Справа № 320/12561/25 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова Є.О.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
24 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача адвоката Мітченка К.В.,
представника третьої особи адвоката Гаврина Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Коноваленко Ірини Миколаївни, подану в інтересах Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Аеро Ресторантс», про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
28 лютого 2025 року Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач/апелянт/ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач/Бориспільський ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ)), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Аеро Ресторантс» (далі - третя особа/ТОВ «Аеро Ресторантс»), про:
- визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) від 05 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 77038209;
- зобов'язання старшого державного виконавця Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Кириченко К. закінчити виконавче провадження № 77038209 на підставі заяви ДП «МА «Бориспіль» № 35-22-22 від 31 січня 2025 року про закінчення виконавчого провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що ДП «МА «Бориспіль» дізналося про порушення своїх прав 18 лютого 2025 року після отримання листа № 14901 від 10 лютого 2025 року за підписом начальника Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). На момент вчинення виконавчого напису від 28 січня 2025 року № 61 про стягнення з ДП «МА «Бориспіль» на користь ТОВ «Аеро Ресторантс» (Орендаря) грошових коштів в сумі 37 254, 24 грн, так само як і на дату звернення до суду з даною позовною заявою, ДП «МА «Бориспіль» не отримувало ані від Орендаря, ані від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В.В., повідомлення про початок процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором на підставі виконавчого напису нотаріуса, що позбавило ДП «МА «Бориспіль» можливості подати приватному нотаріусу обґрунтовані заперечення щодо вчинення виконавчого напису або оспорити вимоги Орендаря, та свідчить про порушення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. приписів Порядку № 296/5.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у межах виконавчого провадження № 77038209, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса від 28 січня 2025 року № 61, державним виконавцем було вчинено всі передбачені законом виконавчі дії, зокрема здійснено списання грошових коштів з рахунків боржника та їх перерахування на користь стягувача, у зв'язку з чим відповідне рішення фактично виконано в повному обсязі. Станом на момент відкриття виконавчого провадження виконавчий напис нотаріуса був чинним, не визнаним таким, що не підлягає виконанню, а відтак підлягав обов'язковому виконанню органами державної виконавчої служби. При цьому відомості про оскарження такого виконавчого напису або про його скасування на момент вчинення виконавчих дій у відповідача були відсутні. Державний виконавець, діючи відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», правомірно застосував заходи примусового виконання, передбачені статтями 47, 48 цього Закону, а після фактичного виконання рішення - обґрунтовано закінчив виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону. Доводи позивача щодо відсутності заборгованості, а також щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса, не підлягають оцінці в межах даної адміністративної справи, оскільки такі питання стосуються приватноправового спору між сторонами та належать до юрисдикції господарських судів.
В апеляційній скарзі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доводам позивача та наданим ним доказам, а також дійшов помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. Станом на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса, відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій грошове зобов'язання ДП «МА «Бориспіль» перед ТОВ «Аеро Ресторантс» було припинене в повному обсязі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 27 січня 2025 року, поданої відповідно до вимог статті 601 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 203 Господарського кодексу України. У зв'язку з цим, відсутні були правові підстави як для вчинення виконавчого напису нотаріуса, так і для відкриття та здійснення виконавчого провадження. 31 січня 2025 року ним було подано до Бориспільського відділу державної виконавчої служби заяву про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з припиненням зобов'язання, до якої долучено відповідні докази, зокрема заяву про зарахування та документи, що підтверджують її направлення стягувачу. Незважаючи на це, державним виконавцем було здійснено примусове списання грошових коштів з рахунку позивача, що, на переконання апелянта, свідчить про протиправне ігнорування наданих доказів та доводів щодо відсутності заборгованості. Внаслідок таких дій державного виконавця відбулося фактичне подвійне стягнення однієї і тієї ж суми: спочатку - шляхом припинення зобов'язання зарахуванням, а в подальшому - шляхом примусового списання коштів у межах виконавчого провадження, а також додатково стягнуто виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою обставини, які свідчать про обізнаність органу державної виконавчої служби щодо припинення зобов'язання, оскільки відповідна заява та документи були подані до моменту вчинення виконавчих дій, а відтак відповідач мав перевірити такі доводи та надати їм належну оцінку. Суд першої інстанції помилково відмовився від оцінки зазначених доводів, пославшись на їх належність до господарської юрисдикції, оскільки у даній справі оскаржуються саме дії суб'єкта владних повноважень - державного виконавця, який зобов'язаний діяти обґрунтовано, добросовісно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Крім того, у провадженні господарських судів перебувають справи щодо визнання виконавчих написів нотаріуса, вчинених 28 січня 2025 року, такими, що не підлягають виконанню, а в одній із аналогічних справ уже ухвалено рішення про задоволення позову, що підтверджує безпідставність примусового виконання таких написів.
У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа заперечують проти її задоволення, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просять залишити його без змін, зазначаючи, що доводи апелянта ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не підтверджуються належними і допустимими доказами. ТОВ «Аеро Ресторантс» наголошує, що заяви апелянта про зарахування зустрічних однорідних вимог не можуть вважатися такими, що спричинили припинення зобов'язань, оскільки були направлені у вигляді електронних копій без накладення кваліфікованого електронного підпису, а відтак не мають юридичної сили як електронні документи. Крім того, такі заяви були фактично отримані лише 06 лютого 2025 року, що виключає можливість вважати зобов'язання припиненими станом на 27 січня 2025 року, як про це стверджує апелянт. Навіть у разі належного оформлення заяв про зарахування, на момент їх отримання відповідні зобов'язання вже були припинені шляхом їх примусового виконання у межах виконавчих проваджень, у зв'язку з чим такі односторонні правочини не могли спричинити правових наслідків. Окрім цього, посилається на правові висновки господарського суду, якими встановлено відсутність підстав для зарахування та нікчемність відповідних правочинів, а також звертає увагу, що більшість судових рішень у пов'язаних справах ухвалено не на користь апелянта. Бориспільський ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) у своєму відзиві зазначає, що виконавче провадження було відкрито на підставі чинного виконавчого напису нотаріуса, який підлягав обов'язковому виконанню, а державним виконавцем вчинено всі необхідні виконавчі дії у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Подані апелянтом заяви про припинення зобов'язання були розглянуті у встановленому законом порядку, при цьому стягувач заперечив факт погашення заборгованості, а тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження до фактичного виконання виконавчого документа. У зв'язку з цим, списання грошових коштів з рахунків боржника та їх перерахування на користь стягувача здійснено правомірно. Дії державного виконавця обмежуються виконанням виконавчого документа і не передбачають вирішення спору щодо наявності чи відсутності заборгованості або оцінки правомірності цивільно-правових правочинів між сторонами, а тому доводи апелянта щодо припинення зобов'язання не впливають на обов'язок державного виконавця здійснювати примусове виконання.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь відповідача в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за його відсутності його представника.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 30 січня 2025 року до Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшла заява стягувача № 29-01-25-03 від 29 січня 2025 року (вх.№ 2653 від 30 січня 2025 року) про відкриття виконавчого провадження згідно з виконавчим написом № 61 від 28 січня 2025 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачом В.В. про стягнення з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь ТОВ «Аеро Ресторантс» заборгованості 37 254, 42 грн.
30 січня 2025 року державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77038209, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження за вихідним № 7454.
30 січня 2025 року державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій № 77038209 у сумі 369, 00 грн.
31 січня 2025 року державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відповідно до статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 77038209 у сумі 3 725, 44 грн.
31 січня 2025 року до відділу надійшла заява ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» № 35-22/22 від 31 січня 2025 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з припиненням грошового зобов'язання за заявою боржника від 31 січня 2025 року № 35-22-22.
Державним виконавцем відділу здійснено розгляд вказаної заяви, за результатами якого повідомлено, що у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису про стягнення заборгованості з ДП «МА «Бориспіль» на користь ТОВ «АЕРО РЕСТОРАНТС» вчинено необхідні виконавчі дії, зокрема направлено вимоги боржнику щодо підтвердження виконання зобов'язань, після чого на підставі заяви стягувача проведено списання та перерахування коштів у рахунок погашення заборгованості. Відповідь надано відповідно до вимог чинного законодавства та направлено поштовою кореспонденцією на адресу заявника 04 лютого 2025 року за вих. № 10334.
04 лютого 2025 року до Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшла заява позивача № 35-22-28 від 04 лютого 2025 року щодо повернення грошових коштів та закриття виконавчого провадження, в якій позивач зазначив про повне фактичне виконання вимог виконавчого напису та відсутність заборгованості, у зв'язку з чим просив повернути безпідставно списані з його рахунку грошові кошти у сумі 41 348,86 грн та закінчити виконавче провадження.
Державним виконавцем здійснено розгляд зазначеної заяви, проведено перевірку наданих відомостей та опрацьовано матеріали виконавчого провадження. За результатами розгляду встановлено, що у межах виконавчого провадження № 77038209 на підставі виконавчого напису було здійснено списання з рахунків боржника грошових коштів у сумі 41 348,86 грн, які спрямовано на погашення боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а 05 лютого 2025 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з його фактичним виконанням. За результатами розгляду заявнику надано відповідь, яку направлено поштовою кореспонденцією 10 лютого 2025 року за вих. № 14901.
04 лютого 2025 року Державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) здійснено списання коштів з рахунків боржника та їх подальше перерахування на користь стягувача.
05 лютого 2025 року старшим державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 77038209.
Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Нормами пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Як встановлено судом, у межах виконавчого провадження ВП № 77038209, відкритого на підставі виконавчого напису № 61, вчиненого 28 січня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем Вадимом Вікторовичем в інтересах ТОВ «Аеро Ресторантс», державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснено примусове виконання зазначеного виконавчого документа, зокрема списано грошові кошти з рахунків боржника у сумі 37 254, 42 грн та перераховано їх на користь стягувача.
У подальшому, 05 лютого 2025 року, керуючись пунктом 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 77038209 у зв'язку з фактичним виконанням рішення.
Ключовим аргументом апелянта є твердження про припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв від 27 січня 2025 року, що виключало правові підстави для вчинення виконавчого напису нотаріуса, відкриття виконавчого провадження та подальшого примусового виконання.
Водночас колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими ..
Насамперед, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, належні докази вчинення правочину про зарахування у спосіб, передбачений законодавством, апелянтом не надано. Надіслані на адресу стягувача електронні копії заяв без накладення кваліфікованого електронного підпису не можуть вважатися належним та допустимим підтвердженням вчинення відповідного правочину, оскільки не відповідають вимогам законодавства щодо форми електронного документа та не дають можливості ідентифікувати автора такого документа.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідні заяви про зарахування були отримані стягувачем лише 06 лютого 2025 року, що свідчить про відсутність правових підстав вважати припинення зобов'язання таким, що відбулося станом на 27 січня 2025 року, як на цьому наполягає апелянт.
Більше того, на момент отримання зазначених заяв зобов'язання апелянта вже були фактично виконані у примусовому порядку в межах відкритих виконавчих проваджень шляхом списання грошових коштів та їх перерахування на користь стягувача. Відтак, навіть за умови дотримання вимог до форми та порядку вчинення заяв про зарахування, такі дії не могли спричинити правових наслідків у вигляді припинення зобов'язання, яке на той момент вже було припинене виконанням.
З огляду на викладене, доводи апелянта про подвійне стягнення є безпідставними, оскільки грошові кошти були стягнуті в межах чинного виконавчого документа.
Щодо посилань апелянта на те, що державний виконавець був обізнаний про припинення зобов'язання та повинен був закінчити виконавче провадження, колегія суддів зазначає, що сам факт подання відповідної заяви не свідчить про безумовне припинення зобов'язання та не звільняє державного виконавця від обов'язку діяти на підставі виконавчого документа, який є чинним та підлягає виконанню, а пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а не іншим способом.
Колегія суддів наголошує, що державний виконавець не наділений повноваженнями перевіряти правомірність виконавчого документа по суті чи встановлювати наявність або відсутність зобов'язання між сторонами, оскільки його діяльність має виключно процедурний характер і спрямована на забезпечення виконання рішень, що набули обов'язкової сили. Втручання у зміст спірних правовідносин між сторонами виходило б за межі наданих законом повноважень органу державної виконавчої служби.
Припинення зобов'язання зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з умовами статті 601-603 ЦК України могло б бути підставою для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у разі подання стягувачем заяви про повернення виконавчого документа.
Як убачається з матеріалів справи, державним виконавцем запитом від 31 січня 2025 року № 8437 було витребувано інформацію у стягувача щодо виконання боржником зобов'язань, при цьому стягувач заперечив факт погашення заборгованості. За таких обставин у державного виконавця були відсутні правові підстави для самостійного визнання зобов'язання припиненим та припинення виконавчого провадження.
Правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень підлягає оцінці виходячи з обставин, які існували на момент їх вчинення, а не з урахуванням подальшого розвитку правовідносин між сторонами.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21, відповідно до якої правомірність наслідків виконання виконавчого напису має встановлюватися судом саме на момент проведення відповідних дій, а рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі та не впливає на юридичні факти, що настали до набрання ним законної сили.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що питання правомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса та наявності чи відсутності заборгованості за відповідними правовідносинами виходять за межі предмета доказування у цій справі, оскільки стосуються спору між сторонами цивільно-правових (господарських) відносин, який підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
При цьому сам по собі факт оскарження виконавчих написів у господарських судах не впливає на обов'язок державного виконавця вчиняти виконавчі дії до моменту визнання таких написів такими, що не підлягають виконанню, та набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є самостійною підставою для закінчення виконавчого провадження.
Фактично доводи апелянта зводяться до ретроспективної оцінки правомірності вчинених виконавчих дій з урахуванням обставин, які виникли або стали відомими вже після їх вчинення, що суперечить принципу правової визначеності та не може бути підставою для визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують встановлені судом обставини та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Тому колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Коноваленко Ірини Миколаївни, подану в інтересах Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 25.03.2026.