про повернення позовної заяви
23 березня 2026 рокусправа № 380/3522/26
місто Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулик А. Г., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити дії
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 , у якій просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинені його структурним підрозділом - ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 23.05.2025, повторного взяття його на військовий облік, оформлення військово-облікового документа серії НОМЕР_5 та організації проходження військово-лікарської комісії;
- визнати протиправним та скасувати мобілізаційне розпорядження від 23.05.2025, видане ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинені його структурним підрозділом - ІНФОРМАЦІЯ_2 , у частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати протиправним та скасувати Витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 25.05.2025 № 186 «Про призов та відправку у військові частини військовозобов'язаних (резервістів), призваних під час загальної мобілізації» у частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким передбачено його призов 25.05.2025 та направлення до військової частини НОМЕР_6 , на підставі поіменного списку від 25.05.2025 (вих. № 10741/1);
- визнати протиправним та скасувати Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.09.2025 № 258 у частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо його зарахування на військову службу та включення до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 привести облікові дані щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відповідність до рішення суду, у тому числі скасувати записи про повторне взяття його на військовий облік від 23.05.2025 року та анулювати військово-обліковий документ серії НОМЕР_5 , а також внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі списків особового складу та припинити проходження ним військової служби з дня набрання рішенням суду законної сили.
Суддя встановив, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим статтями 161 КАС України.
Ухвалою від 09.03.2026 суддя залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків позовної заяви та визначив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Предметом позову у справі є протиправність повторного взяття позивача на військовий облік, його призову за мобілізацією для проходження військової служби та його зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У контексті своєчасності звернення позивача до суду, суддя зазначає таке.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого згаданим Кодексом або іншими законами. Частина друга статті 122 КАС України визначає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя стаття 122 КАС України).
Частина п'ята статті 122 КАС України визначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд вказує на те, що призов за мобілізацією за своєю суттю є прийняттям громадян на публічну службу.
Аргументи представника позивача про те, що до спірних відносин має застосовуватись шестимісячний строк звернення до суду, є очевидно безпідставними та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм законодавства, а тому такі суд відхиляє.
Як зазначає позивач, його повторно поставлено на військовий облік 23.05.2025, мобілізовано 23.05.2025, а 14.09.2025 його зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Очевидно, що про постановлення на військовий облік, призов за мобілізацією та про зарахування до списків особового складу позивач повинен був дізнатись 23.05.2025 та 14.09.2025 відповідно, оскільки такі відбуваються лише за особистої участі позивача.
Проте, позивач звернувся до суду лише 02.03.2026, тобто з пропуском визначеного законом строку.
Представник позивача подав клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду, зміст якого зводиться до того, що поважність причин пропуску строку у цій справі обґрунтовується не лише окремою довідкою, взятою ізольовано, а всією сукупністю взаємопов'язаних обставин: мобілізацією, направленням до навчального центру, зарахуванням до військової частини, подальшою участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, відсутністю вільного режиму розпорядження власним часом, обмеженістю комунікації, ненаданням первинних документів мобілізаційного провадження, а також подальшим фактичним отриманням цих документів лише 12 лютого 2026 року. Оцінка поважності причин пропуску строку не може зводитися до ізольованого аналізу одного доказу поза загальним фактичним контекстом. Зміст спору не зводиться виключно до спору щодо проходження публічної служби у вузькому значенні частини п'ятої статті 122 КАС України. У справі оскаржуються саме владні управлінські рішення та дії суб'єктів владних повноважень, вчинені у сфері мобілізації, військового обліку та оформлення відповідних адміністративних процедур, тобто спір має виразний характер публічно правового спору щодо законності адміністративних рішень. З огляду на це існують належні правові підстави для висновку, що до таких правовідносин має застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За результатом розгляду згаданого клопотання, суд висновує таке.
Як вбачається із змісту клопотання представник позивача не зазначив нових обставин та не подав нових доказів, яким суд міг би надати правову оцінку у світлі поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду, а лише висловив незгоду із наданою судом правовою оцінкою обставинам пропуску строку звернення до суду, викладеною в ухвалі від 09.03.2026.
Крім цього, представник позивача у клопотанні наводить власні міркування щодо початку перебігу строку звернення до суду, правової оцінки обставин щодо пропуску строку звернення до суду, проте не зазначає жодних нових конкретних обставин та не подає жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач вчиняв будь-які юридично значимі дії, спрямовані на захист своїх прав.
Також представник позивача посилається на правові позиції Верховного Суду, які є релевантними до розглядуваного питання, проте такі не можуть слугувати самостійними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки містять лише висновки щодо застосування норм права.
Суддя відхиляє твердження позивача про те, що позивач звертався із вимогами про надання таких документів в усній формі у день фактичного затримання та залучення до мобілізаційних дій, однак його прохання були проігноровані, а запитувані документи не надані, оскільки такі не підтверджуються жодними доказам.
Суддя також відхиляє твердження позивача про те, що первинні документи щодо мобілізації, законність яких є предметом судової перевірки, позивачу не вручалися та ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично відмовив у наданні їх копій, оскільки такі обставини також не підтверджуються жодними доказами.
Окрім цього, суддя вказує на те, що довідка форми 5 від 24.06.2025 №4306 підтверджує, що позивач перебував у навчальному центрі Військової частини НОМЕР_6 ( АДРЕСА_4 ), де проходив військову підготовку та навчання.
Водночас, вказана довідка не підтверджує того, що період перебування у навчальному центрі характеризувався режимом підпорядкування, польовими умовами, обмеженням комунікації, відсутністю стабільного доступу до засобів мобільного зв'язку та мережі Інтернет, що об'єктивно унеможливлювало своєчасне отримання, надсилання документів та організацію юридичної допомоги, оскільки вказане не відповідає змісту довідки та не підтверджується іншими доказами.
Представник позивача стверджує, що позивач фактично отримав докази лише 12.02.2026. До цієї дати позивач не мав у своєму розпорядженні усіх доказів, необхідних для формування позовних вимог відповідно до статей 160 - 161 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 80 КАС України у разі неможливості подання стороною доказів, суд на підставі відповідного клопотання може самостійно здійснити витребування доказів. Тобто відсутність доказів не є перешкодою звернення до суду, із врахуванням особливостей проходження військової служби.
Крім цього, як вбачається із записів у пунктах 6,7, 13, 17 військового квитка позивача серії НОМЕР_5 , виданого 23.05.2025, до нього внесені відомості як щодо призову за мобілізацією, прийняття присяги, проходження ВЛК, так і щодо зарахування до Військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про те, що позивач мав достатньо інформації про прийняті щодо нього рішення.
Суд звертає увагу на те, що представник позивача посилаючись на реалії доступу до правосуддя, які визначені оціночними твердженнями представника позивача та не підтверджені жодними доказами, не зазначає жодних конкретних обставин, які давали б можливість суду надати їм відповідну правову оцінку.
З поданих представником позивача документів до позовної заяви, суд не має змоги визначити, що виконання позивачем обов'язків військової служби, перешкоджало йому своєчасному зверненню до суду з позовом.
Суд наголошує на тому, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому таке питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
Суд погоджується із твердженнями представника позивача про те, що відповідно до довідки за Формою 12, виданою Військової частиною НОМЕР_1 , підтверджується безпосередня участь позивача у заходах оборони України у періоди: з 26.09.2025 по 08.11.2025 та з 20.11.2025 по 06.02.2026, що додатково об'єктивно обмежувало можливість вільного доступу до зв'язку, документів, правничої допомоги та звернення до суду.
Водночас, суд вказує на те, що місячний строк на звернення до суду у частині позовних вимог про визнання протиправними постановки позивача на військовий облік та його мобілізації сплинув задовго до 26.09.2025, а тому вказане не може бути поважною причиною для поновлення вказаного строку.
Позивач пропустив місячний строк для оскарження вказаного наказу, оскільки останній не брав безпосередню участь у заходах оборони України з 15.09.2025 по 25.09.2025, з 09.11.2025 по 19.11.2025 та з 07.02.2026 по 02.03.2026.
Представник позивача зазначає, що всі необхідні докази отримані 12.02.2026.
Водночас, суд вказує на те, що представник позивача не наводить причин для отримання усіх доказів лише 12.02.2026.
Представник позивача не надав доказів звернення позивача із заявами (рапортами) у межах визначеного строку на звернення до суду, що вказувало б на те, що отримання вказаних доказів лише 12.02.2026 спричинене протиправними діями саме відповідачів.
Відтак суд висновує про те, що отримання доказів позивачем саме 12.02.2026 спричинене пасивним характером поведінки позивача, що вказує на відсутність підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду у зв'язку з вказаними твердженнями.
Суд також враховує те, що відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, така допомога надається безоплатно, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Суд дослідив ордер на надання правничої допомоги серії АЕ №1479362, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №030022601 від 03.02.2026. Отже ордер виданий 03.02.2026 у той час, коли позивач брав участь у заходах оборони України, що свідчить про те, що участь останнього у заходах оборони України не перешкоджало зверненню за правничою допомогою.
Тому, перебування на військовій службі та виконання заходів з оборони України, не перешкоджало позивачу отримати правничу допомогу, оскільки позов подано його представником, що вказує на безпідставність тверджень щодо необхідності поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Суд також акцентує увагу на тому, що обставини, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду існували впродовж строку, встановленого для звернення до суду, та не відпали на момент подання позивачем позову до суду.
При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період, не зазначені.
Суд вказує на те, що якщо позивач, достовірно знаючи про свою мобілізацію, проходження ВЛК, направлення до військової частини, починаючи з травня 2025року по лютий 2026року не вчиняє жодних активних дій для встановлення факту порушення свого права та отримання доказів, то вказане не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду. Крім цього, очевидним є те, що незнання закону не може вважатись поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що аргументи представника позивача, викладені у клопотанні є абстрактними та мають загальний характер, і у світлі спірних обставин, суд не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях про існування певних обставин. Очевидним є те, що позивач міг скористатись правом на звернення із заявою (рапортом) щодо отримання необхідних документів.
Суд зазначає, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду здійснюється на підставі належних та допустимих доказів, а не з огляду на абстрактні твердження представника позивача про наявність перешкод у реалізації права.
Суд не отримав від представника позивача доказів щодо існування перешкод для представництва та звернення до суду протягом встановленого строку.
Посилання представника позивача у клопотанні на судову практику Європейського суду з прав людини є нерелевантною до розглядуваного процесуального питання та не може слугувати підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Суд не може залишити поза увагою і той факт, що 23.09.2025 позивач вже звертався до Львівського окружного адміністративного суду із подібним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_6 , у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.05.2025 в частині призову на військову службу під час проведення мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 25.05.2025 №150 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 до списку особового складу військової частини НОМЕР_6 ;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_6 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_6 з дня набрання рішенням суду законної сили як незаконно мобілізованого;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття на військовий облік 23.05.2025р. військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов?язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів.
Ухвалою суду від 26.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 12.11.2025 позовну заяву повернуто позивачу. Згадану ухвалу позивач не оскаржував.
Вказані факти беззаперечно свідчать про те, що позивач ще станом на 23 вересня 2025року був достатньо обізнаний та усвідомлював факт порушення своїх прав, а також мав достатні можливості зібрати всі необхідні докази та звернутись до суду.
У зв'язку з цим всі аргументи представника позивача щодо неусвідомлення позивачем факту порушення його прав є безпідставними та необґрунтованими.
Суд також акцентує увагу на тому, що обставини, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду існували впродовж строку, встановленого для звернення до суду, та не відпали на момент подання позивачем позову до суду.
При цьому, причини та обставини, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом саме в цей період, не зазначені.
Оцінюючи викладене в сукупності, суд висновує, що представник позивача не зазначив конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений строк.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
ЄСПЛ зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, факт звернення до суду з подібним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З таких підстав, суд вважає, що у клопотанні представника позивача про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю, а причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу строку звернення до суду, та без підтвердження позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, а тому існують достатні підстави для повернення позовної заяви.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 243, 248 КАС України, суддя
у клопотанні представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою визнати неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та рішень, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович