01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.02.2008 № 3/441
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі: Суходольській Т.А.
За участю представників:
від позивача - Євтодьєва І.М., довіреність № 45 від 26.06.2007р.,
від відповідача - Бураковський Д.Р., довіреність б/н від 17.10.2007р.,
від третьої особи 1 - Качмарик О.Б., довіреність № 16/11-2/13-08 від16.01.2008р.,
від третьої особи 2 - Орлов В.П., довіреність б/н від 17.10.2007р.,
від третьої особи 3 - Барський К.М., довіреність № 7 від 06.11.2007р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Феєрверк"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.11.2007
у справі № 3/441 (Сівакова В.В.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Феєрверк"
третя особа відповідача
третя особа позивача Міністерство культури і туризму України
Закрите акціонерне товариство "Піро-Шоу"
Державне підприємство "Національна кінематика України"
про визнання недійсним додаткового договору
Суть рішення і скарги:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі - РВ ФДМУ по м. Києву, Позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Феєрверк» (надалі - ТОВ “Феєрверк», Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Міністерство культури і туризму України (надалі - Міністерство, Третя особа 1) та Закрите акціонерне товариство “Піро - шоу» (надалі - ЗАТ “Піро - шоу», Третя особа 2) про визнання недійсним додаткового договору № 3 від 20.06.2007р. до договору оренди № 1113 від 28.10.2004р.
Ухвалою суду від 25.10.2007р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача було залучено Державне підприємство “Національна кінематика України» (надалі - ДП “Національна кінематика України», Третя особа 3).
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/441 позов РВ ФДМУ по м. Києву було задоволено повністю, а саме: визнано недійсним додатковий договір № 3 від 20.06.2007р. до договору оренди № 1113 від 28.10.2004р., укладений між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “Феєрверк», а також, стягнуто з Відповідача в доход Державного бюджету України 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник Відповідача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/441 та прийняти нове рішення, яким в позові РВ Фонду державного майна України по місту Києву відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з»ясовано обставини, які мають значення для справи і які суд першої інстанції визнав встановленими, а самі висновки суду не відповідають обставинам справи. Крім того, на думку заявника, судом першої інстанції було також порушено норми матеріального права, зокрема: ч. 1 ст. 229 та ч. 1 ст.230 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) і п. 4 ст. 284 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.
Представники Позивача, Третьої особи 1 та Третьої особи 3 надали суду свої відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначили, що рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2007р. у даній справі є законним, об»єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а подану на нього представником Відповідача апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Третьої особи 2 письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу ТОВ “Феєрверк» в повному обсязі та просив її задовольнити.
Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вказувалось вище, РВ ФДМУ по м. Києву звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до ТОВ “Феєрверк», у якому просило визнати недійсним додатковий договір № 3 від 20.06.2007р. до договору оренди № 1113 від 28.10.2004р. і рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/441 даний позов було задоволено повністю.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що під час укладання спірного договору діями Відповідача було введено в оману Позивача щодо обставин, які мають для цього істотне значення, а саме: надання останньому листа-згоди, який містив вади волі (підписаний не уповноваженою особою), змісту (не містить ідентифікуючих ознак нерухомого майна, яке передається в оренду і договору, згода на продовження якого надається) та форми (не зареєстрований у канцелярії Третьої особи 1), походження якого є невідомим.
Разом з тим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог РВ ФДМУ по м. Києву, з огляду на наступне.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Основними видами господарських зобов»язань є майново-господарські зобов»язання та організаційно-господарські зобов»язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Крім того, ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов»язків (зобов»язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов»язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. При чому, згідно ст. 761 цього Кодексу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, відповідно до ст. 764 ЦК України, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 28.10.2004р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Феєрверк »(Орендар) було укладено договір оренди № 1113 нерухомого майна (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, розміщене в м. Києві по вул. Кіото, 27, площею 140,19 кв. м., що знаходиться на балансі Національної кінематики України, вартість якого була визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.04.2004р. і становила 135 437,00 грн. Майно передавалось в оренду з метою розміщення офісного приміщення.
Відповідно до п. 10.1. Договору строк його дії складає 11 місяців - з 28.10.2004р. по 28.09.2005р. включно.
Крім того, відповідно до змісту п. 10.3. Договору зміни та доповнення до нього допускалось вносити за взаємною згодою сторін. При цьому, зміни та доповнення, що пропонувалось внести, повинні були розглядатись протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
Крім того, 20.11.2006р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір № 1 про внесення змін і доповнень до Договору оренди нерухомого майна № 1113 від 28.10.2004р., на підставі якого було змінено загальну площу орендованого Відповідачем нерухомого майна до 455,19 кв. м., вартість якого була визначена за експертною оцінкою в розмірі 684 927,00 грн.
В наступному, 04.06.2007р. балансоутримувач орендного приміщення - державне підприємство “Національна кінематика України», звернувся до Міністерства культури України з листом № 01-127/3 від 04.06.2007р. про продовження Договору № 1113 із Орендарем - ТОВ “Феєрверк» строком на 2 роки 11 місяців.
На звернення ДП “Національна кінематика України» був отриманий лист № 321/3/13-07 від 15.06.2007р., підписаний заступником міністра Міністерства культури і туризму України, в якому цією Третьою особою 1 давалась згода на продовження строку договору оренди нерухомого майна № 1113 від 28.10.2004р., у зв»язку з чим, 20.06.2007р. між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “Феєрверк» було укладено додатковий договір № 3 про внесення змін до договору оренди № 1113 від 28.10.2004р. (надалі - Додатковий договір, спірний договір), відповідно до умов якого сторони вирішили вважати продовженим строк дії Договору оренди № 1113 на 2 роки 11 місяців - до 25.05.2010р.
Разом з тим, як стверджували Позивач та Третя особа 1 в судовому засіданні, що було взято до уваги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, наказом Міністерства культури та туризму України від 17.05.2007р. № 486/0/16-07 “Про розподіл обов»язків між першими заступниками та заступниками Міністра культури і туризму України», заступникам та першим заступникам Міністра культури і туризму України не було надано таких повноважень, як погодження договорів оренди нежитлових приміщень. Крім того, згідно доводів Міністерства культури і туризму України, вказаний лист-згода № 321/3/13-07 від 19.07.2007р. взагалі не підписувався зазначеною в ньому посадовою особою цього Міністерства, що свідчить про недостовірність викладеної в ньому інформації.
У зв»язку цим, суд першої інстанції повністю погодився з такими доводами та прийшов до висновку, що діями Відповідача було введено в оману Позивача, щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: надання Позивачеві листа - згоди, що містить вади волі, змісту та форми, походження якого є невідомим, а відтак, на підставі ч. 1 ст. 230 та ч. 1 ст. 229 Цивільного Кодексу України, визнав недійсним укладений між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “Феєрверк» додатковий договір № 3 від 20.06.2007р.
Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи і були зроблені через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що підтверджується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.
Згідно ч.ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 204 цього ж Кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Закон, зокрема ст.ст. 229 та 230 ЦК України, встановлює, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визначється судом недійсним.
При чому, встановлення факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману (обман) щодо обставин, які мають істотне значення, на думку суду апеляційної інстанції, виключає, встановлення судом водночас факту помилки щодо таких обставин.
Разом з тим, в даному випадку суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 229 та 230 ЦК України, як того просив і сам Позивач, прийшов до висновку про наявність в діях Відповідача, водночас, як помилки, так і обману.
При чому, щодо останньої обставини, то така, як під час розгляду справи в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, жодними доказами доведена не була.
Зокрема, сторонами не було надано суду доказів, як фальсифікації самого підпису посадової особи - заступника міністра Міністерства культури і туризму України, що підписував лист-згоду № 321/3/13-07 від 15.06.2007р., так і доказів перевищення останнім своїх повноважень. Більш того, як стало відомо з пояснень самих представників Позивача та Третіх осіб у справі, з відповідними зверненнями до правоохоронних органів з приводу вчинення службового підроблення, ніхто із них не звертався.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія констатує, що вказаний лист-згода за вих. № 321/3/13/07 від 15.06.2007р., не має вади волі та форми, а за змістом відповідає суті звернення ДП “Національна кінематика України» і його походження є відомим та зрозумілим.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов»язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. При чому, згідно ст. 761 цього Кодексу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
В даному випадку нерухоме майно площею 455,19 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27 є державною власністю та знаходиться на балансі Міністерства культури і туризму України, і право на укладення стосовно нього договорів оренди належить РВ ФДМУ по м. Києву.
В той же час, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про управління об»єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, надають орендодавцям об»єктів державної власності згоду на оренду державного майна, пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Таким чином, за змістом вищевказана норма закону не вимагає надання органом управління орендодавцеві згоди саме на продовження договорів оренди нерухомого майна.
Такої вимоги не міститься і в Законі України “Про оренду державного та комунального майна».
Тому, на думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку отримання Відповідачем від Третьої особи 1 згоди на оренду нерухомого майна площею 455,19 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27, не було необхідним.
З огляду на викладене, у суду не було правових підстав для визнання недійсним додаткового договору № 3 від 20.06.2007р. до договору оренди № 1113 від 28.10.2004р., укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ “Феєрверк».
Тому, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення.
У зв»язку з цим, апеляційна скарга ТОВ “Феєрверк» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду - повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову РВ ФДМУ по м. Києву в задоволенні його позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Феєрверк», задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/441 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю “Феєрверк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Міністерство культури і туризму України, Закрите акціонерне товариство “Піро-шоу» та Державне підприємство “Національна кінематика України», про визнання недійсним додаткового договору № 3 від 20.06.2007р. до договору оренди № 1113 від 28.10.2004р., скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення у справі № 3/441, яким в позові Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, відмовити повністю.
4. Справу № 3/441 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Малетич М.М.
Студенець В.І.
11.02.08 (відправлено)