23 березня 2026 року м. Київ справа №320/23499/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин російської федерації ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати відповідача прийняти заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, громадянин російської федерації ОСОБА_1 06.02.2023 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у зв'язку з наміром бути визнаним біженцем в України або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачу було роз'яснено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачений статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
При цьому було встановлено, що позивач з 03.11.2015 проживав на території України на підставі посвідки па тимчасове проживання зі строком дії до 16.01.2020, підстава видачі 07/06 (проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності).
Відповідно до відміток у його паспорті громадянина російської федерації для виїзду за кордон він здійснив останній в'їзд до України 17.01.2020. Після закінчення строку, дозволеного для перебування в Україні, позивач не вчинив жодних дій для оформлення законного перебування на території України.
Таким чином, вказаний іноземець тривалий час проживає на території України з порушенням дозволеного строку перебування та у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не звертався, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні.
Вказане звернення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розглянуто у порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян», та надано відповідь листом від 08.03.2023 № Г-233/6/8010-23/8010.7.1.1/802-23.
Позивачем 03.04.2023 подано скаргу до Державної міграційної служби України на відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (вхідний реєстраційний номер ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 14.04.2023 №Г-3580-23). За результатами розгляду скарги, адресованої ДМС, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області в межах компетенції надало інформацію ДМС листом від 19.04.2023 №8010.7.1.1/20653-23 для врахування під час підготовки остаточної відповіді.
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст. 5 Закону відносно позивача не приймалося.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 ст. 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців від 1951 р. і Протоколу щодо статусу біженців від 1967 р. та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Варто зазначити, що ст. 5 Закону передбачений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема:
особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана, посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У разі якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена із сім'єю, і заявляє про намір бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та орган опіки і піклування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органом опіки і піклування зобов'язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім'ю.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вимога про подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, установлена частиною другою цієї статті, а також вимога щодо строку подання такої заяви, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, не поширюються на випадки, коли такі заяви подаються законними представниками дітей, розлучених із сім'єю.
Слід наголосити, що розд. II Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила) передбачено вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до якого уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву
про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі якщо про намір бути визнаною в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявляє дитина, яка розлучена із сім'єю, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, крім виконання вимог п. 2.1 цього розділу, додатково звертається у невідкладному порядку до органу опіки і піклування з письмовим клопотанням про забезпечення такої особи законним представником.
Законний представник призначається органом опіки і піклування невідкладно.
Після отримання повідомлення органу опіки і піклування про призначення законного представника територіальний орган ДМС невідкладно приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту. До процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відносно дитини, розлученої з сім'єю, залучаються адвокат, психолог та педагог, про що робляться відповідні відмітки в особовій справі заявника.
Спільно з органом опіки і піклування територіальний орган ДМС невідкладно вживає заходів з поміщення дитини, розлученої з сім'єю, до відповідного дитячого закладу або сім'ю.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Подані документи долучаються до особової справи заявника.
З матеріалів справи судом встановлено, що 06.02.2023 позивач звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у зв'язку з наміром бути визнаним біженцем в України або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачу було роз'яснено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачений статтею 5 Закону.
При цьому було встановлено, що позивач з 03.11.2015 проживав на території України на підставі посвідки па тимчасове проживання зі строком дії до 16.01.2020, підстава видачі 07/06 (проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності).
У позовній заяві позивач вказує, що загроза для його особи на території російської федерації виникла у 2013 році. Проте, він не вчинив жодних дій для звернення за захистом в Україні ні у 2013 році, коли перебував на території України, ні у подальшому проміжку часу до лютого 2023 року.
Відповідно до відміток у його паспорті громадянина російської федерації для виїзду за кордон він здійснив останній в'їзд до України 17.01.2020. Після закінчення дозволеного строку перебування в Україні позивач не вчинив жодних дій для оформлення законного перебування на території України.
Таким чином, вказаний іноземець тривалий час проживає на території України з порушенням дозволеного строку перебування та у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом в Україні не звертався, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні.
До відділу діловодства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 06.02.2023 надійшло звернення позивача щодо наміру подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (вхідний реєстраційний номер від 10.02.2023 № Г-233/6/80 10-23). Вказане звернення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розглянуто у порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян» та надано відповідь листом від 08.03.2023№ Г-233/6/8010-23/8010.7.1.1/802-23.
Позивач 03.04.2023 подав скаргу до Державної міграційної служби України на відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (вхідний реєстраційний номер ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 14.04.2023 №Г-3580-23). За результатами розгляду скарги адресованої, ДМС, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, в межах компетенції надало інформацію ДМС листом від 19.04.2023 №8010.7.1.1/20653-23 для врахування під час підготовки остаточної відповіді.
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ст. 5 Закону, відносно позивача не приймалося.
У позовній заяві позивач наголошує, що відповідно до п. 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», де вказано «судам слід ураховувати, що ст. 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (ст. 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (995 004,) (ст. 3 «Заборона катування»).
Визначений у ч. 2 ст.5 Закону обов'язок осіб, які з наміром бути визнаними біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, без зволікань звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту із заявою про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. Порушення зазначеного обов'язку не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви.».
Однак слід зауважити, що вказане роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду України не враховує, що під час війни Конвенцією про статус біженців 1951 року та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року передбачена можливість для Договірної сторони відступати від виконання своїх зобов'язань за Конвенцією.
На сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ) у зв'язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони російської федерації.
Згідно основних засад міжнародного права іноземець, який перебуває за кордоном, користується захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства.
Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Як пояснив ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, ним взято до уваги той факт, що позивач тривалий час проживає на території України з порушенням дозволеного строку перебування, тобто, порушуючи міграційне законодавство України (нелегальний мігрант), а також те, що маючи підстави для звернення за захистом з 2013 року (з його слів), не вчинив жодних дій для звернення за захистом в Україні ні у 2013 році, коли перебував на території України, ні у подальшому до лютого 2023 року, тобто, не виконав свій обов'язок щодо звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту сумлінно, без необґрунтованих затримок.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Частиною 5 ст. 3 вказаного Закону визначено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Стратегією національної безпеки України однією із загроз національній безпеці визначено нелегальну міграцію.
При цьому, як стверджує відповідач, відносно позивача рішення про його примусове повернення або видворення до російської федерації не приймалось, тому посилання у позові щодо бездіяльності в частині неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на порушення ст. 33 «Невислання біженців» Конвенцією про статус біженців 1951 року та ст. 3 «Заборона катування» Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року є безпідставним.
При цьому відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території країни і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та як наслідок відсутності підстав для їх задоволення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.