про закриття провадження у справі
Справа № 500/6788/25
25 березня 2026 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення пені, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду, -
В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення пені, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025, яке набрало законної сили 17.04.2025, серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити субсидію, згідно з поданими ОСОБА_1 заявами від 08.11.2023 №377473 та від 15.10.2024 №391096, починаючи з 2023 року. Зауважує, що лише 04.08.2025 позивачу сплачено кошти в сумі 22160,28 грн. в рахунок погашення субсидії за період з 01.10.2023. Враховуючи сплату боргу відповідачем 04.08.2025, позивач зазначає, що борг відповідача складає 22160,28 грн., 3% річних: 673,21 грн, індексація: 2723,00 грн.; неня за подвійною обліковою ставкою НБУ: 19475,17 грн. Крім цього, вважає, що протиправні дії відповідача щодо навчасної виплати житлової субсидії призвели до завдання позивачу моральної (немайнової) шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 50000 грн.
Ухвалою суду від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасниками справи.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази у їх сукупності, вважає за необхідне закрити провадження у справі, виходячи з наступного.
У відповідності до частини першої ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п.24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Так, у відповідності до пункту 1 частини першої ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом частини першої ст.4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; де суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, із заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною п'ятою статті 21 КАС України установлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Як встановлено судом, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 500/6960/24, залишеним без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задоволено повністю, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні субсидії на підставі її заяви від 08.11.2023 № 377473, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільські області № 19001-48919696-2024-2 від 07.11.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні субсидії, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити субсидію, згідно з поданими ОСОБА_1 заявами від 08.11.2023 № 377473 та від 15.10.2024 № 391096, починаючи з 2023 року.
Ухвалою суду від 30.05.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у адміністративній справі № 500/6960/24 задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подати у строк до 28.08.2025 звіт про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 500/6960/24.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №5587-5767/Г-02/8-1900/25 від 26.08.2025, позивача повідомлено, що на виконання судового рішення у справі №500/6960/24, після проведеного розрахунку, позивачу призначено житлову субсидію на період з 01.10.2023 по 31.10.2023 в розмірі з 1055,68 грн., з 01.11.2023 по 31.03.2024 в розмірі 1758,13 грн. щомісячно, з 01.04.2024 по 30.04.2024 в розмірі 1032,27 грн. та на період з 01.10.2024 по 31.10.2024 в розмірі 1113,27 грн., з 01.11.2024 по 31.03.2025 в розмірі 1815,71 грн. щомісячно, з 01.04.2025 по 30.04.2025 в розмірі 1089,86 грн. Також, вказано, що кошти нарахованої субсидії з 01.10.2023 по 30.04.2025 в сумі 22160,28 грн. включені у додаткову відомість липня 2025 року та виплачені у серпні поточного року шляхом перерахування на рахунок відкритий в банківській установі. Серед іншого, зазначено, що відповідно до підпункту 14-6.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону 1058 позивачу продовжено виплату пенсії по інвалідності по 08 серпня 2025 року.
Також, у відповідь на електронне звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 11.11.2025 за №8074-8566/Г-02/8-1900/25, позивача, серед іншого, повідомлено, що з 01.05.2025 їй відмовлено у призначенні субсидії, оскільки документи для призначення житлової субсидії подано не в повному обсязі, так як згідно заповненої декларації сімейний стан позивач - одружена, а відомості про чоловіка у справі не зазначені.
Оскільки лише 04.08.2025 року позивачу сплачено кошти в сумі 22160,28 грн. в рахунок погашення субсидії за період з 01.10.2023, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Між тим, в позовній заяві позивач просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 пеню за користування коштами розмірі 22871,38 грн., зобов'язати відповідача відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50000 грн. На думку позивача, предметом цього позову є стягнення процентів за безпідставне збереження коштів, три відсотки річних та інфляційні витрати за невиконання рішення адміністративного суду щодо призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. При цьому, позивач покликається на норми ст.ст. 536, 625, 1167 Цивільного кодексу України.
Отже, спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем коштів в рахунок погашення субсидії на виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Поряд з цим, частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На думку суду, формулювання статті 625 ЦК України щодо тісного зв'язку між нарахуванням процентів та застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, адже за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наведене дає підстави для висновку, що проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, що у свою чергу узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах по справах № 6-49цс12 від 06 червня 2012 року, № 6-38цс11 від 24 жовтня 2011 року та № 6-42цс11 від 17 жовтня 2011 року.
Отож, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами Цивільного кодексу України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина 2 статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).
Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Аналогічний висновок у схожих правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Суд також зазначає, що згідно з частиною першою ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки матеріали позовної заяви містять позовні вимоги про стягнення пені за користування коштами, та відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд зазначає, що спір фактично пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивача, має приватно-правовий характер та повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, заявлений спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а справа не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і повинна вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Зазначена позиція прямо кореспондується правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 16.09.2021 р. у справі №520/8575/19 (адміністративне провадження №К/9901/3848/20), а також правовим позиціям щодо питань предметної юрисдикції у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 592/12182/16-а, від 28 листопада 2019 року у справі № 592/7612/17.
У відповідності пункту 1 частини першої ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, оскільки даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а відтак згідно з пунктом 1 частини першої ст.238 КАС України провадження у цій справі слід закрити.
За змістом частини першої ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 243 КАС України, суд
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про стягнення пені, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду.
Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначеної позовної вимоги віднесено до суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати сторонам про справі.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 25 березня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ:14035769).
Головуючий суддя Дерех Н.В.