Справа № 500/6942/25
25 березня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
05.12.2025 ОСОБА_1 , діючи через представника адвоката Добрянську Оксану Іванівну, звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не перерахунку та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за № 704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо), грошову допомогу на оздоровлення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 роки та додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2022, 2023, 2024, 2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за № 704, за вирахуванням уже виплачених сум грошового забезпечення за вказані періоди.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2025 справу передано на розгляд судді Мандзію О.П.
Ухвалою судді Мандзія О.П. від 10.12.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав некоректного зазначення позивачем змісту позовних вимог, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
12.12.2025 року представником позивача подано до суду оновлену редакцію позовної заяви, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не перерахунку та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 26.02.2022 по 08.09.2025, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учасник бойових дій за період з 26.02.2022 по 08.09.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за № 704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 26.02.2022 по 08.09.2025, грошову допомогу на оздоровлення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 26.02.2022 по 08.09.2025 та додаткової відпустки як учасник бойових дій за період з 26.02.2022 по 08.09.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 за № 704, за вирахуванням уже виплачених сум грошового забезпечення за вказані періоди.
У зв'язку з відрахуванням судді Мандзія О.П. зі штату Тернопільського окружного адміністративного суду 05.01.2026 на підставі наказу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 №39-ОС/г, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 справу передано на розгляд судді Мірінович У.А.
Ухвалою від 07.01.2026 суддею Мірінович У.А. прийнято справу до свого провадження.
Ухвалою суду від 08.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву.
Як слідує зі змісту позовної заяви (з урахуванням оновленої редакції), позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу під час проходження ним військової служби грошове забезпечення виплачувалось виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Позивач вважає, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, оскільки через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у позивача виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704. Вважає, що зі збільшеного посадового окладу має нараховуватися та виплачуватися усі інші види грошового забезпечення та виплати.
19.01.2026 від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у період з 26.02.2022 по 30.06.2022 Військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , який як розпорядник бюджетних коштів здійснював нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення. З огляду на викладене вважає, що позовні вимоги в частині перерахунку грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 30.06.2022 пред'явлені позивачем до неналежного відповідача.
Щодо позовних вимог за період з 01.07.2022 по 08.09.2025, то відповідач зазначає, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення і пов'язаних виплат не як суб'єкт вільного розсуду, а як орган, який виконує приписи законодавства та відомчих актів у межах бюджетних призначень. Відповідач не уповноважений самостійно встановлювати інший спосіб обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, ніж визначений постановою Кабінету Міністрів України № 704 і наказом Міністерства оборони України №260, так само не уповноважений створювати власні алгоритми донарахувань за минулі періоди поза межами передбачених процедур і документальної бази фінансового обліку.
Крім того, відповідач зазначає, що під час перебування на службі ОСОБА_1 обіймав посаду начальника фінансового органу Військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , а тому був наділений повноваженнями щодо вжиття відповідних заходів реагування на порушення вимог чинного законодавства у ввіреній йому фінансовій службі. З огляду на викладене відповідач вважає, що позивач був належним чином обізнаний про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, у тому числі порядок їй обчислення. У зв'язку з цим, за позицією відповідача, ОСОБА_1 пропущено встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом.
20.01.2026 представником позивача адвокатом Добрянською О.І. подано до суду відповідь на відзив, у якій доводи відповідача вважає необґрунтованими, просить задовольнити позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав. Щодо твердження представника відповідача про недотримання строку звернення до суду вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 скасовано встановлені частиною першою статті 233 КЗпП України обмеження строку звернення до суду щодо стягнення заробітної плати, а відтак відсутні підстави вважати строк пропущеним. Щодо перебування відповідача на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , то представник позивача вважає вказані обставини такими, що не впливають на обов'язок відповідача здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення у належному розмірі та не звільняє Військову частина НОМЕР_1 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_2 , від наслідків протиправної бездіяльності. Щодо посилання відповідача на перебування ОСОБА_1 на посаді керівника фінансової служби, то представник звертає увагу, що відповідно до п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю. Крім того, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у межах бюджетних асигнувань, а тому позивач не мав можливості самостійно впливати на розмір свого грошового забезпечення.
Інших заяв, у тому числі по суті, до суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 26.02.2022 №16 майора ОСОБА_1 визнано призваним з оголошенням загальної мобілізації та зарахованим в команду НОМЕР_2 , направлено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 . (а.с.16)
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №2 від 26.02.2022 майора запасу ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що з 26.02.2022 прийняв справи та посаду помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника служби.
Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником Військової частини НОМЕР_2 у зв'язку із реорганізацією та припиненням останньої, що не заперечується відповідачем.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.09.2025 №251 майора ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_3 » №193 від 26.08.2025 у запас, з 08.09.2025 виключено зі писків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с.6)
Отже, у період з 26.02.2022 по 08.09.2025 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 .
21.10.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив відповідно до пункту 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 виплатити грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості служби тощо) за період з 26.02.2022 по 08.09.2025 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати). (а.с.9-10)
На вказане звернення Військова частина листом від 01.11.2025 №1494/16/9256 повідомила позивача, що при розрахунку та виплаті йому грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення за даний період застосовувався розмір 1762 гривні у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». При цьому зазначено, що підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення немає. (а.с.11)
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення у належному розмірі, звернувся до суду з даним позовом.
Стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як слідує зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивач оскаржує дії відповідача щодо неправильного, на його думку, нарахування та виплати грошового забезпечення у період з 26.02.2022 по 08.09.2025 під час проходження ним військової служби, яка є різновидом публічної служби. Тобто, спір виник у зв'язку з нарахуванням та виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому слід зазначити, що у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України мають перевагу у застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України, якою установлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом №2352-IX.
Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») ( пункт 65.1. Постанови).
Як встановлено судом, предметом оскарження у даній справі є незгода позивача з нарахованим йому грошовим забезпеченням за період з 26.02.2022 по 08.09.2025, тобто спірні правовідносини охоплюють період до 19 липня 2022 року, які підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції, та після 19 липня 2022 року, які підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», згідно якої: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Ураховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати сум грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 08.09.2025 регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України (була чинна в спірний період), яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Суд ухвалою від 08.01.2026 зобов'язав відповідача надати разом із поданням відзиву на позов докази, що стосуються предмету спору, у тому числі документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених позивачу сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду, а саме з 26.02.2022 по 08.09.2025.
Проте, як у встановлений судом строк, так і станом на дату розгляду даної справи відповідачем витребуваних судом доказів не надано.
Доводи відповідача щодо перебування ОСОБА_1 на посаді помічника командира батальйону з фінансово-економічної роботи - начальника служби, суд не бере до уваги, оскільки кожен військовослужбовець має право на отримання від роботодавця документального підтвердження інформації про обсяг і характер виплачених сум грошового забезпечення, незалежно від займаної посади.
З наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем, слідує, що позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про порядок обчислення його грошового забезпечення, зокрема з урахуванням прожиткового мінімуму в сумі 1762,00 грн, після отримання на власну заяву відповіді від Військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2025 №1494/16/9256, а до суду звернувся з цим позовом 05.12.2025, тобто у межах встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати строк звернення до суду з цим позовом пропущеним.
Надаючи правову оцінку по суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частиною першою статті 9 цього Закону визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Однак, у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови № 704 були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020 виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які мають бути визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року у розмірі 1762 гривні.
Натомість, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2102,00 грн, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2270,00 грн, статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн, статтею 7 Закону України № 2710-IX від 03.11.2022 "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2589 грн, статтею 7 Закону України № 3460-IX від 09.11.2023 "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 3028 грн, статтею 7 Закону України № 3460-IX від 19.11.2024 "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня у розмірі 3028 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020 (з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18) наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача у період проходження ним служби шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704", яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу 1 в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.
Разом з тим згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.
Враховуючи наведене суд доходить переконання, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у період з 26.02.2022 по 08.09.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 в сумі 1762 грн, є протиправними.
Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення. Нарахування позивачу заниженого посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням потягло за собою неправомірне зменшення виплат, які позивач отримував у період проходження військової служби та який є предметом спору (у межах періоду з 26.02.2022 по 08.09.2025), зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії тощо.
Стосовно інших виплат: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, то якщо їх нарахування та виплата проводилися позивачу у спірний період, то відповідач також має визначити їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, "Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025.
Щодо доводів відповідача військової частини НОМЕР_1 про відсутність у неї статусу належного відповідача в частині вимог за період з 26.02.2022 по 30.06.2022, оскільки військова частина НОМЕР_2 (правонаступником якої є відповідач) перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд зазначає наступне.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений Наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260).
За змістом пункту 3 Розділу І Порядку № 260 (в редакції Наказу Міністра оброни України від 25.01.2023 № 44) підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно з положеннями абзаців 4 і 6 пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017, в редакції наказу Міністерства оборони України № 44 від 14.02.2020 (далі - Правила), командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно із пунктом 1.6 Правил фінансове забезпечення військової частини здійснюється на основі, зокрема, принципу відповідності порядку фінансового забезпечення характеру завдань, що покладаються на Збройні Сили України як у мирний час, так і в особливий період, - це означає, що фінансове забезпечення військових частин повинно бути своєчасним, повним і спрямованим на виконання поставлених завдань за будь-яких умов і обставин.
З метою своєчасного та повного отримання коштів відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду протягом поточного місяця військова частина здійснює аналіз стану виконання кошторису, уточнює потребу в коштах на наступний місяць і до 20 числа кожного місяця подає заявки (крім потреби в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги): до забезпечувального фінансового органу за напрямами відповідальності, за якими Департамент фінансів Міністерства оборони України визначено відповідальним за формування і виконання бюджетних програм (підпрограм), крім асигнувань на оплату відряджень, які плануються за рішеннями старших начальників (титульні видатки); до служб забезпечення за відповідними напрямами відповідальності цих служб; до органів військового управління, за завданнями яких проводяться наради, збори, семінари, конференції та інші заходи, пов'язаних з відрядженням військовослужбовців (на асигнування для оплати відряджень). Порядок складання та подання заявки потреби в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги визначається окремою вказівкою Департаменту фінансів Міністерства оборони України (пункт 2.32 Правил).
Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Отже, обов'язок щодо нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби.
Оскільки позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка у подальшому була реорганізована у Військову частину НОМЕР_1 , і саме наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.09.2025 № 251 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, тому обов'язок щодо перерахунку та виплати його грошового забезпечення за весь період служби покладений на Військову частину НОМЕР_1 .
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач у процесі розгляду справи довів обґрунтованість позовних вимог, а відповідач не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 08.09.2025, у тому числі розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, щомісячних додаткових (надбавки за вислугу років, за особливості проходження служби і премія) та одноразових (грошова допомога при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток) видів грошового забезпечення, з урахуванням з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки станом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 08.09.2025, у тому числі розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, щомісячних додаткових (надбавки за вислугу років, за особливості проходження служби і премія) та одноразових (грошова допомога при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток) видів грошового забезпечення, з урахуванням з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки станом на 01 січня відповідного календарного року, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 25 березня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Головуючий суддя Мірінович У.А.