65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" березня 2026 р. м. Одеса Справа № 916/956/13(916/2719/25)
Господарський суд Одеської області у складі судді Райчевої Світлани Іванівни,
при секретарі судового засідання Богданова М.В.
дослідивши матеріали справи,
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" (65023, м. Одеса, вул. Митна площа, буд. 1-Б; код ЄДРПОУ 32277832)
до відповідачів: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідачів: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
про визнання договору недійсним та витребування майна
За участю:
від ОСОБА_1 : Зубрицький О.О.;
від ОСОБА_3 : Волощук В.В.
Суть спору.
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" арбітражна керуюча Коренчук Тетяна Олександрівна звернулась до господарського суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" №3/6 від 28.06.2008р., який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" та ОСОБА_2 , та витребування від ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" квартири АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1162953551101, загальною площею 140,5 кв.м.
Процесуальні дії Суду.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.07.2025р. відкрито провадження у справі №916/95/25(916/2193/25) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" арбітражної керуючої Коренчук Тетяни Олександрівни до відповідача ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та витребування нерухомого майна. До участі у справі залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Справу постановлено розглядати у межах справи №916/956/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД", за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.10.2025р. до участі у справі залучено співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та виключено вказаних осіб із процесуального статусу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача.
21.01.2026р. у підготовчому засіданні суду господарським судом ухвалою у протокольній формі відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Недержавна виконавча служба" про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача; ухвалою у протокольній формі відмовлено у задоволенні заяви представника Відповідача ОСОБА_3 про витребування оригіналів документів та ухвалою у протокольній формі оголошено закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на "10" лютого 2026 р. о 12:30 год., про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.02.2026р. учасникам справи повідомлено про відкладення розгляду справи до "26" лютого 2026 р. о 15:30 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.02.2026р. учасникам справи повідомлено про відкладення розгляду справи до "10" березня 2026 р. о 15:30 год.
Господарський суд зазначає, що про дату, час та місце проведення судових засідань суд повідомляв учасників справи шляхом направлення відповідних ухвал суду.
Ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" арбітражній керуючій Коренчук Т.О., представнику ОСОБА_3 адвокату Волощуку В.В. та представнику ОСОБА_1 адвокату Зубрицькому О.О. суд направляв копії ухвал суду до їх електронних кабінетів користувача підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС, що підтверджується відповідними довідками суду.
Копії ухвал суду, які були направлені рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були повернуті до господарського суду із відмітками про відсутність адресатів за вказаною адресою.
З метою додаткового повідомлення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про дату час та місце проведення судового засідання у справі №916/956/13(916/2719/25) господарським судом були розміщені оголошення/повідомлення про виклик на сторінці Господарського суду Одеської області (у розділі "Громадянам"/"Оголошення про виклик") на офіційному веб-порталі "Судова влада України" в мережі Інтернет.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарським судом встановлено наступне.
Зміст позовних вимог Позивача.
В обґрунтуванні позовних вимог Позивач зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2010р. у справі №4/90-10-2601 Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" визнано забудовником та замовником на 9-ти поверхового з мансардою 2-х секційний житловий будинок з 2-х рівневим підземним паркінгом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (будівельна адреса: АДРЕСА_7 ), та визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" права забудовника на 9-ти поверховий з мансардою 2-х секційний житловий будинок з 2-х рівневим підземним паркінгом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (будівельна адреса: АДРЕСА_7 ).
Проаналізувавши Державний реєстр речових прав на нерухоме майно ліквідатору стало відомо, що квартира АДРЕСА_5 , 01.02.2017р. була зареєстрована за гр. ОСОБА_2 .
Підставою для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ОСОБА_2 став Договір про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" № 3/6 від 28.06.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" (підписантом виступив директор ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 , акт приймання передачі об'єкта інвестування від 21.04.2011р. та технічний паспорт, виданий 12.08.2016р., виготовлений ПП «Проект».
18.08.2017р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Осінцева В. М., зареєстрований за номером 1708.
19.08.2024р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 свою частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 .
Таким чином, станом на даний час власником зазначеної квартири є ОСОБА_1 .
Ліквідатор зазначає, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 став директором Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" з 26.10.2010р., що унеможливлює підписання ним Договору про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" № 3/6 від 28.06.2008р.
З огляду на зазначені обставини, Позивач вважає, що майно - квартира АДРЕСА_5 вибуло з власності Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" поза його волею.
Тому, Позивач просить Суд визнати недійсним Договір про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" №3/6 від 28.06.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" та ОСОБА_2 на підставі частин 2 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки станом на дату підписання вказаного Договору у ОСОБА_3 не було повноважень на його підписання.
Також, позивач просить Суд витребувати у ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1162953551101, загальною площею 140,5 кв.м. Посилається Позивач на положення ст. 388 Цивільного кодексу України.
Заперечення Відповідачів.
ОСОБА_3 просить Суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ОСОБА_3 заперечує підписання ним Договору про участь у фонді фінансування будівництва «Одеса» № 3/6 від 28.06.2028р. та Акту прийому-передачі об'єкта інвестування від 20.04.2011р., які укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" та ОСОБА_2
ОСОБА_3 вказує на те, що оскаржуваний договір не міг бути ним підписаний, оскільки, він став директором товариства тільки у 2010р., а підпис, проставлений на Договорі та Акті, візуально не схожий з його підписом.
Відповідач звертає увагу на те, що у п. 2.1 Договору вказано, що Підписанням даного договору сторони підтверджують, що зобов'язання Довірителя зі сплати вартості об'єкту виконані ОСОБА_5 . Підопригорою в повному обсязі шляхом сплати вартості об'єкту інвестування за договором відступлення права вимоги № 13 від 23.06.2008р., укладеного з ОСОБА_6 .
На думку Відповідача, вказаний пункт Договору свідчить про те, що інвестором, який вносив кошти за об'єкт інвестування безпосередньо забудовнику ТОВ "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" була ОСОБА_6 і відчуження об'єкту інвестування від забудовника ТОВ "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" відбулося по іншому договору про участь у ФФБ, який був укладений забудовником ТОВ "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" з ОСОБА_6 . У подальшому ОСОБА_6 уклала договір про уступку прав вимоги до ТОВ "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" з ОСОБА_2 , на користь якої останній здійснив оплату. Тому, Договір про участь у фонді фінансування будівництва «Одеса» № 3/6 від 28.06.2008р. ніяким чином не впливав на фінансовий стан ТОВ "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД". У 2017р., коли ОСОБА_2 вирішив зареєструвати квартиру за собою у реєстрі нерухомого майна, договори з ОСОБА_6 були відсутні, і тоді невідомими особами були виготовлені Договір про участь у ФФБ та акт прийому - передачі квартири, де були підроблені підписи ОСОБА_3 . Інвестиційний договір № 3/6 від 28 червня 2008 року не свідчить про те, що ОСОБА_2 по ньому став учасником ФФБ "Одеса". Належними документами про його участь у ФФБ є договір про участь у ФФБ ОСОБА_6 , по якому була здійснена оплата та договір уступки прав вимоги, за яким до ОСОБА_2 перейшли права учасника ФФБ та права на оплату квартири. Кошти ОСОБА_2 мав сплатити напряму ОСОБА_6 .
Таким чином, на думку Відповідача, Договір про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" № 3/6 від 28.06.2008р. та Акт прийому - передачі об'єкта інвестування від 20.04.2011р. є недійсними не на підставі того, що ОСОБА_3 , як директор, підписав його не маючи повноважень, а на підставі того, що указаний договір та акт були виготовлені невідомими особами з підробленням підписів ОСОБА_3 .
Відповідачем було заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, однак, ухвалою у протокольній формі, постановленій 21.01.2026р. у судовому засіданні, господарським судом відмовлено у прийнятті вказаної заяви до розгляду.
ОСОБА_1 також просила Суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. ОСОБА_1 зазначає, що спірну квартиру було придбано у ОСОБА_2 за відплатним договором. Станом на дату укладання договору купівлі-продажу спірної квартири її власником був ОСОБА_2 , про що було зазначено у реєстрі речових прав. Таким чином, Відповідачка вважає себе добросовісним власником спірного нерухомого майна. У відзиві Посилається Відповідач на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та судову практику Верховного Суду щодо захисту прав добросовісного набувача.
Крім того, ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності. Відповідачкою зазначено, що спірне майно вибуло із власності 01.02.2017р., тому саме з цієї дати розпочався перебіг строків позовної давності. Отже, трирічний строк звернення до суду із позовною заявою про витребування спірного нерухомого майна закінчився 01.02.2020р.
Відповідач ОСОБА_2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідачів ОСОБА_4 пояснень по суті спору до господарського суду не надавали, участь у судових засіданнях не приймали.
Фактичні обставини, встановлені Судом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2010р. у справі №4/90-10-2601 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" право власності на 9-ти поверховий з мансардою 2-х секційний житловий будинок з 2-х рівневим підземним паркінгом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (будівельна адреса: АДРЕСА_7 ).
З інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що 01.02.2017р. право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Документи подані для державної реєстрації: Договір про участь у фонді фінансування будівництва, серія та номер: 3/6, виданий 28.06.2008, видавник: ТОВ "Берег-Інтертрейд"; ОСОБА_2 ; акт приймання передачі об'єкта інвестуваняня, серія та номер: бн, виданий 21.04.2011, видавник: ТОВ "Берег-Ітертрейд"; ОСОБА_2 ; технічний паспорт, серія та номер: бн, виданий 12.08.2016, видавник: ПП "Проект".
Державний реєстратор: Іскров Олег Вікторович, Одеська філія державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", Одеська обл.
Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33694493 від 03.02.2017 10:34:40, Іскров Олег Вікторович, Одеська філія державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", Одеська обл.
У матеріалах справи міститься копія Договору про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" № 3/6 від 28.06.2008р., який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" та ОСОБА_2 та копія акту приймання передачі об'єкта інвестування від 21.04.2011р.
У преамбулі Договору про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" № 3/6 від 28.06.2008р. зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 32277832), місцезнаходження: Україна, м. Одеса вул. Гоголя, 7 (надалі - "Забудовник"), в особі директора Паська С.М., що діє на підставі Статуту, та Громадянин України ОСОБА_2 (надалі - "Довіритель"), які далі при спільному згадуванні будуть іменуватись як Сторони, а окремо - Сторона, уклали цей Договір про участь у фонді фінансування будівництва (надалі - "Договір" або "Договір про участь у ФФБ "Одеса").
Пунктом 1.1. цього Договору визначено, Довіритель приймає участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_9 шляхом внесення інвестицій, а Забудовник здійснює будівництво вказаного будинку.
Згідно п. 1.2. Договору, загальна вартість інвестицій, яку Довіритель передає Забудовнику, на момент підписання цього договору становить 1 340 270 (один мільйон триста сорок тисяч двісті сімдесят) гривень, 00 коп.
Відповідно до п. 1.3. Договору, після завершення будівництва вказаного житлового будинку, Забудовник, при умові передачі інвестицій Довірителем у повному обсязі (у відповідності з п.1.2. цього договору), передає у власність Довірителю Об'єкт інвестування, а саме квартира АДРЕСА_10 , загальною площею 132, 7 кв.м.
У п. 2.1. Договору визначено, що підписанням даного договору сторони підтверджують, що зобов'язання Довірителя зі сплати вартості об'єкту інвестування виконані Довірителем в повному обсязі шляхом сплати вартості об'єкту інвестування за договором відступлення права вимоги №13 від 23.06.2008р., укладеному ОСОБА_6 .
Пунктами 3.1.4 та 3.1.5. Договору встановлено, що Забудовник зобов'язується здійснити передачу Квартири на умовах цього договору протягом 60 календарних днів після введення житлового будинку в експлуатацію, підтвердженого відповідним актом державної комісії. Передати Квартиру Довірителю шляхом підписання двостороннього акту приймання-передачі.
20.04.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД", в особі директора ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 складено Акт приймання-передачі об'єкту інвестування.
Згідно вказаного Акту, на виконання умов Правил фінансування будівництва житла «Одеса», затверджених 01 грудня 2004 року Головою Правління ПАТ «ВіЕйБі Банк», Договору про участь у ФФБ "Одеса" №3/6 від 28.06.2008р., Забудовник передав, а Довіритель прийняв у власність об'єкт інвестування, а саме: квартиру АДРЕСА_5 , загальною площе 140, 50 кв.м. Сторони засвідчили про відсутність взаємних претензій одна до одної.
Позивач просить суд визнати недійсним Договір про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" № 3/6 від 28.06.2008р., який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" та ОСОБА_2 на підставі частин 2 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки станом на дату підписання вказаного Договору у ОСОБА_3 не було повноважень на його підписання.
Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3).
У постанові від 27.11.2024р. у справі № 204/8017/17 Великою палатою Верховного Суду викладено правовий щодо застосування положень статей 218, 387 / 388, 638 ЦК України та їх співвідношення зі статтями 203, 215, 216, 220 ЦК України.
Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.
Таким чином, неукладеність договору у зв'язку з недотриманням встановленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.
Як вбачається з тексту оспорюваного Договору, від Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" його було підписано ОСОБА_3 .
У матеріалах справи наявні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД", сформовані станом на 28.06.2008р., 25.10.2010р. та 07.07.2011р. З вказаних витягів вбачається, що станом на 28.06.2008р. (дата укладання оскаржуваного Договору) та до 25.10.2010р. директором Товариства був ОСОБА_7 .
У відзиві на позовну заяву та під час судового розгляду Відповідачем ОСОБА_3 підтверджено, що станом на дату укладення оскаржуваного Договору він не виконував повноваження директора Товариства. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Також ОСОБА_3 заявляв клопотання про витребування у Позивача оригіналу вказаного Договору з метою проведення почеркознавчої експертизи для підтвердження підроблення його підпису.
Відповідно до ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Однак, у задоволенні вказаного клопотання Відповідачу було відмовлено, оскільки Позивач підтверджувала, що оригінал вказаного Договору у неї відсутній, а копію Договору було отримано з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно положень ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За відсутності у Позивача оригіналу оскаржуваного договору та відомостей щодо його перебування у третіх осіб для витребування та проведення відповідної судової почеркознавчої експертизи, суд вважає, що твердження Відповідача ОСОБА_3 щодо фактичного непідписання ним оскаржуваного Договору під час розгляду справи не було спростовано належними та допустимими доказами. Тому, суд визнає вказану обставину доведеною.
Враховуючи фактичне непідписання ОСОБА_3 оскаржуваного Договору, а також зазначення у договорі підписантом від Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" особи, яка не мала повноважень на здійснення будь-яких дій щодо набуття прав та обов'язків від імені даного товариства, суд дійшов висновку, що Договів про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" №3/6 від 28.06.2008р. підписано уповноваженою особою. Вказане спростовує наявність волевиявлення сторони на його укладання, тому сам договір є неукладеним.
З огляду на зазначене, Договір про участь у фонді фінансування будівництва "Одеса" №3/6 від 28.06.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" та ОСОБА_2 , не підлягає визнанню недійсним на заявлених Позивачем підставах.
У висновку про застосування норм права, викладеному у постанові від 27.11.2024р. у справі № 204/8017/17 Великою палатою Верховного Суду зазначено, що власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред'явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, зокрема за неукладеним правочином.
Зважаючи на зазначені обставини, належним способом захисту порушеного права Позивача є звернення до господарського суду із позовною заявою про витребування нерухомого майна на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2017р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Осінцева В. М., зареєстрований за номером 1708.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав, що 18.08.2017р. право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з розміром часток .
19.08.2024р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 свою частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 .
19.08.2024р. на підставі зазначеного Договору дарування частки квартири АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_4 зареєстрована за ОСОБА_1 .
Таким чином, з 19.08.2024р. власником спірної квартири є ОСОБА_1 .
Господарським судом встановлено, що оскільки квартири АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1162953551101, загальною площею 140,5 кв.м.) вибула з володіння Позивача за неукладеним договором, то позовна вимога ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" про витребування у ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" даної квартири є належним та ефективним способом захисту прав позивача, який обґрунтовано належними, достатніми та допустимими доказами.
Господарський суд враховує, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є чергове і пропорційне задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.
У процедурах банкрутства суттєве значення має принцип судового нагляду, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Зазначений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Господарський суд у справах про банкрутство має забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства (див. Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20)).
Позовні вимоги боржника, також і немайнові щодо визнання правочинів недійсними, можуть впливати на формування складу активів боржника з огляду на положення статті 216 Цивільного кодексу України ((далі - ЦК України) (застосування наслідків з огляду на визнання правочину недійсним)), статті 388 ЦК України (витребування майна від добросовісного набувача після визнання договору недійсним, тобто такі позови можуть призводити до зміни ліквідаційної маси боржника, що в свою чергу впливає на права кредиторів у справі про банкрутство.
З огляду на зазначене, легітимною метою у випадку витребування арбітражним керуючим нерухомого майна від набувача такого майна на підставі частини першої статті 388 ЦК України можна вважати судовий нагляд у процедурах банкрутства та нагляд за дотриманням інтересів кредиторів щодо збереження об'єктів ліквідаційної маси, а також інтересів боржника щодо задоволення грошових вимог кредиторів.
Водночас, значення віндикації від добросовісного набувача в межах провадження у справі про банкрутство не може розглядатися лише як спосіб консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, презюмується.
Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки такий власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, її засновників та учасників.
З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства, тому принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:
(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;
(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;
(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.
Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:
- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.
Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Частиною першою статті 321 ЦК України, яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є: відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, оплатність при відчуженні спірного майна.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц). Водночас наявність оплати з боку добросовісного набувача за спірне майно, з огляду на зміст статті 388 ЦК України, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача.
Крім того, таким критерієм також не може бути набуття майна на публічних торгах або аукціоні. Єдиним винятком є продаж такого майна в порядку виконання судового рішення, а також продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, що прямо визначено частиною другою статті 388 ЦК України. Однак добросовісність чи недобросовісність в кожному такому слід оцінювати випадку окремо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).
Одним з критеріїв для відмови суду у втручанні у мирне володіння добросовісним набувачем спірним майном є темпоральний критерій, за яким особа, яка добросовісно набула право власності на майно та володіла цим майном тривалий час, не може бути позбавлена права власності на таке майно (див. наприклад постанови Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551-2012).
Положеннями ЦК України прямо не передбачено строки, в межах яких володіння майном добросовісним набувачем призводить до набуття права власності, однак, з огляду на відсутність прямо встановленого строку в положеннях ЦК України та наявність позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України, таке володіння не може становити менше 3 років.
Під час провадження у справі про банкрутство потрібно чітко встановити, в яких випадках втручання у мирне володіння майном є пропорційним, оскільки і боржник-власник і кінцевий добросовісний набувач наділені захистом їх права на мирне володіння спірним майном, передбаченим положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Для застосування положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України є визначальним питання добросовісності/недобросовісності набувача, оплатність чи неоплатність набуття добросовісним набувачем такого майна, а також обставини, за яких спірне майно вибуло з володіння первісного власника (за волею чи без волі власника, наприклад, чи в порядку продажу майна у виконавчому провадженні при виконанні судового рішення чи за інших умов), а тому такі обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню та перевірці судом для правильного вирішення ним спору.
Власник, за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Водночас, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, саме по собі відібрання від однієї приватної особи майна на користь іншої приватної особи суди досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача.
Тому, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.
Встановлення таких обставин безпосередньо впливає на рішення суду за наявності прямо встановленого вибуття спірного майна поза волею власника та набуття майна добросовісним набувачем за відплатним правочином, оскільки дозволить визначити чи є таке втручання пропорційним його меті.
У постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 зроблено правовий висновок про застосування норм права під час розгляду справ про банкрутство, в яких виникає питання щодо витребування майна у добросовісного набувача на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України та статті 1 Протоколу першого до Конвенції.
У п. 93 вказаної постанови зазначено, що при застосуванні положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у відносинах між боржником-позивачем та добросовісними набувачами, суди повинні встановити підстави набуття спірного майна добросовісним набувачем, значення такого майна для добросовісного набувача, співставити вартість цього майна з майновим станом особи-відповідача, а також встановити цільове призначення такого майна та обставини його використання добросовісним набувачем, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри, а також встановити інші обставини, які поза обґрунтованим сумнівом свідчитимуть про пропорційність втручання у мирне володіння майном добросовісним набувачем.
У даній справі господарським судом встановлено, що спірне нерухоме майно 01.02.2017р. вибуло із власності Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" поза волею власника. 18.08.2017р. Клименко О.В. за відплатним договором набула у спільну часткову власність вказане нерухоме майно, а 19.08.2024р. ОСОБА_1 є одноособовою власницею квартири. Таким чином, Клименко О.В. є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, яке перебуває у її власності 9 років.
ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 р. у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п.570 рішення від 20.09.2011 р. у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
У ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №907/50/16 (провадження №12-122гс18).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Згідно з положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16.
У наведеній постанові від 26.11.2019р. справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася, або могла дізнатись про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
Суд зазначає, що оскільки право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.
У даній справі початком перебігу позовної давності є дата реєстрації за гр. ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_5 , а саме 01.02.2017р. У судових засідання Позивач також зазначала, що вважає, що початком перебігу строків позовної давності є дата реєстрації спірного нерухомого майна за ОСОБА_2 , коли Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" мало можливість дізнатись про порушення свого права на спірну квартиру.
З урахуванням зазначеного, строк позовної давності на звернення позивача до суду із заявою про витребування майна сплив 02.02.2020р.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 викладено висновки про застування норм права, відповідно до яких позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.
Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо (аналогічна позиція викладена у пункті 10.20 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012).
Застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії, включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №758/10761/13-ц).
Позивачем подано до господарського суду клопотання про визнання поважними причин пропущення строку позовної давності у справі. Як на підставу поновлення пропущеного строку позовної давності Ліквідатор посилається на неналежне виконання повноважень колишніми ліквідаторами Банкрута, неналежне дослідження звітів ліквідаторів судом першої інстанції. Вказані обставини, на думку Ліквідатора, є поважними для поновлення пропущеного строку позовної давності у цій справі.
У постановах Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №902/357/18 та від 23.10.2018р. у справі № 904/5978/14 про застосування норм права, на які посилається Позивач, зазначено про можливість визнання поважними причин пропущення строку позовної давності у зв'язку з бездіяльністю раніше призначених ліквідаторів банкрута та вчинення ними дій не в інтересах банкрута та його кредиторів, тобто обставини, які робили своєчасне пред'явлення позову утрудненим.
Щодо неналежності виконання арбітражними керуючими повноважень ліквідатора у справі суд приймає до уваги, що на протязі розгляду справи кредитори не звертались до суду зі скаргами на дії ліквідатора, зокрема, щодо зволікання арбітражними керуючими з проведенням ліквідаційних заходів, відсутності реагування на пропозиції кредиторів щодо вчинення додаткових заходів, приховування інформації або недостатнього інформування кредиторів про хід справи. Заперечення ініціюючих кредиторів (враховуючи їх неодноразову заміну на правонаступників) подавались до суду лише після подання ліквідаторами на розгляд суду фінальних ліквідаційних звітів з клопотаннями про закриття провадження у справі, а також клопотань про затвердження та виплату винагороди арбітражних керуючих.
Питання про притягнення арбітражних керуючих до відповідальності у межах справи про банкрутство кредиторами банкрута не ініціювалось, про розгляд таких питань у адміністративному порядку суд також інформації не отримував.
Після скасування Одеським апеляційним господарським судом 21.03.2017р. першої ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатор та закриття провадження у справі за обставин неповноти дій ліквідатора, кредитор мав докласти додаткових зусиль щодо контролю за діяльністю арбітражного керуючого, а не обмежитись очікуванням подання наступного ліквідаційного звіту до суду та наданням зауважень до нього.
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексом України з процедур банкрутство, які діяли під час розгляду даної справи, кредиторам надано право самостійно звертатись до суду з питань визнання угод недійсними та спростування майнових дій.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 28 КУзПБ комітет кредиторів має право в будь-який час звернутися до господарського суду з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень незалежно від наявності таких підстав.
Неодноразова зміна за власним бажанням ініціюючого кредитора, який має право вирішального голосу на зборах комітету кредиторів, на правонаступника, недостатньо активний контроль кредиторів за діями ліквідаторів під час виконання ними своїх повноважень та відсутності скарг на їх дії, вказує на те, що зазначені Позивачем обставини пропуску строку на захист свого права - дії попередніх ліквідаторів, які на думку Позивача містять ознаки зловживань, - мають не об'єктивний, а саме суб'єктивний характер.
Господарський суд зазначає, що наведені ліквідатором підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності не є поважними та такими, що об'єктивно унеможливлювали звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" до суду із відповідною позовною заявою до закінчення строків позовної давності.
Поряд з тим, господарський суд враховує наявність у відповідача Клименко О.В. обґрунтованого приватного інтересу у збереженні законно придбаного майна за оплатними договорами, добросовісність відповідача та її необізнаність про наявність підстав або загрози витребування майна через бездіяльність учасників справи про банкрутство (позивача) у питанні вчинення своєчасних дій щодо збереження майна банкрута.
Поновлення Позивачу строку на подання позову через 5 років після його спливу матиме наслідком порушенням справедливого балансу інтересів сторін, покладатиме на Відповідача надмірний індивідуальний тягар, що не відповідає критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном добросовісним набувачем.
Тому, господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Позивача та поновлення пропущеного строку позовної давності у цій справі.
Згідно частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд вважає за належне задовольнити клопотання Відповідача Клименко О.В. про застосування наслідків пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 ГПК України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у позовах розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23 березня 2026 р.
Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЕГ-ІНТЕРТРЕЙД" арбітражній керуючій Коренчук Т.О., представнику ОСОБА_3 адвокату Волощуку В.В.; представнику ОСОБА_1 адвокату Зубрицькому О.О.
Копію ухвали надіслати: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ); ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ).
Суддя С.І. Райчева