23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 361/6860/22
провадження № 61-1266св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики в розмірі 1 716 104,54 грн, з яких:
780 000,00 грн - основний борг; 146 169,86 грн - 3 % річних та 789 934,86 грн - інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 червня 2016 року між сторонами укладено договір позики, оформлений як розписка, відповідно до якого позивач надав
ОСОБА_2 у борг грошові кошти в іноземній валюті - 30 000,00 доларів США, що станом на день написання розписки становило 780 000,00 грн. Зазначив, що протягом 2016-2020 років відповідач неодноразово обіцяв йому повернути грошові кошти, але так і не виконав своє зобов'язання.
Також у позовній заяві ОСОБА_3 просив визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з позовом та поновлення такої давності. В обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності позивач посилався на те, що в лютому 2015 року в квартирі, в якій він проживає, було здійснено крадіжку, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). З метою запобігання можливої втрати своїх документів, складену відповідачем розписку було перевезено до квартири матері.
24 вересня 2016 року в квартирі матері здійснено залиття квартири її сусідами, що підтверджується судовим рішенням. Під час залиття квартири постраждали речі, документи, предмети і меблі. Після залиття квартири багато його документів не вдалося знайти, серед яких була і розписка. Втрачена ним розписка знайдена лише в травні 2022 року, що об'єктивно перешкоджало йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права в межах позовної давності, тобто до 01 вересня 2019 року.
24 травня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у загальному розмірі
1 696 104,54 грн, з яких 760 000,00 грн - основний борг; 146 169,86 грн - 3 % річних, 789 934,86 грн - інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
В обґрунтування заяви про зменшення позовних вимог зазначив, що 15 березня
2019 року відповідач повернув 10 000,00 грн, 24 січня 2022 року відповідач повернув ще 10 000 грн, що підтверджується розписками про часткове повернення позики, складеними та підписаними позивачем. Звертав увагу, що оскільки відповідач частково повернув грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн, то відбулося переривання позовної давності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 26 вересня 2023 року у складі судді Сердинського В. С. позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі
1 696 104,54 грн, з них 760 000,00 грн сума основного боргу; 146 169,86 грн 3 % річних; 789 934,68 грн інфляційні втрати та суму сплаченого судового збору в розмірі 12 405,00 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення боргу за договором позики.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 19 грудня 2023 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 18 607,50 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 судових повісток на призначені судові засідання, в тому числі на судове засідання 26 вересня 2023 року, в якому ухвалено оскаржуване рішення, та дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 26 вересня 2023 року, в якому ухвалено оскаржуване рішення, а також і про розгляд справи в цілому, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_4 визнав,
що 23 червня 2016 року взяв у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі
780 000,00 грн, які не повернув, та вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Разом із тим, апеляційний суд, оцінюючи заяву відповідача про застосування позовної давності, надав оцінку розпискам від 15 березня 2019 року та від 24 січня 2022 року, складених ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу, який отримав на підставі розписки від 23 червня 2016 року, частково повернув борг на загальну суму 20 000,00 грн та вказав, що оригінали розписок не знаходяться
у відповідача, що з урахуванням положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано, в тому числі частково, та дійшов висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження переривання позовної давності, враховуючи позицію відповідача, який стверджував, що грошових коштів за борговими зобов'язаннями він не повертав.
Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності, суд апеляційної інстанції врахував, що строк виконання зобов'язання настав 01 вересня 2019 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 07 грудня 2022 року, тобто поза межами позовної давності.
Надаючи оцінку твердженням позивача про те, що позовна давність ним пропущена з поважних причин, оскільки розписку від 23 червня 2016 року про отримання відповідачем у борг коштів було втрачено, у зв'язку з чим він не мав можливості звернутися до суду з позовом до 01 вересня 2019 року, суд апеляційної інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні належні докази втрати позивачем розписки. Надані позивачем докази пограбування його квартири та затоплення квартири його матері, де нібито знаходилася розписка, не свідчать про втрату позивачем розписки, як він вважає, а лише вказують на певні обставини, які відбувалися в житті позивача. Тому такі докази не підтверджують поважність причин пропуску позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, та, уточнивши вимоги якої у лютому 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня
2023 року та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2023 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 18 січня 2023 року у справі № 752/24739/19.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті
389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Встановлені апеляційним судом обставини не повернення боржником грошових коштів не відповідають обставинам справи та фактичним доказам, оскільки надані розписки нотаріально посвідчені, оригінали розписок досліджувалися судом 26 вересня 2023 року, та вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Заявник зазначає, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи в суді першої інстанції, про що свідчить повідомлення, які повернулися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Апеляційний суд не дослідив відомості про особу відповідача, який є особою, яка притягається до кримінальної відповідальності у зв'язку із вчиненням шахрайських дій, а також не дослідив питання повноважень представника відповідача адвоката Головіна О. О. на підписання апеляційної скарги. Заявник стверджує, що ордер серії ВВ № 1033322 згенерований 21 серпня 2023 року, а договір про надання правової допомоги укладений 30 жовтня 2023 року, тобто за 2,5 місяці перед укладенням договору правової допомоги, тому у представника Головіна О. О. не було повноважень представляти інтереси ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, в тому числі на подання апеляційної скарги, та при цьому заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У зв'язку з тим, що апеляційний суд не навів своїх доводів на спростування всіх аргументів позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, тому, на переконання заявника, суд апеляційної інстанції порушив право позивача бути почутим та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 квітня 2024 року колегією суддів у складі Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті
389 ЦПК України.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду справи № 361/6860/22 у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє Головін О. О., вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 червня 2016 року ОСОБА_2 склав розписку, згідно з якою останній взяв у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 780 000,00 грн та зобов'язався повернути ці кошти до 01 вересня 2016 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості, за період з вересня 2016 року до листопада 2022 року інфляційні втрати складають суму в розмірі 789 934, 68 грн та 3 % річних у сумі 146 169,86 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 16 березня 2023 року відкрив провадження у справі та визначив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначив на 24 травня 2023 року. Судові засідання у справі призначалися судом неодноразово, зокрема на 12 червня 2023 року, 14 серпня 2023 року, 28 серпня 2023 року, 15 вересня 2013 року та 26 вересня 2023 року. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 судових повісток на призначені судові засідання, в тому числі на судове засідання 26 вересня 2023 року, в якому ухвалено оскаржуване рішення.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає з огляду на таке.
За вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору
з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин
за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа,
на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі
№ 6-996цс17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те,
що 23 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли правовідносини за договором позики грошових коштів, боргова розписка містить усі визначені законом (істотні) умови договору позики та в ній чітко зазначено як про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 30 000,00 доларів США, так і про обов'язок та строк їх повернення, який погоджено сторонами, а саме 01 вересня
2019 року, відповідач вказані обставини в суді апеляційної інстанції підтвердив.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголосив на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими частина перша статті 400 ЦПК України). Тобто суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про застосування позовної давності у зв'язку із недослідженням та ненаданням оцінки відповідним обставинам апеляційним судом.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню
не підлягають (постанова Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі
№ 523/9452/14-ц, провадження № 61-1313св24).
На підтвердження переривання позовної давності позивачем надано суду копії розписок від 15 березня 2019 року та від 24 січня 2022 року, відповідно до яких ОСОБА_2 частково повернув борг у розмірі 10 000,00 грн та 10 000,00 грн. Вказані розписки складені особисто ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.
Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, відсутність оригіналу боргової розписки у відповідача (боржника) свідчить про те, що повернення грошових коштів не відбувалося, боргове зобов'язання відповідачем не виконувалось.
Оскільки у цій справі оригінали власноручно складених розписок про отримання грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн знаходяться у позивача, про що він особисто зазначив у касаційній скарзі, вказуючи на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що оригінали розписок надавалися під час розгляду справи судом першої інстанції та перевірялися судом, поверталися позивачу, наведене дає можливість дійти висновку про те, що доказ переривання позовної давності є недопустимим, так як отриманий із порушенням статті 545 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що строк виконання зобов'язання настав
01 вересня 2019 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 07 грудня 2022 року, тобто поза межами позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується.
Щодо доводів касаційної скарги про належне повідомлення відповідача в суді першої інстанції
Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 16 березня 2023 року відкрив провадження у справі та постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначив на 24 травня 2023 року.
За відповіддю відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28 лютого 2023 року ОСОБА_2 зареєстрований із 16 вересня 2014 року за адресою:
АДРЕСА_1 .
Повідомлення про виклик у підготовче засідання ОСОБА_2 на 24 травня 2023 року повернулося на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну
зберігання» (т. 1, а. с. 31).
Повідомлення про виклик у підготовче засідання ОСОБА_2 на 12 червня 2023 року в порушення вимог ЦПК України, оскільки суду було відомо про місце реєстрації відповідача, здійснювалося через оголошення на офіційному веб-сайті суду (т. 1, а. с. 42), а судова кореспонденція повернулася з відміткою поштового відділення АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою» 12 червня 2023 року (т. 1, а. с. 58).
Повідомлення про виклик у підготовче засідання ОСОБА_2 на 14 серпня 2023 року повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною
адресою» (т. 1, а. с. 59).
Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 14 серпня 2023 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.
Повідомлення про виклик у судове засідання ОСОБА_2 на 28 серпня 2023 року в порушення вимог ЦПК України, оскільки суду було відомо про місце реєстрації відповідача, здійснювалося через оголошення на сайті суду, а судова кореспонденція повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», штамп про причини повернення проставлено АТ «Укрпошта» 30 серпня 2023 року (т. 1, а. с. 116).
Повідомлення про виклик у судове засідання ОСОБА_2 на 15 вересня 2023 року в порушення вимог ЦПК України, оскільки суду було відомо про місце реєстрації відповідача, здійснювалося через оголошення на сайті суду, та шляхом смс-повідомлення, хоча матеріали справи не містять заяви відповідача про надсилання судової кореспонденції смс-повідомленням (т 1., а. с. 114, 115).
Повідомлення про виклик у судове засідання ОСОБА_2 на 26 вересня 2023 року в порушення вимог ЦПК України, оскільки суду було відомо про місце реєстрації відповідача, здійснювалося через оголошення на сайті суду, та шляхом смс-повідомлення, хоча матеріали справи не містять заяви відповідача про надсилання судової кореспонденції смс-повідомленням, ), а судова кореспонденція повернулася
з відміткою «за закінченням терміну зберігання», штамп про причини повернення проставлено АТ «Укрпошта» 06 жовтня 2023 року (т. 1, а. с. 160).
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв'язку, є, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Аналізуючи вказані норми, колегія суддів Верховного Суду погоджується
з висновком апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у зв'язку з неналежним повідомленням відповідача про розгляд справи, оскільки відповідач про судові засідання 28 серпня 2023 року, 15 вересня 2023 року та 26 вересня 2023 року належним чином не повідомлявся.
Таким чином, доводи заявника про те що відповідач повідомлявся належним чином під час розгляду справи в суді першої інстанції та застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20 (провадження № 61-20943св21), від 18 січня 2023 року у справі № 752/24739/19 (провадження № 61-20936св21), не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Висновок апеляційного суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених постановах, на які посилається заявник в касаційній скарзі.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що: «той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції».
За таких обставин, враховуючи, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, не брав участі у такому розгляді, апеляційний суд правильно взяв до уваги та розглянув заяву відповідача про застосування позовної давності.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив відомості про особу відповідача, який притягається до кримінальної відповідальності у зв'язку з учиненням шахрайських дій, не стосуються предмета позовних вимог та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, який правильно відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Доводи заявника про те, що ордер серії ВВ № 1033322 згенерований 21 серпня
2023 року, а договір про надання правової допомоги укладений 30 жовтня 2023 року, тобто за 2,5 місяці перед укладенням договору правової допомоги, не впливає на повноваження адвоката Головіна О. О. представляти інтереси ОСОБА_2 , зокрема на подання ним апеляційної скарги.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Оскільки суд апеляційної інстанцій правильно застосував норми матеріального права, а порушень норм процесуального права Верховний Суд не встановив, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах заявником належним чином не обґрунтована, колегія суддів виснує про відсутність підстав для формування висновку у справі,
яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара