Справа № 456/6661/25
Провадження № 2/456/560/2026
(ЗАОЧНЕ)
24 березня 2026 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Валовін Ю. В. ,
з участю секретаря Байко В.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Стислий виклад позицій сторін та учасників справи.
Позивач ТОВ «Новий Колектор» в особі представника Савченко Т.О. звернувся в Стрийський міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 у розмірі 27 200,00 грн та судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликався на те, що 19.02.2020 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 19.02.2020-100005125, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 16 000,00 грн із зобов'язанням повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом у встановлений договором термін. Укладаючи кредитний договір, відповідач ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий Центр» вчинили дії, визначені ст.ст. 11-12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема, відповідач підписала електронним цифровим підписом пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) та заявку на отримання кредиту.
ТОВ «Споживчий Центр» виконало зобов'язання за кредитним договором та надало відповідачу кредит у сумі 16 000,00 грн, однак відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору, а саме: не вносив платежі на повернення отриманих коштів, на сплату процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 27 200,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 16 000,00 грн, заборгованість за процентами - 11 200,00 грн. 30.11.2021 між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу № 301121-1, відповідно до якого ТОВ «Споживчий Центр» відступило ТОВ «Новий Колектор» за плату належні йому права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 у розмірі 27 200,00 грн. Оскільки всупереч умовам кредитного договору взяті на себе зобов'язання зі сплати кредитної заборгованості та відсотків відповідач не виконала, тому позивач просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у запропонований судом строк відзив на позовну заяву ТОВ «Новий Колектор» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором не подала.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Заяви (клопотання) учасників справи.
Одночасно з поданням позовної заяви представник позивача Савченко Т.О. заявила клопотання про проведення розгляду справи за відсутності представника позивача /а.с. 5/.
Будь-яких інших заяв та/чи клопотань від учасників справи не надходило.
Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2025 головуючим суддею у справі визначено суддю Валовін Ю.В. /а.с. 41/.
На виконання вимог ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України, суддею вжито заходів для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності - відповідача ОСОБА_1 , в результаті чого на запит суду із виконавчого комітету Стрийської міської ради надійшла відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача /а.с. 43-44/.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.12.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.01.2026 /а.с. 45/.
Ухвалою судового засідання від 22.01.2026 розгляд справи відкладено на 19.02.2026 у зв'язку з неявкою відповідача /а.с. 51/.
Ухвалою судового засідання від 19.02.2026 розгляд справи відкладено на 19.03.2026 у зв'язку з неявкою відповідача /а.с. 58/.
Розгляд справи відбувся 19.03.2026 без участі сторін.
В судове засідання представник позивача Савченко Т.О. не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, на виклик суду повторно не з'явилась, про причину неявки не повідомила, відзив на позовну заяву не подала, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за її відсутності на підставі наявних у ній доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Ухвалою судового засідання від 19.03.2026 суд постановив проводити заочний розгляд справи /а.с. 65/.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних, які необхідні для встановлення фактичних обставин справи, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно з ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Як зазначено у постанові Об'єднаної палати Касаційної цивільної палати Верховного Суду України від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) з урахуванням розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.
Враховуючи вищенаведене, розгляд справи відбувся 19.03.2026 без участі сторін, однак датою ухвалення рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, є дата складення повного судового рішення 24.03.2026, що не суперечить розумності положення ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 19 лютого 2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 19.02.2020-100005125 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до його умов ТОВ «Споживчий центр» надає відповідачу кредит у розмірі 16 000,00 грн шляхом перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача строком на 70 днів з дати його надання, зі сплатою процентної ставки /а.с. 27, 29-34, 36-37/.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» для підписання кредитного договору № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор 6561 на її фінансовий номер телефону НОМЕР_1 /а.с. 34/.
Відповідно до умов договору та заявки позичальнику надано кредит у розмірі 16 000,00 грн, що підтверджується квитанцією «Fondy» від 19.02.2020 № 198643185, згідно з якою перераховано кошти на платіжну картку НОМЕР_2 19.02.2020 о 16:50 у сумі 16 000,00 грн, призначення платежу: № 19.02.2020-100005125 /а.с. 40/.
З довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 судом встановлено, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 складає 27 200,00 грн, а саме: 16 000,00 грн - тіло кредиту; 11 200,00 грн - проценти, нараховані за період з 19.02.2020 по 29.10.2025 /а.с. 19/.
Згідно з договором факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 ТОВ «Споживчий Центр» передає (відступає) позивачеві ТОВ «Новий Колектор» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТОВ «Новий Колектор» приймає належні ТОВ «Споживчий Центр» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників /а.с. 22-25/.
Згідно з витягом з реєстру прав вимог № 1 від 30.11.2021 ТОВ «Новий Колектор» набуло право грошової вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 в розмірі 27 200,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 16 000,00 грн; заборгованість за відсотками 11 200,00 грн /а.с. 38-39/.
Розмір спірної заборгованості за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків відповідач суду не надала.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно із ст. 12 Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Оцінка доказів та висновки суду за результатами розгляду справи.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази укладення електронного договору з урахуванням вимог ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», повну інформацію про отримання коштів позичальником, а також розрахунок заборгованості та перехід такої від первісного кредитора до правонаступника.
Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки такі містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог та підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.
Таким чином, судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у сумі 27 200,00 грн, а тому суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020 підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір на користь позивача 2 422,40 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 6 000,00 грн.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги № 07/24-НК від 02.07.2024; додаткові угоди № 4 від 14.08.2024, № 17 від 03.04.2025, № 19 від 16.04.2025 /а.с. 8-10/.
За вказаних вище обставин, на підставі зібраних у справі доказів суд дійшов висновку, що заявлені витрати за надання професійної правової допомоги в розмірі 6 000,00 грн не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, та відповідно є надмірно завищеними. Таким чином, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 5 000,00 грн.
Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» 27 200,00 грн (двадцять сім тисяч двісті гривень 00 копійок) заборгованості за кредитним договором № 19.02.2020-100005125 від 19.02.2020, що складається з тіла кредиту в розмірі 16 000,00 грн (шістнадцять тисяч гривень 00 копійок), процентів за користування кредитом в розмірі 11 200,00 (одинадцять тисяч двісті гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» судовий збір в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
В стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (ідентифікаційний код 43170298; місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Алмазова Генерала, будинок 13, офіс 601).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Юлія ВАЛОВІН