24 березня 2026 року Справа № 280/1548/26
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
зупинити дію Рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області про виключення з реєстру платників Єдиного податку - фізичних осіб - підприємців №363/08-01-24-09/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі яка буде розглядатись на підставі даного Адміністративного позову;
скасувати Рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області про виключення з реєстру платників Єдиного податку - фізичних осіб - підприємців №363/08-01-24-09/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 року;
зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області поновити реєстрацію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 і.н.о.к.п.П. НОМЕР_1 , в реєстрі платників єдиного податку в якості платника єдиного податку другої групи з 01.10.2024 року.
Ухвалою суду від 02.03.2026 адміністративний позов залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням правових підстав для поновлення строку звернення з вказаним позовом до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 09.03.2026 вжито заходів забезпечення позову у справі №280/1548/26.
Ухвалою суду від 10.03.2026 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, відкрито спрощене провадження у справі.
Від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання представник відповідача вказав на те, що рішення №363/08-01-24-09/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 про виключення з реєстру платників Єдиного податку - фізичних осіб - підприємців було направлено позивачу рекомендованим листом про вручення за місцем податкової адреси 02.10.2024, однак лист повернуто «за закінченням терміну зберігання». Бажання отримувати документи через Електронний кабінет позивачем надано тільки 17.10.2025, отже направляти листи електронною поштою у відповідача не було можливості. У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Позивач звернувся за оскарженням рішення, з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Просить залишити позовну заяву без розгляду.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, розглянувши подане клопотання, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України ).
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Заявляючи клопотання про залишення позову без розгляду, представник контролюючого органу покликається на докази направлення оскаржуваного рішення позивачу рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися з відмітками «повернуто за терміном зберігання», що є належним доказом вручення оскаржуваного рішення позивачу.
Слід зазначити, що питання листування платників податків та контролюючих органів унормовано статтею 42 ПК України.
Суд враховує, що позивачу відповідачем не було вручено рішення №363/08-01-24-09/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 року про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку 2 групи з 01.10.2024 року, що свідчить про відсутність у позивача об'єктивної можливості бути обізнаним про прийняте рішення та своєчасно подати позов.
Про прийняте рішення №363/08-01-24-09/3217414633 від 30.09.2024 позивачу стало відомо з листа Головного управління ДПС у Запорізькій області від 28.01.2026 №3792/6/08-01-24-03-05, згідно з яким позивачу, у відповідь на адвокатський запит, направлено електронну копію акту та рішення.
При цьому суд враховує, що Верховним Судом у постанові від 27.02.2020 у справі N 814/1469/17 висловлено правову позицію з приводу такої причини невручення поштового відправлення як «за закінченням строків зберігання». Так, судом зазначено, що положення Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист.
Отже, така відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.
Подібна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 та від 12 лютого 2019 року у справі №906/142/18.
У цій справі суд встановив, що направлена контролюючим органом поштова кореспонденція повернулася із зазначенням причини повернення - «за закінченням строків зберігання». При цьому, позивач продовжував подавати податкові декларації зі сплати єдиного податку з фізичних осіб та їх сплачувати, що підтверджує його необізнаність про існування оскаржуваного рішення.
Суд також враховує те, що податковим органом здійснювались заходи щодо перезарахування коштів, які були сплачені на помилковий рахунок, проте, не вжито заходів про повідомлення позивача про існування оскаржуваного рішення при наявності факту повернення поштової кореспонденції із зазначенням причини повернення - «за закінченням строків зберігання». Інших доказів повідомлення позивача про наявність оскаржуваного рішення відповідачем також не подано.
Суд зазначає, що органи державної влади повинні уникати проявів надмірного формалізму при реалізації наданих їм повноважень та сприяти іншим учасникам публічних правовідносин у реалізації їх прав, зокрема щодо належного та своєчасного сповіщення про прийняті суб'єктом владних повноважень відносно них рішення.
Враховуючи викладене, за наявності у розпорядженні контролюючого органу сумнівів про статус платника єдиного податку, невжиття контролюючим органом дій шодо реального повідомлення позивача про існування оскаржуваного рішення може бути розцінено судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із відповідним позовом.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, §36, суд дійшов висновку, що право доступу до правосуддя є однією із невід'ємних складових права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції. У цьому ж рішенні (§35) ЄСПЛ зазначив, що було б немислимо, щоб частина перша статті 6 Конвенції містила детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій в цивільних справах і не захищала в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися цими гарантіями доступу до суду. Ступінь доступу, який надає національне законодавство, також повинен бути достатнім для забезпечення «права на суд», беручи до уваги принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право доступу було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити дію, яка становить втручання у його права (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, §36).
Щодо обмеження права доступу до правосуддя, у рішенні по справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany, §44), ЄСПЛ зазначив, що при цьому повинно бути забезпечено, що застосовані вимоги не обмежують або не зменшують доступу до суду особи таким чином або в такій мірі, що порушується сама суть цього права. Крім того, обмеження не буде сумісним з ч.1 ст.6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Крім того, у рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» (рішення від 9-го жовтня 1979 року у справі Airey v. Ireland, §24) ЄСПЛ вказав, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними. Особливо це стосується права доступу до суду з огляду на визначне місце, яке в демократичному суспільстві належить праву на справедливий судовий розгляд. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каванил'єс проти Іспанії»). Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 18.12.2018 по справі №761/5894/17.
З огляду на викладене, суд, при вирішенні питання про відкриття провадження, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, а тому, як наслідок, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 121, 123, 243, 248, 256 КАС України, суд,
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя А.В. Сіпака