Провадження 33/824/2767/2025 Категорія: ч. 1 ст. 173-2 КУпАП
ЄУН: 371/1705/24 Суддя у І інстанції: Геліч Т.В.
7 листопада 2025 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.
за участю:
потерпілої ОСОБА_1
адвоката Ковальського В.В.
захисника Ковальчука С.М.
особи, стосовно якої складено протокол
про адміністративне правопорушення, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника Ковальчука Степана Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 на постанову Миронівського районного суду Київської області від 3 квітня 2025 року, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу,
Постановою суду встановлено, що ОСОБА_2 22 жовтня 2024 року о 08 годині за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство по відношенню до матері ОСОБА_1 , а саме: виражав в її бік погрози фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілої, вчинивши тим самим адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, захисник Ковальчук С.М. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративно відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилаючи на положення ст.ст. 7, 245, 252, 278, 280 КУпАП, п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику європейського суду з прав людини, судову практику Верховного Суду, апелянт вважає, що судове рішення винесене з грубим порушенням норм процесуального права та невірно застосовано матеріальні норми, що потягло за собою однобічне та неповне з'ясування судом усіх фактичних обставин справ, їх неналежне дослідження та надання їм невірної оцінки. При цьому, на переконання захисника, суд лише формально підійшов до встановлення обставин справи, що є наслідком необґрунтованого та безпідставного визнання винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Апелянт вказує, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли воно вчинено в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Тобто насильство має бути спрямовано проти когось із членів сім'ї або близьких родичів. Домашнє насильство важливо відрізняти від конфліктних ситуацій. Так людина, що чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права і свободи. Тоді як конфлікт - це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій. Таким чином, на переконання апелянта, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликають обґрунтовані побоювання за свою безпеку чи безпеку інших людей, а також завдали шкоди психічному здоров'ю особи, при цьому такі дії мають бути спрямовані проти членів сім'ї або близьких родичів. Відтак, як зазначає захисник, лише факт конфлікту між людьми не може свідчити про психологічне насильство в сім'ї у розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП.
Під час розгляду матеріалів справи стороною захисту висловлювалася послідовна позиція про наявність між порушником та потерпілою конфлікту, що, на переконання захисника, свідчить про відсутність події та складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у вигляді домашнього насильства. Так, як зазначає захисник, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_2 висловлював погрози в сторону своєї матері ОСОБА_1 , чим умисно спричинив психологічне насильство. Натомість у заяві ОСОБА_1 від 22 жовтня 2024 року до відділу поліції № 2 Обухівського РУП зазначено, що ОСОБА_2 проявляв домашнє насильство психологічного характеру та шарпав потерпілу за одяг. Тобто, в заяві ОСОБА_1 жодним чином не відображено дії з боку ОСОБА_2 , які б проявлялися у вигляді погроз в її бік, а лише загальними формулюваннями вказано про вчинення домашнього насильства психологічного характеру без конкретизації та зазначення чітких дій, які б охоплювалися диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
У поясненнях, наданих 22 жовтня 2024 року інспектору ВП № 2 Обухівського РУП, ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, а саме ображав нецензурною лайкою та шарпав її за куртку.У поясненнях, наданих на досудовому розслідуванні в якості потерпілої, ОСОБА_1 показала, що ОСОБА_2 проявив до неї домашнє насильство психологічного характеру, ображав нецензурною лайкою, шарпав за куртку. Таким чином, як зауважує сторона захисту, потерпіла постійно змінювала свої пояснення (показання) протягом всього часу провадження у справі щодо вчинення правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, де зазначала, що домашнє насильство полягало в психологічному насильстві (без зазначення будь-яких дій з боку ОСОБА_2 ), а вже в подальшому вказувала, що мала місце образа нецензурною лайкою та шарпання за куртку, однак жодного разу не зазначала, що ОСОБА_2 вчиняв відносно неї погрози, у тому числі, фізичною розправою.
Захисник зауважує, що, зважаючи на правову природу протоколу про адміністративне правопорушення, як акту обвинувачення, його зміст має відповідати вимогам ст. 256 КУпАП, яка передбачає, що у протоколі обов'язково зазначається місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а саме він має містити виклад об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, із зазначенням, які саме конкретні дії були вчинені, якими в свою чергу завдана або могла бути завдана шкода потерпілому та якого виду (фізична, психологічна, матеріальна). Разом з тим, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено протилежне, а саме, що ОСОБА_2 висловлював погрози в сторону своєї матері ОСОБА_1 , тобто не образи нецензурною лайкою, як про це вказувала потерпіла у подальшому, надаючи пояснення в поліції та в показаннях під час досудового розслідування. Потерпіла жодного разу не повідомляла під час провадження у справі про адміністративне правопорушення про вчинення відносно неї погроз з боку ОСОБА_2 , а тому, як зазначає захисник, формулювання вчинення адміністративного правопорушення в протоколі просто надумане поліцейським, яке не ґрунтується на будь-яких фактичних даних, отриманих під час складання такого протоколу про адміністративне правопорушення та не підтверджене жодними доказами, досліджених судом першої інстанції.
Захисник зазначає, що ОСОБА_2 не вчиняв вказаних у протоколі дій у вигляді висловлювань погроз в сторону своєї матері ОСОБА_1 , що також не підтверджується будь-якими фактичними даними, які б містилися у справі про адміністративне правопорушення, більш того спростовується як заявою потерпілої про вчинення правопорушення, так і її подальшими письмовими поясненнями.
Також апелянт зазначає, що потерпіла ввела в оману поліцію, зазначаючи у своїй заяві від 22 жовтня 2024 року про те, що ОСОБА_2 проявляв домашнє насильство до потерпілої на постійній основі, оскільки в подальшому у поясненнях, наданих в якості потерпілої на досудовому розслідуванні, зазначила, що така поведінка її сина проявилася вперше. Вказані обставини призвели до того, що, встановивши зі змісту заяви ОСОБА_1 системність характеру домашнього насильства, суддя повернув до відділу поліції № 2 Обухівського РУП для проведення досудового розслідування та внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР. Проте, під час досудового розслідування потерпіла змінила свої пояснення, де у своїх показаннях в якості потерпілої вже зазначила про єдиний випадок таких дій ОСОБА_2 , що призвело до винесення 13 листопада 2024 року слідчим відділу поліції № 2 Обухівського РУП постанови про закриття кримінального провадження з підстав відсутності кваліфікуючої ознаки домашнього насильства за ст. 125-1 КК України як систематичність в діях ОСОБА_2 як ознаки об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
Окрім того, апелянт звертає увагу, що у своїх поясненнях, наданих як під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і під час досудового розслідування, потерпіла зазначала про те, що ОСОБА_2 незаконно без її дозволу проник на територію її подвір'я за адресою: АДРЕСА_2 , де за даними протоколу про адміністративне правопорушення мало місце подія правопорушення.
Однак, як вказує захисник, такі обставини не відповідають дійсності, оскільки земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , є об'єктом права спільної часткової власності як ОСОБА_2 , так і потерпілої ОСОБА_1 , що підтверджується фактичними даними, які містяться у Свідоцтві про право на спадщину за законом від 25 травня 2019 року, реєстраційний № 1692, Витязі з Державного реєстру речових прав від 30 квітня 2024 року № 376574287, Свідоцтві про право на спадщину за законом від 20 травня 2024 року, реєстраційний № 2136 та Витязі з Державного реєстру речових прав від 15 травня 2024 року № 378594389. Зі змісту вказаних вище письмових документів вбачається, що ОСОБА_2 належить 1/6 частка житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться в АДРЕСА_2 , набутих ним в порядку спадкування після смерті його батька - ОСОБА_3 , що, безумовно, засвідчує вільне та безперешкодне право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, яке є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, що закріплено в приписах ст.ст. 316, 317, 321, 391 ЦК України.
Захисник зазначає і про те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 травня 2019 року, реєстраційний № 1694 ОСОБА_2 є співвласником міні-трактора марки Dongfeng DF-244 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . А тому, як вказує апелянт, саме наявність у ОСОБА_2 права власності на житловий будинок та земельнуділянку, а також міні-трактора і бажання його скористатися своїм правом на користуваннятаким майном призвело до виникнення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 конфлікту на ґрунті користування таким майном.
Апелянт також зазначає, потерпіла під час судового розгляду справи на запитання прямо підтвердила, що між нею та ОСОБА_2 виник конфлікт на ґрунті користування житловим будинком та земельною ділянкою, а також міні-трактором, і пояснила суду, що ОСОБА_2 не буде користуватися вказаним майном до поки вона жива, і потерпіла ствердно зазначила, що вона забороняє користуватися ОСОБА_2 всім цим майном. Дослівно потерпіла зазначила, що підтверджується технічним записом судового засідання: «заварю хвіртку», «якщо буде лізти, візьму сокиру і відрубаю голову», «ніхто трактора не дасть, вивезу серед двору, обіллю бензином і спалю, але йому не буде».
Отже, як зазначає апелянт, з наявних та досліджених в суді матеріалів справи вбачається не наявність події домашнього насильства, а вчинення дій з боку потерпілої спрямованих на обмеження ОСОБА_2 у користуванні спільним майном, а заява потерпілої про домашнє насильство та виклик поліції є інструментом тиску на ОСОБА_2 задля вчинення йому перешкод у користуванні спільним житловим будинком, земельною ділянкою та міні-трактором, що, на переконання апелянта, свідчить про вчинення потерпілою цивільного правопорушення у вигляді перешкод у користуванні спільним майном.
Вказана поведінка потерпілої, як зазначає захисник, прямо свідчить не лише про відсутність події домашнього насильства, що підтверджується наданими під час розгляду судом справи поясненнями потерпілої та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, але й про існування між вказаними особами конфлікту, під час якого не виключно могли мати місце нецензурні висловлювання з обох сторін, коли кожна з них намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, що, у свою чергу, не формує собою домашнє насильство та не утворює склад адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. При цьому, дії ОСОБА_2 не були спрямовані на обмеження волевиявлення потерпілої і не завдали шкоди її психічному здоров'ю, що не підтверджується жодними доказами, долученими до справи доказами.
Захисник вказує, що про факт вчинення домашнього насильства у справі містяться лише заява потерпілої про вчинення правопорушення, її пояснення, надані під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, та протокол допиту її як потерпілої у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Не зважаючи на очевидні протиріччя, неузгодженість та непослідовність у викладенні події та фактичних обставин адміністративного правопорушення, що викликає об'єктивні сумніви у їх достовірності та належності, сама потерпіла під час судового розгляду повністю спростувала подію домашнього насильства та підтвердила факт наявності між нею та ОСОБА_2 конфлікту на ґрунті користування спільним майном, де сама потерпіла зайняла активну позицію протидії у користуванні спільним майном ОСОБА_2 , протиправне чинення йому перешкод та погроз у його адресу, що пролунали і під час судового розгляду.
Тому, на переконання апелянта, посилання суду у постанові на те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, повністю доводиться зібраними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративні правопорушення серії ГП № 578920 від 22 жовтня 2024 року, в якому вказано дату, час, місце вчинення правопорушення; електронними рапортами від 22 жовтня 2024 року; заявою про вчинення адміністративного правопорушення від 22 жовтня 2024 року, поясненнями потерпілої та матеріалами кримінального правопорушення №120244111220000318 від 5 листопада 2024 року, - не відповідає дійсності, оскільки судом не було надано належної оцінки таким письмовим доказам, які не містяться будь- яких фактичних даних про вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , та його беззаперечної вини у вчиненні домашнього насильства. Будь-яких інших доказів, які б підтвердили подію домашнього насильства, окрім заяви та пояснення самої потерпілої, яка під час судового розгляду спростувала їх, матеріали справи не містять.
Підсумовуючи, захисник зазначає, що винуватість ОСОБА_2 не доведена за рахунок належних, допустимих достатніх та достовірних доказів, які б у їх сукупності свідчили про вчинення ним домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , а винуватість ОСОБА_2 ґрунтується виключно на припущеннях, що не було враховано судом під час винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення про винуватість ОСОБА_2 та закриття провадження у справі за спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності.
З огляду на викладене, захисник вважає, що за відсутності складу адміністративного правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, ОСОБА_2 та його захисника Ковальчука С.М.., які підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 та ї представника - адвоката Ковальського В.В.., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі та додатково надані сторонами докази, перевіривши доводи апеляційної скарги, слід дійти такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За приписами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Проте, вищевказані вимоги закону суддею місцевого суду дотримані не у повному обсязі, і висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, наведених у постанові, не підтверджується доказами.
За диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Тобто, обов'язковими елементами складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є умисні дії/бездіяльність та наявність наслідків їх вчинення, зокрема, у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, або ж за наявності можливості завдання такої шкоди.
Приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні насильства у сім'ї психологічного, суддя місцевого суду послався на протокол про адміністративні правопорушення серії ГП № 578920 від 22 жовтня 2024 року, в якому вказано дату, час, місце вчинення правопорушення; електронні рапорти від 22 жовтня 2024 року; заяву про вчинення адміністративного правопорушення від 22 жовтня 2024 року, пояснення потерпілої та матеріали кримінального правопорушення №120244111220000318 від 5 листопада 2024 року.
Разом з тим, пославшись на вказані докази, місцевий суд не розкрив їх зміст, не проаналізував, як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку, а тому апеляційний суд не може погодитись з таким рішенням суду першої інстанції.
Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до даних рапорту 22 жовтня 2024 року о 07.53 год. надійшло повідомлення, що за адресою: АДРЕСА_2 , на територію володіння проник сусід ОСОБА_4 , заявник ОСОБА_5 .
Вказане повідомлення зареєстроване як незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи. При цьому за змістом повідомлення на територію домоволодіння матері заявника проник сусід ОСОБА_4 , веде себе зухвало та словесно погрожує фізичною розправою матері (ас. 4).
Відповідно до даних, зафіксованих у заяві ОСОБА_1 , від 22 жовтня 2024 року вона просить прийняти міри стосовно її сина ОСОБА_2 , який проживає по сусідству, та який на постійній основі проявляє до неї домашнє насильство психологічного характер та шарпає її за одяг (ас. 5).
Згідно з поясненнями ОСОБА_6 , наданими у цей же день, вона повідомляє, що 22 жовтня 2024 року стався конфлікт з її сином ОСОБА_2 , який незаконно без її дозволу зайшов до неї на подвір'я та почав проявляти до неї домашнє насильство психологічного характеру, а саме, ображав, нецензурною лайкою, та шарпав її за куртку, за рахунок чого піднявся тиск, стало недобре (ас. 6).
5 листопада 2024 року до ЄРДР за № 12024111220000318 внесені відомості про кримінальне правопорушення за ст. 126-1 КК України, заявник ОСОБА_1 .
За змістом витягу з ЄРДР 5 листопада 2024 року до ВП № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області надійшла постанова Миронівського районного суду Київської області щодо проведення досудового слідства по факту насильницьких дій ОСОБА_2 відносно своєї матері ОСОБА_1 .
Згідно з даними протоколу допиту потерпілої від 8 листопада 2024 року ОСОБА_1 повідомила, що 22 жовтня 2024 року, точно часу не пам'ятає, її син ОСОБА_2 незаконно, без її дозволу, проник на територію подвір'я її домоволодіння. Після чого ОСОБА_2 проявив щодо неї домашнє насильство психологічного характеру, ображав нецензурною лайкою, шарпав за куртку, у зв'язку з чим у неї піднявся тиск та стало недобре. Така поведінка в її сина проявилась вперше. Вона вирішила звернутись на спецлінію «102» та повідомила працівників поліції про обставини даної події для прийняття відповідних заходів та уникнення повторення вищевказаної ситуації у подальшому. Тілесних ушкоджень завдано не було. Причину конфлікту син їй не повідомляв.
За змістом даних, викладених у відповіді Обухівського РУП ВП № 2 за підписом начальника Г.Мельниченка на лист слідчого, відповідно до даних ІКС ІПНП протягом останнього року відносно ОСОБА_2 було складено лише один адмінматеріал від 22 жовтня 2024 року за ст. 173-2 КУпАП.
Постановою слідчого від 13 листопада 2024 року кримінальне провадження за № 12024111220000318 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, з направленням матеріалів до відділу поліції № 2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області для проведення перевірки та притягнення ОСОБА_2 до адмінвідповідальності згідно з ст. 173-2 КУпАП (ас. 11-31).
До суду направлений протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 578920 від 22 жовтня 2024 року, за змістом якого 22 жовтня 2024 року о 08.00 год. в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 умисно висловив погрози в сторону своєї матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , чим умисно причинив психологічне насильство (ас. 3).
На стадії розгляду матеріалів в суді першої інстанції стороною захисту надані матеріали, за змістом яких земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , є об'єктом права спільної часткової власності як ОСОБА_2 , так і потерпілої ОСОБА_1 , що підтверджується фактичними даними, які містяться у копії: Свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 травня 2019 року, реєстраційний № 1692, Витягу з Державного реєстру речових прав від 30 квітня 2024 року № 376574287, Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 травня 2024 року, реєстраційний № 2136, Витягу з Державного реєстру речових прав від 15 травня 2024 року № 378594389, Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 травня 2019 року, реєстраційний № 1694 за змістом яких ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті його батька - ОСОБА_3 належить 1/6 частка житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться в с. Росава, вул. Тракторна 9, а також мінітрактора марки Dongfeng DF-244 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно з технічним записом судового засідання ОСОБА_2 вину у вчиненні інкримінованого правопорушення не визнав, пояснивши, що він у вказаний день прийшов до матері та попросив трактор. Мама одразу зателефонувала братові, який приїхав та викликав поліцію. Те, що мати написала, неправда. Він ніколи не вчиняв тих дій, у вчиненні яких обвинувачується.
Захисник, заперечуючи проти обставин, викладених у протоколі про адмінправопорушення, вказав про те, що ОСОБА_2 не володіє достатніми юридичними знаннями та не завжди може висловити свою думку. Єдиним формулювання вчинення адміністративного правопорушення у протоколі є те, що ОСОБА_2 висловлював погрози на адресу матері. Проте, вказані обставини не підтверджуються наявними у справі доказами, у т.ч. змістом пояснень ОСОБА_1 , які остання надавала протягом цього часу. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять, і працівниками поліції та ОСОБА_1 не надано. Будь-які докази про те, що ОСОБА_2 висловлював погрози на адресу матері, взагалі відсутні. Щодо висловлювання ОСОБА_2 на адресу матері нецензурною лайкою, то про це зазначено лише в одних поясненнях, наданих під час досудового розслідування. Самі по собі нецензурні висловлювання (без прив'язки до подій, які є предметом розгляду), не можуть свідчити про вчинення домашнього насильства, адже нецензурні висловлювання під час сварки, не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликають обґрунтовані побоювання за свою безпеку чи безпеку інших людей, а також завдали шкоди психічному здоров'ю особи, при цьому такі дії мають бути спрямовані проти членів сім'ї або близьких родичів. Те, чого у даному випадку не було. Конфлікт, який, можливо і мав місце, свідчить, що кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, про що заявляє потерпіла сторона, оскільки обставини, які викладені потерпілою, не відповідають дійсності: ОСОБА_2 , як співласник земельної ділянки, домоволодіння та міні-трактору, зайшов не на сторонню територію, а на частину належного йому домоволодіння. Більш того, про те, що ОСОБА_2 зайшов, нібито, без дозволу, незаконно проник на територію, належну матері, повідомив саме брат ОСОБА_2 , а не мати, хоча мати у своїх поясненнях вказувала, що вона телефонувала. Фактично всі ці обставини ініціювала не потерпіла, а її інший син. Таким чином, потерпіла і не організовувала це все, не керувала цим, а всі ці обставини вигадані іншим сином. При цьому ОСОБА_2 , які співласник земельної ділянки, домоволодіння та міні-трактору, мав повне право перебувати на цій ділянці, куди його не впускала мати. Конфлікт саме і виник саме із-за того, що ОСОБА_2 попросив у матері дозволу скористуватись трактором, на що остання категорично заперечила., і всі подальші дії, на його думку, це маніпуляції з метою заборонити ОСОБА_2 користуватись належним йому на праві власності спільним майном, з метою недопущення його у подальшого до належного йому майна. З урахуванням наведених обставин, відсутності доказів на підтвердження обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, захисник вважає, що провадження у справі підлягає до закриття у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Потерпіла ОСОБА_1 в судовому засіданні не підтвердила пояснення ОСОБА_2 , пояснивши, що ОСОБА_2 думав, що її немає вдома. Коли вона йшла до сараю, побачила ОСОБА_2 зі зв'язкою ключів біля гаража. То він з ломом приходив, щоб збити замок, а у цей час прийшов зі зв'язкою ключів. Вона не дала можливості йому відкрити двері гаражу. Він сказав їй, щоб вона дала йому трактор, на що вона відповіла, щоб ОСОБА_2 пішов до дому та не тріпав їй нерви, що в неї цукор, тиск. Він почав на неї висловлюватись різними словами, нецензурно, обізвав п'яничкою, хоча вона все життя працює. Він як вип'є, то вона бігом біжить у хату, замикається і сидить там. Вона вважає, що це було психологічне насильство. Вона заварить хвіртку, а якщо прийде він, то візьме сокиру та відрубає голову йому, як буде лізти. Нерви не витримують. Трактора ніхто йому не дасть. Витягне його у двір, обіллє пальним та підпалить. Трактор вона йому не дасть, бо він не доложив копійочки, ні на пам'ятник батькові, нічого. Вона з ним не помириться, до смерті його не пустить.
Відповідаючи на запитання захисника, ОСОБА_1 зазначила, що конфлікт виник на фоні того, що вона забороняла ОСОБА_2 брати трактор, бо він жодної копійки не вклав, пив, гуляв, вони йому таку хату побудували. Вона не дасть йому трактор. У техпаспорті на трактор записані він та батько. ОСОБА_2 не являється юридично співвласником цього трактором. Після смерті батька він не успадковував частину цього трактора. Спадщину вони оформляли. Він подавав документи на будинок. Частка його є у будинку та земельній ділянці. Вона подасть на суд та буде сплачувати йому по 100 грн. за спадщину. Він не буде цим користуватись, поки вона жива. На запитання захисника, у чому полягало домашнє насильства, ОСОБА_1 не відповіла, вказуючи, що він найняв адвоката, і вона собі візьме адвоката. Вона боїться його.
(Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникає словесна перепалка).
У подальшому потерпіла відмовилась відповідати на запитання захисника.
Однак, судом першої інстанції пояснення учасників залишились поза увагою, не знайшли свого відображення та їм не надана оцінка в оскаржуваній постанові.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надали пояснення щодо обставин подій 22 жовтня 2024 року аналогічні тим, які ними надавались в суді першої інстанції.
При цьому ОСОБА_2 додатково вказав, що потерпіла - його мати. До смерті батька були нормальні відносини. Після смерті батька у зв'язку з набуттям ним права власності на частку майна, з матір'ю відносини змінилися, вона виганяє його з двору, викликає поліцію, не дає користуватись міні-трактором. Поліцію викликає брат разом з мамою. Мету цього виклику він пояснити не може. Всі обставини, зазначені у протоколі, не відповідають дійсності. До цих подій вони також викликали поліцію раза 4. До смерті батька поліція жодного разу не викликалась, як і після суду. Він перестав заходити до них у двір. 22 жовтня 2024 року він зайшов у двір та попросив у матері трактор. Мама зателефонувала молодшому братові, який вже приїхав з нарядом поліції. Після відмови матері дати трактор, він залишився чекати поліцію, щоб зайвого не писали. Коли приїхала поліція, то мати сказала, що він її бив, але на освідування їхати відмовилась. Жодного разу він її не бив, не шарпав, не виражався у її бік нецензурною лайкою Словесні конфлікти були, але без нецезурної лайки та погроз. Він є спадкоємцем, у т.ч. і на міні-трактор. Має право користуватися ним, але йому не дають користуватися міні-трактором та техпаспорт не дають.
Потерпіла ОСОБА_1 додатково пояснила, що дійсно після смерті чоловіка з сином стали погані відносини. За день до смерті батька син посварився з батьком, чіплявся до нього. Син як тверезий, то нормальний, до них не заходить, а як п'яний, то погано поводить себе, «творить». 22 жовтня він прийшов зі зв'язкою ключів, казав, щоб дали йому трактор. Вона відмовила. Він обзивав її всіма словами, а у неї тиск, цукор. Невістка постійно викликає поліцію, бо він її «товче». Вона не дала трактор, то він почав обзивати її, шторхнув її, вона впала. Він сказав викликати поліцію, то вона зателефонувала меншому сину який і викликав поліцію. Це все чула сусідка. У цей день він погрожував, щоб вона «здохла» швидше. Вона відмовила йому дати трактор, бо він більше п'яний, чим тверезий. Вона спочатку в поліцію зателефонувала, а потім молодшому сину, та швидку викликала, бо тиск скаче. Він нічого не підписує.
Після оголошення пояснень потерпілої, наданих працівникам поліції, потерпіла вказала, що вона тоді так писала, але все переробили. Їй тоді не давали писати чи читати, що написали, то вона і підписала.
Після оголошення показань, наданих під час досудового розслідування, потерпіла вказала, що вона їх просто підписала, не читала.
Потерпіла наголосила, що хоче, щоб він не входив до неї у двір, що викликали поліцію разів 4, а може і більше, бо він казав, що вирубає вікно у спальню, що прийдуть бомжі, які її вб'ють. Вона казала про це поліції, але їй відповіли, що у нього є права. Вона повідомила, що не пустить його у хату. Оскільки свідків немає, то менший син встановив відеофксацію. Після цього таких випадків не було. Начебто, в суді першої інстанції вона говорила про погрози. В суді першої інстанції вона говорила, що заварить хвіртку та спалить трактор, бо він не заробив. Якби не пив, то трактор був би його. Вона дійсно говорила, що візьме сокиру і відрубає йому голову, і що спалить трактор, ніж йому віддасть. Поліцейським вона не говорила, що ОСОБА_2 хотів вирубати вікно і впустити бомжів. Про це не зазначала в жодному з документів. Вона цього не допустить.
Його слова про те, що «краще б голови пообрізали, ніж пальці», вона розцінила як погрозу. Була нецензурна лайка, вона такого не заслужила.
Аналізуючи досліджені у справі докази, апеляційний суд доходить такого висновку.
Обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, за своєю сутністю є обвинуваченням, а обставини вчинення адміністративного правопорушення, які зазначаються суддею у постанові, за своєю сутністю є формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним. При цьому суд першої інстанції розглядає справу в межах протоколу про адміністративне правопорушення і не має права у будь-який спосіб конкретизувати пред'явлене посадовою особою адміністративне обвинувачення та його змінювати, погіршуючи становище особу, щодо якої складений протокол, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, передбаченим ст. 129 Конституції України.
За постановою суду, ОСОБА_2 22 жовтня 2024 року о 08 годині за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство по відношенню до матері ОСОБА_1 , а саме: виражав в її бік погрози фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілої, вчинивши тим самим адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Таким чином, розглядаючи матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_2 , суд не дотримався вимог закону та вийшов за межі обставин вчинення правопорушення, які були зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, додатково вказавши обставини, які не були зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Окрім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
За змістом п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під психологічним насильством слід розуміти форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній формі, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Оцінюючи сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.
Так, є встановленим та не оспорюється сторонами факт наявності неприязних стосунків між ОСОБА_2 та його матір'ю, які виникли після смерті відповідно батька та чоловіка - ОСОБА_3 , та пов'язані з оформленням права власності ОСОБА_2 на частину майна, належного батькові, в порядку спадкування.
При цьому, всупереч пояснень потерпілої про неодноразовий виклик працівників поліції у зв'язку з неналежною поведінкою ОСОБА_2 , будь-яких доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять і жодним з учасників розгляду таких доказів не надано.
Окрім того, наявними у матеріалах справи доказами не спростовані доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на спрямування дій ОСОБА_2 на обмеження волевиявлення особи - його матері, а також, що завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, наявні у матеріалах справи не є беззастережними та достатніми для визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, а тому місцевий суд дійшов передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові суду обставин, що свідчить про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.
Враховуючи, що нормами Кодексу України про адміністративні правопорушенняне передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям рішення про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки наявні у провадженні докази не доводять його винуватість у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.
Таким чином, апеляційна скарга захисника підлягає до задоволення частково.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя
Апеляційну скаргу захисника Ковальчука Степана Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Миронівського районного суду Київської області від 3 квітня 2025 року, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, - скасувати, провадження закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду М.А.Васильєва