25 березня 2026 року м. Рівне№460/20293/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), в якому Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2025 №262 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Стислий виклад позиції Позивача та заперечень Відповідача.
Позивач зазначає, що 15.10.2025 поштовим відправленням №59001476528720 оператора поштового зв'язку «Нова пошта» отримано лист Військової частини НОМЕР_1 від 14.10.2025 №2654/11/8748 з долученими копіями витягу з наказу від 22.08.2025 №262 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та рапорту №3390/р від 16.08.2025. Накладене Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 22.08.2025 №262 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» дисциплінарне стягнення до службової картки майора ОСОБА_1 внесено не було. Рапорт, на підставі якого винесений наказ, не є підставою для обґрунтування законності оскаржуваного наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 22.08.2025 №262 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», оскільки як слідує із змісту даного наказу, рішення прийнято на підставі рапорту начальник групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_2 за №335/р від 16.08.2025. Фактичним доказом наявності дисциплінарного проступку є виключно рапорт реєстраційний номер №3390/р від 16.08.2025. В той же час службового розслідування за даним фактом не проводилось, у зв'язку з чим майор ОСОБА_1 , не був проінформований про факт подання рапорту. Єдиним доказом вчинення дисциплінарного проступку є рапорт реєстраційний номер №3390/р від 16.08.2025, складений начальником групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_2 , та зміст якого, щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді «догани», не підтверджений ні реквізитами відповідного наказу, а ні даними службової картки майора ОСОБА_1 , а отже обставини щодо фактів попереднього притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також порушення службової дисципліни, для задоволення поданого клопотання про накладення дисциплінарного стягнення відповідної суворості, потребували проведення службового розслідування, що не було забезпечено. Тому, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, тобто з 16.08.2025 до дня звільнення, а саме 01.09.2025, майор ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень. Його безпосереднім командиром (начальником) була начальник групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковник ОСОБА_3 . Остання подала керівнику рапорт № 3390/р, в якому просила притягнути Позивача до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани. В обґрунтування рапорту вона зазначила, що 16.08.2025 о 14 год. 20 хв. Позивачем було допущено порушення військової дисципліни, а саме він, без дозволу старшого начальника, помічника командира - начальника юридичного відділу військової частина НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 та її дозволу, як безпосереднього начальника, втрутився в обговорення питань виконання алгоритму проведення службового розслідування, яке його не стосувалось. На її зауваження щодо ненадання йому дозволу на звернення (втручання, перебивання розмови) та обговорення його питань після завершення розмови, кинув документи на стіл, демонструючи всім присутнім незадоволення зауваженням начальника та двох старших за званням військовослужбовців, чим грубо порушив вимоги ст.ст. 29, 52 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України. Розглянувши даний рапорт, командир військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 262 від 22.08.2025, яким притягнув до дисциплінарної відповідальності Позивача та наклав на нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани. Також зазначає, що призначення службового розслідування є правом, а не обов'язком командира при вирішенні питання про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення. Застосовується даний механізм лише тоді, коли командир вважає за необхідне уточнити причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Тому, оскаржуване рішення є провомірним. Просив відмовити Позивачу у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 10.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 18.03.2026 витребувано у Відповідача додаткові докази.
Відповідно до частини другої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з'ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд
Начальником групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 Ельвірою Копецькою поданий Командиру Військової частини НОМЕР_1 Рапорт № 3390/р від 16.08.2025 (далі - Рапорт № 3390/р), в якому просила притягнути Позивача до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани (а.с. 13).
В Рапорті № 3390/р зазначено про те, що 16.08.2025 о 14 год. 20 хв. Позивачем було допущено порушення військової дисципліни, а саме він, без дозволу старшого начальника, помічника командира - начальника юридичного відділу військової частина НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 та її дозволу ( ОСОБА_5 ), як безпосереднього начальника, втрутився в обговорення питань виконання алгоритму проведення службового розслідування, яке його не стосувалось. На її зауваження щодо ненадання йому дозволу на звернення (втручання, перебивання розмови) та обговорення його питань після завершення розмови, кинув документи на стіл, демонструючи всім присутнім незадоволення зауваженням начальника та двох старших за званням військовослужбовців, чим грубо порушив вимоги статей 29, 52 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України. Така постійна, зухвала поведінка з боку підлеглого майора ОСОБА_1 , мною неодноразово присікалась, робились усні зауваження та нагадування про обов'язок дотримання ним норм Статуту Внутрішньої служби ЗС України (розділ «Начальники та підлеглі, старші та молодші за військовим званням», «Порядок відання та виконання наказів» «Про військову ввічливість та військову поведінку». Враховуючи, що на усні зауваження, офіцер групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 не реагує, попередньо накладене командиром військової частини НОМЕР_1 ,стягнення «Догана» не мало впливу, необхідність постійного відволікання на застосування виховних та роз'яснювальних заходів стосовно підлеглого впливає на якість та швидкість відпрацювання мною службових документів групи (актів розслідувань, перевірок), клопочу про накладення на майора ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення «Сувора догана».
Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 22.08.2025 №262 (далі - Наказ №262) на офіцера групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень - ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - сувора догана, за порушення вимог статей 11, 49, 52, частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на відповідно до пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (а.с. 12).
Підставою винесення Наказу №262 слугував Рапорт № 3390/р.
На момент виникнення спірних правовідносин, тобто з 16.08.2025 до дня звільнення, а саме 01.09.2025, майор ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень.
Його безпосереднім командиром (начальником) була начальник групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковник ОСОБА_3 .
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення - Наказу №262, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Нормативно-правовим актом, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, є Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Закон № 548-XIV).
Відповідно до статті 3 Розділу «Загальні положення» Закону № 548-XIV, військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами статті 4 Закону № 548-XIV, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 5 Закону № 548-XIV, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 6 Закону № 548-XIV визначено, що внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
За приписами статті 11 Закону № 548-XIV, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості;
бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 49 Закону № 548-XIV, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим статутом Збройних Сил України. Військове вітання - це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.
Відносини між військовослужбовцями повинні грунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на "Ви" (стаття 50 Закону № 548-XIV).
За приписами статті 51 Закону № 548-XIV, військовослужбовці під час звертання до них командира (начальника) або старшого за військовим званням повинні стати у стройове положення.
Підлеглі й молодші за військовим званням звертаються у службових справах до командирів (начальників) і старших за військовим званням, додаючи перед званням слово "Пане (пані)". Наприклад: "Пане (пані) лейтенанте".
Відповідно до статті 52 Закону № 548-XIV, у разі коли необхідно звернутися до іншого військовослужбовця в присутності командира (начальника) або старшого за військовим званням, слід попросити на це дозволу командира (начальника) або старшого за військовим званням. Наприклад: "Пане (пані) полковнику, дозвольте звернутися до майора Іващенка".
В оскаржуваному Наказі №262 зазначено про порушення Позивачем норм статей 11, 49, 52 Закону № 548-XIV.
Обставини неналежної поведінки Позивача викладені в Рапорті № 3390/р, в якому зазначено про те, що 16.08.2025 о 14 год. 20 хв. Позивачем було допущено порушення військової дисципліни, а саме він, без дозволу старшого начальника, помічника командира - начальника юридичного відділу військової частина НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 та її дозволу ( ОСОБА_5 ), як безпосереднього начальника, втрутився в обговорення питань виконання алгоритму проведення службового розслідування, яке його не стосувалось. На її зауваження щодо ненадання йому дозволу на звернення (втручання, перебивання розмови) та обговорення його питань після завершення розмови, кинув документи на стіл, демонструючи всім присутнім незадоволення зауваженням начальника та двох старших за званням військовослужбовців, чим грубо порушив вимоги статей 29, 52 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України. Така постійна, зухвала поведінка з боку підлеглого майора ОСОБА_1 , мною неодноразово присікалась, робились усні зауваження та нагадування про обов'язок дотримання ним норм Статуту Внутрішньої служби ЗС України (розділ «Начальники та підлеглі, старші та молодші за військовим званням», «Порядок відання та виконання наказів» «Про військову ввічливість та військову поведінку». Враховуючи, що на усні зауваження, офіцер групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 не реагує, попередньо накладене командиром військової частини НОМЕР_1 ,стягнення «Догана» не мало впливу, необхідність постійного відволікання на застосування виховних та роз'яснювальних заходів стосовно підлеглого впливає на якість та швидкість відпрацювання мною службових документів групи (актів розслідувань, перевірок), клопочу про накладення на майора ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення «Сувора догана».
Тобто, Рапорт № 3390/р стосувався неналежної поведінки Позивача та допущення ним порушення військової дисципліни.
Доказів протилежного по суті обставин, зазначених в Рапорті № 3390/р, Позивачем не надано.
Відповідно до статті 26 Закону № 548-XIV, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормативно-правовим актом, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, є Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Закон № 551-XIV).
За приписами статті 1 Закону № 551-XIV, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до статті 2 Закону № 551-XIV, військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 3 Закону № 551-XIV визначено, що військова дисципліна досягається шляхом:
виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
За правилами статті 4 Закону № 551-XIV, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:
додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 7 Закону № 551-XIV, застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири.
Відповідно до статті 45 Закону № 551-XIV, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За приписами статті 56 Закону № 551-XIV, командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних Сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"ґ", а також пунктами "д"-"ж" (до підполковника включно) статті 48 цього Статуту.
Статтею 48 Закону № 551-XIV визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);
ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження в посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);
є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 83 Закону № 551-XIV, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарна влада командира, визначається статтями 49-74, з урахуванням статті 8 Закону № 551-XIV та полягає, зокрема, у наявності повноважень притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності і накласти на нього певний вид дисциплінарного стягнення.
Відповідно до статті 86 Закону № 551-XIV, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Суд зазначає, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
Відповідно до приписів Закону № 551-XIV підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленими частиною 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що застосування дисциплінарного стягнення, у тому числі суворої догани, здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Дискреція це не є обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Отже, вибір одного із видів дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень органу (керівника), що має право приймати таке рішення.
Тому, обираючи Позивачу вид дисциплінарного стягнення - сувора догана, керівник діяв в межах своїх дискреційних повноважень.
Щодо проведення чи не проведення службового розслідування суд зазначає таке.
Судом встановлено, що у спірному випадку службове розслідування не призначалося та не проводилося.
За приписами статті 84 Закону № 551-XIV, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України» від 21.11.2017 № 608 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371) затверджено Порядок
проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ. «Підстави призначення та предмет службового розслідування» Порядку №608, службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування не призначається, зокрема, якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
Отже, проведення службового розслідування не є обов'язковою передумовою для притягнення військовослужбовця навіть до дисциплінарної відповідальності. Призначення службового розслідування є правом, а не обов'язком особи, яка ухвалює рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи, факти та обставини, викладені в Рапорті № 3390/р, то у спірних правовідносинах необхідності для проведення службового розслідування задля уточнення причин вчинення Позивачем порушення не було.
Позивач зазначає, що у відповідності до статті 106 Закону № 551-XIV усі заохочення та дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, у тому числі і заохочення, оголошені командиром усьому особовому складу підрозділу (команди), військової частини, заносяться у тижневий строк до службової картки військовослужбовця (додаток 3 до цього Статуту); накладене Наказом №262 дисциплінарне стягнення до службової картки майора ОСОБА_1 внесено не було.
Щодо таких доводів Позивача суд зазначає, що факт внесення чи не внесення до службової картки військовослужбовця - Позивача відомостей про дисциплінарне стягнення відповідно до оскаржуваного Наказу №262, не впливає та не може впливати на суть такого рішення.
Позивач також зазначає, що Рапорт № 3390/р не є підставою для обґрунтування законності оскаржуваного Наказу №262, оскільки як слідує із змісту даного наказу, рішення прийнято на підставі рапорту начальника групи з'ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_2 за №335/р від 16.08.2025.
Суд відхиляє такі доводи Позивача та зазначає, що допущення описки чи помилки у зазначенні номера рапорта не впливає на суть оскаржуваного рішення.
Суд також відхиляє посилання Позивача на норми абз. 16 п. 1 Розділу ІІ Порядку №608, оскільки він до Командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про призначення службового розслідування не звертався. Доказів протилежного суду не надано.
Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Зазначене вище та встановлені судом обставини свідчать про те, що оскаржуваний Наказ №262 винесений правомірно та в межах дискреційних повноважень керівника, а тому скасуванню не підлягає.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем доведено у повній мірі правомірність оскаржуваного рішення - Наказу №262 в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 25 березня 2026 року
Суддя К.М. Недашківська