Справа № 752/17070/24
Провадження №: 1-кп/752/1036/26
09.03.2026 м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, №62024080200000891 від 18.07.2024 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Судак, АР Крим, громадянина України, освіта вища, раніше працюючого заступником прокурора в м. Алушта прокуратури АР Крим, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
захисник - ОСОБА_5 ,
Обвинувачений ОСОБА_3 будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
ОСОБА_3 , будучи громадянином України, заступником прокурора міста Алушти прокуратури Автономної Республіки Крим, призначеним на посаду наказом прокурора Автономної Республіки Крим № 1380к від 27.09.2012 та звільненим з вказаної посади у зв'язку з порушенням «Присяги працівника прокуратури» з позбавленням класного чину «юрист 1 класу» на підставі наказу Генерального прокуратора України № ІЗдк від 01.12.2014, у порушення вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України, ст. 4, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 13, 46 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789- XII, достовірно знаючи про незаконність призначення ОСОБА_6 на посаду прокурора Автономної Республіки Крим, а також незаконність проведення 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу Російської Федерації, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, діючи умисно, маючи на меті сприяти представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України, у березні 2014 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних органів прокуратури Російської Федерації, погодився на незаконну пропозицію про продовження роботи у складі прокуратури АРК, а згодом - прокуратури Республіки Крим, без підпорядкування Генеральній прокуратурі Україні.
ОСОБА_3 , перебуваючи у місті Алушта на посаді заступника прокурора міста Алушта прокуратури Автономної Республіки Крим, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у березні - липня 2014 року, більш точну дату не встановлено, погодився на призначення його на посаду заступника прокурора міста Алушта незаконно створеної прокуратури Республіки Крим, чим надав допомогу представникам іноземної держави у забезпеченні роботи незаконно створених органів прокуратури та посилив заходи тимчасової окупації півострова.
Продовжуючи свої умисні дії, ОСОБА_3 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи в органах прокуратури України, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, бажаючи допомогти в проведенні підривної діяльності проти України та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних державних органів російської федерації, упродовж 2014-2015 років, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні так званої прокуратури міста Алушти незаконно створеної прокуратури Республіки Крим за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Леніна, 44, використовуючи свої службові повноваження заступника прокурора міста Алушти прокуратури Республіки Крим, яка увійшла до складу прокуратури Російської Федерації, продовжив роботу на посаді заступника прокурора міста Алушти незаконно створеної прокуратури Республіки Крим, виконував вказівки і розпорядження так званих керівників зазначеної прокуратури.
Створення та діяльність на території України правоохоронного органу іноземної держави призвели до посилення окупації півострова Крим, забезпечили належне функціонування незаконних органів.
Вказаними діями ОСОБА_3 , будучи громадянином України, надав допомогу іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури російської федерації, забезпечив функціонування незаконно створених органів так званої Республіки Крим, сприяв представникам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України, що забезпечує тривалу окупацію півострова Крим.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, тобто умисного діяння, вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 з таких підстав.
Згідно ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Так, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09.02.2017 у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове.
Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_3 .
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України від 30.09.2015 підозрюваного ОСОБА_3 оголошено у розшук.
Обвинувачений ОСОБА_3 в судові засідання не прибув, будучи належним чином повідомленою в спосіб, передбачений вимогами КПК України, шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр»), а також шляхом розміщення відповідної інформації на офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора та Голосіївського районного суду міста Києва, повідомленим про розгляд справи. Жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв'язку з чим, на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 01.07.2025 судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з обов'язковою участю захисника.
Суд вважає, що стороною обвинувачення, а також судом здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, а ОСОБА_3 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, мав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики до слідчого, прокурора та суду.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_3 про розпочате кримінальне провадження, здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Враховуючи, що у кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_3 як підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Суд, розглянувши справу в межах пред'явленого обвинувачення, вважає, що тимчасова окупація з боку рф частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку рф цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а, відтак, ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, постановою ради федерації федеральних зборів рф «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01.03.2014 № 48-СФ за результатами звернення президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян рф, особового складу військового контингенту зс рф, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту рф на використання зс рф на території України.
06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення у складі рф нових суб'єктів, який вже 19.03.2014 рішенням конституційного суду рф визнаний таким, що відповідає конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів держдума рф, а 21.03.2014 - рада федерації федеральних зборів рф, відтак, цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014 року.
21.03.2014 прийнятий закон рф № 6-ФКЗ, яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта рф.
Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів зс рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12.2016 № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
На підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано і досліджені судом такі докази:
- копія списку працівників міських районних і прирівняних до них прокуратур АР Крим на 31.12.2023 серед яких ОСОБА_3 - заступник прокурора у прокуратурі міста Алушта;
- копія списку прокурорсько-слідчих працівників АР Крим, стосовно яких є дані щодо самовільного переходу на роботу до окупаційних органів прокуратури Криму, а саме серед працівників зазначений ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 юрист 1 класу, заступник прокурора міста Алушти - посада, яку обіймав в органах прокуратури станом на 01.03.2014 і посада, яку обіймає у прокуратурі Республіки Крим, рф - заместитель прокурора г. Алушты;
- копія наказу Генеральної прокуратури України № 13дк від 01.12.2014 про звільнення працівників прокуратур з посад за порушення присяги та з інших питань, серед яких значиться ОСОБА_3 ;
- повідомлення Державної прикордонної служби України Головний центр обробки спеціальної інформації від 19.06.2017 за № 17/1-27806вих-17, з якого встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2013 по 19.06.2017 державний кордон України з ТОТ АР Крим в останнє перетинав 10.11.2013;
- протокол огляду інтернет-видань від 09.04.2015, а саме: за інтернет адресою «Прокуратура Республики Крым» міститься вкладка під назвою «Структура. Прокуратура Республіки Крим» з текстом «Подробная структура прокуратур районного уровня» (мовою оригіналу), за текстом документу серед осіб, які займають відповідні посади зазначений ОСОБА_3 - заступник прокурора м. Алушти;
- дані біографічної довідки ОСОБА_3 , з якої вбачається, що останній займав посади в прокуратурі АР Крим;
- протокол огляду інтернет-видань від 14.08.2015, а саме: за інтернет адресою «Прокуратура Республики Крим» міститься вкладка під назвою «Структура. Прокуратура Республіки Крым» з текстом «Подробная структура прокуратур районного уровня» (мовою оригіналу), завантаженням з вказаної вкладки виявлено документ в табличному варіанті з зазначенням прізвищ та посадових осіб у прокуратурах районного рівня Респуьліки Крим. На сторінці 1 зазначеного документу в таблиці вказано - «Прокуратура г. Алушты - Заместитель прокурора ОСОБА_7 » (мовою оригіналу);
- протокол огляду від 19.06.2024 закону рф № 6-ФКЗ від 19.06.2024 через пошукову систему «Google» знайдено акт «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя»;
- протокол огляду інтернет-видань від 19.06.2024 знайдено «Конституції Республіки Крим» зазначеним актом визначаються основи конституційного устрою незаконно створеної «Республіки Крим», державний устрій, статус судової влади, органів прокуратури, тощо;
- протокол огляду інтернет-видань від 19.06.2024 згідно якого на офіційному сайті Генеральної прокуратури України розміщено звернення колегії Генеральної прокуратури України до працівників прокуратури АР Крим наступного змісту: «Шановні працівники прокуратури Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, прокуратури Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері! Колегія Генеральної прокуратури України високо оцінює принципову позицію працівників прокуратури, які не зрадили Присязі українському народові та українській державі, продовжують з гідністю виконувати службові обов'язки, незважаючи на окупацію території Кримського півострова збройними силами Російської Федерації. Водночас, розуміючи вкрай складну ситуацію в регіоні, Генеральна прокуратура України гарантує Вам право на продовження роботи в органах прокуратури інших регіонів України.».
Крім цього, розміщено світлокопію наказу Генеральної прокуратури України від 21.03.2013 №36 «Про тимчасовий порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів прокуратури Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та прокуратури Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері»;
- протокол огляду інтернет-видань від 25.07.2024 згідно якого встановлено Web-сторінку ВКонтакті де розміщено довідник прокуратури республіки крим, на вказаному сайті, висвітлено інформацію стосовно громадянина України ОСОБА_3 , який станом на 2014 рік працював в окупованій адміністрації на посаді замісника прокуратури м. Алушта;
- копія «Телефонного справочника органов прокуратуры Республики Крым. Россия. По состоянию на 04.07.2014 (мовою оригіналу) в якому зазначений ОСОБА_3 як «заместитель прокурора прокуратуры города Алушты» (мовою оригіналу);
- вимога ДІАЗ МВС про судимість ОСОБА_3 .
Крім того, судом досліджені матеріали справи, які підтверджують заходи, які були вжиті щодо повідомлення обвинуваченої про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення останній правами на захист, а саме: дані щодо публікації повісток про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на сайті Офісу Генерального прокурора, в газеті «Урядовий кур'єр» та на сайті судової влади.
Прокурором також долучено у судовому засіданні процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_3 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Через оголошену ОСОБА_3 межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід з громадянства України.
Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення. Незгода сторони захисту з наданими стороною обвинувачення доказами у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими, а є лише способом захисту. З огляду на наведене, доводи сторони захисту не спростовують провину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, за встановлених судом обставин.
Суд кваліфікує дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 111 КК України, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Порушень процесуального закону щодо руху кримінального провадження, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за обставин, встановлених судом.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо призначення покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, відповідно до ст. 66 та 67 КК України обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Також при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином; а також дані про його особу, який раніше не судимий.
Санкцією ч. 1 ст. 111 КК України передбачено конфіскацію майна або без такої.
Вимогами ч. 2 ст. 59 КК України передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, того, що сторона обвинувачення наполягає на застосуванні конфіскації майна, суд вважає, що покарання у виді позбавленні волі з конфіскацією майна буде справедливим, необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчинення ОСОБА_3 , нових злочинів та відповідатиме вимогам ст. 65 КК України, оскільки останній вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази та судові витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є у його власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_3 під час судового розгляду кримінального провадження не обирався.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1