465/9888/25
2/465/1315/26
Іменем України
(заочне)
23.03.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Мартьянової С.М.,
з участю секретаря судових засідань Штокало С.-М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики №1824317 від 13.03.2021 в розмірі 11571,99 грн, а також понесені судові витрати, які складаються із 2422,40 грн. судового збору та 4500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 13.03.2021 між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позичальником ОСОБА_1 було укладено договір позики №1824317, який підписано електронним підписом позичальника, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 1500,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99 % в день.
14.03.2021 року між позикодавцем та позичальником (Відповідачем) за ініціативою останнього укладено Додаткову угоду №1824317 до договору позики №1824317, за умовами якої позичальник збільшує суму позики на 2500,00 грн. Таким чином, загальний розмір позики становить 4000,00 грн. Додаткова угода підписана електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
На виконання умов Договору позики №1824317 від 13.03.2021 року та Додаткової угоди до Договору позики, первісний кредитор передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 4000,00 за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес», що підтверджується Електронними платіжними інструкціями про перерахування коштів на банківський картковий рахунок, що зазначив відповідач.
Однак відповідач належним чином не виконав взятих на себе договірних зобов'язань, суму кредиту не повернув, відсотки за користування кредитом не сплатив, у зв'язку із чим в нього виникла заборгованість в сумі 11571,99 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу та 7571,99 грн. - заборгованість за відсотками.
26.10.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу №2610 за умовами якого останнє набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №1824317 від 13.03.2021.
03.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» укладено Договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого останнє набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики №1824317 від 13.03.2021 в сумі 11571,99 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу та 7571,99 грн. - заборгованість за відсотками.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Фінпром Маркет» за Договором позики №1824317 від 13.03.2021 в сумі 11571,99 грн., з яких 4000,00 грн. - основна сума боргу та 7571,99 грн. - заборгованість за відсотками.
Враховуючи вищевикладене, просить позов задоволити.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено проведення засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак в позовній заяві просив справу розглядати без участі представника позивача, у разі неявки у судове засідання належним чином повідомленого відповідача провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце їх проведення, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст.223, ч. 1 ст.280 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 13.03.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №1824317, який відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором 0NrJHs8E8q.
Положеннями п.4.1 Договору передбачено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує: що позичальник ознайомився за посиланням на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 Закону України «Про фінансові та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Позичальник ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з Офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (TM «MYCREDIT»).
Відповідно до п.1 Договору позики, за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Пунктом 2 договору позики визначено параметри та умови позики, параметри, порядок і графік повернення позики та сплати процентів, а саме: сума позики - 1500,00 грн.; строк позики/строк договору - 30 днів (первісний строк); денна процентна ставка (базова) 1,99%; процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,70 % річних; орієнтовна реальна річна ставка 726,35%; орієнтовна загальна вартість позики 2395,50 грн.; дата надання позики - 13.03.2021 року; дата повернення позики 12.04.2021 року.
Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок Позики (п. 3 Договору).
14.03.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено додаткову угоду №1824317 до договору позики №1824317 від 13.03.2021, який відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором F0ulkCsK0A.
Згідно додаткової угоди, на підставі звернення позичальника, позичальник збільшив суму позики на 2500,00 грн., у зв'язку із чим, загальний розмір позики становить 4000,00 грн.
Також у додатковій угоді сторони погодили, що у зв'язку із збільшенням загального розміру позики, змінилась орієнтована загальна вартість позики, та така складає 6308,40 грн.
Згідно довідок про ідентифікацію, одноразові ідентифікатори «0NrJHs8E8q» та «F0ulkCsK0A» якими відповідач підписав договір позики та додаткову угоду до нього, були направлені ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідачу 13.03.2021 та 14.03.2021 на його електронну пошту artmin@ukr.net.
Згідно з листами ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» №КД-000055626/ТНПП від 01.10.2025 та №КД-000055623/ТНПП від 01.10.2025 на виконання договору укладеного із ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» здійснило наступні платежі:
- 13.03.2021 на банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 в розмірі 1500,00 грн., номер платежу №7a61b189-08b4-4a59-8c78-e9881ec75e0c;
- 14.03.2021 на банківський картковий рахунок отримувача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в сумі 2500,00 грн., номер платежу №8666dfd6e-4d3b-4500-9537-398ccdeae333.
26.10.2021 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (Фактор) та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Клієнт) укладено договір факторингу №2610, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов'язується відступити ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія управління активами» зобов'язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за відповідний реєстр за плату у передбачений цим договором спосіб.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору Фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Факторові права вимоги до Боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (Додаток №1 до цього Договору) в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до Фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали Клієнту за кредитними договорами (Права Вимоги).
Згідно з витягом з Реєстру прав вимог №2 Клієнт відступив Факторові право вимоги під порядковим номером 9307 заборгованості до ОСОБА_1 за договором №1824317 від 13.03.2021 в розмірі 11571,99 грн., з яких: сума заборгованості за тілом - 4000,00 грн., сума заборгованості за процентами - 7571,99 грн.
03.04.2023 між ТОВ «Фінпром Маркет» (Фактор) та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (Клієнт) укладено договір факторингу №030423-ФК, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» зобов'язується відступити ТОВ «Фінпром Маркет» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Фінпром Маркет» зобов'язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за відповідний реєстр за плату у передбачений цим договором спосіб.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору Фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Факторові права вимоги до Боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (Додаток №1 до цього Договору) в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до Фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали Клієнту за кредитними договорами (Права Вимоги).
Згідно витягу з Реєстру Боржників Клієнт відступив Факторові право вимоги під порядковим номером 30172 заборгованості до ОСОБА_1 за договором №1824317 від 13.03.2021 в розмірі 11571,99 грн., з яких: сума заборгованості за тілом - 4000,00 грн., сума заборгованості за процентами - 7571,99 грн.
Відповідно до розрахунку суми заборгованості ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості, строку, за який провадиться стягнення та відміткою стягувача про непогашення заборгованості за Договором позики №1824317 від 13.03.2021 ТОВ «Фінпром Маркет», за період з 13.03.2021 по 15.10.2025, загальна сума заборгованості становить 11571,99 грн., з яких 4 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7571,99 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
Судом встановлено, що між сторонами виникли цивільно-правові зобов'язання на підставі договору кредиту, які регулюються ЦК України.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Так, відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як визначено ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно зі ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Окрім того, спірні правовідносини регулюються нормами Законів України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та «Про електронну комерцію».
Зокрема, норми Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», визначають правові та організаційні засади електронної ідентифікації та надання електронних довірчих послуг, права та обов'язки суб'єктів відносин у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.
Так, згідно ч.2 ст.16 ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов'язаних з цими послугами. Кожна послуга, що входить до складу електронних довірчих послуг, може надаватися окремо або в сукупності.
Положеннями ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Також, відповідно до ч.ч.12-13 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно положень ст.ст.3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено зміст кредитного договору. Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.
Відповідно до статті 1056-1 розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із положеннями ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
З частини першої статті 1077 ЦК України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18).
Відповідно до пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
Статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.1,2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Згідно із положеннями ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено договір позики №1824317 від 13.03.2021 в електронній формі, який відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за умовами якого, з врахуванням положень додаткової угоди від 14.03.2021, відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн., строком на 30 днів зі сплатою процентів в розмірі 1,99% в день. Також сторони погодили, що: процентна ставка за понадстрокове користування позикою становить 2,70 % в день.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором позики належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, відсотки за користування кредитними коштами не сплатив.
Також судом встановлено, що у зобов'язанні за вказаним договором позики укладеним між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем відбулась заміна кредитора внаслідок належного відступлення права вимоги від ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та в подальшому до ТОВ «Фінпром Маркет».
Відповідно до розрахунку суми заборгованості ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості, строку, за який провадиться стягнення та відміткою стягувача про непогашення заборгованості за Договором позики №1824317 від 13.03.2021 ТОВ «Фінпром Маркет», за період з 13.03.2021. по 15.10.2025, загальна сума заборгованості становить 11571,99 грн., з яких 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7571,99 грн. - заборгованість за нарахованими процентами. При цьому, як вбачається із розрахунку, відсотки за користування кредитними коштами нараховані за період 14.03.2021-11.07.2021.
Суд звертає увагу на те, що кредит надавався відповідачу на 30 днів і датою його повернення визначено 12.04.2021. Тобто саме до цього часу кредитодавець мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами.
Крім того, п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
З наданих доказів убачається, що після настання строку повернення позики, визначеного договором, позичальник не повернув отримані кредитні кошти, а продовжив фактично користуватися ними, а відповідно відбулася пролонгація строку договору, однак така могла мати місце не більше як на 90 днів. Таким чином строк кредитування з урахуванням пролонгації було продовжено ще на 90 днів, тобто з 13.03.2021 до 11.07.2021.
Відтак є правомірною нарахована заборгованість за відсотками за договором позики №1824317 від 13.03.2021 за період з 14.03.2021 до 11.07.2021.
Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог. Не здобуто таких доказів і під час розгляду справи судом.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення в повному обсязі в сумі 11571,99 грн., з яких 4000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7571,99 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 гривень, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частині 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025, укладений між Адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та ТОВ «Фінпром Маркет», Витяг з Акту №3-ФП від 06.10.2025 року приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025 року, відповідно до якого адвокатом були надані правові та юридичні послуги, за які виконавець надав, а клієнт отримав їх у загальному розмірі 4500 гривень, Платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №579939275.1 від 15.10.2025 року, згідно якої ТОВ «Фінпром Маркет» перераховано адвокату Ткаченко Ю.О. 126000,00 грн., як оплату згідно акту №3-ФП від 06.10.2025 року приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025 року.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У положеннях статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України)
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Так, розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, що підтверджується висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах: № 755/9215/15-ц від 19.02.2020, № 910/12876/19 від 07.07.2021.
У постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 21.01.2021 у справі № 580/3073/20, від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20 зазначено, що «чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості».
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до таких висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).
У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 № 757/29103/20-ц зазначено, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Окрім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
При цьому, слід відзначити, що чинний ЦПК України встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд також враховує те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Додаткова Постанова КГС ВС від 16.06.2022 у справі № 873/244/21).
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), а також беручи до уваги те, що відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не спростував співмірність понесених витрат, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4500,00 гривень є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Зокрема, визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню, суд виходить з критеріїв наведених вище, а саме: складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт (зміст та обсяг поданих суду документів, обсяг робіт наведених у відповідному акті), ціни позову, а також значення справи для кожної сторони. Суд також враховує кількість, обсяг та зміст документів, поданих суду сторонами, тривалість провадження у справі з врахуванням процесуальної поведінки сторін, складність та категорія справи.
З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 гривень, що суд вважає адекватним розміром, з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для спору (справи).
Суд також звертає увагу, що при вирішенні питання щодо розміру стягнення витрат на правничу допомогу враховує позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22, про те, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Окрім цього, відповідно до вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 280-283, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором № 1824317 від 13.03.2021 року у розмірі 11571 (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 99 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ - 43311346, місцезнаходження: м. Ірпінь, вул. Садова, буд.31/33.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адеса: АДРЕСА_1 .
Суддя Мартьянова С.М.