25 березня 2026 року м. Київ справа №320/22965/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ019047 від 24.04.2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки у спірних правовідносинах він не є перевізником, що підтверджується ТТН.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 13.07.2023 року.
Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 28.07.2023.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотань учасників справи про інше. Учасники справи з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін до суду не зверталися.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про можливість та доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані докази та матеріали справи в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також надавши оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 16.03.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Укртрансбезпеки проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів транспортним засобом Volvo д/н НОМЕР_1 з напівпричепом Dundrum д/н НОМЕР_2 на автомобільній дорозі Київ-Одеса (210 км + 450 м). Водієм транспортного засобу був ОСОБА_2 .
За результатами перевірки складено акт № 354371 від 16.03.2023, у якому зафіксовано порушення вимог наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010 року, а також відсутність у водія належним чином оформленого документа, що підтверджує право використання транспортного засобу автомобільним перевізником, зазначеним у товарно-транспортній накладній № 31570 від 15.03.2023 року.
Крім того, в акті зазначено про порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону. Зокрема, у водія був відсутній протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Судом також встановлено, що 24.04.2023 року Відділом державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті за результатами розгляду справи винесено постанову № ПШ 019047, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
У зазначеній постанові вказано, що правопорушення вчинено 16.03.2023 року на території Черкаської області (на підставі акта перевірки № 354371), а відповідальність за нього передбачена частиною першою, абзацом третім статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Постановою визначено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн.
Незгода позивача із винесеною постановою зумовила його звернення до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 12 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, які здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року (далі - Порядок № 1567), визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм і стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів, виконання умов перевезень, дотримання габаритно-вагових параметрів, наявності дозвільних документів та відповідності виду перевезень отриманим ліцензіям.
Пунктом 2 Порядку № 1567 визначено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, які здійснюють перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також виконання вимог інших нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники зобов'язані організовувати роботу водіїв, забезпечувати безпеку дорожнього руху та здійснювати контроль за дотриманням водіями вимог законодавства.
Таким чином, контроль за роботою водіїв покладається саме на перевізника як роботодавця.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Частинами 1, 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено обов'язок перевізників і водіїв мати та пред'являти документи, на підставі яких здійснюються перевезення.
При цьому перелік таких документів не є вичерпним.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Порядок використання тахографів визначений Інструкцією № 385, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010, відповідно до якої водій зобов'язаний мати відповідні документи, а перевізник - забезпечити їх наявність та належне використання тахографів (п.п. 3.3, 3.5, 3.6 Інструкції № 385).
Пунктом 6.1 Положення, затвердженого наказом № 340 від 07.06.2010, встановлено обов'язковість оснащення вантажних автомобілів тахографами.
Разом з тим, як установлено судом під час розгляду справи, у ході проведення перевірки посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Укртрансбезпеки було безпосередньо досліджено такі документи: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Volvo, державний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом Dundrum, державний номер НОМЕР_2 ; посвідчення водія серії НОМЕР_3 ; товарно-транспортну накладну № 31570 від 15.03.2023 року.
Зі змісту товарно-транспортної накладної № 31570 від 15.03.2023 року вбачається, що автомобільним перевізником зазначено ТОВ «Лідер-сервіс» (код ЄДРПОУ 34379917), водієм - ОСОБА_2 , який діяв за дорученням ТОВ «ТГЛ Україна» (код ЄДРПОУ 34930385), при цьому замовником та вантажовідправником визначено ТОВ «УКРОЛІЯ», а вантажоодержувачем - Poliva LTD.
Аналогічні відомості щодо перевізника містяться і в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 8854 від 15.03.2023 року, відповідно до якої перевізником також зазначено ТОВ «Лідер-сервіс», а замовником і вантажовідправником - ТОВ «УКРОЛІЯ».
Водночас, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником вантажного тягача Volvo FH12 є ОСОБА_1 .
Отже, оцінюючи у сукупності досліджені під час перевірки та надані суду докази, суд дійшов висновку, що саме ТОВ «Лідер-сервіс» виступало автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, оскільки саме ця особа зазначена у товарно-транспортних документах, які підтверджують надання послуги перевезення вантажу.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, відповідач, попри дослідження вказаних документів, дійшов висновку про притягнення до відповідальності власника транспортного засобу - ФОП ОСОБА_1 .
Верховний Суд у постанові від 30.09.2025 у справі № 440/5385/24 зазначив, що під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноважений орган зобов'язаний встановити фактичного перевізника на підставі документів, що підтверджують договір перевезення, а не обмежуватися лише реєстраційними документами на транспортний засіб.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22, від 21 березня 2024 року у справі № 240/10400/23 та від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.
Таким чином, автомобільним перевізником є особа, яка на підставі договору перевезення фактично надає відповідну послугу, незалежно від того, кому належить транспортний засіб.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів того, що позивач є автомобільним перевізником, суд дійшов висновку про безпідставність покладення на нього відповідальності.
Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, суд вважає, що у справі відсутні належні, достатні та беззаперечні докази на підтвердження того, що саме позивачем під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону N 2344-III.
Та обставина, що власником транспортного засобу є позивач, має значення для з'ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону N 2344-III.
В обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.
Вказані обставини відповідач зобов'язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки автомобільним перевізником був саме позивач, тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводів щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлене порушення.
У постанові від 19.10.2023 у справі N 640/27759/21 Верховний Суд вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі N 640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 30.09.2025 по справі N 440/5385/24.
За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача про помилковість притягнення до відповідальності з огляду на те, що останній є власником транспортного засобу, а не перевізником в розумінні положень Закону N 2344-III, тому не має відношення до подій, які описані в акті перевірки та спірній постанові.
Суд зазначає, що обов'язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов'язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.
При цьому, притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі N 300/4673/22.
Оцінивши докази у їх сукупності та дотримуючись принципів верховенства права, юридичної визначеності та пропорційності, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 2684,20 грн згідно з квитанцією від 28.04.2023 року № 53, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 24.04.2023 року №ПШ019047 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 в сумі 17000,00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2684,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ: 39816845, адреса: 03150, Україна, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2026.
Суддя Панченко Н.Д.