Справа № 761/26304/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3736/2026 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
16 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року,-
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року клопотання прокурора задоволено, продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою до 27 березня 2026 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував дані про його особу, зокрема, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із державною зрадою, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, вчиненому в умовах воєнного стану, що свідчить про істотно високий рівень суспільної небезпеки таких дій. При цьому, з урахуванням обставин кримінального провадження (вжиття заходів конспірації з метою приховування обставин вчинення кримінального правопорушення, наявність зв'язків із представниками спецслужб РФ), суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , усвідомлюючи покарання, яке може бути йому призначено у разі визнання винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою звільнити його, визначивши заставу в мінімальному розмірі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_6 вказує, що йому не було вручено копію клопотання ні до судового розгляду, ні після, чим порушено його право гарантоване Конституцією України та прописане в КПК України.
Також на думку апелянта, прокурор озвучував клопотання у стверджувальній формі, при цьому порушуючи принцип невинуватості щодо нього, створюючи упереджену думку суду.
Крім того, апелянт зазначає, що прокурор, оголошуючи клопотання, жодного разу не послався на будь-який доказ, який би підтверджував його припущення, що вказує на те, що клопотання не відповідає вимогам ст. 184 та ст. 132 КПК України. Також до клопотання не долучено доказів обґрунтованої підозри та наявності ризиків.
Окрім іншого, апелянт вказує, що прокурор не озвучував його позитивну характеристику та обставини, визначені ст. 178 КПК України, що є обов'язковим при застосуванні запобіжного заходу.
Апелянт вважає, що клопотання прокурора та рішення суду ґрунтуються виключно на припущеннях.
Апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не містить клопотання про розгляд за участю сторін, а тому апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 22025000000000720 від 16.06.2025 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що характер висунутого обвинувачення,у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із державною зрадою, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, вчиненому в умовах воєнного стану, що свідчить про істотно високий рівень суспільної небезпеки таких дій, з урахуванням обставин кримінального провадження (вжиття заходів конспірації з метою приховування обставин вчинення кримінального правопорушення, наявність зв'язків із представниками спецслужб РФ), даних про особу обвинуваченого, у своїй сукупності дає достатні підстави вважати, що з метою уникнення кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 усвідомлюючи покарання, яке може бути йому призначено у разі визнання винуватим, може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого про те, що наведені в клопотанні прокурора ризики не підтвердженні доказами, колегія суддів вважає неспроможними, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Твердження обвинуваченого про відсутність доказів обґрунтованої підозри, колегія суддів до уваги не бере, оскільки у даному кримінальному провадженні досудове розслідування завершено, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення та обвинувальний акт спрямовано до суду, і обґрунтованість висунутого щодо нього обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, та яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Щодо тверджень обвинуваченого про те, що клопотання прокурора йому не було вручено, то колегія суддів зауважує, що з оскаржуваної ухвали слідує, що сторона захисту заперечувала щодо задоволення клопотання, однак не заперечувала щодо розгляду такого клопотання, у зв'язку з тим, що воно не було вручено. Разом з тим, сторона захисту не була позбавлена права заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості ознайомлення з клопотанням, однак жодних відомостей про те, що обвинувачений та захисник просили відкласти судове засідання із цього приводу та надати їм час для ознайомлення з клопотанням і місцевим судом було відмовлено у його задоволенні, матеріали провадження не містять та стороною захисту до суду апеляційної інстанції не надано. Водночас, як слідує з наявного в Електронному судді журналу судового засідання від 29.01.2026, то ОСОБА_6 зауважень з приводу незрозумілості клопотання прокурора не висловлював та не просив відкласти судове засідання із цього приводу та надати йому час для ознайомлення з клопотанням.
Посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на фактичні обставини справи, є неспроможними, оскільки це є предметом судового розгляду суду першої інстанції та наступної їх оцінки, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про недоведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає неспроможними.
Щодо посилань обвинуваченого на необхідність визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення, не визначати обвинуваченому розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави під час дії воєнного стану у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 КК України.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, як про це просить обвинувачений має забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року, якою продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою до 27 березня 2026 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4