справа № 631/1932/24
провадження № 2/631/174/26
24 березня 2026 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Тиндика А. О.
розглянувши усно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу з єдиним унікальним № 631/1932/24 (провадження № 2/631/174/26) за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко Олександр Іванович, до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ,- «Про позбавлення батьківських прав»,
ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко О. І., звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ,- «Про позбавлення батьківських прав», в якому просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначити опікуном малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , його брата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 1 - 2).
На обґрунтування своїх позовних вимог сторона позивача зазначила, що позивач є братом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом із ним однією сім'єю за адресом: АДРЕСА_1 . Батько ОСОБА_3 - відповідач у справі ОСОБА_2 , місцезнаходження якого невідомо, а його мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Шлюб між батьком і матір'ю дитини був укладений в 2018 році. Після смерті матері з лютого 2023 року і по теперішній час відповідач фактично самоусунувся від своїх обов'язків щодо виховання сина. Не виконує своїх батьківських обов'язків, не утримує дитину, не бере участь у його розвитку, не здійснює за ним належний догляд. Веде себе по відношенню до нього дуже агресивно, вчиняє домашнє насильство, почав часто вживати та зловживати алкогольними напоями. Взагалі не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в подальшій його долі, не цікавиться успіхами в навчанні, станом здоров'я, фізичним і духовним розвитком, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікування тощо,- що негативно впливає на дитину. Також не спілкується з сином в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти, що шкодить інтересам дитини. Підтвердженням вищевказаних обставин є притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. Отже, ОСОБА_2 покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Брат знаходиться на повному утриманні позивача, що в сукупності слід розцінювати як ухилення відповідача від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення того до своїх батьківських обов'язків. За його зверненням в СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ позивач отримав повідомлення, що ними буде проведена перевірка і надано відповідний висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав та встановлення опіки.
Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 8988/24-вх від 26.12.2024 року із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/1932/24 (провадження № 2/631/765/24) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (а. с. 1, 22).
У строки та в порядку, обумовленому приписом частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів, відповідь на які отримав лише 17.03.2025 року за вхідним № 1382/25-вх та № ЕП-327/25-вх (а. с. 24, 25, 35, 36).
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 17.03.2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко О. І., до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ,- «Про позбавлення батьківських прав» прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання у справі (а. с. 37 - 41).
Під час підготовчого провадження учасниками справи вчинені такі дії.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Луценко О. І., який діє за ордером (серії АВ № 1165919), виданим 15.10.2024 року на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 28.06.2024 року, що укладений між ним та ОСОБА_1 , а також дубліката свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3513, виданого 24.06.2014 року Радою адвокатів Донецької області на підставі рішення № 10 від 28.07.2010 року, разом із позовом подано клопотання про витребування у СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його малолітнього сина: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та висновок (подання) про доцільність призначення опікуном малолітнього - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , його брата - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 19, 20, 3).
05.05.2025 року за вхідним № 2481/25-вх третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ надала Висновок органу опіки та піклування Нововодолазької селищної ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 », затверджений рішенням виконавчого комітету № 339 від 25.04.2025 року (а. с. 50, 51, 52 - 54).
Ухвалою, постановленою Нововодолазьким районним судом Харківської області 15.07.2025 року, задоволено клопотання представника позивача за ордером й витребувано від СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ висновок (подання) про доцільність призначення опікуном малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його брата - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 85 - 90).
19.08.2025 року за вхідним № 4926/25-вх третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ надала Висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Гайсинської міської ради «Про доцільність громадянина ОСОБА_1 бути опікуном та відповідність його інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а. с. 99, 100 - 102).
Під час підготовчого провадження такі процесуальні дії як: забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо,- судом не вчинялись, й відповідною ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 05.02.2026 року, підготовче провадження по справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті (а. с. 127 - 134).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час і місце цього засідання був повідомлений належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, однак звернувся до суду із клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 2976/25-вх від 28.05.2025 оку та № 4131/25-вх від 15.07.2025 року, з проханням проводити розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити (а. с. 135, 142 - 143, 73, 83).
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Луценко О. І. у судове засідання також не з'явився, про дату, час і місце засідання повідомлялася належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за їх відсутності не надав (а. с. 135, 138).
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 теж не з'явився, про дату, час і місце цього засідання був повідомлений належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, однак звернувся до суду із клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 60/25-вх від 07.01.2025 року, з проханням проводити розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить їх задовольнити. На підтвердження своєї правової позиції надав копію нотаріально посвідченої заяви (бланк серії НТР № 617151), в якій визначив, що діючи добровільно, без будь-якого примусу або впливу тяжких обставин, фізичного і морального насильства чи погроз, повністю розуміючи значення та правові наслідки своїх дій, підтверджує, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав у відношенні його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 135, 140 - 141, 26, 27).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача- СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ у судове засідання також не з'явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, натомість Начальник служби у справах дітей Синиця М., що діє в порядку самопредставництва як керівник органу, надала заяву, зареєстровану за вхідним № 2482/25-вх від 05.05.2025 року, з проханням розгляд справи провести за їх відсутності (а. с. 135, 137, 55).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача - СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ у судове засідання теж не з'явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, натомість Начальник служби у справах дітей Грабовенко О., що діє в порядку самопредставництва як керівник органу, надала заяву, зареєстровану за вхідним № 4926/25-вх від 19.08.2025 року та № ЕП-294/26-вх від 04.03.2026 року, з проханням розгляд справи провести за їх відсутності (а. с. 135, 139, 144, 93, 144).
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у всіх учасників провадження свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з'явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, покладаючись на заяви її учасників щодо проведення судового засідання за їх відсутності, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним безпосередньої їх участі під час вирішення справи по суті позовних вимог не має, суд вважає за можливе провести судове засідання та розглянути справу по суті без них.
Доходячи такого, суд зауважує, що імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, що судом визнано поважними.
Зважаючи на це, та відповідно до змісту частини 5 і пунктів 2 та 4 частини 8 статті 128, а також частини 5 статті 130 вказаного кодифікованого процесуального акту України про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а днем вручення судової повістки про виклик є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, а вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі, й, ураховуючи, що належно повідомлені учасники справи не з'явились, суд переконаний, що дійсно їх відсутність не перешкоджає проведенню розгляду справи за суттю позовних вимог.
Відтак, за наслідками судового розгляду справи по суті суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог та відповідач при їх визнанні, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно частини 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Розв'язуючи питання щодо можливості ухвалення рішення, суд ураховує припис частини 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України, яким визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні змісту вищевказаної статті суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Частинами 2 і 3 статті 155 Сімейного кодексу України унормовано, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на таке, заява відповідача про визнання ним позову про позбавлення його батьківських прав не може слугувати єдиною підставою для задоволення позову, оскільки така відмова є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко О. І., до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ,- «Про позбавлення батьківських прав» визнані відповідачем у повному обсязі, але таке їх визнання суперечить закону, а саме: частині 3 статті 155 Сімейного кодексу України, та порушує інтереси дитини, тому суд наголошує про відсутність законодавчо обґрунтованих підстав задля звільнення позивача від обов'язку доведення позову у процесуальний спосіб належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у їх сукупності.
В такому висновку суд спирається на правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийняту 10.11.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23),- де суд зазначив що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України для позбавлення батьківських прав.
Отже, в ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Згідно із свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_1 ), виданим 20 жовтня 2000 року Чемужівською сільською радою Зміївського району, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що 20.10.2000 року в Книзі записів актів громадського стану про народження зроблено відповідний актовий запис за № 30, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 7).
Відповідно до свідоцтва про народження (серії НОМЕР_2 ), виданого 13.11.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововодолазького районного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що 13.11.2014 року складено відповідний актовий запис № 152, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а. с. 10).
Наведеним доведено, що позивач та малолітня дитини, щодо якої вирішується спір, є єдиноутробними братами.
Зі свідоцтва про шлюб (серії НОМЕР_3 ), виданого 04.09.2018 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець селища міського типу Нова Водолага Харківської області, та громадянка України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка селища міського типу Нова Водолага Харківської області, 04.09.2018 року зареєстрували шлюб, про що в цей день складено відповідний запис № 44. Прізвище подружжя після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » (а. с. 8).
Відповідно до свідоцтва про смерть (серії НОМЕР_4 ), виданого 16.02.2023 року Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районні Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 45 років у місті Мерефа Харківського району Харківської області, про що 16.02.2023 року складено відповідний актовий запис № 61 (а. с. 9).
Наведеним доведено, що спільна матір позивача та малолітньої дитини, щодо якої вирішується спір, померла.
З довідки № 04-02/1339 від 05.11.2024 року про фактичне проживання не за місцем реєстрації, виданої адміністратором відділу «ЦНАП» Гайсинської міської ради Керезь Т., вбачається, що ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,- на даний час фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,- та його сім'я складається з 2 осіб, які фактично проживають без реєстрації за вищевказаною адресою: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , хоча обидва зареєстровані за адресом: АДРЕСА_2 (а. с. 12).
Із довідки № 04-02/1338 від 05.11.2024 року про фактичне проживання не за місцем реєстрації, виданої адміністратором відділу «ЦНАП» Гайсинської міської ради Керезь Т., вбачається, що відомості про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ,- внесені на підставі акта депутата Гайсинської міської ради Балан А. В. від 05.11.2024 року щодо встановлення факту фактичного проживання (а. с. 13).
Відповідно до змісту довідки, зареєстрованої за вихідним № 01-06/488 від 30.09.2024 року та виданої директором Ліцею № 7 міста Гайсин ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Мендусь Л., ОСОБА_3 є учнем 4-б класу та дійсно навчатиметься у цьому ліцеї (а. с. 14).
Наведеним доведено, що позивач та малолітня дитина, щодо якої вирішується спір, дійсно проживають однією сім'єю.
Як вбачається із довідки про доходи, що видана головним бухгалтером військової частини НОМЕР_5 Збройний Сил України ОСОБА_8 , ОСОБА_1 працевлаштований у цій частині на посаді солдат резерву та отримує заробітну плату близько 21 тисячі гривень щомісяця (а. с. 15).
Наведеним доведено, що позивач має постійний та стабільний дохід, достатній для належного утримання його самого як повнолітньої людини та його брата - малолітньої дитини, щодо якої вирішується спір.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», виданої Міністерством внутрішній справ України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець селища міського типу Нова Водолага Харківської області, станом на 16.10.2024 року на території України вважається таким, що до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває (а. с. 16).
З заяви про розшук зниклої безвісти особи від 15.11.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 написав заяву на ім'я начальника Гайсинського РУП ГУНП в Вінницької області та просив надати допомогу у встановленні місця знаходження вітчима - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата та місце останнього місцеперебування: 2023 рік; 63202, АДРЕСА_2 . Особливі обставини зникнення (вживав алкоголь, водив знайомих до дому та пив разом з ними, йому це заборонялось, тому пішов з дому). Можливі свідки - сестра ОСОБА_9 . Інших осіб, які можуть володіти інформацією щодо обставин зникнення чи іншої важливої інформації немає. При встановленні місця знаходження вітчима прошу інформувати негайно (а. с. 17).
Наведеним доведено, що у позивача, відповідача та малолітньої дитини, щодо якої вирішується спір, інших осіб першого ступеня спорідненості не має.
З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ № 339 від 25 квітня 2025 року, який зареєстрований за вхідним № 2481/25-вх від 05.05.2025 року вбачається, що Службою у справах дітей Нововодолазької селищної ради встановлено, що ОСОБА_10 є братом ОСОБА_3 . Після смерті матері ОСОБА_4 батько дитини ОСОБА_2 фактично самоусунувся від своїх обов'язків по вихованню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Під час обстеження умов проживання працівниками Служби у справах дітей Нововодолазької селищної ради разом з фахівцем із соціальної роботи КУ «ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ» Нововодолазької селищної ради обстежено умови проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 : будинок цегляний, критий шифером, вікна дерев'яні, забиті плівкою. Електропостачання підключено, газове опалення відключено за борги. В будинку брудно, речі розкидані, шпалери подекуди обдерті, чорне павутиння по кутках, бо опалювався будинок пічкою. Є меблі та побутова техніка (холодильник та мікрохвильовка в брудному стані). Запаси продуктів відсутні. Також, відповідно до інформації КУ «ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ родина ОСОБА_2 перебувала під соціальним супроводом як сім'я, що знаходилася в складних життєвих обставинах. Надання соціальних послуг було призупинено у зв'язку з невиконанням отримувачем вимог, визначених договором про надання соціальних послуг та зі зміною місця проживання дитини. ОСОБА_11 при відвідуванні фахівцями за місцем проживання був неодноразово у нетверезому стані (був присутній запах алкоголю, нечітка концентрація уваги), з фахівцями із соціальної роботи на контакт не йшов, умови договору та плану соціального супроводу не виконував. Відповідно до інформації КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_3 на «Д» обліку у сімейного лікаря та вузьких спеціалістів не знаходився. За станом здоров'я відповідає віку. Дитина замкнута, важко йде на контакт. Щеплений за віком згідно з календарем щеплень. До сімейного лікаря звертався у супроводі батька, який не завжди охайний та привітний. Дитина мешкала в незадовільних умовах для розвитку та проживання. Потреби в обстеженні хлопчика в умовах обласної лікарні або в спеціальних медичних закладах не виникало. Враховуючи інформацію Нововодолазького ліцею № 2 Нововодолазької селищної ради Харківської області Єгор навчався в закладі з 1 по 4 клас. Протягом навчання у 1 - 2-му класах класний керівник відвідував дитину за місцем проживання кілька разів на місяць через несистематичне відвідування уроків. У зв'язку з хворобою матері хлопчик періодично проживав з родичами (сестрою або тіткою), які підтримували постійний контакт з класним керівником. Підручниками та робочими зошитами був забезпечений, необхідний набір канцелярського приладдя не завжди мав, бо місце перебування дитини часто змінювалося, постійного робочого місця не було. Під час навчання в ліцеї ОСОБА_12 мав кількох друзів серед однокласників. Був дуже товариською дитиною з розвиненою фантазією. Гуртки не відвідував. Любив їздити на велосипеді. Мав середній рівень навчальних досягнень. До навчання інтересу не виявляв. Під час уроків був неорганізованим, завдання виконував частково, читав з допомогою вчителя. На зустрічі з однокласниками приходив, коли проживав з сестрою. У період навчання в 1 - 2 класах, коли ОСОБА_12 проживав з батьками, відвідування уроків було несистематичним. Батько на зв'язок виходив зрідка, навчанням сина не цікавився. Пізніше хлопчик проживав з родичами (сестрою чи рідною тіткою, 3 клас), відвідуваність начальних занять дитиною протягом цього періоду покращилася. Рекомендації щодо навчання та виховання дитини, надані класним керівником та педагогічними працівниками, батьком не виконувалися. Батько не відвідував батьківські збори, рівнем навчальних досягнень дитини не цікавився. Батько не приділяє достатньо уваги вихованню та розвитку дитини, не забезпечує всім необхідним. Питання про доцільність позбавлення батьківських прав розглядалося на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини Нововодолазької селищної ради 14 квітня 2025 року. На засідання Комісії батько не з'явився. Згідно зі статтею 165 Сімейного кодексу України громадянин ОСОБА_1 має право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, так як є особою, з якою проживає дитина. Враховуючи наведене, доцільно позбавити громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , батьківських прав по відношенню до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 50, 51, 52 - 54).
Як вбачається з висновку про доцільність громадянина ОСОБА_1 бути опікуном та відповідність його інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований за вхідним № 4926/25-вх від 19.08.2025 року, вбачається, що Виконавчий комітету Гайсинської міської ради розглянувши заяву громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 31.07.2025 року про бажання бути опікуном над неповнолітньою дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обстеживши умови проживання ОСОБА_1 (акт № 51 від 31.07.2025 року), встановив: ОСОБА_1 народився в селі Чемужівка Зміївського району Харківської області. Проживає за адресою : АДРЕСА_1 . Згідно з витягом МВС України з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» на території України станом на 04.08.2025 року є особою, стосовно якої: відомості про притягнення до кримінальної відповідальності відсутні; відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні; відомості про розшук відсутні. Висновок про стан здоров'я від 24.10.2024 року, виданий КНП «ГАЙСИНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» підтверджує те, що ОСОБА_1 за станом здоров'я може бути опікуном, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога. ОСОБА_1 , проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_5 , згідно з довідкою про доходи отримує середньомісячну оплату в розмірі 21190 гривень. Згідно з довідкою Гайсинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області від 10.06.2025 року № 86-28.7-53, реєстрація шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_13 призначена на 30 серпня 2025 року. ОСОБА_1 проживає в будинку за адресою АДРЕСА_1 . Умови проживання добрі, у будинку наявні необхідні меблі та побутова техніка, для дитини облаштована кімната для повноцінного проживання та розвитку. За адресою: АДРЕСА_1 ,- зареєстровані та до складу сім?ї входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 - майбутня теща, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_11 - майбутня дружина. Проживає без реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - рідний брат. Згідно з довідкою від 30.09.2024 року № 01-06/488, ОСОБА_3 навчається в ліцеї № 7 міста Гайсин Гайсинської міської ради. ОСОБА_14 надала заяву про згоду на надання опіки над неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_13 також надала заяву про згоду на надання опіки над неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Громадянин ОСОБА_1 прийняв неповнолітнього брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в свою родину для спільного проживання і виховання, гарантує забезпечити дитину всім необхідним для його фізичного та психологічного розвитку, ознайомлений з обов'язками опікуна, розуміє вимоги законодавства, які пов'язані з піклуванням, відчуває себе психологічно готовим забезпечити умови для повноцінного виховання дитини. Отже, орган опіки та піклування Гайсинської міської ради вважає доцільним призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном над неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 99, 100 - 102).
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Аналогічна правова позиція викладена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 17.07.2019 року у справі № 626/2621/18 (провадження № 61 - 10128св19) та від 18.09.2019 року у справі № 626/2490/18 (провадження № 61 - 12625св19), який зазначив на необхідність застосування докритрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Отже, наведені письмові докази не містять явних суперечностей та очевидних ознак підробки, відповідають критеріям належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв'язку у їх сукупності, враховуються судом у їх повному обсязі.
Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року, Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями) та Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями).
Відповідно до змісту частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Положеннями частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України обумовлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З приписів статей 51 та 52 Основного Закону нашої Держави, пункту 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 6, 8 та 11 - 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також право на сімейне виховання та збереження сімейних зв'язків.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно із частинами 1 і 2 статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами 1 і 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятою 20.11.1989 року та ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 цієї Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до змісту статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22.11.2023 року в справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 19.02.2024 року в справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23) та від 21.02.2024 року в справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23).
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 1 статті 8 наведеного Закону також передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Як чітко обумовлено у частині 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Крім того, у своєму рішенні у справі «Ілля Ляпін проти Росії», ухваленому 30.06.2020 року (заява № 70879/11) Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень частини 1 статті 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Серед батьківських обов'язків чинне законодавство України відокремлює обов'язки з виховання дитини, піклування про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, а також поважати дитину (частини 1 - 4 статті 150 Сімейного кодексу України).
Частиною 5 цієї ж статті визначено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
З огляду на положення частини 3 статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
У свою чергу, положення частини 4 зазначеної статті передбачають, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тотожне за своїм юридичним змістом роз'яснення міститься також у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".
Тлумачення пункту 2 частини 1 вище наведеної статті 164 сімейного кодифікованого акту України дозволяє зробити висновок про те, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
На цьому неодноразово наголошував й Верховний Суд, звертаючи увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Такий захід застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Зокрема, такі висновки викладено в його постановах, прийнятих 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц, 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, 26.04.2023 року у справі № 931/709/21 та 26.12.2024 року у справі № 561/474/24.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини, прийняте 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до свого малолітнього сина та нехтування ними, свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності.
Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
При цьому, зі змісту частин 2 і 4 статті 2 цього ж кодексу вбачається, що сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, й не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.
Разом з цим, вирішуючи спірні правовідносини, суд з огляду на вищенаведене вважає позивача як рідного брата дитини, щодо якої вирішується спір, повноважною особою на звернення з цим позовом до суду щодо позбавлення батьківських прав відповідача через те, що сама в його сім'ї проживає малолітній ОСОБА_3 .
Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач повністю опікується дитиною, його вихованням, навчанням та здоров'ям, що, у свою чергу, свідчить про наявність турботи з його боку та відсутність такої з боку батька дитини, якого зовсім не турбує фізичне й моральне здоров'я малолітнього сина, а також не інтересує його розвиток.
Наведене узгоджується із змістом норми права, викладеної в частинах 4 і 5 статті 167 Сімейного кодексу України, де законодавець зафіксовує, що якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.
Також суд зауважує, що базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, Європейський суд з прав людини у пунктах 54 і 58 свого рішення, ухваленого 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04), висловився, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, дотримуючись якої, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, що за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
Окрім цього, у рішенні, ухваленому 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:
1)по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
2)по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
При цьому рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене повністю узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові, прийнятій 17.10.2018 року у справі з єдиним унікальним № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), та Верховним Судом у постановах, прийнятих22.11.2023 року у справі з єдиним унікальним № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), 19.02.2024 року в справі з єдиним унікальним № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23) та 21.02.2024 року в справі з єдиним унікальним № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23).
За загальним правилом, обумовленим приписом статті 19 Сімейного кодексу України та статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов'язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв'язання спору.
Отже, частинами 4 та 5 вищевказаної статті процесуального кодифікованого закону України унормовано, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , затвердженим рішенням Виконавчого комітету НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ № 339 від 25 квітня 2025 року, органом опіки та піклування визнано доцільним позбавити батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , батьківських прав по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 50, 51, 52 - 54).
Вказаний висновок суд вважає достатньо обґрунтованими, оскільки фаховими спеціалістами вивченні умови проживання батька, який не забезпечив усе необхідне для дитини, не враховував інтереси хлопчика, а також ними проаналізовані поведінка відповідача та його загальне ставлення до ситуації, в якій він та його малолітній син опинились.
Отже, доводи позовної заяви про відсутність у відповідача бажання приймати участь у вихованні дитини, дбати про його розвиток, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Суд враховує, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом під час розгляду справи по суті позовних вимог достовірно встановлений і підтверджений наданими письмовими доказами той факт, що відповідач дійсно на теперішній час фактично самоусунулася від виконання батьківських обов'язків по відношення до свого малолітнього сина, за відсутності будь-яких об'єктивних та доведених у процесуальний спосіб перешкод, не бере участі у його вихованні, розвитку, утриманні та навчанні, не інтересується його успіхами та здоров'ям, не турбується про фізичний та духовний розвиток хлопчика, про його харчування, лікування та освіту, не надає належної матеріальної допомоги та моральної підтримки, не бажає приділяти йому батьківську турботу і увагу, долею дитини не цікавиться, а, відтак, свідомо ухиляється від виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і нехтує своїми батьківськими обов'язками, що з огляду на наведені вище норми права є наслідком винної поведінки відповідача та підставою для позбавлення його батьківських прав.
Доказів зворотного суду не надано та в судовому засіданні не встановлено.
Доходячи таких висновків та при оцінці обставин справи, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, що включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для ухвалення рішення.
Крім того, суд вважає, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування вирішує лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батька до дитини, й переконаний, що змінити його поведінку у кращу сторону вже неможливо.
Отже, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню, врахувавши доведеність вини та свідомої поведінки відповідача щодо ухилення від участі у вихованні свого сина, умисне і безпідставне нехтування ним своїми обов'язками батька, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення цього позову шляхом позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Одночасно із цим, суд звертає увагу на зміст частин 1 та 4 статті 169 Сімейного кодексу України, якими передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. А отже, відповідач не позбавлений права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни його поведінки по відношенню до сина.
Натомість, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначені положеннями статті 166 Сімейного кодексу України, а саме: особа, яка позбавляється батьківських прав, втрачає всі права, засновані на спорідненні з дитиною, - окрім обов'язку щодо утримання дитини (частина 2 статті 166 Сімейного кодексу України).
Одночасно із цим, статтею 243 цього ж кодексу унормовано, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Аналогічна за своїм правовим навантаженням норма міститься й у статті 58 Цивільного кодексу України, яка також обумовлює, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Також частиною 1 статті 55 цивільного кодифікованого закону визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Як визначає чинне цивільне законодавство у частинах 3 та 4 статті 60 матеріального кодифікованого закону суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Разом із цим, зі змісту статті 63 Цивільного кодексу України вбачається, що опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Аналогічний припис закону сформований і у статті 244 Сімейного кодексу України. Так, опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, зазначені в статті 212 цього Кодексу.
Отже, у відповідності до викладеного опікуни призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна, за умови, як вказано у частині 1 статті 212 Сімейного кодексу України, такі особи:
1) не обмежені у дієздатності;
2) не визнані недієздатними;
3) не позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
4) не були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
5) не мають психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин, наявність яких встановлено на підставах, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
6) не зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
8) не мають захворювання, розлади або стани, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, які встановлені за результатами медичного огляду, проведеного у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
9) не є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
10) не були засуджені за злочини проти основ національної безпеки України, кримінальні правопорушення проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також за злочини, передбачені статтями 164, 166, 167, 169, 181, 187 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших кримінальних правопорушень;
11) за станом здоров'я не потребують постійного стороннього догляду;
12) не є особами без громадянства;
13) не перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3 - 6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем;
14) не вчинили домашнє насильство, насильство за ознакою статі та до них не було застосовано адміністративне стягнення за його вчинення;
15) не є громадянами держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції;
16) не перебувають у шлюбі з громадянином держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції.
Крім того, не можуть бути усиновлювачами, а тому й опікунами та піклувальниками, і інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
Разом із наведеним, частина 1 статті 60 Цивільного кодексу України унормовує, що саме орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами 1 та 2 статті 60 цього Кодексу, тобто встановлення опіки над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування, а також встановлення піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Зазначене питання вирішується згідно із положеннями Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26.05.1999 року.
Так, у відповідності до підпунктів 1.1., 1.2. та 2.1. вказаних Правил опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка установлюється над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років і залишились без піклування батьків, а також над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок психічних захворювань.
Також згідно з абзацом 3 підпункту 2.2. тих же Правил опіки та піклування опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки, зокрема, судом позбавлені батьківських прав.
При цьому, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (підпункт 1.3. Правил опіки та піклування).
Отже, наведене свідчить про те, що за загальним правилом, навіть через позбавлення особи батьківських прав, питання щодо призначення опікуна неповнолітній дитині, яка залишається без батьківського піклування, вирішує державний орган, визначений чинним законодавством (державні адміністрації та виконавчі комітети рад), а не суд.
Разом з цим, як унормовує підпункт 3.1. вищезазначених Правил для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається родичам дитини незалежно від місця їх проживання.
Натомість, підпункт 3.3. зазначеного нормативно-правового акту вимагає наявності визначеного переліку документів, за наявності яких органи опіки і піклування можуть призначити опікуна. Це:
?особиста заява громадянина (громадян);
?копія свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік;
?копія рішення суду про визнання особи недієздатною;
?акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна;
?довідки про стан здоров'я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника);
?довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов'язків про опіку;
?акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки;
?довідка лікувальної установи про відсутність в сім'ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки.
Відтак, за правилом, визначеним чинним сімейним законодавством, суд робить такий висновок:
1)опіка над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, за виключенням призначення опікуна недієздатній особі;
2)при вирішенні питання про призначення опікуна враховується бажання підопічного (дитини);
3)при призначенні опікуна враховується декілька показників особи, за наявності чи відсутності яких вирішується питання щодо спроможності особи, яка претендує бути опікуном, виконувати такі функції, зокрема: особисті якості особи, здатність до виховання дитини, ставлення до неї, фізична можливість особи виконувати обов'язки опікуна, бути повністю дієздатним, не позбавленим батьківських прав, не бути усиновлювачем відносно якого скасовано усиновлення чи визнано недійсним, бути психічно здоровим, не вживати психоактивні речовини, не зловживати спиртними напоями, не вживати наркотичні засоби, мати постійне місце проживання та постійних дохід, не хворіти на певні хвороби, визначені чинним законодавством, бути громадянином України, без судимостей, не перебувати у шлюбі з особами, перелік яких визначений чинним законодавством, не бути особою, яка має статус домашнього насильника тощо.
Але у будь-якому випадку, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства у їх сукупності, при вирішенні питання про призначення опікуна необхідним є подання органу опіки та піклування щодо призначення особі, що позбавляється батьківського піклування, опікуна.
До такого висновку також доходить й Верховний Суд у своїх постановах, прийнятих Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду 07 квітня 2022 року у справі з єдиним унікальним № 712/10043/20 (провадження № 61-21311 св 21) та Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду 26 червня 2024 року у справі з єдиним унікальним №742/887/23 (провадження № 61-3316св24).
Також, із змісту правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанов Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 20 травня 2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18) та Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 24 липня 2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24),- дійсно вбачається, що обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Разом з цим, згідно з приписом частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З цих підстав враховує висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові, прийнятій 08 січня 2024 року Третьою судовою палатою Касаційного цивільного суду в межах справи з єдиним унікальним № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23), про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Аналізуючи з цього аспекту матеріали справи, суд зауважує, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, а також сторона позивача подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення позивача опікуном малолітньої особи, щодо якої вирішується спір, не надавали.
Відомостей про те, що таке подання складалось відповідним органом опіки та піклування, суду не заявлено.
Наявні в матеріалах висновок щодо доцільність громадянина ОСОБА_1 бути опікуном та відповідність його інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який складений Виконавчим комітетом ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, з огляду на вище викладену сталу практику Верховного суду та імперативний припис цивільного та сімейного кодифікованого законодавства таким падання не є.
Крім того, механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначає Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року (зі змінами та доповненнями).
Так, пунктами 3 та 42 цього Порядку передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі утворення), селищних, сільських рад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування тощо. Зокрема, опіка, піклування над дитиною встановлюється рішенням районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, висновку про доцільність (недоцільність) встановлення опіки, піклування та відповідність такої опіки, піклування інтересам дитини, складеного службою у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини.
Суд вважає за необхідне зазначити, що через наведену норму лише висновку про доцільність встановлення опіки та відповідність такої опіки інтересам дитини недостатньо, так як вказаний Порядок вимагає наявність документів, зазначених у його пункті 40, яких суду не надано, що свідчить про невідповідність об'єму наявних у справі доказів вимогам чинного законодавства України задля прийняття ним позитивного рішення в цій частині позовних вимог.
Клопотань щодо їх витребування у певних осіб через неможливість добровільно отримати медичні висновки про стан здоров'я дитини, даних щодо відносин братів між собою, яке ставлення до питання опіки у сестри та тітка, які зазначені у Висновку органу опіки та піклування НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, однак щодо яких відсутні відомості у позовній заяві, а також інших вкрай необхідних документів тощо справа не містить.
Письмової згоди дитини на призначення позивача опікуном до матеріалів справи не долучено.
Також, суд формулює свій висновок про недостатність документів, які вимагає чинне законодавство задля формування позитивного висновку з питань призначення позивача опікуном дитини, ще й через те, що орган опіки та піклування ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ не аналізує наявність чи відсутність відповідних письмових документів щодо:
- характеристики особистих якостей позивача як з місця його реєстрації, так і з місця служби;
- відсутність судових рішень щодо визнання його обмежено дієздатним, позбавленим батьківських прав, домашнім насильником, усиновлювачем;
- він не є особою, яка зловживає спиртними напоями, вживає психоактивні речовини та наркотичні засоби, так як обумовлена у висновку наявність довідки про непербування позивача на диспансерному обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра за місцем мешкання без реєстрації, не надає достовірної відповіді на ці питання;
- а також, що особа, з якою позивач укладатиме шлюб, не є такою, що перелічена у пунктах 3 - 6, 8 і 10 частини 1 статті 212 Сімейного кодексу України.
Крім того, згідно з довідкою про дохід позивача, він є військовослужбовцем відповідної військової частини. Оскільки зараз на території України введений воєнний стан, у позивача наявний обов'язок, обумовлений статтею 65 Конституції України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Тому стороною позивача у належний та процесуальний спосіб не доведено, чи зможе він згідно з приписами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» належним чином виконувати покладені на нього статтею 67 Цивільного кодексу України обов'язки опікуна, чи можливо сумісництво виконання таких обов'язків із обов'язком військовослужбовця, а, якщо особа отримає відстрочку від військової служби через встановлену опіку над малолітнім рідним братом, за який рахунок вони будуть жити.
Тому, як визначає чинне законодавство, на сьогоднішній день відповісти на викладені питання у їх сукупності в повій міри може лише орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном дитини, позбавленої батьківського піклування, з якою той перебуває у родинних відносинах другого ступеню споріднення задля уникнення можливих зловживань в цьому напрямку.
Усі наведені вище обставини є суттєвими та впливають на законність та обґрунтованість рішення, а тому за таких умов підстав призначати позивача або будь-яку іншу особи в якості опікуна у суду не має.
Разом із цим, статтею 62 Цивільного кодексу України унормовано, що опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Аналогічне правило викладене у підпункті 2.4. Правил опіки та піклування, тобто, що опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування.
Отже, такою датою у цьому випадку для ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ буде дата набрання рішенням суду про позбавлення відповідача батьківських прав законної сили.
Ухвалюючи рішення в цій частині позовних вимог, суд зважає на те, що статтею 129 Основного Закону нашої Держави визначені основні засади судочинства, однією з яких, з огляду на зміст пункту 3 частини 2 вказаної норми права, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості.
Аналогічні за своїм правовим змістом норми містяться й у частинах 1 і 3 статті 12, а також частині 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
При цьому, у відповідності до змісту частини 6 статті 81 наведеного вище процесуального кодифікованого закону, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, нормативно закріплений принцип змагальності сторін полягає у прояві змагальної ініціативи та активних дій усіх осіб, які беруть участь у справі. Саме цей принцип забезпечує повноту дослідження судом обставин кожної судової справи.
Також, з огляду на зміст частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Тобто, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, прямо передбачених законом.
Крім того, як обумовлено пунктом 2 частини 1 статті 43 та частиною 1 статті 49 цивільного процесуального кодифікованого закону України учасники справи, зокрема, сторони у цивільній справі, користуються рівними процесуальними правами щодо подання доказів, участі у їх дослідженні та у доведеності перед судом їх переконливості.
Вони зобов'язані самостійно визначити коло фактів, на які слід посилатись як на підставу своїх вимог чи заперечень, а також доказів, що містять інформацію про предмет доказування у справі, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).
Проте, як роз'яснює частина 2 статті 78 вказаного кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Одночасно із цим, виходячи з засад змагальності сторін у справі, свободи у наданні ними своїх доказів та у доведеності їх переконливості перед судом, ураховуючи усе вищенаведене, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу в справі окремо, і їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд вважає, що стороною позивача не доведені у процесуальний спосіб обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які б надавали суду можливість призначити його опікуном малолітнього брата, а наданих ними доказів не достатньо для задоволення позову повністю. Тому за досліджених обставин суд доходить обґрунтованого висновку про можливість позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та необхідності відмовити у задоволенні позову в частині призначення опікуном малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , його брата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Беручі до уваги викладене та у відповідності до вимог частини 6 статті 164 Сімейного кодексу України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили слід надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко О. І., до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ,- «Про позбавлення батьківських прав», суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
На підставі приписів частини 1 та абзацу 2 підпункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся в суд у 2024 році, і його позов містить 2 вимоги немайнового характеру.
Положення абзацу 2 частини 3 статті 6 цього ж закону передбачають, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Аналогічне за своїм правовим змістом роз'яснення наведене й Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 12 та 13 його Постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (зі змінами та доповненнями), яке є обов'язковим для застосуванням судом до тих пір, поки не буде змінене або спростоване сучасною практикою Верховного Суду, а саме: якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо за кожну із таких вимог (або загальною сумою).
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 3028,00 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинен сплатити судовий збір у сумі 2422,40 гривень, виходячи з розрахунку: 3028,00 гривень х 0,4 х 2 = 2422,40 гривень.
На виконання вимог частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко О. І., додав документи, що підтверджують сплату судового збору в розмірі 2422,40 гривень (а. с. 4, 23, 31, 33).
Таким чином, оскільки ухвалюючи рішення, суд задовольнив одну з двох вимог позивача немайнового характеру , то з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в сумі 1211,20 гривень, з розрахунку: 2422,40 гривень / 2 = 1211,20 гривень.
Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).
На підставі викладеного, керуючись статтями 51, 55, 124, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Конвенцією про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованою Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року; Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненою 04.11.1950 року в Римі і ратифікованою Законом Україною № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 2, статті 121, 122, 125, 150, 155, 164, 165, 166, 180 - 183, 191, 212, 243 і 244 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями); статтями 55, 58, 60, 62, 63 і 67 Цивільного кодексу України№ 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); Правилами опіки та піклування, затвердженими Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26.05.1999 року; Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року (зі змінами та доповненнями); статтею 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 3, 4 і 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями); статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», постановами Верховного Суду, прийнятими Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду 07 квітня 2022 року у справі з єдиним унікальним № 712/10043/20 (провадження № 61-21311 св 21), Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду 26 червня 2024 року у справі з єдиним унікальним №742/887/23 (провадження № 61-3316св24) і 20 травня 2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), Третьою судовою палатою Касаційного цивільного суду, прийнятою 24 липня 2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 727/597/24 (провадження № 61-6720св24) і 08 січня 2024 року в межах справи з єдиним унікальним № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23), а також статтями 1 - 5, 7, 9 - 14, 17 - 19, 23, 42, 48, 76 - 81, 82, 89, 133, 141, 144, 206, 211, 214, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, частинами 4, 5, 7 статті 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),
Позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко Олександр Іванович, до ОСОБА_2 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ,- «Про позбавлення батьківських прав»задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Луценко Олександр Іванович, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
В порядку виконання рішення, що набрало законної сили, надіслати його копію органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_6 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_7 ).
Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_8 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_9 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГАЙСИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, місцезнаходження (адреса: площа Миру, будинок № 3, місто Гайсин Вінницької області, 23700), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (44117455);
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, місцезнаходження (адреса: вулиця Донця Григорія, будинок № 14, селище Нова Водолага, Харківського району Харківська область, 63202), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42126819.
Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко