Провадження: 33/824/2009/2026 Категорія: ч. 1 ст. 172-6 КУпАП
ЄУН: 758/1145/26 Суддя у І інстанції: Денисов О.О.
16 березня 2026 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.,
перевіривши апеляційну скаргу, подану прокурором Київської обласної прокуратури Сироваткою Володимиром Володимировичем, на постанову Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року, якою
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомий, адреса місця проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та провадження у справі закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП,
За постановою суду згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 14 січня 2026 року № 93, складеним головним оперуповноваженим-інспектором відділу документування адміністративних корупційних правопорушень управління запобігання адміністративній корупції Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України майором поліції Мерзлюк Ю.Б., керуючись ст.ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання корупції», з додержанням вимог ст.ст. 254-256 Кодексу України про адміністративні правопорушення склав протокол стосовно ОСОБА_1 , який порушив вимоги абз. 1 ч. 2 ст. 45, абз. 1 п.2-7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» тим самим, вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, за яке передбачена відповідальність згідно з вимогами частини 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, ОСОБА_1 , припиняючи з 28 лютого 2023 року діяльність на посаді водія 2 державної пожежно-рятувальної частини 11 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, маючи спеціальне звання «прапорщик служби цивільного захисту», будучи суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією відповідно до підпункту «д» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), в порушення вимог абзацу 1 частини 2 статті 45, абзацу 1 пункту 2-7 Розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» несвоєчасно без поважних причин подав 11 квітня 2024 року о 12.12 год. декларацію особи, яка припиняє діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні), шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 КУПАП.
Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що нормою ч. 1 ст. 172-6 КУпАП передбачена відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Це правопорушення пов'язане з корупцією. Відповідно до ч. 4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. Днем вчинення в цьому випадку є наступний день після дня, коли сплив строк подання декларації. Декларацію ОСОБА_1 мав подати до 31 січня 2024 року, а подав 11 квітня 2024 року.
14 січня 2026 року складений протокол № 93 про адміністративне правопорушення.
Справа надійшла до суду 26 січня 2026 року, а фактично передана судді 30 січня 2026 року - в останній день дворічного строку накладення стягнення, що унеможливило її розгляд у межах 2 років з дня вчинення правопорушення (31 січня 2024 року - 31 січня 2026 року). В такому разі, як зазначив суд першої інстанції, за приписами п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП відкрите провадження належить закрити, а юридичні процедури припинити.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, прокурор Київської обласної прокуратури Сироватка В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/1145/26 відносно ОСОБА_1 скасувати, прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та накласти на нього стягнення у межах санкції вказаної статті.
Перевіривши апеляційну скаргу прокурора на відповідність вимогам КУпАП, слід дійти висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 287 КУпАПпостанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Порядок перегляду постанови судді встановлений спеціальною нормою, зокрема, ч. 2 ст. 294 КУпАП, згідно з якою постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Частиною першою ст. 287 КУпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
При цьому, перелік осіб, яким надано право на оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, а ч. 5 ст. 7 КУпАПрегламентовано, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Проте, оскаржуючи до апеляційної інстанції постанову судді, прокурор не вказав і не обґрунтував обставини, які б давали підстави вважати, що прокурором реалізуються повноваження щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Обґрунтовуючи право на оскарження судового рішення, прокурор, наголошуючи на положенні ч. 8 ст. 294 КУпАП, вказує про те, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги не має повноважень на повернення апеляційної скарги особі, яка її подала. Окремо прокурор зазначає, що нормами ст. 250 КУпАП передбачена обов'язкова участь прокурора у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-4 - 172-9 цього Кодексу, а також відсутність обмежень на оскарження постанови судді прокурором у таких справах.
Однак, такі твердження прокурора не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ст. 250 КУпАП не передбачено право на оскарження таких постанов, а ч. 2 ст. 294 цього Кодексу встановлено обмеження на оскарження прокурором постанов у справах про адміністративні правопорушення з посиланням на ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.
Окрім того, що стосується доводів прокурора, з посиланням в апеляційній скарзі на положення статей Конституції України, на наявність у нього права на апеляційне оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, слід враховувати таке.
Дійсно, п. 8 ст. 129 Конституції України передбачено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Проте, стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, але не встановлює коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження у справах про адміністративне правопорушення, порядок і строк такого оскарження. Як зазначено вище, суб'єкти, порядок та строки апеляційного оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачені саме ч. 2 ст. 294 КУпАП.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з постановою Верховного Суду України від 3 березня 2016 року, поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у главі 31 КПК, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Окрім того, ч. 8 ст. 294 КУпАП дійсно передбачені повноваження суду апеляційної інстанції саме за результатами розгляду апеляційної скарги. Разом з тим, на стадії перевірки дотримання апелянтом вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції перевіряє, чи належною особою подана апеляційна скарга, чи підписана скарга, чи подана апеляційна скарга у передбачений законом строк, чи наявне, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, клопотання про поновлення строку, тощо.
У разі не дотримання особою, яка подала апеляційну скаргу, наведених вище вимог, апеляційна скарга повертається такій особі.
Зважаючи на те, що у даній справі провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто, застосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, не відбулось, чинним на даний час законодавством прокурор не наділений правом на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.
Таким чином, оскільки подана апеляційна скарга не містить обґрунтування про реалізацію прокурором своїх повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також, з огляду на те, що прокурор за чинним на даний час законодавством не вправі оскаржувати рішення судді у справі про адміністративне правопорушення без додержання вимог ч. 5 ст. 7 КУпАП, слід дійти висновку про відмову апелянту у прийнятті апеляційної скарги до розгляду з поверненням її особі, яка її подала.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури Сироватки Володимира Володимировича на постанову Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП повернути особі, яка її подала.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду М.А.Васильєва