24 березня 2026 рокусправа № 380/22871/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) в звільненні з військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ), оформлену повідомленням-відповіддю вих. №18099/1 від 14.10.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ;) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) від 09 жовтня 2025 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 7 пункту 13 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Аргументи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, з метою реалізації визначеного нормами чинного законодавства права на звільнення з військової служби, звернувся з рапортом щодо звільнення на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу». Згідно вищезазначеної норми, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати. Позивач наполягає, що відповідач не врахував, що позивач на даний момент є єдиним членом сім'ї, який спроможний здійснювати належний догляд за сином - особою з інвалідністю. Матері ОСОБА_2 важко здійснювати догляд за синами - особами з інвалідністю та належним чином опікуватися ними, оскільки вона є пенсіонером, має незадовільний стан здоров'я, змушена тяжко працювати на роботі зі шкідливими умовами праці аби забезпечити сім'ю.
Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, вказав, що позивач подав рапорт №4669 від 13.10.2025 з порушенням вимог Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України та Положення №1115/2009: поданий на командира військової частини НОМЕР_1 без клопотання безпосереднього начальника та без вказання обставин по яких безпосередній начальник не погодив; рапорт направлений адвокатом, надійшов разом з ордером на правову допомогу. Долучені до рапорту документи завірені позивачем, тому не мають доказової сили.
Відповідач повідомляє, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт самостійного виховання позивачем дитини з інвалідністю віком до 18 років; ні під час подання рапорту про звільнення, ні під час розгляду справи позивач не надав документів, що підтверджують той факт, що мати дитини позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, оголошена померлою або ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Обставини справи встановлені судом.
09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо звільнення з військової служби у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років відповідно до абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
До даного рапорту були долучені наступні документи: 1) копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виданого Пустомитівським РВ УМВС України у Львівській області 08 жовтня 1998 року; 2) копія медичного висновку № 426 на дитину - інваліда з дитинства у віці до 16 років від 09.08.2010 року; 3) копія свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_5 ; 4) копія військового квитка серії НОМЕР_6 ; 5) копія посвідчення серії НОМЕР_7 про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам, видане управлінням соціального захисту Пустомитівського РДА.
28 жовтня 2025 року представником позивача - адвокатом Куспись С.А. надіслано адвокатський запит командиру військової частини НОМЕР_1 щодо результатів розгляду рапорту на звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» поданого 09 жовтня 2025 року (адвокатський запит вих. №28/1025 від 28.10.2025).
Згідно відповіді на вищезазначений адвокатський запит, військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що рапорт солдата ОСОБА_1 , зареєстрований за вх.№14669 від 13.10.2025, розглянутий та відмовлено у задоволенні рапорту. Згідно відповіді №18099/1 від 14.10.2025 у зв'язку з відсутністю частини документів, передбачених підпунктом 19 пункту 5 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, підстави для звільнення солдата ОСОБА_1 відповідно до абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - відсутні.
Не погоджуючись з рішенням відповідача за результатами розгляду рапорту, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України Про військовий обов'язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави припинення (розірвання) контракту, та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною п'ятою цієї статті.
Згідно з п.п. «г» п. 5 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
- виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Пунктом 5 Додатку 19 до Інструкції № 170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:- військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати: медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу; копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи; один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Водночас законодавець визначив обов'язковою умовою такого звільнення відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Окремі аспекти такого терміну закріплені нормами Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», зокрема передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Положеннями частини першої статті 121 Сімейного кодексу України визначено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122 та 125 цього кодексу.
Обов'язки батьків описані у ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток., забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Законом України “Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частинами першою та другою статті 151 Сімейного кодексу України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Згідно із ч.1 ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, саме на батьків Сімейний кодекс України покладає обов'язок виховання та утримання дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. нормальному вихованню дитини (частини 1, 2 статті 15 Закону №2402-ІІІ).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно з положеннями статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (частина 1) З викладеного можна дійти висновку що документами, які підтверджують факт самостійного виховання батьком дитини (дітей) віком до 18 років є свідоцтво про народження дитини (дітей) та один з таких документів: свідоцтво про смерть матері; рішення суду про позбавлення матері батьківських прав; рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав; рішення суду про визнання матері безвісти зниклою; рішення суду про оголошення матері померлою. Вказані документи дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
У межах цієї справи ні під час подання рапорту про звільнення позивач не надав документів, що підтверджують той факт, що мати дитини позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, оголошена померлою або ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт самостійного виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Також суд враховує доводи відповідача, що до рапорту ОСОБА_1 подав копії документів, які не були засвідчені у встановленому законом порядку.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем до рапорту про звільнення належних доказів, які, у відповідності до вищезазначеного правового регулювання, підтверджували б необхідність виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років за відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати, що свідчить про відсутність заявлених підстав для звільнення позивача з військової служби.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні позову належить відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Судові витрати стягненню не підлягають
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна