23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 348/326/22
провадження № 51-681 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року,
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2024 року, залишеного без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року, ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК ОСОБА_4 призначено остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2023 року у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Цим же вироком ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2022 року, більш суворим, ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 винуватими в умисному знищенні чужого майна, шляхом підпалу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
За обставин, детально викладених у вироку, восени 2019 року у ОСОБА_4 виник умисел на знищення чужого майна (автомобіля марки BMW моделі 528XI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_6 , який перебував у користуванні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) шляхом підпалу. Для вчинення даного злочину ОСОБА_4 заздалегідь домовився з ОСОБА_5 про спільне вчинення злочину та розподілив ролі. Так, ОСОБА_4 підготував легкозаймисту рідину та інструктував ОСОБА_5 щодо вчинення злочину, а ОСОБА_5 мав безпосередньо здійснити підпал заздалегідь заготовленими засобами відповідно до обумовленого плану. На виконання злочинного плану ОСОБА_4 , 04 листопада 2019 року приблизно о 02:14 год ОСОБА_5 за попередньою змовою групою осіб, діючи умисно, прийшов до огорожі житлового будинку АДРЕСА_1 , переліз через огорожу, підійшов до автомобіля марки BMW моделі 528XI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , облив: передній бампер, переднє праве крило, задній бампер та заднє праве крило легкозаймистою речовиною із полімерної пляшки, яку заздалегідь дав йому ОСОБА_4 , підпалив автомобіль і втік з місця події. Внаслідок вчинення злочину потерпілим було завдано майнову шкоду у розмірі 438 211,00 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні шести його клопотань та проігнорував зазначені в апеляційній скарзі порушення кримінального процесуального закону.
Судові рішення щодо засудженого ОСОБА_5 у касаційному порядку не оскаржуються.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).
За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
Як убачається зі змісту вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
Такого висновку суд дійшов на підставі аналізу, зокрема, показань обвинуваченого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відеозаписів з камер спостереження, документів, зокрема висновку експерта від 28 серпня 2020 року № СЕ/109/12/2-346МГ/20, а також речових доказів, зміст та детальний опис яких наведено у вироку.
Допитаний у ході судового розгляду ОСОБА_4 вину у вчиненні злочину не визнав. Зазначив, що потерпілого не знав, мотиву вчиняти такий злочин не мав. При підпалі не був присутній. На відеозаписі видно, що підпал був вчинений однією людиною.
Разом із тим, місцевий суд безпосередньо допитавши свідків, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, обґрунтовано зазначив, що обвинувачений ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_4 запропонував йому вчинити злочин, розробив план вчинення злочину і підготував легкозаймисту речовину, яку налив у пластикову пляшку. Ці показання суд визнав достовірними, оскільки вони частково підтверджені показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також відеозаписами з камер спостереження і речовим доказом на якому виявлено сліди ДНК обвинуваченого ОСОБА_5 . Отже судом достовірно встановлено, що саме ОСОБА_5 вчинив підпал і саме він знає особу іншого співучасника, що зафіксована на відеозаписах камер спостереження. Свідок ОСОБА_9 зазначив, що ОСОБА_4 було добре відомо про вчинення злочину і він похвалив ОСОБА_5 за добре виконану роботу у присутності цього свідка. На відеозаписах з камер спостереження видно, що напередодні вчинення злочину обвинувачений ОСОБА_5 приходив на місце події зі спільником, отже злочин було вчинено за попередньою змовою групою осіб і при цьому спільники ретельно готувалися до вчинення злочину. Статура спільника ОСОБА_5 відповідає статурі обвинуваченого ОСОБА_4 . Також ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_4 привіз йому безпосередньо перед вчиненням злочину легкозаймисту речовину. Це свідчить про те, що на одязі ОСОБА_4 могли бути сліди легкозаймистої речовини, незважаючи на те, що лише ОСОБА_5 був виконавцем цього злочину, що спростовує позицію сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_4 у цій частині. Суд також зауважив, що сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_4 не надала суду жодного доказу на спростування доказів сторони обвинувачення.
Таким чином, дослідивши і перевіривши показання учасників кримінального провадження, наявні у справі письмові докази, оцінивши їх в сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК. При цьому суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші, врахувавши при цьому позицію сторони захисту та надавши їм відповідну оцінку із викладеним обґрунтуванням.
Апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 , перевірив доводи та обґрунтовано спростував їх, виклавши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. При цьому, зазначив, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів наданою судом першої інстанції та спроби переоцінити фактичні обставини, однак не містять конкретних відомостей, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість ухваленого вироку.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні умисного знищення майна шляхом підпалу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, підтверджується сукупністю послідовних, взаємопов'язаних та узгоджених доказів, які виключають будь-які розумні сумніви у його причетності.
Особливе значення у встановленні обставин має детальний опис дій ОСОБА_4 , який містився у показаннях обвинуваченого ОСОБА_5 наданих ним у суді першої інстанції. Ці показання були логічними, послідовними та містили конкретні відомості про їх спільну підготовку до злочину, характер домовленостей між співучасниками, спосіб дій та безпосередню роль обвинуваченого ОСОБА_4 у організації підпалу. Вони були надані суду за відсутності будь-яких ознак про тиск, у присутності захисника, у процесуальному порядку, передбаченому КПК, і не містили ознак вимушеності або штучності. Крім того, такі показання узгоджуються із сукупністю інших доказів сторони обвинувачення, які містяться в протоколах слідчих дій, у висновках експертів, на відеозаписах з камер спостереження, у показаннях свідків та речових доказах.
Так, обвинувачений ОСОБА_5 пояснив суду, що після домовленості вчинити підпал автомобіля прокурора, ОСОБА_4 виготовив легкозаймисту речовину, помістив її в полімерну пляшку та передав йому. День та час зустрічі для передачі легкозаймистої речовини, детально описані обвинуваченим в показаннях та підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_10 , оскільки під час цього відбувся конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_4 та братом обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_11 .
Показання ОСОБА_5 про спільну підготовку до вчинення злочину, зокрема візуальне вивчення місця вчинення злочину, підтверджується відеозаписами з камер зовнішнього спостереження, де зафіксовані дві особи за статурою схожі на обвинувачених, які в ніч з 02 на 03 листопада 2019 року проходять та дивляться на будинок АДРЕСА_1 .
Крім того, показання обвинуваченого ОСОБА_5 про обставини вчинення підпалу підтверджуються відеозаписами з камер зовнішнього відеоспостереження та протоколом огляду місця події, згідно якого, на місці злочину виявлено корок синього кольору з надписом «Bon Boisson». Корок визнано речовим доказом. В подальшому на цьому об'єкті виявлено клітини, які за генетичними ознаками збігаються з генетичними ознаками зразків букального епітелію обвинуваченого ОСОБА_5 , що підтверджується висновками експерта.
Під час санкціонованого обшуку житла обвинуваченого ОСОБА_4 , було вилучено одяг, взуття, рукавиці, респіратор, ємності з легкозаймистими речовинами. Згідно висновків експертиз, на взутті (кросівках) виявлено сліди змінених світлих дистилятних нафтопродуктів. У вилучених ємностях знаходяться світлі нафтопродукти з вуглеводневим складом, характерним для бензину, нафтовим оливам та відпрацьованій нафтовій оливі. На одязі обвинуваченого ОСОБА_4 виявлено сліди нафтопродуктів, нафтової оливи, дистилятних нафтопродуктів. На вилучених у обвинуваченого ОСОБА_4 рукавицях та респіраторі виявлено сліди суміші нафтової оливи та зміненого світлого нафтопродукту (бензину, гасу, дизельного палива).
Сукупності зазначених доказів, які узгоджуються між собою, достатньо для висновків про вчинення обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інкримінованого злочину.
У суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_5 змінив показання та стверджував, що оговорив ОСОБА_4 , однак суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, суперечать сукупності наведених доказів, зокрема показанням свідка ОСОБА_10 , записам з камер відеоспостереження, висновкам експертів.
При цьому, апеляційний суд врахував, що обвинувачений ОСОБА_5 обґрунтовував надання викривальних щодо ОСОБА_4 показань, впливом на нього з боку прокурора - обіцянкою більш м'якого покарання. На спростування цих обставин прокурор надав апеляційному суду матеріали наглядового провадження, де містяться заяви ОСОБА_5 про добровільне надання правдивих показань щодо обставин вчинення злочину спільно із ОСОБА_4 . Копії заяв обвинуваченого ОСОБА_5 були долучені до кримінального провадження. Також суд урахував, що обвинувачений ОСОБА_5 перебуваючи в одній установі виконання покарання з ОСОБА_4 побоювався за своє здоров'я та життя, про що писав у зверненнях до прокурора з проханням утримувати його в окремому ізольованому приміщенні.
Ураховуючи зазначене вище, не є слушними твердження засудженого ОСОБА_4 в касаційній скарзі щодо відсутності належної правової мотивації прийнятих судами рішень.
Колегія суддів зауважує, що норми ч. 3 ст. 404 КПК зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли місцевий суд дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода сторони із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.
Для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
У касаційній скарзі засуджений вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні шести його клопотань. Як убачається з копій доданих до касаційної скарги клопотань, вони стосувались дослідження показань свідків, відеозаписів, а також проведення експертизи. Водночас апеляційний суд зазначив, що те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, а відсутність допиту свідків зазначених в апеляційній скарзі, не свідчити про неповноту судового розгляду, оскільки обвинувачений не надав відомостей, як їх показання можуть вплинути на висновки суду.
Таким чином, оскільки апеляційний суд погодився з наданою оцінкою доказам та з висновками суду першої інстанції в цілому, підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів за клопотаннями обвинуваченого, з огляду на ч. 3 ст. 404 КПК, у цього суду не було.
Покарання призначене ОСОБА_4 є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.
Судами попередніх інстанцій дотримано вимоги матеріального та процесуального закону під час розгляду вказаного кримінального провадження. Вирок та ухвала відповідають положенням статей 370, 419 КПК.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3