Справа № 320/7447/23 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
24 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участі секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Окружного адміністративного суду міста Києва на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року про зміну способу чи порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач 1/апелянт/ОАСК), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2/ДСА) про:
- визнання протиправною бездіяльності ОАСК щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня у розмірі 2 481, 00 грн;
- стягнення з ОАСК на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з січня 2022 року по грудень 2022 року у розмірі 315 517, 56 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня у розмірі 2 481, 00 грн;
Стягнуто з ОАСК на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману ним суддівську винагороду за період з січня 2022 року по грудень 2022 року у розмірі 315 517, 56 грн.
12 травня 2025 року ОСОБА_1 подано заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення шляхом зобов'язання ОАСК нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з січня 2022 року по грудень 2022 року у розмірі 315 517 (триста п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімнадцять) грн 56 коп за рахунок бюджетної програми 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», з урахуванням вже виплачених за вказані періоди сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення вимог заяви, ОСОБА_1 послався на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року, яким визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Окружного адміністративного суду міста Києва і стягнуто на його користь недоотриману суддівську винагороду за 2022 рік, набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню, однак фактично не виконано у зв'язку з особливостями бюджетного фінансування та відсутністю передбачених видатків за відповідним кодом економічної класифікації. Виконання таких рішень, боржником за якими є державний орган, здійснюється органами Казначейства в межах бюджетних призначень або за рахунок спеціальної бюджетної програми, при цьому безспірне списання коштів можливе лише за наявності відповідних асигнувань. Водночас у кошторисі Окружного адміністративного суду міста Києва відсутні видатки за кодом 2730 «Інші виплати населенню», який застосовується для виконання судових рішень, що унеможливлює реальне виконання рішення у визначений спосіб. Відповідно до положень Бюджетного кодексу України будь-які платежі з бюджету можуть здійснюватися виключно за наявності відповідного бюджетного призначення, а Окружний адміністративний суд міста Києва як розпорядник бюджетних коштів здійснює виплати за програмою 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими та апеляційними судами» за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», що свідчить про можливість виконання рішення саме шляхом нарахування та виплати відповідної винагороди у межах цієї програми. З огляду на наведене, наявні обставини істотно ускладнюють виконання судового рішення у первісно визначений спосіб, що відповідно до статті 378 КАС України є підставою для зміни способу і порядку його виконання з метою забезпечення реального та ефективного захисту порушеного права заявника.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про зміну способу чи порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 320/7447/23 задоволено.
Визначено відповідачу порядок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі № 320/7447/23 шляхом зобов'язання ОАСК нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з січня 2022 року по грудень 2022 року у розмірі 315 517 (триста п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімнадцять) грн 56 коп. за рахунок бюджетної програми 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», з урахуванням вже виплачених за вказані періоди сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Ухвала мотивована тим, що обов'язковість виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд та гарантується як положеннями Конституції України, так і практикою Європейського суду з прав людини, а тому судове рішення, яке набрало законної сили, має бути виконане своєчасно, належним чином і в повному обсязі. Зміна способу і порядку виконання рішення допускається у виняткових випадках за наявності обставин, які істотно ускладнюють або унеможливлюють його виконання у первісно визначений спосіб, при цьому така зміна не повинна змінювати зміст самого рішення. Дослідивши доводи заявника та заперечення відповідача, суд встановив, що виконання рішення у формі безспірного списання коштів у порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком № 845, залежить від наявності відповідних бюджетних призначень та кодів економічної класифікації видатків. Водночас у кошторисі Окружного адміністративного суду міста Києва відсутні видатки за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», який застосовується для виконання судових рішень, що фактично унеможливлює виконання рішення у спосіб його примусового стягнення через органи Казначейства. При цьому суд зазначив, що відповідно до вимог Бюджетного кодексу України будь-які платежі можуть здійснюватися виключно за наявності бюджетного призначення, а Окружний адміністративний суд міста Києва як розпорядник бюджетних коштів здійснює виплати суддівської винагороди за бюджетною програмою 0501020 за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», що свідчить про наявність реального механізму виконання рішення саме шляхом нарахування та виплати відповідних сум. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що зазначені обставини об'єктивно ускладнюють виконання рішення у первісно визначений спосіб та свідчать про необхідність зміни способу його виконання шляхом покладення на відповідача обов'язку нарахувати і виплатити належну суму суддівської винагороди за відповідною бюджетною програмою, що забезпечить реальне виконання судового рішення без зміни його суті.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОАСК подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та відмовити у задоволенні заяви. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема бюджетного законодавства, оскільки визначив невірний спосіб виконання судового рішення та джерело фінансування відповідних виплат. Відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку № 845 виконання рішень про стягнення коштів з державних органів здійснюється органами Казначейства в межах бюджетних призначень, а за їх відсутності - за рахунок спеціальної бюджетної програми, передбаченої саме для виконання судових рішень. При цьому законодавством чітко визначено, що у разі наявності такої окремої бюджетної програми списання коштів має здійснюватися виключно за нею, а не за іншими програмами. Для виконання рішень судів на користь суддів передбачена спеціальна бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником коштів якої є Державна судова адміністрація України, а не Окружний адміністративний суд міста Києва. Відтак саме ця програма, а не програма 0501020, визначена судом першої інстанції, повинна застосовуватись при виконанні рішення у даній справі. Виплати на виконання судових рішень не можуть здійснюватися за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», оскільки цей код передбачає виключно поточні виплати суддівської винагороди (посадовий оклад, надбавки, допомоги тощо), тоді як виконання судових рішень належить до інших видатків і має здійснюватися за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки». Використання ж КЕКВ 2113 для таких виплат суперечить Інструкції № 333 та принципу цільового використання бюджетних коштів, встановленому Бюджетним кодексом України. У зв'язку з цим ОАСК стверджує, що суд першої інстанції, змінюючи спосіб виконання рішення, фактично визначив інший механізм фінансування, який не відповідає вимогам бюджетного законодавства та виходить за межі повноважень суду, що є підставою для скасування ухвали. Додатково апелянт звертає увагу на свій статус бюджетної установи, яка перебуває у процесі ліквідації, що також впливає на обсяг та можливість використання бюджетних асигнувань, і просить звільнити його від сплати судового збору.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 124, частини третьої статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно з частинами першою і другою статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.
Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Частиною третьою статті 378 КАС України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
З наведеної норми вбачається, що суд може змінити спосіб або порядок виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.
Отже, під зміною способу і порядку виконання рішення необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом. При цьому, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Так, саме поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Отже, передумовою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення, є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.
Обґрунтовуючи необхідність зміни способу та порядку виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року, позивач зазначив, що безспірне списання коштів може бути проведено або з рахунків такого державного органу, або за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, в разі відсутності у державного органу відповідних призначень.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин, що істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення у спосіб, визначений судом.
Зокрема, позивачем не надано доказів, що рішення суду перебувало на виконанні, відсутності у боржника коштів на рахунках, відсутності бюджетних асигнувань, відкриття та перебігу виконавчого провадження, вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання або встановлення факту неможливості виконання рішення у передбаченому законом порядку.
Самі по собі доводи про особливості бюджетного фінансування, відсутність видатків за окремими кодами економічної класифікації чи складність механізму безспірного списання коштів не можуть вважатися належним підтвердженням наявності обставин, передбачених частиною третьою статті 378 КАС України, оскільки носять гіпотетичний характер та не підтверджені жодними доказами.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що виконання судового рішення у первісно визначений спосіб є неможливим або істотно ускладненим, що виключає можливість застосування судом механізму зміни способу та порядку його виконання.
Окрім того, колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги про те, що визначення судом першої інстанції іншого джерела фінансування та коду економічної класифікації видатків бюджету фактично призводить до зміни встановленого законом порядку виконання судових рішень. Законодавством чітко передбачено, що виконання рішень судів, боржником за якими є державний орган, здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком № 845, зокрема шляхом безспірного списання коштів органами Казначейства в межах бюджетних призначень або, у разі їх відсутності, за рахунок спеціальної бюджетної програми, передбаченої саме для виконання судових рішень.
З матеріалів справи слідує, що первісним судовим рішенням визначено спосіб захисту порушеного права позивача шляхом стягнення коштів з відповідача.
Водночас суд першої інстанції, задовольняючи заяву про зміну способу виконання рішення, фактично відійшов від цього способу, визначивши інший механізм його реалізації шляхом покладення на відповідача обов'язку здійснити нарахування та виплату відповідних сум за бюджетною програмою 0501020 та КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода».
Такий підхід не відповідає вимогам бюджетного законодавства, оскільки КЕКВ 2113 призначений для здійснення поточних виплат суддівської винагороди (посадового окладу, надбавок, допомог), тоді як виконання судових рішень має іншу правову природу та здійснюється за окремими бюджетними програмами і кодами економічної класифікації видатків, визначеними для таких цілей. Застосування ж іншого коду та бюджетної програми фактично означає зміну цільового призначення бюджетних коштів, що прямо суперечить положенням Бюджетного кодексу України щодо їх використання виключно за визначеним призначенням.
Крім того, визначення судом конкретної бюджетної програми та коду економічної класифікації видатків виходить за межі повноважень суду, оскільки питання формування, розподілу та використання бюджетних коштів належить до компетенції відповідних органів державної влади та регулюється спеціальним законодавством. Суд, вирішуючи питання, передбачене статтею 378 КАС України, не наділений повноваженнями змінювати встановлений законом механізм фінансування видатків або підміняти його іншим.
Отже, зміна способу і порядку виконання судового рішення не може полягати у визначенні іншого джерела бюджетного фінансування чи перекваліфікації видатків, оскільки це призводить не лише до зміни механізму виконання, а й до зміни правової природи відповідних виплат, що є недопустимим у межах застосування статті 378 КАС України.
За наведених обставин та виходячи з приписів статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - скасуванню, з ухвалення нового рішення про відмову у задоволення заяви про зміну способу чи порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 320/7447/23.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Окружного адміністративного суду міста Києва задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу чи порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 320/7447/23.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 25.03.2026.