійного проживання та виїхати з території України, де буде переховуватись від суду, незаконними засобами через залякування впливати на свідків у кримінальному провадженні, які володіють інформацією щодо обставин вчинення ним зазначеного злочину, а також знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжуватиме вчиняти злочини проти основ національної безпеки України та може вчинити інші злочини, з метою запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім цього, вік обвинуваченого, стан здоров'я, соціальні зв'язки, дозволяють йому ефективно переховуватися від органів досудового розслідування та суду, у тому числі за межами України, що унеможливить проведення з ним процесуальних дій.
У судовому засіданні, прокурор наполягав на тому що, на час розгляду клопотання вказані ризики не зменшилися та продовжують існувати, просив суд клопотання задовольнити.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення заявленого прокурором клопотання про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки на думку останнього, обвинувачення є не обґрунтованим. ОСОБА_6 також посилався на недоведеність ризиків, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання, вважав за можливе змінити йому запобіжний захід на домашній арешт або визначити розмір застави. Разом з цим, обвинувачений у судовому засіданні, зазначив про стан здоров'я та надав лист Начальника Філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій областіОСОБА_8 від 04.03.2026 року, який був виданий на адвокатський запит стосовно стану здоров'я ОСОБА_6 , згідно якого 24.01.2026 року по прибуттю до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» з ДУ «ДУВП№4) він був оглянутий черговим медичним працівником, отримує амбулаторне лікування, моніторинг цифр АТ, ЧСС, модифікація способу життя.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 підтримав думку підзахисного, просив суд відмовити у задоволенні клопотання про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив суд застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити розмір застави.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до наступних висновків.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
Відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Колегія суддів враховує, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення вчинено в період воєнного стану на користь держави-агресора, всупереч інтересам України, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що становить підвищену суспільну небезпеку, та вважає, що вданому кримінальному провадженні інтереси суспільства переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до положень ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, вказавши крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання на строк п'ятнадцять років позбавлення волі або довічне позбавлення волі. Усвідомлюючи невідворотність покарання за його вчинення, він може переховуватись від суду з метою уникнення можливого покарання.
Також колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 , маючи достатній рівень освіти, життєвого досвіду, не міг не розуміти незаконності вчинених ним дій.
Перевіряючи наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, суд зазначає, що розгляд кримінального провадження перебуває на стадії дослідження письмових доказів, тобто є не завершений. Судом зокрема, не досліджені у повному обсязі письмові докази, не допитані свідки, на яких обвинувачений може здійснювати вплив, з метою надання показань на його користь.
При вирішенні питання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає встановленою наявність існування ризиків, передбачених пунктами 1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки санкція ч.2 ст.111 КК України передбачає найсуворішу міру покарання у виді довічного позбавлення волі, також продовжує існування ризик вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, оскільки на території України продовжуються військові дії та збройна агресія РФ, з огляду на що наявні ризики не зменшились і не зникли.
Вказана позиція узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», згідно з яким суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Також, суд вважає доведеним ризик продовження вчинення злочинної діяльності, оскільки ОСОБА_6 інкриміновано вчинення декількох епізодів протиправних дій, крім того, інкриміновані злочини вчинялися з використання месенджерів, доступу до яких у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, запобігти не можливо.
Також колегія суддів зазначає, що соціальні зв'язки, наявність місця мешкання, були враховані слідчими суддями та судом при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, його продовженні, та нових, суттєвих обставин, суду не надано. Сплив часу не впливає на зменшення ризиків, передбачених п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки на території України продовжується воєнний стан та збройна агресія РФ, а інкримінований злочин вчинено саме на користь держави-агресора.
Щодо заявленого обвинуваченим усного клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт або визначення розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. З огляду на існування ризику переховування від суду, колегія суддів вважає, що даний запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст. 182 КПК України можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Також, згідно норми ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19.06.2024 р. № 7-р(ІІ)2024 у Справі № 3-111/2023 (207/23, 315/23) визнана такою, що відповідає Конституції України (є конституційною) частина шоста статті 176 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченому статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Копія клопотання та матеріалів, якими воно обґрунтовується, надається прокурору не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
До клопотання мають бути додані: копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких підозрюваний, обвинувачений вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання; підтвердження того, що прокурору надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання.
Згідно ч. 5 ст. 201 КПК України, слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
Заявлене обвинуваченим усне клопотання про зміну запобіжного заходу подане з порушенням приписів ч. 1-3 ст. 201 КПК України, оскільки заявлене безпосередньо в судовому засіданні, при цьому на підтвердження такого клопотання не надано жодних доказів. В обґрунтування такого клопотання не зазначено нових обставин для застосування більш м'якого запобіжного заходу, тому колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу відмовити.
При цьому, посилання на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого не можуть слугувати підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки даний факт не спростовує наявність ризиків, визначених при обранні та продовженні запобіжного заходу, крім того вони спростовуються відомостями, зазначеними у наданому обвинуваченим листом Начальника Філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій областіОСОБА_8 від 04.03.2026 року, встановлено, що на теперішній час стан здоров'я ОСОБА_6 на теперішній час стан здоров'я обвинуваченого задовільний. За медичною допомогою до працівників Запорізької міської медичної частини не звертався. Отримує амбулаторне лікування, моніторинг цифр АТ, ЧСС, модифікація способу життя.
Суд, не вирішуючи наперед питання доведеності винуватості обвинуваченого, враховує обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованому йому злочині, які є відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочинам, за формою вини є умисними, зокрема при доведенні вини за злочин передбачений ч. 2 ст. 111 КК України обвинуваченому загрожує покарання на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Разом із тим, судом не здобуто інформації, зокрема, щодо стану здоров'я, яка б категорично виключала можливість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання під вартою, суд вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими, з часу застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу не зменшилися та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, аніж тримання його під вартою.
Отже, з урахуванням тяжкості злочину, який відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, під час збройної агресії РФ проти України, а також враховуючи суспільну небезпеку кримінального правопорушення, стан здоров'я та вік обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів вважає, що є необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів.
Колегія суддів, при постановленні даної ухвали, керуючись ч.4 ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, про які зазначено вище, характер та ступінь ризиків, не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_6 при продовженні запобіжного заходу, оскільки останній обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, тобто державна зрада, в період дії воєнного стану.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 193-197, 199, 369-372 КПК України, колегія суддів,
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 22 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Вступна та резолютивна частини ухвали виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 березня 2026 року.
Повний текст ухвали проголошено 25 березня 2026 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3