Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 березня 2026 р. № 520/29833/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №111 від 21.04.2025 про самовільне залишення частини в районі виконання завдань солдатом ОСОБА_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести службове розслідування за фактом зникнення безвісті за особливих обставин військовослужбовця ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 №111 від 21.04.2025, є протиправним та таким, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З позовної заяви вбачається, що згідно з наказом Генерального штабу ЗСУ №647-РС від 01.04.2025 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 №92-РС від 02.04.2025, ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу, призначений на посаду стрільця-снайпера та направлений до району виконання бойових завдань. Військова частина підтвердила його участь у бойових діях у період з 02.04.2025 по 20.04.2025, що зафіксовано у відповідній довідці, копія якої додана до позову.
Однак, 20.04.2025 командуванням військової частини НОМЕР_1 видано наказ №111, згідно з яким ОСОБА_2 визнаний таким, що здійснив самовільне залишення військової частини в районі виконання завдань. У наказі зазначено, що він залишив вогневу позицію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » поблизу н.п. Надіївка Донецької області, залишив зброю та вирушив у невідомому напрямку. З цього моменту його виключено з усіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із вказаним наказом командира військової частини НОМЕР_1 №111 від 21.04.2025, позивач звернулася до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №111 від 21.04.2025, солдат ОСОБА_2 , стрілець-снайпер 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, вважається таким, що 20.04.2025 здійснив самовільне залишення військової частини в районі виконання завдань. У наказі зазначено, що військовослужбовець залишив вогневу позицію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » поблизу н.п. Надіївка Донецької області, залишив закріплену за ним зброю та вирушив у невідомому напрямку. Військова частина виключила його з усіх видів забезпечення з 20.04.2025.
Згідно з пунктами зазначеного Порядку, у разі виявлення фактів, що можуть свідчити про порушення військової дисципліни, зникнення військовослужбовця, самовільне залишення частини або бойової позиції, командир військової частини зобов'язаний негайно призначити службове розслідування, створити відповідну комісію, забезпечити збір доказів, опитування свідків, аналіз обставин, оформлення акту та прийняття рішення за його результатами. Акт службового розслідування є обов'язковим документом, який фіксує обставини події, висновки та рекомендації, і має бути направлений до органів досудового розслідування, а також до родичів військовослужбовця.
Військова частина НОМЕР_1 у наказі №111 від 21.04.2025 кваліфікувала дії військовослужбовця ОСОБА_2 як самовільне залишення військової частини (СЗЧ). Однак така кваліфікація на думку позивача не має правового обґрунтування, суперечить фактичним обставинам справи, не підтверджена жодним правоохоронним органом, і є неправомірною.
У повідомленні військової частини, направленому до органів досудового розслідування лише 17.07.2025, зазначено: « 20.04.2025 військовослужбовець ОСОБА_2 самовільно залишив вогневу позицію “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » поблизу населеного пункту Надіївка Донецької області, залишивши закріплену за ним зброю, та вирушив у невідомому напрямку. До теперішнього часу його місцезнаходження не встановлено. Заходи щодо встановлення місцезнаходження результатів не дали.»
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа вважається зниклою безвісти, якщо вона зникла в районі ведення бойових дій, її місцезнаходження невідоме, зв'язок із нею втрачено, і немає підтвердження її загибелі або перебування в полоні.
У випадку ОСОБА_2 ці критерії виконані повністю: зв'язок із ним втрачено з 08.04.2025, останній сигнал мобільного телефону зафіксовано 06.04.2025, місцезнаходження невідоме, офіційного підтвердження загибелі чи полону немає, а пошукові заходи результатів не дали. Дужина військовослужбовця звернулась до поліції із заявою про зникнення, і на підставі цієї заяви 05.05.2025 відкрито кримінальне провадження №12025221220000639 за ознаками злочину, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 115 КК України (умисне вбивство). Як зазначено позивачем у позові Військова частина не повідомила органи досудового розслідування про зникнення, не ініціювала службове розслідування, не внесла відомості до ДБР, військової прокуратури чи ВСП, і лише 17.07.2025 направила повідомлення - тобто майже через три місяці після втрати зв'язку. Така бездіяльність суперечить статтям 60 та 214 КПК України.
Як зазначено позивачем, у справі ОСОБА_2 військова частина не надала жодного акту, не відповіла на адвокатські запити №05/05/01, №05/06, №02/07, не надала відповіді на запит слідчого від 18.07.2025, що є порушенням статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 93 КПК України.
Таким чином, на думку позивача, твердження військової частини про самовільне залишення частини не підтверджене жодним доказом, суперечить фактичним обставинам, не має правового оформлення, і є неправомірним. Обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 зник безвісти в районі ведення бойових дій, що створює обов'язок держави вжити заходів для встановлення його місцезнаходження, сповістити родину, внести до реєстру, надати документи, та забезпечити реалізацію прав родичів.
Представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому ним зазначено, що позивач стверджує, що зв'язок з сином вона втратила ще 08.04.2025, а останній сигнал його мобільного телефону зафіксовано 06.04.2025 у Синельниківському районі Дніпропетровської області. Ці обставини жодним чином не спростовують факт самовільного залишення позиції 20 квітня. До 20 квітня 2025 року ОСОБА_2 фізично перебував на позиції «ДЕСНА», виконував бойові завдання, брав участь у бойовому чергуванні. Використання особистих мобільних телефонів у районі бойових дій категорично заборонено, зв'язок здійснюється виключно через штатні засоби військового зв'язку, тому відсутність сигналу з особистого телефону з 06- 08 квітня як зазначає відповідач є абсолютно природною і не свідчить про зникнення військовослужбовця саме в той час. Сигнал телефону в Дніпропетровській області 06 квітня міг бути зафіксований ще до виїзду підрозділу на позиції або під час короткочасного перебування в тилу.
Таким чином, дата і місце самовільного залишення позиції встановлені не зі слів командування «заднім числом», а безпосередньо на місці події трьома військовослужбовцями, які бачили, як їхній товариш пішов з позиції. Наказ № 111 є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Щодо нібито «відсутності службового розслідування».
Позивач стверджує, що військова частина не провела службове розслідування і не склала відповідний акт. Це не відповідає дійсності. Відповідно до пункту 4 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 608 від 21.11.2017, повне службове розслідування призначається тоді, коли факт події не є очевидним і потребує додаткового збирання доказів. Уцьому випадку факт залишення позиції був очевидним, відбувся на очах у трьох військовослужбовців, зброя здана за актом, тому командир обґрунтовано обмежився попередньою перевіркою.
Проте вже 23 квітня 2025 року наказом командира частини № 117-РС було створено комісію у складі трьох офіцерів для додаткової перевірки обставин події. Комісія опитала свідків, оглянула місце події (наскільки це було можливо в умовах бойових дій), зібрала пояснення, склала акт перевірки № 4 від 28 квітня 2025 року, який затверджено командиром частини. Цей акт разом із матеріалами перевірки 17 липня 2025 року направлено до Військової служби правопорядку та до Територіального управління ДБР у м. Краматорську для вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст. 407 КК України.
Як зазначено представником відповідача у відзиві, на всі три адвокатські запити представника позивача ОСОБА_3 (від 05.05.2025 № 05/05/01, від 05.06.2025 № 05/06 та від 02.07.2025 № 02/07) військова частина надала відповіді у встановлені законом строки (листи від 17.05.2025 № 517/Юр, від 12.06.2025 № 812/Юр та від 19.07.2025 № 1241/Юр). У цих листах повідомлялось про факт самовільного залишення позиції, надано витяги з наказу № 111, роз'яснено, що повний акт перевірки та інші документи містять відомості, що становлять військову таємницю, і можуть надаватися лише за ухвалою слідчого чи суду. Саме тому військова частина не могла надіслати матері позивачу повний текст акту перевірки та інші документи без відповідного судового рішення - це було б прямим порушенням Закону України «Про державну таємницю» та статті 222 Кримінального процесуального кодексу України.
Позивач вважає, що військова частина мала самостійно змінити статус її сина на «зниклий безвісти за особливих обставин». Відповідач у відзиві зазначає, що це юридично неможливо. Статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, встановлюється виключно слідчим або судом у рамках кримінального провадження відповідно до Закону України № 2168-VIII від 17.10.2017. Військова частина таких повноважень не має. На сьогодні в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відкрито кримінальне провадження № 12025221220000639 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство). Питання про визнання ОСОБА_2 зниклим безвісти вирішується саме слідчим, а не командиром частини.
Враховуючи вищевикладене, військова частина НОМЕР_1 діяла в повній відповідності до чинного законодавства України, у тому числі в умовах воєнного стану. Наказ № 111 від 21.04.2025 є законним, перевірка обставин події проведена.
Крім того, судом встановлено, що особисто позивач не зверталась до відповідача зі спірного питання щодо скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №111 від 21.04.2025 про самовільне залишення частини в районі виконання завдань солдатом ОСОБА_2 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести службове розслідування за фактом зникнення безвісті за особливих обставин військовослужбовця ОСОБА_2 , у зв'язку з чим позов подано передчасно, що свідчить про відсутність підстав для його задоволення.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов