25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 560/16432/23
адміністративне провадження № К/990/10201/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 грн в розрахунку на місяць у зв'язку з перебуванням на військовій службі на період дії воєнного стану за жовтень та листопад 2022 року;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний волинський загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 30 000 грн в розрахунку на місяць у зв'язку з перебуванням на військовій службі на період дії воєнного стану за жовтень та листопад 2022 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням судів скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Постановою Верховного Суду від 13 березня 2025 року касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року скасовано, а справу №560/16432/23 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду 02 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 09 лютого 2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
06 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 560/16432/23.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій позивач просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду 02 червня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 1 пункту 1 Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в частині ненарахування та невиплати військовослужбовцям, додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць та зазначає, що позиція суду апеляційної інстанції зосереджується на правовому регулюванні виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, тоді як предметом позовних вимог у цій справі є нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 гривень, в розрахунку на місяць у зв'язку з перебуванням на військовій службі на період дії воєнного стану, передбаченої абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, у тому числі під час перебування на стаціонарному лікування у зв'язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби.
Тобто, на думку скаржника у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року по справі №560/16432/23 досліджувалось питання щодо нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, під час перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок отримання поранення пов'язаного із захистом Батьківщини, в той час, як травму, наслідком якої стало перебування на стаціонарному лікуванні, позивачем було отримано внаслідок проходження військової служби, що підтверджується довідкою ГВЛК №22 від 02 січня 2023 року.
Дослідженням змісту судових рішень в указаній справі встановлено, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову керувався приписами абзацу 1 пункту 1 Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у взаємозв'язку із діючим на час виникнення спірних правовідносин наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392/0/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168".
Так, суд апеляційної інстанції виходив із положень пунктів 1,3,7,11 Наказу № 392-АГ, якими передбачено, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень (у тому числі 30 000 гривень) підлягає виплаті військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я - з дня отримання такого поранення. В свою чергу, у даній справі, суд апеляційної інстанції констатував, що відповідно до довідки гарнізонної військово-лікарської комісії Львівського ВМКЦ ДПСУ № 22 від 02 січня 2023 року захворювання позивача ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Акти про обставини травми відсутні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції дійшов висновку, що виплата додаткової винагороди, зазначеної у пункті 1 цього наказу (у розмірі 30 000 гривень), не здійснюється, якщо військовослужбовець перебуває у відпустці або на лікуванні в закладах охорони здоров'я усіх форм власності якщо поранення (контузія, травма, каліцтво),ТАК, не пов'язане із захистом Батьківщини, в той час, як у медичних висновках позивача причинний зв'язок отриманих травм визначений як "Травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби; Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Акти про обставини травми відсутні". Тобто, зовсім інший причинний зв'язок.
Водночас, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу скаржника, що при постановленні оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було враховано приписи постанови Верховного Суду у цій справі від 13 березня 2025 року, якою окреслено неможливість застосування до вирішення указаного спору положень Інструкції №188 для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, та ураховано вказівку колегії суддів на необхідність застосування до спірних правовідносин наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ.
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не виходив із нормативно - правового регулювання виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, як вважає скаржник, а дійшов висновку про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень крізь призму причинного зв'язку отриманої травми.
Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.Г. Загороднюк