Ухвала
25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 361/5883/15
провадження № 61-3169 ск 26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В., перевіривши касаційну скаргу від імені ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності у порядку спадкування та встановлення порядку користування земельною ділянкою,
1. 16 березня 2026 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення таухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
2. Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року заявник зазначає те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, також зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду.
3. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційної скарги з огляду на таке.
4. Законом України № 460-IX від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» за поданням Президента України Зеленського В. О. були суттєво обмежені повноваження Верховного Суду щодо відкриття касаційного провадження. Закон набрав чинності 08 лютого 2020 року.
5. Так, якщо до зазначених змін частина друга статті 389 ЦПК України передбачала, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то зазначеним законом частина друга статті 389 ЦПК України викладена в новій редакції.
6. Починаючи з 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
6.1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
6.2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
6.3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
6.4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
7. Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, що у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
8. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
9. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
10. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
11. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
12. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.
13. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
14. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід'ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.
15. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.
16. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.
17. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.
18. Отже виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.
19. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
20. Так, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи не було враховано висновки Верховного Суду, заявник не зазначає які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду не були враховані.
21. Зазначаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, заявником не наведено норму права, яку, на його думку, неправильно застосували суди попередніх інстанцій, в чому полягає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, щодо цієї норми для правильного вирішення справи та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
22. Касаційна скарга складається з викладу обставин справи та цитування норм права, вираження незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями та фактичними обставинами справи, встановленими судом при розгляді справи, однак не містить належного обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідно до вимог ЦПК України.
23. Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.
24. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
25. Таким чином, оскільки в касаційній скарзі не викладені, передбачені чинним ЦПК України, підстави касаційного оскарження, скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
26. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності у порядку спадкування та встановлення порядку користування земельною ділянкою повернути заявнику.
2. Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Пророк