01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.02.2008 № 18/454
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі: Суходольській Т.А.
За участю представників:
від позивача - Яким»як О.В., довіреність б/н від 11.09.2007р.,
від відповідача - Перепелиця О.В., довіреність № 41/2008 від 30.01.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.12.2007
у справі № 18/454 (Мандриченко О.В.)
за позовом Приватного підприємства "Агропром"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"
про стягнення 563094,25 грн.
Суть рішення і скарги:
Приватне підприємство “Агропром» (надалі - ПП “Агропром», Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» (надалі - ТОВ “ЮВС», Відповідач) про стягнення 563 094,25 грн.
Водночас, представник Позивача подав до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову, в якому просив накласти арешт на грошові кошти Відповідача в межах суми позову в розмірі 563 094,25 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2007р. у справі № 18/454 клопотання (заяву) ПП “Агропром» щодо вжиття заходів забезпечення позову було задоволено - накладено арешт на грошові кошти Відповідача в межах суми позову в розмірі 563 094,25 грн., а рішенням цього ж суду від 18.12.2007р. у справі № 18/454 позов ПП “Агропром» було задоволено повністю, а саме: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 523 882,04 грн. заборгованості, 39 212,21 грн. відсотків, 5 630,94 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із зазначеними ухвалою та рішенням суду у справі № 18/454, Відповідач подав на них апеляційні скарги, в яких просив: скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 05.12.2007р. про накладення арешту на грошові кошти в розмірі 563 094,25 грн., а також рішення цього ж суду від 18.12.2007р. - в частині стягнення відсотків в розмірі 39 212,21 грн.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали для вжиття заходів забезпечення позову не було вказано підстав для задоволення такого клопотання (заяви) Позивача і обставину, у зв»язку з якою невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.
Щодо обґрунтування своїх вимог про скасування рішення суду, то заявник посилався на неповне з»ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи і які суд першої інстанції визнав встановленими та на невідповідність висновків суду, дійсним обставинам справи. Крім того, на думку представника Позивача, місцевий господарський суд порушив також норми матеріального права, зокрема: ст. 5 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (надалі - Уніфікований закон), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Представник Позивача надав суду свої письмові відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначив, що ухвала господарського суду м. Києва від 05.12.20007р. та рішення цього ж суду від 18.12.2007р. у даній справі є законними, об»єктивними і такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а тому просив залишити ці судові рішення без змін, а подані на них Відповідачем апеляційні скарги - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вказувалось вище, ПП “Агропром» (звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до ТОВ “ЮВС» про стягнення вексельної заборгованості в розмірі 563094,25 грн., з яких: 523882,04 грн. - основного боргу і 39212,21 грн. - відсотків, а також понесені у зв»язку із розглядом справи судові витрати.
Водночас, представником Позивача було подано до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову, в якому цей представник просив накласти арешт на грошові кошти Відповідача в межах суми позову в розмірі 563 094,25 грн. і ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2007р. у справі № 18/454 клопотання (заяву) ПП “Агропром» щодо вжиття заходів забезпечення позову було задоволено - накладено арешт на грошові кошти Відповідача в межах суми позову в розмірі 563 094,25 грн.
При цьому, задовольняючи вказане клопотання (заяву) про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі та, з урахуванням заявлених вимог, повністю задовольнив подане представником Позивача клопотання.
З таким висновком місцевого господарського суду колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується в повній мірі, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального Кодексу України (надалі - ГПК України) господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Стаття 67 ГПК України встановлює, що заходами забезпечення позову є, зокрема, заборона відповідачеві вчиняти певні дії.
Наведені норми Закону надають право суду вжити заходи щодо забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі лише за відсутності гарантій з боку відповідача забезпечити виконання рішення суду, яке може бути не на його користь. Для вжиття заходів із забезпечення позову заявнику достатньо надати суду обґрунтоване припущення, що майно, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, при цьому законодавство не вимагає від заявника надання достовірних доказів такого зменшення майна.
Звертаючись до місцевого господарського суду із заявою про забезпечення позову, Позивач посилався на певні факти, які на його думку свідчили про існування небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, а також про можливість утруднення або унеможливлення в подальшому виконання рішення суду у цій справі.
Зокрема, судом першої інстанції було встановлено, що в рахунок оплати за отриманий товар за договором № 76/01 від 23.03.2005р. Відповідач передав Позивачеві два векселі: № 3206271885, виданий 05.06.2006р., з терміном погашення - 27.10.2006р., номінальною вартістю 523 882,04 грн. та № 3206271886 виданий 05.06.2006р., з терміном погашення - 27.02.2007р., номінальною вартістю 1 023 882,04 грн.
Як видно з наданого клопотання про забезпечення позову, на час пред»явлення позову загальний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем складав 563 094,25 грн.
Проте, оскільки Відповідач зобов»язувався у безспірному порядку погасити суму заборгованості до 27.10.2006р., проте до часу пред»явлення позову добровільно не виконав свого зобов»язання, у Позивача виникло достатньо підстав вважати, що у Відповідача немає належних коштів для погашення векселя № 320627 1885, виданого 05.06.2006р.
З огляду на наведене, беручи до уваги те, що Позивачем вказується на фактичне порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла до висновку про можливість існування небезпеки в заподіянні шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в даній справі.
З метою запобігання можливим порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у справі, утрудненню чи унеможливленню виконання рішення господарського суду, судом першої інстанції було обґрунтовану винесено ухвалу про повне задоволення заяви ПП “Агропром» про забезпечення позову.
Крім того, як вказувалось вище, рішенням господарського суду м. Києва від 18.12.2007р. у справі № 18/454 позов ПП “Агропром» було задоволено повністю, а саме: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 523 882,04 грн. заборгованості, 39 212,21 грн. відсотків, 5 630,94 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вина Відповідача в неналежному виконанні взятого на себе зобов»язання повністю підтверджується доказами по справі, а наявні у матеріалах справи документи свідчать про обґрунтованість та безспірність позовних вимог, в тому числі, як щодо основного боргу, так і нарахованих по ньому Позивачем відсотків.
У зв»язку з цим, апеляційна інстанція погоджується з таким висновком місцевого господарського суду м. Києва, з огляду на наступне.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції і не заперечувалось сторонами по справі, в рахунок оплати за отриманий товар по договору № 76/01 від 23.03.2005р. (надалі - Договір) ТОВ “ЮВС» передало ПП “Агропром» два простих векселі, один з яких - на суму 523 882,04 грн. з датою погашення 27.10.2006р., що підтверджується актом прийому-передачі векселів від 05.06.2006р.
Як видно з матеріалів справи, на час розгляду справи в суді Відповідач (векселедавець) свого обов»язку перед Позивачем (векселедержателем) щодо погашення векселя № 3206271885 на суму 523 882,04 не виконав - зазначену в ньому суму боргу до дати його погашення, не сплатив.
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відносини, пов»язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, а також Законами України: “Про обіг векселів в Україні» та “Про цінні напери та фондовий ринок».
При цьому, необхідно також зазначити, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов»язання (ст.ст. 202 - 211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Тому, за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві, до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК України з урахуванням їх особливостей.
Згідно ст. 21 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу», вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов»язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Таким чином, оскільки Відповідач є векселедавцем вищезазначеного векселя, то останній є зобов»язаною особою за векселем.
Проте, як було зазначено вище, Відповідач у визначений у векселі строк платежу не сплатив номінальну вартість векселя.
Крім того, Позивачем вказаний вексель не був пред»явлений до платежу.
Статтею 53 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі встановлено, що після закінчення строків установлених:
- для пред»явлення переказного векселя зі строком за пред»явленням або у скільки-то часу від пред»явлення;
- для вчинення протесту в неакцепті або в неплатежі;
- для пред»явлення до платежу в разі застереження “обіг без витрат», векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов»язаних осіб, за винятком акцептанта.
Згідно ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Частиною 2 даної статті також визначено, що позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження “обіг без витрат».
Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37).
Статтею 78 також передбачено, що векселедавець простого векселя зобов»язаний так само, як акцептант за переказним векселем.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з розділом 19 Цивільного кодексу України зобов»язання припиняються виконанням, проведеним належним чином; заліком зустрічної однорідної вимоги; збігом боржника і кредитора в одній особі; угодою сторін; неможливістю виконання; ліквідацією юридичної особи.
Якщо зобов»язання не припинене в один із зазначених способів, то після закінчення строку погашення векселів:
- єдиною особою, зобов»язаною перед векселедержателем, є векселедавець простого векселя;
- векселедержатель протягом встановленого строку позовної давності (три роки) зберігає право вимоги проти векселедавця простого векселя.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі пропуску векселедержателем строку пред»явлення векселя до платежу зобов»язання векселедавця перед векселедержателем зі сплати визначеної грошової суми (кредиторської заборгованості) не припиняється.
Отже, колегія суддів констатує, що векселедержатель має право звернутися до господарського суду за захистом своїх прав з позовною заявою про стягнення з векселедавця номінальної суми за векселем.
У зв»язку з цим, судова колегія вважає, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на його користь основного боргу за простим векселем на загальну суму 523882,04 грн., є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 5 ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні», п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ст. 625 ЦК України, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються відсотки виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу до дня подання позову відповідно. Тобто, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню і відсотки за порушення виконання зобов»язання, які не стосуються відсотків, які сплачуються за користування коштами.
Таким чином, вимога Позивача про сплату суми боргу Відповідачем з урахуванням відсотків від вищезгаданої простроченої суми також підлягає задоволенню в повному обсязі - в розмірі 39 212,21 грн., що відповідає зробленим Позивачем розрахунків.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов»язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, всупереч вимог вказаної норми закону, заявником не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційних скаргах.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 05.12.2007р. та рішення цього ж суду від 18.12.2007р. у справі № 18/454, які були прийняті по даній справі, у зв»язку з повним з»ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв»язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законними і обґрунтованими. Підстав, для скасування або зміни вказаних судових рішень та задоволення апеляційних скарг ТОВ “ЮВС», суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 66, 67, 91, 92, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 05.12.2007р. та рішення цього ж суду від 18.12.2007р. у справі № 18/454 за позовом Приватного підприємства “Агропром» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС» про стягнення 563094,25 грн., - без змін.
2. Справу № 18/454 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.І.
12.02.08 (відправлено)