Номер провадження: 11-сс/813/86/26
Справа № 947/33584/21 1-кс/947/17386/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.01.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власників майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.11.2025, якою відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12021160000001157 від 19.08.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021160000001157 від 19.08.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Ухвала слідчого судді обґрунтована тим, що з часу вилучення технічних засобів до часу розгляду даного клопотання про арешт майна минув досить тривалий проміжок часу, що об'єктивно давало органу досудового розслідування можливості провести їх детальний огляд, копіювання наявної інформації та відновлення ймовірно видаленої, тому арешт самих технічних пристроїв, на думку слідчого судді є недоцільним, оскільки самі по собі технічні пристрої не можуть бути речовими доказами в рамках даного кримінального провадження.
Прокурор у клопотанні зазначає про те, що вилучене майно є речовими доказами, однак, до клопотання про арешт майна жодного доказу на обґрунтування відповідності тимчасово вилученого у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 майна категорії речових доказів та підстав для накладення арешту на вилучене майно додано не було, зокрема не долучено й протоколу огляду вилученого майна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Доводи обґрунтовує тим, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, в ході досудового розслідування встановлено причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення та те, що вилучені при проведенні обшуку мобільні телефони, що належать ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є речовими доказами, на даний час є підстави для накладення арешту на мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 та мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 .
Разом з тим, не зважаючи на доводи прокурора відділу Одеської обласної прокуратури про необхідність арештувати майно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суддею у задоволенні клопотання відмовлено, у зв?язку із недоведеністю ризиків, передбачених абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, що не відповідає фактичним обставинам справи та наявністю ухвали про скасування арешту на вищевказане майно.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №12021160000001157 задовольнити, накласти арешт на майно, а саме мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 та мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 , позбавивши права відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном.
Представником власника майна подано до суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що з моменту вилучення мобільного телефону 20.01.2022 по 24.10.2025 у органу досудового розслідування було достатньо часу для проведення необхідних слідчих дій , з огляду на попередні процесуальні події у кримінальному провадженні з мобільним телефоном не проводилися будь-які слідчі (розшукові) та процесуальні дії.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, прокурора, який підтримала частково подану апеляційну скаргу, представника власників майна, яка заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Згідно ст. 404 КПК України, рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст. 370 КПК України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Одним із методів державного реагування на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
З матеріалів провадження вбачається, що слідчим суддею під час розгляду клопотання слідчого в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Як вбачається з матеріалів провадження, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження відомості про яке 19.08.2021 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021160000001157 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ГУ Держгеокадастру в Одеській області та Таїровської селищної ради, за попередньою змовою із невстановленими особами, що спричинило тяжкі наслідки.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному проваджені здійснюється Одеською обласною прокуратурою.
В ході досудового розслідування встановлено, що державному підприємству «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова», яка є підзвітним Національній академії аграрних наук України, на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №002652 від 24.04.2000 у ДП «ДГ «Таїровське» передано земельну ділянку, площею 428 га, межі якої визначені вищевказаним державним актом.
При огляді публічної кадастрової карти виявлено, що у межах земельних ділянок, які перебувають у користуванні ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є Таїрова» на підставі вищевказаного державного акту, з?явились наступні кадастрові поділи, а саме: 5123755800:01:002:3887, 5123755800:02:002:0400, 5123755800:02:002:0040, 5123755800:02:010:0010, 5123755800:02:002:0039, 5123755800:02:010-0012 5123755800:02:010:0013, 5123755800:02:010:0011, 5123755800:02:002:0042, 5123755800:02:010:0014, 5123755800:02:002:0041, 5123755800:02:010:0016, 5123755800:02:002:0043, 5123755800:02:010:0015, 5123755800:02:010:0018, 5123755800:02:010:0019, 5123755800:02:010:0017, 5123755800:02:010:0021, 5123755800:01:002:3909, 5123755800:02:010:0020, 5123755800:01:002:3910, 5123755800:02:010:0022, 5123755800:02:002:0044, 5123755800:02:010:0024, 5123755800:02:010:0025, 5123755800:02:010:0023, 5123755800:02:010:0026, 5123755800:02:010:0027, 5123755800:02:002:0046, 5123755800:02:010:0028, 5123755800:01:002:3917, 5123755800:02:002:0047, 5123755800:02:010:0029, 5123755800:02:002:0048, 5123755800:02:010:0030, 5123755800:02:010:0031 при цьому Державним підприємством та Національною академією аграрних наук України дозволи на передачу вказаних ділянок не видавались.
Так, формування земельних ділянок, які відповідно до державного акту ІІ-ОД №002652 від 24.04.2000 перебувають у користуванні ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» здійснювалась на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , від імені яких починаючи з 10.11.2020 по 25.11.2020 до ГУ Держгеокадастру в Одеській області надходили заяви про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
Згідно показань свідків, організацією підготовки необхідних документів, заяв, клопотань для початку розроблення технічної документації від вищевказаних осіб займався ОСОБА_8 .
За результатами розгляду вказаних клопотань Головним управлінням винесено накази про відмову усім громадянам у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, розташованих на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) через невідповідність місць розташування земельних ділянок вимогам чинного законодавства, проте зазначені накази заявникам не скеровано.
У зв'язку із викладеним, розробка проектів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок здійснювалась відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України на підставі «мовчазної згоди» Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області.
В подальшому, зазначені громадяни звернулись до ТОВ «ДЗК ПЛЮС», яким розроблено проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та за принципом випадковості, згідно з Порядком ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2021 № 1051, вказані 36 земельних ділянок, в порушення ч. ч. 1, 9 ст. 24, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державними кадастровими реєстраторами Головних управлінь Держгеокадастру в різних областях України, незважаючи на те що земельні ділянки, реєстрацію яких необхідно провести, знаходяться в межах земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні ДП ДГ «Таїровське», не відмовлено у державній реєстрації, а проведено її та до Державного земельного кадастру незаконно внесено відомості про зазначені земельні ділянки.
При здійсненні досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді 20.01.2022 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, який належить ОСОБА_8 та мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, який належить ОСОБА_9 .
Того ж дня, старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві з дотриманням вимог ст. 110 КПК України прийнято рішення про визнання вищевказаних мобільних телефонів речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки можуть містити відомості щодо вчинення кримінального правопорушення.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно статей 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як встановлено, ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.04.2022 ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 31.01.2022 про відмову у накладені арешту на майно у кримінальному провадженні №12021160000001157, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - скасовано.
Постановлено нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_46 погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_47 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12021160000001157, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - задоволено.
Накладено арешт з забороною розпорядження, відчуження та користування на вилучені речі в ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , 20.01.2022, а саме:
-мобільний телефон ОСОБА_8 iphone 12 pro max imei НОМЕР_1 , який поміщено до сейф пакету s2049848;
-мобільний телефон ОСОБА_9 iphone 12 pro max imei НОМЕР_2 , який поміщено до сейф пакету s2049849.
30.09.2025 першим заступником керівника Одеської обласної прокуратури винесено постанову про скасування постави про закриття кримінального провадження №12021160000001157.
02.10.2025 ухвалами слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси скасовані арешти, накладені на мобільний телефон ОСОБА_8 марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_1 та на мобільний телефон ОСОБА_9 , марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_2 . Однією з підстав для скасування арешту на майно в ухвалі зазначено прийняте рішення про закриття кримінального провадження №12021160000001157.
Проведення досудового розслідування доручено СУ ГУ НП в Одеській області та станом на 02.10.2025 кримінальне провадження №12021160000001157 досудове розслідування у кримінальному провадженні відновлено.
В обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, прокурор зазначив, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, в ході досудового розслідування встановлено причетність ОСОБА_8 до вчиненні кримінального правопорушення та те, що вилучені при проведенні обшуку мобільні телефони, що належать ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є речовими доказами, на даний час є підстави для накладення арешту на мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 та мобільний телефон марки «Iphone» 12 pro max, imei: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 .
Разом з тим, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .
Так дослідивши матеріали клопотання та додані до нього додатки апеляційний суд звертає увагу, що в клопотанні про накладення арешту на майно прокурор послався на те, що вищевказані мобільні телефони є речовими доказам у даному кримінальному провадженні.
При цьому, до поданого клопотання прокурором не надано протокол огляду вилученого майна, жодного доказу на обґрунтування відповідності тимчасово вилученого майна у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до категорії речових доказів, доказів того, що органом досудового розслідування планується проведення будь-яких слідчих (розшукових) дій з вилученими мобільними телефонами.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
У разі необхідності слідчий чи прокурор виготовляє за допомогою технічних, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується зі слідчим суддею, що з часу вилучення технічних засобів до часу розгляду даного клопотання про арешт майна минув досить тривалий проміжок часу, що об'єктивно давало органу досудового розслідування можливості провести їх детальний огляд, копіювання наявної інформації та відновлення ймовірно видаленої, тому арешт самих технічних пристроїв є недоцільним, оскільки самі по собі технічні пристрої не можуть бути речовими доказами в рамках даного кримінального провадження.
Разом з тим, в клопотанні прокурора не зазначено нових обставин, які дають підстави вважати про необхідність вжиття заходів забезпечення кримінального провадження та те, що потреби досудового розслідування в конкретному вищевказаному кримінальному провадженні на теперішній час виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про яку йдеться в клопотанні.
Враховуючи наведене, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального Закону, а доводи апеляційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.11.2025, якою відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12021160000001157 від 19.08.2021, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст ухвали буде проголошено 23.01.2026 о 09:00 годин в залі судових засідань №10 Одеського апеляційного суду.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4