Справа № 183/8491/25
№ 2/183/5199/25
06 березня 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д. І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Роговської А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» про визнання дій протиправними, відшкодування завданої моральної шкоди, -
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» про визнання дій протиправними, відшкодування завданої моральної шкоди.
1.Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що він є інвалідом 2 групи, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
У відповідності до законодавства, він має право на пільговий безкоштовний проїзд транспортом загального користування приміського сполучення.
26.06.2025 р. приблизно об 11 годині 50 хвилин він знаходився на автобусній зупинці «Хлібзавод» з метою доїхати до кінцевої зупинки «Автовокзал», причиною тому було вкрай погане самопочуття, у нього сильно боліли ноги, він не міг далі пересуватися.
В цей час на зупинці для висадки пасажирів зупинився автобус моделі ТАТА державний номер НОМЕР_1 , маршрут № 205, що рухався у напрямку Дніпро-Самар.
ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що він зайшов в автобус, пред'явив водію посвідчення інваліда 2 групи, на що водій в брутальній формі став вимагати від нього, щоб він «вимітався» з салону на вулицю, на заперечення не реагував та поводився по хамські.
Розуміючи, що конфлікт може набути вкрай тяжких наслідків, він покинув салон автобусу, зробив фіксацію державного номерного знаку автобусу, після чого, пересилюючи фізичні страждання, пов'язані з захворюванням ніг, вимушений був пішки добиратися до свого помешкання.
Водій автобуса грубо проігнорував вимоги ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.1994 № 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354», якими гарантоване його право на безоплатний проїзд у пасажирському транспорті.
26.06.2025 р. він звернувся з письмовою заявою до генерального директора Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» про вжиття заходів дисциплінарного впливу на водія, а також вжиття заходів на недопущення порушення прав пасажирів інвалідів на безоплатний проїзд в автобусах міського та приміського сполучення, які обслуговує зазначене підприємство.
У відповіді на його заяву генеральним директором Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» було визнано факт протиправної поведінки водія пасажирського автобусу державний номер НОМЕР_1 , маршрут № 205, що рухався у напрямку Дніпро-Самар, але до дисциплінарної відповідальності водія не було притягнуто.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав, як інваліда 2 групи, моральну шкоду оцінює у 20 000,00 грн.
У зв'язку з наведеним, у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд:
-визнати протиправними дії Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство», які виразилися у відмові йому, ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи, на безоплатний проїзд на пасажирському транспорті загального користування на приміському маршруті;
-стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» на його, ОСОБА_1 користь на відшкодування завданої моральної шкоди 20 000,00 грн.
2.Стислий виклад позиції та заперечень відповідача.
13 вересня 2025 року представник відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, у якому вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що у відповідності до ч.2 ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особи з інвалідністю, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю першої групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю або дитину з інвалідністю), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.
З огляду на те, що інцидент між позивачем та водієм пасажирського автобусу маршруту № 205, що рухався у напрямку Дніпро-Самар, державний номер НОМЕР_1 стався 26.06.2025 р., тобто, у період, що не підпадає під дію ч.2 ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач повинен був оплатити повну вартість проїзду.
3. Рух справи та процесуальні дії у справі.
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» про визнання дій протиправними, відшкодування завданої моральної шкоди.
Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження.
4.Судовий розгляд
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі, посилався на підстави та обставини звернення до суду, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити вимоги. Уточнив, що подія відбулася 26.06.2025 р. приблизно об 11 годині 50 хвилин на автобусній зупинці «Хлібзавод» по вул. Гідності (колишня вул.. Сучкова) м. Самар Дніпропетровської області.
Представник відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» в судовому засіданні підтвердив факт того, що 26.06.2025 водій пасажирського автобусу державний номер НОМЕР_1 , приміський маршрут № 205, що рухався у напрямку Дніпро-Самар, не допустив ОСОБА_1 , який є інвалідом 2 групи в салон автобусу. Позовні вимоги не визнав, посилаючись на те. що позивач не має права на безоплатний проїзд, у зв'язку з чим, відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди.
5.Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2018 року між Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Організатор) та автомобільним перевізником Товариством з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» (Перевізник) укладено Договір № 026 про організацію перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Дніпропетровської області (внутрішньообласні маршрути), відповідно до якого Організатор надає Перевізнику право на перевезення пасажирів на приміських внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування, у тому числі за маршрутом № 205 (м. Новомосковськ, АС-1 - м. Дніпро, АС «АС Лівий берег»).
Згідно п. 2.3.8 зазначеного вище Договору, Перевізник здійснює безкоштовне перевезення пільгових категорій громадян з правом отримувати компенсацію витрат відповідно до чинного законодавства.
Згідно Додаткової угоди № 4 до Договору про організацію перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Дніпропетровської області (внутрішньообласні маршрути)від 22.10.2018 року № 026, дію договору продовжено до 21.10.2026 р.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Новомосковськ Дніпропетровської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України.
Згідно Пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серія НОМЕР_3 , виданого 04.02,2020 Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 є пенсіонером, вид пенсії: 2 група, інвалідність армії, МВС, термін дії - довічно.
У відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено наступні обставини, а саме, що 26.06.2025 р. приблизно об 11 годині 50 хвилин позивач ОСОБА_1 перебував на автобусній зупинці «Хлібзавод» по вул. Гідності (колишня вул. Сучкова) м. Самар Дніпропетровської області та водій автобусу Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство», державний номер НОМЕР_1 , маршруту № 205, що рухався у напрямку Дніпро-Самар не надав можливості проїзду в зазначеному автобусі позивачу ОСОБА_1 .
Зазначені обставини визнані учасниками справи, а тому, вони не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Крім того, встановлено, що 26.06.2025 р. ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до генерального директора Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» про вжиття заходів дисциплінарного впливу на водія, а також вжиття заходів на недопущення порушення прав пасажирів інвалідів на безоплатний проїзд в автобусах міського та приміського сполучення, які обслуговує зазначене підприємство.
У відповіді від 28.07.2025 № 255 генеральним директором Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» було визнано факт протиправної поведінки водія пасажирського автобусу державний номер НОМЕР_1 , маршрут № 205, що рухався у напрямку Дніпро-Самар, з посиланням на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 354 від 17.05.1993 «Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування», заявник має право на безкоштовний проїзд при наявності відповідно посвідчення. З водієм, який працював 28.06.2025 на приміському маршруті загального користування № 205 «м.Самар - м.Дніпро» проведено додатковий інструктаж щодо дотримання правил перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах, стосовно персональної відповідальності за відмову в перевезенні громадян пільгової категорії, тактичного та чемного відношення до пасажирів та недопущення конфліктних ситуацій.
6.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
6.1 Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
6.2 Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:
-автобусний маршрут - шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами з визначеними місцями на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;
-автобусний маршрут міський - автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту;
-автобусний маршрут приміський - автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого не перевищує 50 км;
-автобусний маршрут міжміський - автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км;
-автобусний маршрут міжнародний - автобусний маршрут, який перетинає державний кордон України;
-автобусний маршрут загального користування - автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення;
Згідно до статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
6.3 Статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт".
Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.
Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним та міським електричним транспортом.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. № 354, введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах, установлено, що право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.1994 № 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354», поширено чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. № 354 (354-93-п) "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" на осіб з інвалідністю.
6.4 У відповідності до ст. 23 ЦК України,
1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
3. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
6.5 Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно до вимог ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
7.Висновки суду.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи та у відповідності до вимог ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.1994 № 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354» має право на безоплатний проїзд на міському пасажирському транспорті загального користування та приміських маршрутах та відмова водія Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» у наданні безоплатного проїзду позивачу на приміському маршруті є протиправною.
У зв'язку з наведеним, вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство», які виразилися у відмові ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи, на безоплатний проїзд на пасажирському транспорті загального користування на приміському маршруті обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Як зазначалося вище, позивачем заявлено вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Суд приходить до висновку, що діями відповідача позивачу ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього - а саме, відмові йому, як інваліду 2 групи на безоплатний проїзд на пасажирському транспорті загального користування на приміському маршруті, право на який встановлено законодавством України.
Суд приходить до висновку, що відмова відповідача у безоплатному проїзді ОСОБА_1 вимагало від останнього додаткових зусиль по організації свого життя, переміщення по місту, що за наявності інвалідності спричиняло йому додаткові труднощі та незручності.
У той же час, з урахуванням обставин справи, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд приходить до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди належить встановити у розмірі 1 500,00 грн., у зв'язку з чим, позовні вимоги у зазначеній частині підлягають частковому задоволенню.
Як зазначалося вище, згідно до вимог ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Оскільки неправомірні дії допущені водієм Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство», який перебував у трудових відносинах з підприємством, моральну шкоду повинно відшкодувати Товариство з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство».
4.Судові витрати
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач, як інвалід 2 групи був звільнений від сплати судового збору за подання зазначеного позову.
У зв'язку з наведеним, судові витрати на користь держави підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» про визнання дій протиправними, відшкодування завданої моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство», які виразилися у відмові ОСОБА_1 , як інваліду 2 групи, на безоплатний проїзд на пасажирському транспорті загального користування на приміському маршруті 26 червня 2025 року.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 1 500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.).
В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство» на користь держави судові витрати у розмірі 2 433,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Новомосковське автотранспортне підприємство», ЄДРПОУ 03113450, місцезнаходження за адресою:Дніпропетровськ область, м. Самар, вул. Північна, 2.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення проголошено 06 березня 2026 року.
Суддя Д.І. Городецький