Справа № 308/13304/22
Закарпатський апеляційний суд
16.03.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали контрольного провадження 11-кп/4806/106/26, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.02.2026.
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора й застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 19.04.2026 без визначення розміру застави, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей та батька - особи з інвалідністю І групи, відповідно до вимог ст. 89 КК України не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження, відомості про яке 27.11.2021 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12021071030001616 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
19.02.2026 прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів, оскільки останнього затримано на виконання ухвали суду про надання дозволу на затримання. Посилається при цьому на обґрунтованість пред'явленого останньому обвинувачення, що підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, та з врахуванням існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження тощо, запобігти яким неможливо, обравши обвинуваченому більш м'який запобіжний захід.
Задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , суд врахував наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років. Окрім того, необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою зумовлена наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Наразі є достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу й свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Окрім того, на думку суду, застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде ефективним та доцільним в рамках даного кримінального провадження та свідчить про
-2-
те, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Окрім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при застосування обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не визначив розмір застави.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_5 ставить питання про скасування ухвали суду від 19.02.2026. В обґрунтування апеляційної скарги захисник вказує на те, що ризики, які були заявлені прокурором станом на день розгляду клопотання не доведені. ОСОБА_7 не переховувався від суду, вчасно прибував в судові засідання, за межі області не виїжджав, постійно мешкав за однією адресою, зі свідками у справі не спілкувався, впливу на потерпілу не здійснював. Той факт, що ОСОБА_7 не з'явився на деякі судові засідання був пов'язаний з тим, що останній затримувався працівниками ТЦК. Крім того, судом не враховано дані про особу ОСОБА_7 , зокрема те, що він має зареєстроване місце проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей та батька - особу з інвалідністю І групи, несудимий.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності прокурора, обвинуваченого та захисника, неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. При цьому береться до уваги і те, що будь-яких заяв про відкладення розгляду апеляційної скарги від вказаних осіб не надходило.
Дослідивши матеріали контрольного провадження, обговоривши доводи сторін, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити, скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Приписами ст. 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому суд повинен врахувати обставини, які вказані в ст. 178 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
-3-
міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Прокурором доведено, що заявлені ним в клопотанні ризики, передбачені ст. 177 КПК України є обґрунтованими, натомість обвинуваченим та його захисником не доведено, що вказані ризики відпали, зменшилися і є неактуальними.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом першої інстанції встановлено доведеність прокурором обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і такий висновок підтверджується перевіреними доказами, яким дана належна оцінка.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є всі підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може ухилятися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілу й свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про необхідність обрання щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належної процесуальної поведінки.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Як безпідставні і такі, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, з огляду на те, що неявка ОСОБА_7 на деякі судові засідання була пов'язана з тим, що останній затримувався працівниками ТЦК. Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, колегія суддів констатує, що будь-яких доказів на підтвердження вказаних доводів захисник не надала.
Крім того, встановлено, що у зв'язку з неодноразовими неявками в судове засідання, до ОСОБА_7 було застосовано приводи, а також його оголошено в розшук на підставі відповідних ухвал суду. Окрім того, судом надано дозвіл на його затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу
-4-
у виді тримання під вартою. 19.02.2025 на виконання вказаної ухвали, ОСОБА_7 було затримано працівниками поліції та доставлено до суду для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 є обґрунтованою, законною, постановленою з дотриманням вимог ст. 177, 178, 182, 183, 315 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженим та оціненими судом, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Наведені обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 під час судового провадження та запобігання вищевказаних ризиків, при цьому, стороною захисту, в свою чергу, не спростована наявність таких. Колегія суддів звертає увагу на те, що ні ОСОБА_7 , ні його захисником-адвокатом ОСОБА_5 не надано жодних доказів, зокрема, даних про особу обвинуваченого, які би давали обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, не ухилятиметься від суду, не впливатиме на потерпілу й свідків у кримінальному провадженні, не перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином, і що до нього може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
З огляду на вищевказане, доводи апеляційної скарги захисника про те, що прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст. 177 КПК України ризикам, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеним вище і такі відхиляє.
-5-
З цих підстав, апеляційний суд не бере до уваги й відхиляє доводи сторони захисту про відсутність у обвинуваченого, в тому числі, намірів ухилятися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню будь-яким чином, про суворість обраного йому запобіжного заходу та про можливість застосування до ОСОБА_7 менш суворого запобіжного заходу. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, впливати на свідків чи інших учасників кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або також порушувати процесуальні обов'язки, однак, обставини, за яких вчинені кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, а саме: відсутні сталі соціальні зв'язки, обвинувачений ніде не працює і не працював, відсутність офіційних джерел доходів, не має утриманців та майна, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Колегія суддів уважає, що постановляючи судове рішення про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції взяв до уваги і положення ст. 182, 183 КПК України та обґрунтовано не визначив розмір застави, взявши до уваги й надавши належну оцінку тим фактам, що ОСОБА_7 у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений ним.
Необґрунтованими та спростованими матеріалами контрольного провадження, апеляційний суд визнає і доводи сторони захисту про те, що прокурором не доведено необхідності застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний суд звертає увагу на те, що висновки суду про необхідність застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави є обґрунтованими та правильними. Так, на переконання апеляційного суду, саме цей запобіжний захід зможе запобігти настанню вищеописаних ризиків, забезпечить дієвість кримінального провадження та належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 .
Даний вид запобіжного заходу є співмірним з існуючими ризиками, відповідає даним про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, зможе у повній мірі забезпечити виконання ним процесуальних обов'язків та унеможливить настання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене, вимоги апеляційної скарги захисника про необхідність відмови у задоволенні клопотання прокурора через недоведеність наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України та практиці Європейського суду з прав людини, задоволенню не підлягають .
На переконання колегії суддів, ухвала суду відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 51 у справі «Летелье проти Франції» (рішення від 26.06.1991) про те, що «суд визнає, що особлива тяжкість деяких правопорушень може визвати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять виправдане попереднє утримання в крайньому разі на протязі певного часу. При виключних обставинах цей момент може бути врахований в світлі Конвенції, в крайньому разі в такій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку в наслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна рахувати виправданим, тільки, якщо маються підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою».
-6-
Колегія суддів уважає, що існують підстави вважати, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти може призвести до настання вказаних наслідків.
Таким чином, рішення суду щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є законним та обґрунтованим, відповідає меті забезпечення реалізації завдань кримінального провадження, так як у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
На інші доводи, які б слугували підставою для скасування чи зміни ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою захисник-адвокат ОСОБА_5 в апеляційній скарзі не посилається.
При прийнятті рішення колегія суддів також, враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; що під час апеляційного розгляду стороною захисту не заявлялось клопотань щодо приєднання до матеріалів судового провадження доказів (документів), які б могли вплинути на висновки суду; а також положення ст.404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.02.2026, щодо ОСОБА_6 , - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді