Справа №592/8270/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/19/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
Іменем України
05 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/8270/17 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.07.2020, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 (зареєстрований по АДРЕСА_2 ), раніше судимий
визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК України та виправданий за відсутністю в його діях складу злочину,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_11 просить скасувати вирок суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити свій вирок, за яким ОСОБА_9 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК і призначити покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки, стягнути з нього процесуальні витрати та вирішити долю речових доказів. Вимоги обгрунтовані тим, що суд вмотивував свій висновок лише показаннями обвинуваченого, при цьому не дав належної оцінки показанням свідків та безпідставно визнав недопустимим доказом протокол обшук.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.07.2020 ОСОБА_9 визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 КК і виправданий за відсутністю в його діях складу злочину через недоведеність винуватості поза розумним сумнівом.
Згідно обвинувального акту органом досудового розслідування ОСОБА_9 пред'явлене обвинувачення в тому, що він, будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 307, 317 КК, діючи повторно, у невстановленому місці та час придбав особливо небезпечний наркотичний засіб «опій ацетильований», який почав зберігай/без мети збуту. 13.06.2017 в період часу з 15:14 до 15:51 у ході проведення санкціонованого обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 виявлено та вилучено медичний шприц об'ємом 2,5 мл із наркотичним засобом - опієм ацетильованим масою у перерахунку на суху речовину 0,144 г.
Розглянувши кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що до початку проведення обшуку за місцем його мешкання ОСОБА_9 фактично був затриманий та тривалий час знаходився в приміщенні управління протидії наркозлочинності, однак відповідний протокол не складався та процесуальні права йому не роз'яснювалися. При цьому у обвинуваченого вилучалися ключі від квартири, за допомогою яких саме працівник поліції відкривав двері, що свідчить про те, що наркотичний засіб міг потрапити до квартири поза волею ОСОБА_9 , а показання свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 щодо передачі обвинуваченим ключів тільки перед входом до приміщення є сумнівними. Також ухвала про дозвіл на обшук житла проведена неуповноваженою особою, а протокол обшуку не відповідає вимогам КПК, внаслідок чого є недопустимим доказом, як і вилучений під час проведення цієї слідчої дії наркотичний засіб і висновок експерта. Крім того, стороні захисту не відкривалися матеріали медичної документації щодо огляду ОСОБА_9 на стан наркотичного сп'яніння.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_8 , яка підтримала апеляційну скаргу, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які заперечили проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Органом досудового розслідування ОСОБА_9 пред'явлене обвинувачення в тому, що він, будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 307, 317 КК, діючи повторно, у невстановленому місці та час придбав особливо небезпечний наркотичний засіб «опій ацетильований», який почав зберігай/без мети збуту, а 13.06.2017 в період часу з 15:14 до 15:51 у ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , б було виявлено та вилучено медичний шприц об'ємом 2,5 мл із наркотичним засобом - опієм ацетильованим масою у перерахунку на суху речовину 0,144 г.
Подію цього кримінального правопорушення та винуватість ОСОБА_9 сторона обвинувачення доводила наданими в суді першої інстанції доказами, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_12 , старшого оперуповноваженого управління протидії наркозлочинності, згідно яких влітку 2017 р. ОСОБА_9 був запрошений до управління протидії наркозлочинності, оскільки у них була ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук. В управлінні ОСОБА_9 перебував недовго, його не обшукували, мобільний телефон залишався у ОСОБА_9 . Разом з ОСОБА_9 , слідчим та понятими вони прослідували за місцем проживання ОСОБА_9 для проведення обшуку. На шафі в кухні був виявлений медичний шприц, заповнений частково рідиною коричневого кольору, та рослина коноплі на балконі. Двері квартири ОСОБА_9 відчиняв працівник поліції ОСОБА_13 , якому ОСОБА_9 передав ключі перед входом до квартири. Обшук проводився в присутності двох понятих;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , старшого оперуповноваженого управління протидії наркозлочинності, згідно яких влітку 2017 р. на підставі ухвали слідчого судді проводився обшук за місцем проживання ОСОБА_9 . У той день зустріли ОСОБА_9 , запросили до управління, де викликали слідчого та пішли для проведення обшуку. Під час перебування ОСОБА_9 в управлінні його не обшукували, речі не вилучали. Коли зайшли до під'їзду, то ОСОБА_9 передав йому ключі. Під час обшуку в кухні на шафі був знайдений медичний шприц з рідиною коричневого кольору;
- показаннями свідка ОСОБА_14 , згідно яких він у 2017 р. працював заступником начальника управління протидії наркозлочинності. Участі в обшуку в квартирі він не приймав. У день обшуку ОСОБА_9 перебував в управлінні;
- показаннями свідка ОСОБА_15 , згідно яких вона була запрошена прийняти участь в слідчих діях як понята. Спочатку вони зайшли до управління по боротьбі з наркозлочинністю, а потім пішли за місцем проживання ОСОБА_9 . Вона не пам'ятає, скільки часу вони були в управлінні та чи був ОСОБА_9 у кайданках. Також вона не пам'ятає, у кого саме були ключі від квартири ОСОБА_9 і хто саме відчиняв квартиру. В квартирі у ОСОБА_9 на кухні на шафі над столом був виявлений шприц з рідиною коричневого кольору, на балконі була рослина коноплі. ОСОБА_9 обурювався, що шприц йому підкинули;
- показань свідка ОСОБА_16 , яка пояснила, що вона з ОСОБА_15 була запрошена бути понятими при обшуку. Спочатку її та ОСОБА_15 запросили до відділу на вул. Нижній Холодногірській, де вони побачили ОСОБА_9 . Потім вони пішли до квартири ОСОБА_9 Квартиру відчиняв працівник поліції. Чи був ОСОБА_9 в кайданках, вона не пам'ятає. При обшуку квартири в кухні на шафі знайшли шприц з рідиною;
- ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.05.2017, якою старшому слідчому Сумського ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_17 був наданий дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , з метою виявлення та відшукання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів;
- протоколом обшуку від 13.06.2017 та відеозаписом перебігу обшуку, згідно яких під час проведення вказаної слідчої дії в квартирі, де мешкає ОСОБА_9 , на шафі в кухні було вилучено медичний шприц з речовиною коричневого кольору. Також зафіксовано, що двері до квартири відчиняє співробітник поліції;
- висновком експерта № 19/119/7-2/852е від 29.06.2017, згідно якого надана на дослідження рідина в шприці є наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - опієм ацетильованим, маса в перерахунку на суху речовину становить 0,144 г.
Суд першої інстанції дослідив зазначені докази, перевіривши доводи обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання ними процесуальних обов'язків, та, витлумачивши, як того і вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, виправдав ОСОБА_9 у зв'язку з недоведеністю того, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження та підтверджуються безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами, які частково повторно досліджені колегією суддів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, та яким суд першої інстанції дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Зокрема, положення ст. 17 КПК констатують, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Частиною 1 ст. 2 КПК визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ст. 22 КПК).
В кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі 1950 р., що, крім іншого, вимагає щоб тягар доказування лежав саме на стороні обвинувачення (рішення ЄСПЛ від 13.01.2005 у справі «Капо проти Бельгії» (заява № 42914/98).
Відповідно ч. 1 ст. 92 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а згідно ч. 1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції відповідно вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані під час досудового розслідування докази винуватості ОСОБА_9 , навів детальний аналіз досліджених доказів, та дійшов вірного висновку про недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів.
Зокрема, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК).
Відповідно ч. 1, 2 ст. 86 КПК, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення
Положеннями ч. 1 ст. 87 КПК визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Таким чином, допустимість доказу визначається виходячи, насамперед, із обставин його отримання і залучення до кримінального провадження, а умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного джерела, належним суб'єктом, в належному процесуальному порядку; належне оформлення (фіксування) джерела фактичних даних.
Допитаний як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, ОСОБА_9 вину у пред'явленому йому обвинуваченні не визнав та пояснив, що він проживає в будинку по АДРЕСА_3 , але часто приходить до матері за адресою: АДРЕСА_2 . 13.06.2017 він прийшов додому до матері, але її не було вдома. Коли він вийшов з під'їзду будинку, його зупинили оперуповноважені, одягнули кайданки і привели до управління з протидії наркозлочинності по вул. Нижній Холодногірській. В управлінні кайданки зняли, і він перебував там близько 3-3,5 годин - приблизно з 11 год. до 14-14 год. 30 хв. Там у нього забрали мобільний телефон, ключі від квартири, водили по різних кабінетах. Ключі він виклав на стіл, потім його виводили в інший кабінет, де він перебував хвилин 20. Після цього він знову повернувся до першого кабінету, і ключі від квартири були на столі. Чому він перебував в управлінні такий тривалий час, йому не пояснювали. Квартира по АДРЕСА_4 знаходиться поруч з управлінням. Потім його повели на обшук у квартирі по АДРЕСА_4 , де проживає його мати. Оперуповноважений відчиняв двері квартири самостійно. Під час обшуку були присутні слідчий, три оперуповноважені, двоє понятих, він та ще одна особа. Відразу пішли на кухню і знайшли шприц без голки з рідиною на кухонній шафі над газовою плитою. Після звільнення з місць позбавлення волі він не вживає наркотичні засоби, шприц з наркотичною речовиною в квартирі не залишав, знайдений шприц йому не належить.
Такі показання ОСОБА_9 не можна вважати безпідставними, оскільки з показань ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 чітко вбачається, що ОСОБА_9 дійсно перебував в управлінні протидії наркозлочинності 13.06.2017 до проведення обшуку в квартирі за місцем його проживання. Ці показання корелюють із показаннями ОСОБА_9 про фактичне затримання протягом тривалого часу без наявності будь-яких процесуальних підстав або офіційного оформлення затримання.
Перебування ОСОБА_9 в управлінні передбачає фактичне обмеження його свободи пересування, що за відсутності законних підстав має ознаки незаконного затримання. Вказані показання підтверджують, що правоохоронці фактично контролювали його дії та пересування, а сам факт тривалого утримання залишався незадокументованим.
При цьому точний період перебування ОСОБА_9 в управлінні встановити неможливо через відсутність журналу відвідувань, протоколів реєстрації або інших засобів об'єктивної фіксації перебування осіб у приміщеннях управління. Відсутність таких записів унеможливлює визначення моменту фактичного доставлення, тривалості перебування та моменту вибуття, що створює сумнів щодо законності та прозорості дій працівників поліції.
Ця обставина є особливо важливою з огляду на те, що в подальшому проводився обшук квартири, ключі від якої фактично перебували у співробітників поліції ще до початку слідчої дії. Неможливість достовірно встановити час перебування ОСОБА_9 в управлінні та обставини вилучення ключів від житла створює сумнів у законності проникнення до квартири та, відповідно, у допустимості доказів, отриманих під час обшуку.
Крім того, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 також не могли визначити точний час, протягом якого вони перебували в управлінні протидії наркозлочинності та спостерігали там ОСОБА_9 , що ще більше ускладнює об'єктивну оцінку тривалості його перебування та підтверджує відсутність належного контролю за процедурою з боку правоохоронного органу.
Відповідно ч. 1 ст. 207 КПК ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а згідно ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; 3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України; 4) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ст. 255, 255-1, 255-2 КК. Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Положеннями ч. 1 ст. 209 КПК визначено, що особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_9 під час перебування в приміщенні управління по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів фактично був позбавлений свободи пересування та утримувався працівниками поліції протягом певного періоду часу без належного процесуального оформлення, тобто був фактично затриманий, оскільки жодної передбаченої законом правової підстави для такого обмеження його свободи не існувало.
Згідно з протоколом затримання, ОСОБА_9 був затриманий лише 13.06.2017 о 15 год. 10 хв. у межах кримінального провадження № 12017200440001440 від 14.04.2017 за ч. 2 ст. 307 КК. Як підставу затримання у протоколі зазначено положення, відповідно до якого особа може бути затримана, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Водночас у судовому засіданні не встановлено жодних фактичних обставин, які б свідчили про наявність таких підстав. В матеріалах справи відсутні відомості про будь-яких очевидців події, потерпілих або інші об'єктивні дані, які б прямо вказували на причетність ОСОБА_9 до щойно вчиненого кримінального правопорушення. Також відсутні докази наявності на його тілі чи одязі будь-яких слідів, які могли б свідчити про вчинення ним злочину.
За таких обставин правова природа дій працівників поліції викликає обґрунтовані сумніви, оскільки незрозуміло, з якою саме метою ОСОБА_9 був фактично затриманий та доставлений до службового приміщення, а також утримувався там протягом тривалого часу до моменту формального оформлення затримання. Особливо з огляду на те, що, як убачається з матеріалів провадження, працівники поліції вже мали ухвалу суду про надання дозволу на проведення обшуку житла ОСОБА_9 , що виключало необхідність застосування фактичного затримання поза межами визначеної законом процедури.
Окрім того, стороною обвинувачення не надано жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , як службові особи, були наділені відповідними повноваженнями на здійснення затримання ОСОБА_9 та його доставлення до приміщення поліції. Відсутність підтвердження їх повноважень додатково ставить під сумнів законність як самого затримання, так і всіх подальших процесуальних дій, вчинених за їх участю.
Під час затримання ОСОБА_9 було проведено його особистий обшук, у ході якого вилучено мобільний телефон, пару шнурків, зв'язку ключів, запальничку та портсигар. Водночас належність та допустимість отриманих у такий спосіб доказів викликає сумнів, з огляду на можливу незаконність самого затримання.
Більше того, майже одразу після затримання ОСОБА_9 , фактично через 4 хв., було розпочато обшук квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Із відеозапису проведення цієї слідчої дії вбачається, що двері квартири відчиняв саме працівник поліції за допомогою ключів, які незадовго до цього були вилучені у ОСОБА_9 під час його затримання.
При цьому свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у судовому засіданні зазначили, що перед входом до квартири ключі нібито були добровільно передані ОСОБА_9 ОСОБА_13 . Однак такі пояснення є суперечливими та не узгоджуються з іншими матеріалами справи, оскільки встановлено, що за кілька хвилин до цього ці ж самі ключі були вилучені у ОСОБА_9 під час його затримання. До того ж, свідки ОСОБА_16 і ОСОБА_15 не підтвердили, що ключі від квартири були у ОСОБА_9 і останній передав їх оперуповноваженому управління протидії наркозлочинності перед входом до квартири.
Зазначена суперечність ставить під сумнів достовірність показань вказаних свідків, а також свідчить про можливе штучне створення обставин, спрямованих на формальне обґрунтування законності проникнення до житла. У свою чергу, це може вказувати на порушення вимог кримінального процесуального законодавства під час проведення обшуку, що має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
За обставин перебування ОСОБА_9 13.06.2017 до проведення обшуку без будь-яких правових підстав протягом певного часу в управлінні протидії наркозлочинності по вул. Нижня Холодногірська, 10 у м. Суми, фактичного його затримання до проведення обшуку, фіксації на відеозаписі факту відкриття квартири оперуповноваженим управління, у якого перебували ключі від цієї квартири, а також відсутності відеофіксації моменту передачі ключів від квартири від ОСОБА_9 співробітнику поліції, сукупність зазначених обставин свідчить про те, що ключі від квартири були вилучені у ОСОБА_9 завчасно - ще під час його перебування в управлінні протидії наркозлочинності.
У зв'язку з цим твердження сторони захисту про те, що наркотичний засіб, виявлений у квартирі за місцем проживання ОСОБА_9 , міг потрапити туди поза його волею, не спростовані стороною обвинувачення жодними належними та допустимими доказами.
Більше того, враховуючи встановлені обставини фактичного контролю працівників поліції над ключами від квартири до моменту проведення обшуку, не можна виключити можливість стороннього втручання у приміщення до початку слідчої дії, що додатково підриває довіру до результатів проведеного обшуку.
Отже, сукупність наведених фактів свідчить не лише про істотні порушення порядку проведення обшуку, а й про відсутність належних гарантій збереження об'єктивності та достовірності отриманих доказів, що є підставою для визнання їх недопустимими та такими, що не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
У вирішенні питання про допустимість доказів колегія суддів враховує й істотність порушення прав і свобод ОСОБА_9 , що має важливе значення, оскільки згідно дії принципу верховенства права «обвинувачений не розплачується своєю долею за помилки або зловживання органів кримінального переслідування, а також захисників та інших осіб, які стоять на його стороні. Тягар доведення хибності матеріалу покладено на сторону, яка вказує на його хибність. Якщо ця сторона продемонструє його хибність, тягар доведення допустимості матеріалу як доказу покладається на протилежну сторону».
Визнавши недопустимим доказом протокол обшуку, суд першої інстанції обґрунтовано визнав похідний доказ висновок експерта № 19/119/7-2/852е від 29.06.2017 також недопустимим, а відтак вони не можуть використані як докази обвинувачення. При цьому судом першої інстанції згідно ч. 6 ст. 9 КПК правильно враховано правову концепцію «отруєного дерева» (або «ефект доміно»), яка знайшла своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ (справи «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), від 30.06.2008); «Яременко проти України» (Yaremenko v. Ukraine), від 30.04.2015), згідно якої визнання одного доказу недопустимим має наслідком невизнання доказами всіх фактичних даних, одержаних на його підставі («отруєне дерево дає отруйні плоди»), тобто матеріали, отримані в результаті використання недопустимого матеріалу, самі є недопустимими як докази.
З урахуванням наведених обставин, не можуть бути покладені в основу вироку як докази винуватості ОСОБА_9 , показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , в тому числі й показання свідка ОСОБА_14 через їх неналежність і недостовірність.
Є обґрунтованими і висновки суду про недотримання положень ст. 104 КПК, оскільки з відеозапису проведення обшуку квартири вбачається, що під час слідчої дії, окрім оперуповноважених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , слідчого ОСОБА_17 , понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також обвинуваченого ОСОБА_9 , була присутня ще одна особа. Протокол обшуку не містить відомостей про всіх присутніх осіб і не був підписаний усіма учасниками, що прямо порушує вимоги ч. 3 ст. 104 КПК щодо фіксації складу учасників та їх підписів.
Крім того, у протоколі не зазначено, що учасники процесуальної дії були заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, а також відсутні характеристики цих засобів та носіїв інформації. Хід слідчої дії в протоколі не викладений, тобто відсутня описова частина, яка має містити: послідовність дій під час обшуку; приміщення, у яких проводився обшук; місце виявлення та вилучення предметів, зокрема медичного шприца з речовиною; спосіб огляду та упаковки вилучених речей.
Таким чином, в протоколі не відображено порядок проведення обшуку, місце та спосіб виявлення шприца з речовиною, відсутній детальний опис проведених дій, спосіб упакування речей та характеристики технічного засобу відеофіксації.
Ці недоліки свідчать про порушення вимог кримінального процесуального закону, що ставить під сумнів достовірність та допустимість доказів, отриманих під час обшуку, оскільки не забезпечено належної фіксації всіх обставин слідчої дії та участі всіх присутніх.
Що стосується висновків суду першої інстанції про недопустимість протоколу обшуку через його проведення неуповноваженою особою, то вони є необґрунтованими, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що фактично ця слідча дія проведена слідчим, а участь оперативних співробітників під час проведення обшуку та виконання такими співробітниками певних доручень слідчого не вказує на те, що ця слідча дія проведена неуповноваженою особою, оскільки організація проведення слідчої дії, залучення її учасників, які необхідні слідчому для проведення такої дії і які, зокрема, допомагають слідчому провести слідчу дію, покладається на розсуд останнього, в межах його компетенції з урахуванням складності і обсягу слідчої дії.
Разом з тим, така невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для скасування вироку, оскільки не вплинула на вирішення про невинуватість ОСОБА_9 (ч. 2 ст. 411 КПК).
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ від 26.02.2019 № 1-р/2019).
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які у своїй сукупності та взаємозв'язку були б достатніми для прийняття рішення про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, що і стало підставою для ухвалення виправдувального вироку, з чим погоджується колегія суддів, а тому всі доводи прокурора про скасування цього судового рішення з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає будь-яких законних підстав для скасування вироку суду, як про це поставлене питання в апеляційній скарзі прокурором, оскаржене судове рішення є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, внаслідок чого воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -
постановила:
Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.07.2020 відносно ОСОБА_19 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4