24 березня 2026 року Справа № 280/9857/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
10 листопада 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 01.10.2020 між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено контракт який є чинним до цього часу. Позивач вважає, що він підпадає під категорію військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), у зв'язку із чим він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з письмовим рапортом від 30.09.2025. Однак жодної відповіді за наслідками розгляду рапорту військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України до цього часу не надано, одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень позивачу до цього часу не призначено, не нараховано та не виплачено. Просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 14.11.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
13.01.2026 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач проходить військову службу за контрактом з 01.10.2020 по теперішній час. 30.09.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом в якому просив виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови № 153. Свої вимоги аргументував тим, що оскільки він перебував в полоні в період з 22.06.2022 по 08.02.2024, то набув право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень. Аналізуючи пункт 4 Постанови № 153 можна дійти висновку про наявність, зокрема, наступних кваліфікуючих ознак при яких можлива виплата одноразової грошової винагороди: особа, до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років, повинна бути прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. Таким чином, право на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постанови № 153 прямо пов'язано з прийняттям на військову службу за контрактом під час воєнного стану. Отже, оскільки позивач не був прийнятий або призваний на військову службу під час дії воєнного стану, відсутні правові підстави для нарахування та виплати одноразової грошової виплати, передбаченої Постановою № 153. Таким чином, позивачем не було дотримано всіх вимог пункту 4 Постанови № 153, необхідних для отримання одноразової грошової винагороди, у зв'язку з перебуванням та звільненням з полону. Просить відмовити в задоволенні позову.
23.01.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що строк дії Контракту завершився 01.10.2023, тобто вже під час дії воєнного стану в Україні. За вказаних обставин належить виходити з того, що позивача було прийнято на військову службу під час дії воєнного стану, а тому я підпадаю під категорію військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови № 153.
Ухвалою суду від 23.01.2026 визнано поважними причини пропуску строку подання відзиву на позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у справі № 280/9857/25 та поновлено такий строк.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач проходить військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 НГУ з 01.10.2020 по теперішній час.
Так, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 01.10.2020 № 218, громадянина ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 43 о/с від 01.10.2020 на три роки, з 01.10.2020 по 30.09.2023 і призначено на посаду водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів та паливо-мастильних матеріалів роти матеріального забезпечення з присвоєнням військового звання «солдат».
Згідно довідки про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах № 154 від 26.02.2024 солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 17.05.2022 по 08.02.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 30.05.2024, ОСОБА_1 є учасникам бойових дій.
30.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ із рапортом щодо здійснення виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн відповідно до положень Постанови № 153.
Рапорт позивача від 30.09.2025 отримано та зареєстровано відповідачем 06.10.2025 вх. № 48, про що свідчить вхідний штамп про отримання.
Однак відповіді за наслідками розгляду рапорту позивача ВЧ НОМЕР_1 НГУ на час звернення до суду не надано, одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень позивачу не призначено, не нараховано та не виплачено.
До суду також не надано відповідь/рішення за результатами розгляду рапорту позивача від 30.09.2025 про призначення і виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн відповідно до положень Постанови № 153.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн. відповідно до положень Постанови № 153, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 12 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом першим статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжений (триває до цього часу).
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пізніше у вказану Постанову № 153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни: постановою КМУ № 387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур'єрі»); постановою КМУ № 942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур'єрі»).
Абзацом другим пункту 2 Постанови № 153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3)фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції Постанови КМУ № 387 від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, абзаци 2 та 4 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153, як в редакції постанови № 387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції постанови № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює обов'язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:
1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;
3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64;
4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;
5. (абзац 2 пункту 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою № 153 (11.02.2025) у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).
Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.
Так на виплату винагороди у розмірі 1 млн. гривень можуть претендувати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які на момент набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025): не досягли віку 25 років і були прийняті/призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153» вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант»/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.
Обов'язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.
Судом встановлено, що 01.10.2020 між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено контракт на три роки, який є чинним до цього часу.
Таким чином, позивач був призваний на військову службу у віці до 25 років та на момент набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) проходив військову службу.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 30.05.2024, ОСОБА_1 є учасникам бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
При цьому, суд звертає увагу, що солдат ОСОБА_1 в період з 17.05.2022 по 08.02.2024 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, що підтверджується довідкою № 154 від 26.02.2024.
Відтак, суд зауважує, що позивач, як військовий, який перебував в полоні має право на отримання винагороди у розмірі 1 млн. грн.
Матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Доказів протилежного суду не надано та відповідачем не спростовано.
Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153; 3) перебував та звільнений з полону; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись до ВЧ НОМЕР_1 НГУ із рапортом від 30.09.2025 щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, передбаченої постановою № 153, дотримався обов'язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою № 153 для отримання одноразової грошової винагороди, а непогодження відповідачем рапорту від 30.09.2025 з підстав того, що відповідно до постанови № 153 контракт має бути укладений під час дії військового стану суд вважає протиправним.
Зокрема, суд вважає, що беручи на себе зобов'язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови № 153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.
При цьому, як встановлено судом з матеріалів справи, на момент дії воєнного стану, строк дії контракту позивача не завершився.
А отже, доводи відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі відсутності факту укладання контракту у період, визначний постановою, є помилковими.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись 30.09.2025 до командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ з рапортом про виплату грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, дотримався обов'язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.
У зв'язку з чим, бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 є протиправною.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 НГУ здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На переконання суду, відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди у в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови №153.
При цьому, суд зазначає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), або укладення контракту до набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), буде дискримінаційним відносно осіб, які перебували в полоні, або які отримали захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить «фундаментальний» характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стрейн та інші проти Румунії» (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).
Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.
Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fбbiбn v. Hungary) [ВП], 2017, §112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; «Іззетін Доган та інші проти Туреччини» (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta) 2011, §32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).
Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на “будь-яке передбачене законом право», а й навіть ширше (“Союз церков “Слово життя» та інші проти Хорватії» (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.
Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г'ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов'язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).
Відтак, посилання відповідача на те, що контракт позивача був укладений до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 або не був підписаний безпосередньо під час дії воєнного стану, є юридично неспроможним, оскільки постанова №153 прямо поширює свою дію на осіб, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та продовжували проходити службу, що повністю відповідає правовому статусу позивача. Автоматичне продовження контракту під час дії воєнного стану є формою проходження військової служби, передбаченою законом, та не може бути підставою для звуження соціальних гарантій військовослужбовця.
Виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.
У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.
З урахуванням викладеного, на підставі аналізу положень чинного законодавства України, яким врегульовані спірні правовідносини, та обставин у справі, з огляду на повноваження, визначені частиною другою статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір», відповідних витрат не поніс, інших судових витрат не заявив, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 24.03.2026.
Суддя Р.В. Сацький