25 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 571/2852/25 пров. № А/857/53362/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
секретар судового засідання Слободян І.М.
за участю:
представник позивача Смик А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року у справі № 571/2852/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, поліцейський офіцер громади ВП №2 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області Адамець І.І. про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя Верзун О.П., селище Рокитне, Рівненська область, рішення проголошено о 17:56:39, повне судове рішення складено 28 листопада 2025 року), -
03.10.2025 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, в якому просив:
- скасувати постанову серії ЕНА №05777486 від 22.09.2025 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірною постановою, на підставі ч.1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.4 «а» Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме - будучи водієм транспортного засобу, під час перевірки документів не надав для перевірки посвідчення водія.
В позовній заяві позивач наполягав на незаконності зупинки транспортного засобу працівниками поліції. Вважав, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, зокрема якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або намір вчинити правопорушення. Позивач стверджує, що жодних правопорушень не вчиняв, що свідчить про неправомірність зупинки транспортного засобу поліцейським. Покликаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові №686/11314/17, зазначає, що водій не зобов'язаний пред'являти поліцейському документів за умови здійснення безпідставної зупинки.
Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року залучено до участі у справі поліцейського офіцера громади ВП №2 Сарненського районного відділення поліції ГУНП в Рівненській області капітана поліції Адамця Ігоря Івановича.
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП. Вважав, що постанова винесена з дотриманням норм чинного законодавства; стягнення суб'єктом владних повноважень застосовано в межах санкції ч. 1 ст. 126 КУпАП та з дотриманням вимог закону. Доказів у спростування факту вчинення адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивач не надав і судом таких обставин не встановлено. Доводи позивача про те, що він не вчиняв протиправної поведінки спростовуються дослідженими доказами.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що на відеозаписі, на якому зафіксовано зупинку транспортного засобу видно та чути, як поліцейський вказує на те, що підставою для зупинки є п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Разом з тим, вважає, що поліцейський ні в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, ні у своєму відзиві, ні під час виступу в суді першої інстанції не надав жодних доказів на підтвердження наявності такої інформації. Тому, твердження поліцейського про причетність водія до певного правопорушення вважає надуманими та нічим не підтвердженими, а відтак зупинку транспортного засобу вважає незаконною. З урахуванням цього, позивач переконаний, що працівник поліції не мав права вимагати у позивача пред'явлення документів, передбачених п.2.4. «а» ПДР.
Крім того, позивач вважає, що поліцейський демонстрував упередженість та допустив порушення етики під час спілкування. Як на підтвердження своєї думки покликається на відеозапис долучений до матеріалів справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розгляд справи здійснюється з урахуванням положень параграфа 2 Глави 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримує з мотивів, викладених у ній, та додаткових поясненнях які надавались під час розгляду скарги.
Решта осіб, які беруть участь у справі, їх представники в судове засідання не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.
За змістом спірної постанови - ЕНА №05777486 від 22.09.2025, громадянин ОСОБА_1 18.09.2025 о 19:26:25, на автодорозі І-18-29 16 км, будучи водієм сідельного тягача Renault Magnum, номерний знак НОМЕР_1 , під час перевірки документів не надавав для перевірки посвідчення водія, чим порушив п.2.4. «а» ПДР.
За скоєне порушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу на підставі ч.1 ст. 126 КУпАП.
Не погоджуючись із спірною постановою позивач звернувся до суду із позовом.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про необґрунтованість спірної постанови такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства з наступних причин.
Відповідно до п 2.4 «а» ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії).
Згідно ч.1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення відповідач надав відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції.
Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд, під час розгляду справи, повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження доказів, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Відповідачем, в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, надано відеозаписи з бодікамери поліцейського, однак з оскаржуваної постанови інформацію щодо здійснення фото- або відеофіксації правопорушення, яке ставиться у вину позивачу, технічного запису, яким здійснено таку відеофіксацію, встановити не можливо, в графі 7 «До постанови додаються» постанови серії ЕНА №05777486 від 22.09.2025 відповідна інформація відсутня.
Відповідно до практики Верховного Суду приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (постанови від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а).
Водночас, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Таким чином, відеозапис, на який покликається відповідач, та який не зазначений в оскаржуваній постанові, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач при винесені оскаржуваної постанови належним чином не задокументував наявність правопорушення, що унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні, а тому постанова серії ЕНА №3064650 підлягає скасуванню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову повністю.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню всі судові витрати.
За правилами ч.1 та 6 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як підтверджується платіжними інструкціями наявними у справі позивач, ОСОБА_2 , сплатив судовий збір за подання позовної заяви та відповідно апеляційної скарги на загальну суму 1211,2 грн (484,48+726,72).
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача до відшкодування понесених позивачем витрат на судові витрати стягненню підлягає судовий збір в розмірі 1211,2 грн.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року у справі №571/2852/25 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕНА №05777486 від 22.09.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області (ЄДРПОУ 40108761) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 1211,2 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар