Справа № 130/3991/25
Провадження №11-кп/801/336/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
25 березня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
особа до якої судом
застосовано примусові заходи
медичного характеру
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
законного представника ОСОБА_9 ,
психолога ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020130000013 від 04.01.2025 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.01.2026, якою до
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Івниця Андрушівського району Житомирської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України,
що вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.4 ст. 185 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Вирішено питання із запобіжним заходом, долею речових доказів та процесуальними витратами.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.01.2026 до ОСОБА_8 було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що дослідивши клопотання прокурора та інші матеріали кримінального провадження, враховуючи характер вчиненого діяння, ступінь його суспільної небезпечності та психічний стан особи, суд дійшов висновку, що застосування більш м'яких заходів є недостатнім, а тому застосував госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Прокурор не погодившись із ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.01.2026 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду та направити матеріали справи на новий судовий розгляду у суд першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, не оспорюючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпечного діяння, суд першої інстанції, на думку апелянта, дійшов помилкового висновку щодо застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки ухвала не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, передбаченим ст. 370 КПК України.
Зокрема, як зазначено у апеляційній скарзі, відповідно до положень ст. 513 КПК України, при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного характеру суд зобов'язаний з'ясувати, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, чи вчинене воно саме цією особою, чи перебувала вона у стані неосудності, а також чи є підстави для застосування відповідного заходу, однак, як вбачається з оскаржуваної ухвали, такі вимоги дотримані не в повному обсязі.
Крім того, апелянт звертає увагу, що відповідно до правових висновків Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №761/37225/20, кримінально-правова оцінка діяння, вчиненого у стані неосудності, має ґрунтуватися виключно на об'єктивних ознаках такого діяння, без встановлення вини особи, оскільки неосудна особа не є суб'єктом кримінального правопорушення у розумінні ч. 1 ст. 18 КК України.
Водночас, як зазначено у апеляційній скарзі, мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції містить посилання на винність особи, її умисел та мету, що, з огляду на встановлений стан неосудності, є юридично неможливим і суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Зокрема, у апеляційній скарзі підкреслюється, що суд, з одного боку, вказує на вчинення ОСОБА_8 злочину, а з іншого - визнає його дії суспільно небезпечним діянням, що свідчить про внутрішню суперечливість висновків суду та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до ст. ст. 409, 412 КПК України є підставою для скасування ухвали та призначення нового судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, позицію сторони захисту, законного представника, які поклалися на розсуд суду, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.01.2026 не відповідає.
Як встановлено у ч. 2 ст. 19 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 513 КПК України, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Так, вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру, суд першої інстанції встановив, що останній відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи не може повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто є неосудним. Водночас, попри таке встановлення, у мотивувальній частині ухвали суд дійшов висновків, притаманних обвинувальному вироку, зазначивши, що особа діяла «усвідомлюючи явну протиправність своїх дій», «умисно», «з корисливих мотивів», «маючи злочинний умисел», а також послався на «визнання вини» та підтвердження «винуватості» матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі формулювання є взаємовиключними з установленим судом станом неосудності особи, оскільки відповідно до КК України неосудна особа не є суб'єктом кримінального правопорушення, а відтак у її діях відсутня вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони.
Правову позицію щодо предмета доказування у кримінальному проваджені про застосування примусових заходів медичного характеру викладено у постанові другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.02.2020 (справа № 234/18511/18), в якій суд зазначив, що оскільки стан неосудності пов'язаний із відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, із ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.05.2021 (справа №204/8241/17). Проте, суд першої інстанції вказаних вимог кримінального та кримінального процесуального законів не дотримався.
За таких обставин встановлення умислу, мотиву, мети, а також оперування категоріями «винуватість» і «визнання вини» є юридично неможливим.
Також, із висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2023 у справі № 761/37225/20 (провадження № 51-321 кмо22) слідує, що відповідно до вимог ст. ст. 92, 93, 94 КК України та ч. З ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК України, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об'єкту посягання та об'єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим.
Однак, як убачається зі змісту ухвали, суд першої інстанції фактично вийшов за межі предмета доказування, визначеного ст. 513 КПК України, та замість встановлення факту вчинення суспільно небезпечного діяння і причетності до нього особи здійснив оцінку її дій через призму наявності вини, умислу та мотиву, що є непритаманним для проваджень цієї категорії.
Більше того, у мотивувальній частині ухвали містяться внутрішні суперечності, оскільки суд, з одного боку, зазначає, що ОСОБА_8 вчинено кримінальне правопорушення, а його винуватість доведена, тоді як з іншого - визнає його неосудним та визначає вчинене як суспільно небезпечне діяння.
Така непослідовність свідчить про відсутність належної логічної узгодженості висновків суду та неправильне розуміння правової природи інституту неосудності.
Крім того, посилання суду на визнання особою своєї вини та використання цього як одного з обґрунтувань прийнятого рішення також є безпідставним, оскільки у випадку неосудності поняття вини втрачає своє юридичне значення, а відтак не може враховуватися як доказ чи обставина, що впливає на вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції неправильно застосував положення кримінального та кримінального процесуального законодавства, не врахував правові висновки Верховного Суду та допустив істотні порушення вимог ст. 370 та ст. 513 КПК України, що призвело до ухвалення рішення, яке не може вважатися законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України такими є порушення, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З огляду на викладене, допущені судом першої інстанції порушення є істотними, оскільки вони вплинули на зміст ухваленого рішення та правильність вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 412, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 - задовольнити.
Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.01.2026, якою до ОСОБА_8 що вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.4 ст. 185 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом - скасувати.
Призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4