Дата документу 11.03.2026 Справа № 331/5638/24
Єдиний унікальний № 331/5638/24 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.
Провадження № 22-ц/807/619/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
11 березня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Камаловій В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фоменка Сергія Івановича, на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав,
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона та ОСОБА_1 з 26.06.2011 перебували у зареєстрованому шлюбі. Сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014 у справі № 331/6306/14-ц шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу син проживає з нею.
Відповідач участі у вихованні сина не приймає, протягом тривалого часу не відвідує їх, фактично самоусунувся від виховання та спілкування з сином. Дитина є інвалідом дитинства, має відхилення в розвитку, у зв'язку з чим потребує підвищеної уваги, лікування та реабілітації. Однак не отримує цього від батька, хоча вона не чинить ніяких перешкод.
Відповідач також не надає матеріальну допомогу, у зв'язку з чим вона була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання сина. Рішення суду відповідач не виконував і станом на кінець лютого 2024 року заборгованість по аліментам складала 65 191,84 грн., яка була сплачена одноразово і станом на теперішній час заборгованість по аліментам відсутня.
З відкритих джерел їй стало відомо, що ОСОБА_1 засуджено Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 121 КК України до 8 років позбавлення волі. Між тим, хвора дитина потребує соціальної реабілітації, яку можливо забезпечити у спеціальних закладах за кордоном. Але за відсутності контакту з колишнім чоловіком, вона не має можливості отримати дозволу на виїзд за межі країни. Окрім того, вона уклала новий шлюб з ОСОБА_4 , від якого мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Чоловік добре ставиться до сина від першого шлюбу, мешкають вони усі разом в квартирі, яка їй належить. Сину створено належні умови для розвитку. За таких обставин, вона вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути судові витрати.
Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фоменка С.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не встановлено достатніх підстав для прийняття рішення щодо позбавлення відповідача батьківських прав і наявність обставин, на які посилається позивач, у цій справі не доведено.
Зокрема:
- під час розгляду справи ОСОБА_1 повідомив, що вчиняв відповідні дії, спрямовані на участь у житті сина ОСОБА_6 , цікавився його життям, але невідвідування житла де проживає син, було вчинено з об'єктивних причин, а саме небажанням ОСОБА_1 бути "перешкодою" у новій сім'ї його колишньої дружини, тобто позивача. Спілкування з сином відбувалося в ті дні, коли батьки відповідача брали до себе онука; сина він любить, заперечує проти позбавлення батьківських прав;
- покладений в основу рішення суду першої інстанції Висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, як органу опіки та піклування № 3411/01-19/20.02-3016 від 04.12.2025 про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 , є неналежно обґрунтованим, зробленим без наведення достатніх доказів ухилення відповідача від батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків. Фактично такий висновок перелічує матеріали справи, взагалі не надано об'єктивної оцінки письмових пояснень відповідача стосовно спірного питання, не вмотивовано чому саме органом опіки та піклування відкинуті аргументи відповідача, а надано перевага аргументам позивача. Зазначений висновок сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав. Про це було зазначено представником відповідача, але суд належної уваги на таку позицію сторони відповідача не звернув, а навпаки - в оскаржуваному рішенні посилається на Висновок як на одну із підстав задоволення позовних вимог;
- суд, приймаючи рішення про задоволення позову, посилається на покази певних громадян, які були допитані у якості свідків, при цьому, сторона відповідача зазначає, що суд належної, об'єктивної оцінки таким показам не надав. Зазначені свідки показали, що вони є друзями позивача, ОСОБА_1 тривалий час в оточені позивача або членів її нової сім'ї не бачили. Але останнє взагалі не свідчить про відсутність інтересу у відповідача до сина, оскільки як зазначалося раніше, ОСОБА_1 не бажав заважати життю позивача. Після розірвання шлюбу з позивачем у 2014 році, та створення його колишньою дружиною нової сім'ї із колишнім другом відповідача, ОСОБА_1 не бажав їх бачити особисто, але участь у життя сина приймав, відвідував його коли ОСОБА_6 перебував у батьків ОСОБА_1 ;
- судом не надано належної оцінки заяві ОСОБА_1 , яку він подав до органу опіки та піклування, в якій він категорично висловився проти позбавлення його батьківських прав. Суд першої інстанції у рішенні процитував заяву відповідача, але мотивації неврахування такої позиції в судовому рішенні не навів.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання.
Від ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Мухіної Л.С., до апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
Так, пояснення відповідача щодо вчинення ним дій, спрямованих на участь у житті сина ОСОБА_6 та про спілкування з сином в ті дні, коли батьки відповідача брали до себе онука, є голослівними, не підтвердженими жодним доказом. Такі пояснення спростовуються поясненнями позивачки про те, що коли дитина в 7 років почала розмовляти, він ніколи не казав, що при зустрічі з бабусею та дідусем був тато. Пояснення позивачки підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.
Жодної установи, де син навчається або проходить реабілітацію, батько ніколи не відвідував. Дитина є інвалідом дитинства, має відхилення в розвитку. Йому діагностовано синдром гіперактивності з аутистичним спектром порушень, у зв'язку з чим потребує підвищеної уваги, лікування, реабілітації. З пояснень відповідача вбачається, що він фактично не обізнаний ні про деталі хвороби сина, ні про заходи, які вживає мати для реабілітації, ні про матеріальні потреби дитини.
Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на наявність об'єктивних причин для невідвідування сина за місцем його проживання, ніби то ОСОБА_1 не бажав бути «перешкодою» у новій сім'ї колишньої дружини. По-перше, колишня дружина ніколи не чинила ОСОБА_1 ніяких перешкод в спілкуванні з сином ні за її місцем проживання, ні за межами місця проживання дитини. В судовому засіданні ОСОБА_1 надав пояснення, що конфліктних відносин з чоловіком позивачки, його другом, не виникло. По-друге, небажання спілкуватися з колишньою дружиною на шкоду інтересам дитини свідчить про те, що ОСОБА_1 свої власні інтереси ставить вище інтересів дитини.
Також протягом тривалого періоду з 2014 по 2024 рік відповідач не надавав належної матеріальної допомоги на утримання сина. Згідно Розрахунку заборгованості станом на 12.08.2024 року, на теперішній час заборгованість по аліментам відсутня. Але з цього ж розрахунку вбачається, що станом на кінець лютого 2024 року вона складала 65 191,84 грн. і була погашена одноразовим платежем в березні 2024 р. При цьому, вступивши на військову службу 2022 році, ОСОБА_1 про своє місце служби державному виконавцю не повідомив, довідки про реальні доходи, які у військовослужбовців явно перевищують середню заробітну плату по Запорізькій області, не надав, таким чином ухилився від сплати аліментів в передбаченому рішенням суду розмірі за період військової служби.
Погашення заборгованості по аліментах в 2024 році і подальші виплати по аліментам здійснюються не ним самим (за відсутності доходів), а його матір'ю, чого не заперечував відповідач.
Посилання відповідача на неможливість спілкування з сином внаслідок служби в ЗСУ та подальшого перебування під вартою не прийнято судом до уваги, тому що самоухилення від участі в спілкуванні з дитиною виникло задовго до призову відповідача на військову службу в травні 2022 року і подальшого затримання та засудження.
Сам по собі факт засудження батька за тяжкий злочин не є позитивною обставиною у вихованні дитини. Вважає, що суд вірно зазначив в рішенні, що зі змісту вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2023 у справі № 233/986/23 та постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.07.2022 у справі № 638/4073/22 вбачається, що відповідач здатен до проявів агресивної поведінки.
В матеріали справи також було надано копію постанови Дзержинського районного суду м. Харькова від 22 липня 2022 року про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за військове адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП за перебування в стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків, що характеризує відповідача з негативного боку.
Зауважує, що доводи стосовно необґрунтованості Висновку органу опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 04.12.2025 року є безпідставні. Висновок зроблено на підставі обставин, які детально вивчалися в ході розгляду справи за постійної присутності представника органу опіки та піклування. Згідно Висновку, до уваги комісією взято не тільки пояснення матері дитини ОСОБА_2 , а і пояснення батька ОСОБА_1 , які надані в судовому засіданні, викладені в письмовому поясненні Органу опіки та піклування. У Висновку детально проаналізовано умови проживання дитини в сім'ї матері, вислухано та прийнято до уваги думку самого неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина, яка досягла віку 14 років, чітко висловила свою думку щодо відносин з біологічним батьком. Відсутність ОСОБА_3 на засіданні комісії в даних обставинах викликана об'єктивною причиною - перебуванням його в місцях позбавлення волі, і ніяким чином не свідчить про неправомірність висновку.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення суд виходив із того, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має інвалідність і потребує додаткової уваги у вихованні, навчанні, фізичному і духовному розвитку, а також додаткових витрат на лікування та облаштування побутових умов для повноцінного розвитку. Батько дитини - ОСОБА_1 , з 2014 року не приймає активної участі у навчанні, оздоровленні і матеріальному забезпеченні на рівні необхідному для цієї дитини. Він не цікавиться дитиною, його станом здоров'я; не знає його потреби; не відвідує сина на дні народження, святкові та вихідні дні; не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає йому доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання освіти. Зазначені фактори в сукупності суд розцінив як ухилення відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування своїми обов'язками.
Також суд критично поставився до доводів сторони відповідача, що спілкуванню відповідача із сином заважали об'єктивні причини, а саме служба в ЗСУ та тримання під вартою. Суд погодився з доводами позивачки в тій частині, що зі змісту вироку Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2023 у справі № 233/986/23 та постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.07.2022 у справі № 638/4073/22 вбачається, що відповідач здатен до проявів агресивної поведінки.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина.
Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , яке видане Жовтневим відділом ДРАЦС Запорізького міського управління юстиції 22.11.2011, актовий запис № 524.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014 у справі № 331/6306/14-ц шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 розірвано; залишено ОСОБА_8 дошлюбне прізвище - ОСОБА_9 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014 у справі № 331/6306/14-ц з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 часті усіх видів його заробітку (доходів), але не менш ніж 30 % мінімального прожиткового мінімуму громадян, починаючи з 13.08.2014 та до його повноліття.
06.09.2019 ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , та взяла прізвище - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , яке видане Олександрівським районним у місті Запоріжжі відділом ДРАЦС Головного ТУЮ у Запорізькій області 06.09.2019, актовим запис № 852.
Від зазначеного шлюбу позивачка має дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 29.11.2016, зазначена квартира належить позивачці на праві власності.
Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28.09.2023 у справі № 233/986/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.
За інформацією Департаменту з питань виконання кримінальних покарань МЮУ № 17855/43417/4.7/8-25/3/1/15-25 від 09.10.2025 ОСОБА_1 відбуває покарання в державній установі «Криворізька виправна колонія № 80».
Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною-інвалідом з розладом психіки та поведінки F06.6, що підтверджується медичними документами. Дитина з 2014 року отримує фізичну, соціальну реабілітацію та усі види корекційно-розвивальних занять у ГО «Центр соціальної та реабілітаційної допомоги Прометей». За інформацією даної установи участь у вихованні дитини приймає тільки мати - ОСОБА_2 , з батьком ОСОБА_1 спеціалісти центру не знайомі.
У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані наступні свідки.
- ОСОБА_4 (чоловік позивачки), який повідомив, що знає відповідача з 1996 року, вони були сусідами та друзями. Дружину знає з 2006 року, стали жити разом з 2014 року, а одружилися у 2019 році. Син дружини від першого шлюбу - ОСОБА_6 має діагноз аутизм, до трьох років не розмовляв. Відповідач про діагноз своєї дитини знав, але нічого не робив з цього приводу. Син знає свого рідного батька, але кличе батьком його. З бабусею та дідусем онук проводить час іноді. Вони його беруть до себе з ночівлею ;
- ОСОБА_10 (подруга позивачки), яка повідомила, що знає батька ОСОБА_6 , але після розлучення з її подругою, вона з ним не бачилася та не спілкувалася. ОСОБА_11 з дитиною не спілкувався і не цікавився ним. ОСОБА_6 розмовляти почав дуже пізно. Про рідного батька він не згадує;
- ОСОБА_12 (друг ОСОБА_4 ), який повідомив про те, що вони дружать родинами, його діти спілкуються з дітьми родини ОСОБА_13 . Вони часто проводять час разом, і свята, і на вихідні їздять на дачу. Він знає, що дитина ОСОБА_6 має іншого батька, але він його ніколи не бачив. ОСОБА_6 батьком кличе ОСОБА_4 ;
- ОСОБА_14 (знайома ОСОБА_2 ), яка повідомила, що її дитина та ОСОБА_6 разом відвідують реабілітаційний центр «Прометей». ОСОБА_6 кличе батьком ОСОБА_15 . Відповідача не знає, ніколи не бачила його в навчальному закладі. Бабуся - мати ОСОБА_1 , спілкується з онуком.
Як вбачається з висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, як органу опіки та піклування, № 3411/01-19/20.02-3016 від 04.12.2025, спеціалістами служби здійснено обстеження умов проживання матері та дитини. Згідно акту обстеження від 11.12.2024, умови проживання добрі, в будинку наявні всі необхідні меблі та побутова техніка, всі комунікації підключені, санітарний стан помешкання добрий. В наявності необхідна побутова техніка, меблі. Для дитини створена умови для проживання, навчання, розвитку тощо. Зі слів дитини, він проживає з мамою ОСОБА_16 , батьком ОСОБА_15 , сестричкою ОСОБА_17 . Хлопець зазначив, що у нього є ще батько на ім'я ОСОБА_19 , однак він з ним давно не спілкується, і хлопцю це дуже неприємно. ОСОБА_6 зазначив, що з батьком ОСОБА_20 раніше спілкувались, коли він був маленький, потім батько поїхав далеко працювати. З батьком ОСОБА_15 у них добрі дружні стосунки, вони проводять багато часу разом, їздять по магазинам, грають, в тому числі і в комп'ютерні ігри, а також допомагають мамі і прибрати, і з сестричкою проводить час, всією сім'єю їздять гуляти тощо. На запитання чи хоче він спілкуватись чи бачитись з батьком, ОСОБА_6 відповів, що не хоче. В силу стану здоров'я дитини, хлопцю не говорили про те, що батько ( ОСОБА_1 ) перебуває в місцях позбавлення волі. Батько дитини, ОСОБА_1 , на засідання Комісії не з'явився, оскільки на даний час перебуває в Державні установі «Криворізька виправна колонія (№ 80)». В письмових поясненнях від 05.11.2025, ОСОБА_1 заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно сина. Він зазначає, що приймав активну участь в житті сина, виховував його. Розлучатися з матір'ю сина не збирався, однак коли пішов в 2014 році служити, вона подала на розлучення. З дитиною бачився у своїх батьків, гуляв з ним у дворі, і навіть гуляли разом з колишнього дружиною. Аліменти платив по закону. На даний нас не може приймати участь у розвитку дитини, однак майже про все може дізнатись від своєї матері. ОСОБА_1 не заперечує, що мав заборгованість по аліментах, однак наразі вони сплачуються. ОСОБА_1 зазначив, що все одно він повернеться, вони побачаться, та він буде приймати активну участь в житті дитини.
Комісією визнано доцільним позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (постановf Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 344/17548/21 та інших.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України)».
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) вказано, що «Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав…
За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначала пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Відповідач не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з сином, а позивачем не доведено необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
Стосовно оцінки висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 № 3411/01-19/20.02-3016 від 04.12.2025, який складений районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок має рекомендаційний характер. Суду необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Колегія суддів визнає вказаний висновок необґрунтованим, оскільки на його підставі не можна встановити фактичні обставини справи. Даний висновок за своїм змістом лише констатує факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї дитини без його перевірки.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 8 червня 2022 року у справі № 362/4847/20 зроблений висновок, що факт взяття одного з батьків під варту є об'єктивною причиною, яка унеможливлює виконання ним батьківських обов'язків. У такому разі позбавлення батька чи матері батьківських прав буде порушенням забезпечення найкращих інтересів дитини.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Колегія суддів враховує об'єктивні причини неможливості на теперішній час активної участі відповідача у житті дитини, зокрема, знаходження в умовах позбавлення волі, що негативно впливає на якість спілкування батька та дитини. Однак відповідач досі не втратив інтересу до дитини та має намір налагодити з ним відносини.
Окрім цього, апеляційний суд зазначає, що не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідки з навчального закладу та медичних установ, які містять загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні дитини і не розкривають усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини, вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.
У цій справі не встановлено, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідатиме інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків або створення ним особливо непридатного чи неблагополучного середовища для дитини не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів вважає, що наразі позбавлення батьківських прав відповідача не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати необґрунтованими.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
З урахуванням наведених мотивів колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Фоменка Сергія Івановича, задовольнити.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Олександрівському району, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 23 березня 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко