18.03.26
22-ц/812/259/26
Провадження № 22-ц/812/259/26
Іменем України
18 березня 2026 року м. Миколаїв
справа № 488/698/23
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.
із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 19 жовтня 2023 року під головуванням судді Селіщевої Л.І., повне судове рішення складено цього ж дня,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позивач зазначала, що з 06 листопада 2004 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який в подальшому було розірвано 19 листопада 2009 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею та знаходиться на її утриманні.
Як вказала позивачка, відповідач участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, з часу розірвання шлюбу з дитиною не бачиться та не спілкується, фізичним і духовним розвитком не цікавиться. Навіть у примусовому порядку відповідач відмовляється сплачувати аліменти, у зв'язку з чим вона була змушена звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості за аліментами та пені за прострочення сплати аліментів. Крім того, відповідач неодноразово намагався позбавити їхнього сина права проживання в службовій квартирі шляхом подання відповідних позовів про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Також позивачка вказує, що відповідач неодноразово виганяв її та сина з квартири погрожуючи вбивством, через що вона була змушена декілька разів звертатися до правоохоронних органів, що підтверджується постановами правоохоронних органів про відмову в порушенні кримінальної справи від 25.11.2008 року і від 24.11.2009 року.
З урахуванням викладеного, позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2023 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18 березня 2025 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи рішення суд виходив з доведеності факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо сина.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апелянт зазначав, що він тривалий час має серйозні проблеми зі здоров'ям (більше 10 років інвалідність через хронічне захворювання легень), що не давало можливості йому повноцінно працювати та отримувати за це відповідний дохід. Останнім часом стан здоров'я значно погіршився, він був змушений витрачати кошти на оздоровчі процедури та медичні препарати. Крім того, він має дружину та двох малолітніх дітей,: доньку 2014 р.н. та сина 2016 р.н., що перебувають на його утриманні. Тривалий час він отримував лише пенсію 1100 грн на місяць, іншого доходу не мав. З 24 лютого 2022 року був мобілізований до Збройних Сил України та за час служби поранений і проходив реабілітацію у шпиталі. Вказує, що він ніколи не ухилявся від виконання батьківських обов'язків, тоді як позивач чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Знаючи, що він перебуває на військовій службі, позивачка подала позов про позбавлення його батьківських прав, не повідомивши суд про те, що він є професійним військовим та мобілізований. Також позивачка приховала інформацію, що він розшукував сина, оскільки вона змінила місце проживання і не повідомила про це. Зазначає, що розгляд справи мав бути зупинений з підстав перебування його на військовій службі, проте вказаних обставин судом не враховано, суд не повідомив його належним чином про розгляд справи, не надавши своєчасної можливості підтвердити це у належний спосіб. Крім того, ОСОБА_2 стверджує, що із його заробітної плати постійно відраховуються аліменти на сина у тому числі і заборгованість, яка виникла з невідомих підстав, оскільки навіть у ті періоди коли він не мав роботу у нього була пенсія у зв'язку з інвалідністю, що була єдиним доходом. А тому вважає, що заборгованість виникла не через його ухилення від сплати аліментів, а через фактичну бездіяльність державного виконавця.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мехтієва С.Н. - вказує, що твердження апелянта, що він не знав про розгляд справи спростовується висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, який міститься в матеріалах справи, з якого вбачається, що ОСОБА_2 був присутній на засіданні комісії з захисту прав дітей 02 серпня 2023 року та надав пояснення, тоді як комісія розглядала питання саме на виконання ухвали суду від 16 травня 2023 року у даній справі про надання Органом опіки та піклування відповідного висновку. На думку представника позивачки, ігнорування відповідачем судових засідань після надання пояснень Органу опіки та піклування свідчить про свідоме небажання брати участь у розгляді справи, а не про необізнаність відповідача про судове провадження. Адвокат Мехтієва С.Н. також вказує, що ОСОБА_2 не навів поважних причин пропуску строку на перегляд заочного рішення, оскільки, на її думку, первісний строк на звернення із заявою про перегляд заочного рішення був пропущений ним без поважних причин. Будучи обізнаним про спір ще з серпня 2023 року не надав жодних доказів об'єктивної неможливості дізнатися про рішення суду в ЄДРСР, доступ до якого є відкритим, а його позиція свідчить про намагання штучно поновити строки шляхом зловживання права на перегляд заочного рішення через значний проміжок часу. За вказаних обставин адвокат Мехтієва С.Н. просить відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 , та його представник - адвокат Мутьєв Д.В. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги. Відповідач наполягав, що він не ухилявся від виховання та утримання сина, і по досягненню дитиною повноліття намагається налагодити з сином стосунки, проте той не бажає з ним спілкуватись.
Представник позивачки - адвокат Мехтієва С.Н. - просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на викладені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, від них надійшла заява про розгляд справи без участі представника служби у справах дітей та про підтримання висновку Органу опіки і піклування.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини (т. 1 а.с.16).
Сторони з 06.11.2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі який був розірваний, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 19.11.2009 р. ( т. 1 а.с. 14, 15).
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17.11.2008 року у справі № 2-2717/2008 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнені аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із позивачкою та знаходиться на її утриманні.
Згідно Висновку від 30 серпня 2023 року № 3463/02.02.01-22/05/14/23 (а.с. 103-105) Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У вказаному Висновку зазначено, що з часу розірвання шлюбу сторін батько з сином не спілкується, не приймає участі у його житті. Станом на 14.06.2023 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 22 887 грн 06 коп., дитина знаходиться на утриманні матері. Відповідно до довідки, наданої Миколаївським ліцеєм №3, дитину забезпечує всім необхідним приладдям мати, батько ОСОБА_2 за роки навчання сина з педагогами навчального закладу не спілкувався, батьківські збори не відвідував, не цікавився успіхами сина. Згідно соціально-психологічного висновку Миколаївського міського центру соціальних служб Ростислав, як свою сім'ю, сприймає себе, матір, дідуся, бабусю, тітку та двоюрідного брата. Стосунки з батьком є не визначеними, оскільки дитина досить тривалий час не спілкується з ним. Між ними спостерігається відсутність психоемоційного зв'язку, оскільки ОСОБА_4 з ним не взаємодіє, не має схожих інтересів, спілкування. З боку батька не відчуває любові, захисту, підтримки. Вважає за бажане відсутність батька у своєму життєвому просторі, оскільки останній не виконує батьківські обов'язки та спогади про нього активізують негативні почуття. На засіданні комісії з питань захисту прав дітей запрошений неповнолітній ОСОБА_5 повідомив, що дійсно бажає, щоб його батька позбавили батьківський прав у зв'язку з тим, що він з раннього дитинства не приймав участі у його житті, не вітав його з днем народження, не приходив до школи, не цікавився успіхами, не телефонував. Також повідомив, що, побачивши батька на вулиці, не впізнав би, так як бачив його останній раз у трирічному віці.
Також у Висновку вказано, що до служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради з питань спілкування або врегулювання зустрічей з сином ОСОБА_2 звертався лише в 2009 році, однак питання вирішене не було у зв'язку з тим, що дитина проживала в м. Первомайську Миколаївської області.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків щодо сина, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Так, Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Між тим належних, достатніх та переконливих доказів, які б доводили остаточне й свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та наявності правових підстав для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 позивачка не надала.
У спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Оцінюючи зібрані у справі докази, колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Так, рішенням виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області як органу опіки та піклування від 13 листопада 2009 року № 758 за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 було встановлено час та місце зустрічі його із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання сина у м. Первомайську (де дитина проживала разом із матір'ю і її батьками) (т. 1 а.с. 126).
Зі змісту відповіді виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 15.11.2018 року № к-1106-18 слідує, що вони відповідають вже на повторне звернення до них ОСОБА_2 щодо встановлення місця перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повідомляють заявника, що дитина разом із матір'ю проживає у м. Миколаєві, точна адреса проживання та дані щодо місця навчання дитини невідомі (т. 1 а.с. 124).
Як слідує зі змісту відповіді Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області на заяву ОСОБА_2 про встановлення місця проживання його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявнику було повідомлено, що у телефонній розмові з матір'ю дитини - ОСОБА_1 - та повідомила, що вони проживають у м. Миколаєві та відмовилась надати точну адресу мешкання (т. 1 а.с. 125).
Крім того на підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що він намагався брати участь у вихованні сина, відповідачем до суду апеляційної інстанції була надана копія його позовної заяви до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною з реєстраційним штампом Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 липня 2021 року, вх.№ 21971, про отримання цієї позовної заяви (т. 1 а.с. 246, 247).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, який згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» від 15.12.2017 року № 3262-ІV є відкритим і загальнодоступним для користування та дає право використання судом при здійсненні судочинства опублікованих в цьому Реєстрі рішень (стаття 6), ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 серпня 2021 року у справі №490/6063/21 матеріали вищезазначеної позовної заяви ОСОБА_2 були передані на розгляд до Заводського районного суду м. Миколаєва за належною підсудністю. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2022 року у справі № 490/6063/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено частково. Усунено ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини.
Також з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 вбачається, що до цього - 01 квітня 2021 року - ОСОБА_2 вперше звертався з аналогічним позовом до Центрального районного суду м. Миколаєва, проте ухвалою цього суду від 28 травня 2021 року (справа № 490/2464/21) його позовна заява була повернута у зв'язку із невиконанням вимог ухвали про залишення позову без руху.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_4 не відповідає якнайкращим інтересам дитини, оскільки обставини ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.
Не є доказом свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків стягнення з відповідача аліментів, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення. Не доводить умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків і звернення ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та заборгованості по аліментам, який рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2024 року у справі № 488/3570/20 був задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_2 пеню в розмірі 3 408 грн. 24 коп. за період з липня 2011 року по вересень 2017 року, в іншій частині позову відмовлено. Не є свідченням цього і звернення ОСОБА_2 у січні 2022 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів та звільнення від сплати аліментів у справі № 488/214/22.
Звернення відповідача у 2010 році до суду з позовом, в якому він просив зняти ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_4 із службового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати їх місце проживання за адресою фактичного проживання у м. Первомайськ (справа № 2-478/2011), також не доводить умисного ухилення відповідача від виконання обов'язків по вихованню дитини, оскільки стосується інших правовідносин.
Щодо посилань позивачки на її звернення до правоохоронних органів у 2008 - 2009 роках з приводу перешкоджання відповідачем користування нею та сином Ростиславом квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 34-38), то надані ОСОБА_1 постанови про відмову у порушенні кримінальної справи не доводять наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав на час ухвалення судом оскаржуваного рішення.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Проте таких обставин у справі, що переглядається в апеляційному порядку, не встановлено.
Відповідно до положень ч.ч. 5, 6 ст.19 СК України висновок органу опіки та піклування не є обов'язковим для суду, такий висновок є доказом у справі, якій підлягає дослідженню і оцінці судом.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).
На переконання апеляційного суду Висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 30 серпня 2023 року № 3463/02.02.01-22/05/14/23 про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недостатньо обґрунтованим, оскільки при його складанні не було враховано рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області як органу опіки та піклування від 13 листопада 2009 року № 758 за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 про встановлення часу та місця зустрічі дитини із батьком та обставини перешкоджання з боку позивачки у реалізації вказаного рішення. Також у вказаному висновку не надано належної оцінки того факту, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Щодо висловленої ОСОБА_6 думки на засіданні комісії у справах дітей щодо позбавлення відповідача батьківських прав, то колегія суддів враховує, що саме по собі негативне ставлення дитини до батька, з огляду на конкретні встановлені обставини даної справи, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки це не відповідає найкращим інтересам дитини.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позивачкою наявності виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, в порушення частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахувавши правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24.
Також колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був належним чином, у передбачений цивільним процесуальним законодавством спосіб, повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки направлені за місцем реєстрації ОСОБА_2 копії позовних матеріалів із процесуальними документами суду та повістками-повідомленнями повернулись до суду без вручення адресату з відмітками про причину їх невручення: «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 61-64, 76-77). Докази направлення на адресу відповідача копії оскаржуваного рішення матеріали справи не містять, розписка про отримання копії рішення відповідачем або його представником відсутня, проте 18 грудня 2024 року представником відповідача була подана заява про ознайомлення із матеріалами справи, а 03 лютого 2025 року була подана заява про перегляд заочного рішення із заявою про поновлення строку на подання такої заяви.
Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року вказану заяву про перегляд оскаржуваного заочного рішення було залишено без задоволення.
Інших заяв про перегляд заочного рішення матеріали справи не містять.
За такого посилання представника позивачки на зловживання відповідачем права на перегляд заочного рішення через значний проміжок часу не заслуговують на увагу.
З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Отже апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.В.Коломієць
Судді: Т.В. Серебрякова
Н.О. Тищук
Повна постанова складена 24 березня 2026 року