=
Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/813/26
Номер провадження: 2-о/511/61/26
"25" березня 2026 р. суддя Роздільнянського районного суду Одеської області Гринчак С. І. , розглянувши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Дівіною Аллою Альбертівною, заінтересована особа: ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, Служба у справах дітей Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення факту, перебування на утриманні неповнолітніх дітей, -
13.03.2026 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Дівіна А.А. звернулась до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з заявою, в якій просить суд встановити юридичний факт перебування на утриманні ОСОБА_1 неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа 16.03.2026 року була розподілена в провадження судді Гринчак С.І.
25.03.2026 року на адресу суду надійшли відомомсті стосовно місця реєстрації заявника, з яких слідує, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адаресою: АДРЕСА_1 .
Однак, ознайомившись із заявою та доданими до неї документами, вважаю необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає справи про встановлення фактів, зазначених у ч. 1 ст. 315 ЦПК України.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Отже, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що підставою для звернення до суду із вказаною заявою про встановлення факту перебування на його утриманні неповнолітніх дітей, є відстрочка від військової служби на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно якої не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на отримання яких перебуває троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за 3 місяці.
З наведеного випливає, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження військової служби, зокрема реалізації права на відстрочку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні - за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.
Встановлення цього факту не пов'язане з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Разом з тим, питання утримання малолітніх, неповнолітніх дітей, врегульовані положеннями Сімейного кодексу України.
Так, відповідно до ст. 180 СК України, саме батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку по утриманню дітей врегульовано ст. 181 СК України, де зокрема закріплено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Факт того, що заявник виховує дітей своєї дружини, при цьому не є батьком дітей та не записаний у свідоцтві про їх народження, сам по собі породжує його обов'язок утримувати цих дітей, оскільки з матеріалів справи та зі змісту самої заяви вбачається, що діти фактично проживають разом із заявником та його дружиною (матір'ю дітей) за однією адресою, і заявник добровільно бере участь у їх утриманні.
Отже, встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні заявника може вплинути на права та інтереси дітей.
У свою чергу, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а отже, в даному випадку існує спір про право, який підлягає вирішенню виключно в позовному провадженні.
Крім того, як було зазначено вище, в заяві про встановлення факту заявник посилається на те, що встановлення факту перебування на утриманні заявника дітей віком до 18 років має для нього юридичне значення, оскільки даний факт слугує підставою для його звільнення з військової служби.
Оскільки зараз заявник перебуває на військовій службі, то метою встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на його утриманні є можливість отримання відстрочки від військової служби на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"
Враховуючи, що між заявником та Військовою частиною НОМЕР_1 може виникнути спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації і не пов'язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов'язків заявника, саме по собі встановлення судом факту перебування на утриманні заявника дітей батьком, яких він не являється, не породжує для нього юридичних наслідків.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей не є вимогою, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень ст. ст. 293, 315 ЦПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Враховуючи викладене, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні, слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 260, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Дівіною Аллою Альбертівною, заінтересована особа: ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, Служба у справах дітей Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про встановлення факту, перебування на утриманні неповнолітніх дітей.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення до Одеського апеляційного суду.
ССуддя: С. І. Гринчак