24 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/6639/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, (суддя суду першої інстанції Конєва С.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/6639/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
27.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача про виключення з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п.6 ч.6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла станом на 11.11.2010 року;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача та вчинити дії щодо виключення позивача з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п.6 ч.6 статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла на 11.11.2010 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебував на військовому обліку як військовозобов'язаний у відповідача, у 2006 році він був виключений з військового обліку за п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (як особа, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), проте, йому була видана повістка, як такому, що перебуває на обліку у відповідача, що на думку позивача, порушує його існуюче становище та є обмеженням його конституційних прав і свобод, оскільки він був виключений з військового обліку 11.11.2010р. відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ, у редакції, яка діяла на 11.11.2010 року, а тому вважає, що повторне взяття його на військовий облік на підставі нових законів, є дією, яка погіршує його існуюче становище та є обмеженням його конституційних прав і свобод. Позивач зазначив, що 11.01.2025р. ним була подана (засобами поштового зв'язку) до відповідача заява про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232 (як особа, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), дана заява була отримана відповідачем 12.01.2025р., проте, станом на дату звернення до суду з позовом від відповідача відповіді на його заяву не отримано, тобто, позивач вважає, що його заява не розглянута, що, на переконання позивача, свідчить про допущену відповідачем протиправну бездіяльність, яка полягає у не розгляді його заяви від 11.01.2025р., що є порушенням відповідачем вимог ст.ст.1, 3,5, 7 Закону України “Про звернення громадян». У відповіді на відзив від 16.04.2025р. представник позивача послався на ті ж обставини та підстави, які викладені у позові, додатково зазначив, про порушення відповідачем принципу правової визначеності та норми ст.ст.58,64 Конституції України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 06.10.2025 відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також, позивач зазначає, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-ХІІ звільнила цю особу від виконання військового обов'язку. Рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов'язаного/резервіста, а отже - не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану. 11 січня 2025 року ОСОБА_1 було направлено заяву від 11.01.2025 року до 1- го ІНФОРМАЦІЯ_1 про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, стосовно ОСОБА_1 , як особи, що виключена звійськового обліку на підставі п. 6 ч. 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Також, Позивачем було направлено особисто підписану заяву про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів із завіреними належним чином копіями підтверджуючих документів, щопідтверджують виключення з військового обліку. 12 січня 2025 року, заява з додатками була доставлена кур'єром Укрпошти на адресу відповідача та вручена особисто. Cтаном на дату звернення до суду з даною позовною заявою, від ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і не отримано результату розгляду заяви щодо виключення з військовогообліку ОСОБА_1 . Разом з тим, після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов'язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов'язок та військову службу. Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов'язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним - особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно. Заяву на взяття його на військовий облік ОСОБА_1 до ТЦК та СП не подавав.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать відомості із копії паспорта позивача серії НОМЕР_1 виданого Апостолівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області від 22.03.2005р., наявного у справі.
Згідно змісту копії Тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 від 11.11.2020 року виданого ОСОБА_1 1988 року народження, встановлено, що він дійсно прийнятий на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України за ВОС №999000А без в/спеціальності, тимчасове посвідчення видане до отримання бланків в/квитків, дійсне - безтермінове.
Вказане тимчасове посвідчення містить відомості і про те, що по ст.37 п.6.6 Закону “ПВО і ВС» позивач 2006 року виключений з в/обліку як засуджений.
11.01.2025р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою у якій просив внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно позивача, як особи, що виключена з військового обліку як засуджений, що підтверджується змістом фотокопії наведеної заяви позивача, наявної у справі
Зазначена заява позивача від 11.01.2025р. була направлена засобами поштового зв'язку - Укрпошта 11.01.2025р. та отримана відповідачем 15.01.2025р. про що свідчать фотокопії опису вкладення, фіскального чеку від 11.01.2025р., наявних у справі.
Факт отримання згаданої заяви позивача також підтверджено представником відповідача у відзиві на позов.
Оскільки станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою (27.02.2025р.) від відповідача про результати розгляду згаданої заяви позивачем відповіді не отримано, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді його заяви від 11.01.2025р. про виключення позивача з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у редакції, яка діяла на 11.11.2010 року, звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не допущено бездіяльності в частині розгляду заяви позивача про виключення з військового обліку.
Колегія суддів вирішуючи спір між сторонами виходить із такого.
Стаття 40 Конституції України закріплює право усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР “Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст.3 Закону №393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У відповідності до ст.5 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно ст. 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ст.19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Статтею 20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно ст.24 Закону №393/96-ВР встановлено, що особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
Виходячи з наведених норм права суд першої інстанції правильно зазначив, що громадяни України наділені правом звернення з відповідними заявами (клопотаннями), скаргами до посадових осіб органів державної влади відповідно до їх функціональних обов'язків, а, відповідно, на таких осіб покладений обов'язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги та письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення у місячний строк від дня їх надходження, який може бути продовжено до сорока п'яти днів, а особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
При цьому, рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
Встановлені обставини справи свідчать, що позивач засобами зв'язку Укрпошта звернувся до відповідача із заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів стосовно виключення позивача з військового обліку, як особи, що виключена з військового обліку як засуджений від 11.01.2025р., що підтверджується змістом копії наведеної заяви, описом поштового вкладення та фіскальним чеком про її направлення від 11.01.2025р.
Зазначена заява позивача була отримана відповідачем засобами поштового зв'язку 15.01.2025р., що підтверджено представником відповідача у відзиві на позов.
Як свідчать копії доданих до відзиву на позов документів, вказана заява позивача була зареєстрована у відповідача за вх. №23 від 15.01.2025р. та відповідачем надано на неї вмотивовану відповідь листом від 21.01.2025р. за вих. №01/268.
Зі змісту вказаної відповіді видно, що з приводу заяви позивача щодо виключення його з військового обліку, як засудженого згідно ст.37 п.6. ЗУ “ПВО і ВС» повідомлено, що за ч.6 ст.36 згаданого Закону виключенню з військового обліку у відповідних РТЦК та СП підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Також зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, можуть бути призвані:
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Також у вказаній відповіді від 21.01.2025р. за №01/268 відповідач повідомив позивача про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів, категорія таких громадян автоматично поновлені на облік та підлягають призову.
Таким чином, встановлені обставини справи свідчать, що відповідач розглянув заяву позивача щодо виключення його з військового обліку та надав вмотивовану відповідь, що підтверджено копією наведеного листа від 21.01.2025р. за вих. №01/268.
Судом першої інстанції правильно врахована позиція Верховного Суду, викладена у його постанові від 26.09.2019р. у справі 826/11164/16, за якою орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв'язку.
Отже, з огляду на те, що на заяву позивача від 11.01.2025р. про виключення його з військового обліку, відповідачем була надана письмова вмотивована відповідь листом від 21.01.2025р. за вих. №01/268 у порядку та у спосіб, встановлений Законом України “Про звернення громадян», колегія суддів констатує, що протиправна бездіяльність щодо не розгляду заяви позивача від 11.01.2025р. про виключення його з військового обліку з боку відповідача у даних правовідносинах відсутня. Відповідно відсутні і підстави для покладення на відповідача обов'язку розглянути заяву позивача про зняття його з військового обліку.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 в адміністративній справі № 160/6639/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Н.І. Малиш